ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м.Вінниця
03 квітня 2012 р. Справа № 2а/0270/782/12
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Дмитришеної Руслани Миколаївни,
за участю:
секретаря судового засідання: Вівсяної Інни Василівни
представників позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2
представника відповідача: Непийводи І.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1
до: Вінницької об"єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби
про: визнання дій протиправними
ВСТАНОВИВ :
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про скасування рішення щодо визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем отримано від відповідача письмову вмотивовану відмову у видачі свідоцтва платника єдиного податку, в якій зазначено, що відповідно до підпункту 4 п.п. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 ПК України, не можуть бути платниками єдиного податку суб’єкти господарювання, які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення. Проте, позивач вважає вказану відмову незаконною, оскільки на його думку відповідач помилково ототожнює поняття “ювелірних виробів” та “дорогоцінних металів” про які йдеться у п.п. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 ПК України. При цьому, позивач зазначає, що обмеження на застосування спрощеної системи оподаткування обліку та звітності поширюється тільки на суб’єктів господарювання, які здійснюють операції із сировиною, а не готовою продукцією, а саме видобуток, виробництво та торгівлю дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням у тому числі органогенного утворення. Окрім вказаного, позивач посилається на позицію Комітету з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики Верховної Ради України, який наголошує, що юридичні та фізичні особи – підприємці при здійсненні ними виробництва годинникових корпусів з дорогоцінних металів, виробництва ювелірних виробів з дорогоцінних металів, а також оптової та роздрібної торгівлі ювелірними виробами мають право обрати спрощену систему оподаткування, обліку та звітності та зареєструватися платником єдиного податку відповідно до норм Податкового кодексу України.
В ході судового розгляду справи, позивач зазначив, що разом із заявою про застосування спрощеної системи оподаткування, яка подана до податкового органу 19.01.2012 року, ОСОБА_1 на вимогу відповідача подав раніше видане Свідоцтво платника єдиного податку, відповідно до якого він здійснював свою підприємницьку діяльність. Однак, направляючи лист про відмову у видачі свідоцтва платника єдиного податку, діюче Свідоцтво позивачу не було повернуто. Тому, на переконання позивача, податковий орган зобов"язаний видати йому свідоцтво платника єдиного податку згідно поданої заяви.
В ході судового розгляду справи суд, ухвалою проголошеною на місці, задовольнив клопотання представника позивача щодо заміни відповідача - державну податкову інспекцію у м. Вінниці її правонаступником – Вінницькою об’єднаною державною податковою інспекцією Вінницької області Державної податкової служби.
Відповідач проти позовних вимог заперечив. У поданих суду письмових запереченнях на адміністративний позов просив у його задоволенні відмовити. При цьому, як на підставу своїх заперечень посилається на те, що згідно ч. 1 ст. 1 Закону України “Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними”, дорогоцінні метали - це золото, срібло, платина і метали платинової групи у будь-якому вигляді та стані (сировини, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, вироби, відходи, брухт тощо).
Згідно приписів Інструкції про здійснення державного експертно-пробірного контролю за якістю ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 р. №244 та зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України 25.03.2004 р. за №369/8968, виріб з дорогоцінного металу – це будь-який ювелірний (побутовий) виріб, виготовлений із сплавів дорогоцінних металів – золота, срібла, платини, паладію, який використовується як прикраси або предмети побуту.
Таким чином, податковий орган приходить до висновку, що фізичні особи-підприємці, які здійснюють видобуток, виробництво та реалізацію дорогоцінних металів у будь-якому вигляді та стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, вироби, відходи, брухт тощо) і дорогоцінного каміння, не можуть застосовувати спрощену систему оподаткування.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін та оцінивши інші докази, які є у справі, суд приходить до висновку, що заявлений адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Розглядаючи справу, суд з’ясував, що 19.01.2012 року позивач звернувся до відповідача із заявою про застосування спрощеної системи оподаткування (а.с. 30-32). У графі 10 заяви “Обрані види діяльності згідно з КВЕД ДК 009:2005”(а.с. 32) зазначено код згідно КВЕД: 36.2 – «Виробництво монет, медалей, ювелірних виробів»; 52.4 - «Роздрібна торгівля в спеціалізованих магазинах непродовольчих товарів».
На вказану заяву відповідачем надано відповідь у якій повідомлено, що фізичні особи – підприємці, які здійснюють виробництво та продаж ювелірних виробів не можуть обрати спрощену систему оподаткування, обліку та звітності та зареєструватися платником єдиного податку. Вказаний висновок став підставою для відмови позивачу у включенні виду діяльності КВЕД: 36.2 «Виробництво монет, медалей, ювелірних виробів» до свідоцтва платника єдиного податку.
Надаючи оцінку формі зовнішнього вираження зазначеної відмови відповідача, суд вважає її рішенням суб’єкта владних повноважень – відповідача у справі, оскільки в силу п. 299. 8 ст. 299 ПК України, у разі відмови у видачі свідоцтва платника єдиного податку орган державної податкової служби зобов'язаний надати протягом 10 календарних днів з дня подання суб'єктом господарювання заяви письмову вмотивовану відмову, яка може бути оскаржена суб'єктом господарювання у встановленому порядку. При цьому, п. 299.9 ст. 299 ПК України передбачає, що підставами для прийняття органом державної податкової служби рішення про відмову у видачі суб'єкту господарювання свідоцтва платника єдиного податку є виключно: 1) невідповідність такого суб'єкта господарювання вимогам статті 291 цієї глави; 2) наявність у суб'єкта господарювання, який утворюється в результаті реорганізації (крім перетворення) будь-якого платника податку, непогашених податкових зобов'язань чи податкового боргу, що виникли до такої реорганізації; 3) подання протягом календарного року більше одного разу заяви про перехід на спрощену систему оподаткування.
Із системного аналізу норм п. 299. 8 та п. 299.9 ст. 299 ПК України суд приходить до висновку, що письмова вмотивована відмова –це передбачена нормами Податкового кодексу України форма рішення про відмову у видачі свідоцтва платника єдиного податку.
Щодо правової оцінки суті оскаржуваного рішення державної податкової інспекції у м. Вінниці, то суд зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як з’ясовано судом, юридичною підставою для відмови позивачу у застосуванні спрощеної системи оподаткування стала норма п.п. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 ПК України, при цьому, фактичною підставою став висновок відповідача про те, що підстави для реєстрації суб’єкта господарювання, який здійснює вироблення монет, медалей, ювелірних виробів, - відсутні.
Та обставина, що позивач в межах заявленого у графі 10 заяви про застосування спрощеної системи оподаткування виду діяльності (код згідно КВЕД –36.2 «Вироблення монет, медалей, ювелірних виробів»; 52.4 «Роздрібна торгівля у спеціалізованих магазинах непродовольчих товарів») мав намір здійснювати вироблення ювелірних виробів та торгівлю ними підтверджувалася наявною у контролюючого органу податковою інформацією та не заперечено позивачем у судовому засіданні. Тому, суд керуючись ч. 3. ст. 72 КАС України, визнає зазначену обставину такою, що не підлягає доказуванню, оскільки вказаною нормою передбачено, що обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і у суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Згідно п.п. 291. 5.1. п. 291.5 ст.291 Податкового кодексу України (далі - ПК України), не можуть бути платниками єдиного податку суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення.
Законом, який визначає правові основи і принципи державного регулювання видобутку, виробництва, використання, зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контролю за операціями з ними, є Закон України від 18 листопада 1997 року №637/97-ВР “Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними” (далі - Закон №637).
Так, відповідач, обґрунтовуючи свою позицію про відмову у реєстрації платником єдиного податку позивача, посилається на те, що пунктом 1 статті 1 Закону №637 встановлено, що дорогоцінні метали - це золото, срібло, платина і метали платинової групи (паладій, іридій, родій, осмій, рутеній) у будь-якому вигляді та стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, вироби, відходи, брухт тощо). Дорогоцінне каміння - це природні та штучні (синтетичні) мінерали у сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах) (п. 2 ст. 1 Закону №637).
Виріб з дорогоцінного металу - це будь-який ювелірний (побутовий) виріб, виготовлений зі сплавів дорогоцінних металів (золота, срібла, платини, паладію), який використовується як прикраса або предмет побуту.
Проте, органи Державної податкової служби України при цьому не враховують, що статтею 1 цього Закону (637/97-ВР), визначено, що:
- видобуток дорогоцінних металів - вилучення дорогоцінних металів з надр і відходів гірничо-збагачувального або металургійного виробництва (хвости збагачення, відвали, шлаки, шлами, недогарки) усіма можливими способами (пункт 5);
- видобуток дорогоцінного каміння та напівдорогоцінного каміння - вилучення дорогоцінного каміння та напівдорогоцінного каміння з гірських порід усіма можливими способами (пункт 6);
- виробництво дорогоцінних металів - вилучення дорогоцінних металів із комплексних руд, концентратів та інших напівпродуктів, відходів і брухту, що містять ці метали, та афінаж дорогоцінних металів (пункт 7);
- афінаж дорогоцінних металів - металургійний процес одержання дорогоцінних металів високої чистоти шляхом відділення від них забруднюючих домішок (пункт 19).
Беручи до уваги зміст вказаної діяльності (виробництво та видобування дорогоцінних металів) суд вважає, що позивачем така не проводиться, а тому підстави вважати, що на нього поширюється норма п.п. 291. 5.1. п. 291.5 ст.291 ПК України відсутні. Окрім вказаного, на думку суду немає підстав для ототожнення поняття “виріб”, про який йде мова у пункті 1 статті 1 Закону №637 із поняттям “ювелірний виріб”, виробництво і продаж яких здійснює позивач у справі.
Щодо реалізації дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, то господарська діяльність із її здійснення не є тотожною тій, що полягає у реалізації ювелірних виробів, оскільки як встановлено вище реалізація дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння не охоплює реалізацію ювелірних виробів, так як предмет реалізації у вказаних видах діяльності різниться.
Вказаний висновок суду підтверджується також і тим, що у випадку застосування аналогії закону на підставі ч. 7 ст. 9 КАС України, можна встановити те, що норми ПК України чітко розмежовують поняття дорогоцінне каміння чи дорогоцінний метал із виробами з них. Так, зокрема ст. 174 п. 174.1. ПК України, об'єкти спадщини платника податку поділяються з метою оподаткування на: природне дорогоцінне каміння чи дорогоцінний метал, прикраса з використанням дорогоцінних металів та/або природного дорогоцінного каміння. Тому підстави для ототожнення понять “дорогоцінне каміння” чи “дорогоцінний метал”, із поняттям “прикраса з використанням дорогоцінних металів”, яка є ювелірним виробом, є недопустимим.
Також слід звернути увагу на те, що в силу п.п. 4.1.4. п. 4.1 ст. 4 ПК України, однією із засад податкового законодавства є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Згідно п. 56.21 ст. 56 ПК України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків”.
Окрім цього, суд при вирішенні справи керується п. 3.1 ст. 3 ПК України, із норми якої вбачається, що одним із джерел податкового законодавства є нормативно-правові акти, що прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи. Беручи до уваги, що спірні правовідносини повною мірою законами із питань оподаткування не врегульовані, на думку суду перешкоди для застосування підзаконних нормативно – правових актів відсутні.
При цьому, згідно з п. 1.3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства фінансів України від 26 грудня 2000 року №82/350, у межах діяльності з виробництва дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння здійснюються такі види робіт:
а) переробка комплексних руд, концентратів та інших напівпродуктів, що містять дорогоцінні метали;
б) переробка брухту і відходів дорогоцінних металів і сплавів;
в) переробка твердих і рідких срібловмісних відходів;
г) афінаж дорогоцінних металів;
ґ) обробка дорогоцінного каміння, у тому числі огранування алмазів у діаманти, обробка рекуперованого дорогоцінного каміння.
Пунктом 1.3. Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виготовлення виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння, торгівлі виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства фінансів України від 26 грудня 2000 року №82/350, у межах діяльності з виготовлення виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, торгівлі виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння здійснюються такі види робіт:
а) виготовлення виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння або таких, що містять у собі дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння (у тому числі при проведенні науково-дослідних робіт);
б) виготовлення ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;
в) виготовлення напівфабрикатів та елементів ювелірних та побутових виробів при здійсненні ремонту ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;
г) виготовлення монет, державних нагород, відзнак тощо з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;
ґ) виготовлення зубних протезів з дорогоцінних металів;
д) виготовлення інструменту та інших виробів технічного призначення із застосуванням природних і технічних алмазів;
е) оптова, роздрібна торгівля, комісійна торгівля, торгівля скупленими в населення та прийнятими під заставу ювелірними та побутовими виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;
є) оптова, роздрібна торгівля обробленим та необробленим дорогоцінним камінням;
ж) оптова, роздрібна торгівля промисловими виробами з дорогоцінних металів (дріт, пластини, філь’єри тощо).
Тобто, із вказаного акту можна зробити висновок про розмежування як окремих видів господарської діяльності виробництво дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та виробництво виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та торгівлі ними так і самих понять дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та і різноманітних виробів із них.
Отже, діяльність з виробництва та реалізації ювелірних виробів не слід вважати тотожною поняттю “виробництво, реалізація дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння”, а тому підстави для відмови позивачу, як особі яка здійснює діяльність з виробництва та реалізації ювелірних виробів у реєстрації на спрощену систему оподаткування відсутні.
Таким чином, достатніми умовами для застосування спрощеної системи оподаткування відповідно до норм ПК України є здійснення виробництва ювелірних виробів з дорогоцінних металів, а також оптової та роздрібної торгівлі ювелірними виробами. При цьому, слід звернути увагу на те, що ПК України не встановлено обмежень на застосування спрощеної системи оподаткування суб'єктами господарювання, що здійснюють діяльність з виготовлення та реалізації ювелірних та побутових виробів з дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням.
Щодо позовної вимоги про зобов’язання відповідача видати позивачу свідоцтво платника єдиного податку згідно поданої заяви про застосування спрощеної системи оподаткування, то суд зазначає наступне.
В силу п. 299.1. ст. 299 ПК України, свідоцтво платника єдиного податку видається суб'єкту господарювання, який подав до органу державної податкової служби заяву щодо обрання або переходу на спрощену систему оподаткування.
Пунктом 299.5. ст. 299 ПК України, передбачено, що свідоцтво платника єдиного податку видається органом державної податкової служби безоплатно протягом 10 календарних днів з дня подання суб'єктом господарювання заяви.
Згідно п. 299.3 ст. 299 Податкового кодексу України, свідоцтво платника єдиного податку буде видаватися безстроково. Видані свідоцтва і патенти платника єдиного і фіксованого податку відповідно є дійсними до 01.06.2012. Для отримання нового свідоцтва спрощенцям і особам, котрі виявляють бажання такими бути, слід подати до ДПІ заяву до 25.01.2012.
З наведеного вбачається, що Свідоцтво про сплату єдиного податку на 2011 рік дійсні до отримання свідоцтва платника єдиного податку, передбаченого статтею 299 ПКУ, але не пізніше ніж до 1 червня 2012 року. Це передбачено в пункті 5 Прикінцевих положень Закону України від 04.11.2011 р. №014-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та вітності».
Згідно положень пп. «г» п. 5 Прикінцевих положень Закону №014, ті суб’єкти господарювання, які в поточному 2011 році працюють на єдиному податку або на фіксованому патенті та мають на руках Свідоцтво платника єдиного податку або чинний фіксований патент, зможуть змінити свої нинішні документи на нове Свідоцтво платника єдиного податку протягом півроку – не пізніше 31 травня 2012 року.
Відповідно до Порядку видачі свідоцтва платника єдиного податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.12.2011р. №1675, до отримання нового свідоцтва платник єдиного податку здійснює господарську діяльність на підставі раніше виданого свідоцтва, яке повертається органу державної податкової служби у день отримання нового свідоцтва.
Як пояснила представник відповідача, бланків свідоцтв єдиного податку на сьогодні в податковому органі ще немає. Свідоцтво про сплату єдиного податку є документом суворого обліку. Облік бланків свідоцтв здійснюється органами державної податкової служби.
В разі відсутності в інспекції свідоцтв нового зразка підприємцю, робится відмітка в старому (згодом, за умови надходження бланків, відбудеться заміна свідоцтва). Таким чином, платникам податку свідоцтва єдиного податку в 2012 році видають на старих бланках ЄП з написом "Підлягає поверненню".
Суд, проаналізувавши вищевикладене, приходить до висновку, що вимога про зобов’язання відповідача видати позивачу свідоцтво платника єдиного податку згідно поданої заяви про застосування спрощеної системи оподаткування, не підлягає задоволенню.
Здійснення правосуддя в адміністративних судах України базується на принципах адміністративного судочинства. Одним з них є принцип диспозитивності.
Так, згідно ч.2 ст.11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Тому, з метою повного захисту прав та інтересів позивача, враховуючи, що ОСОБА_1 у 2012 році має право перебувати на спрощеній системі оподаткування за видами діяльності, які вказані у заяві від 19.01.2012 року, поданої до податкового органу, беручи до уваги, що позивач на вимогу відповідача повернув йому Свідоцтво про сплату єдиного податку за 2011 рік, що позбавляє права особи продовжувати ведення господарської діяльності, з урахуванням положень пп. «г» п. 5 Прикінцевих положень Закону №014, відповідно до яких, ті суб’єкти господарювання, які в поточному 2011 році працюють на єдиному податку або на фіксованому патенті та мають на руках Свідоцтво платника єдиного податку або чинний фіксований патент, зможуть змінити свої нинішні документи на нове Свідоцтво платника єдиного податку протягом півроку – не пізніше 31 травня 2012 року, суд дійшов висновку вийти за межі позовних вимог та зобов’язати Вінницьку об"єднану державну податкову інспекцію Вінницької області Державної податкової служби вчинити дії щодо видачі ФОП ОСОБА_1 раніше виданого Свідоцтва платника єдиного податку із внесеними змінами згідно положень чинного законодавства України.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що в силу ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Частиною 3 ст. 94 КАС України передбачено, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Беручи до уваги, що позовні вимоги носять немайновий характер, а позов підлягає частковому задоволенню, суд приходить до висновку, що в користь позивача слід стягнути половину понесених ним судових витрат.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд-
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Державної податкової інспекції м.Вінниці у видачі суб'єкту господарювання ФОП ОСОБА_1 свідоцтва платника єдиного податку.
В решті позовних вимог відмовити.
Вийти за межі позовних вимог.
Зобов"язати Вінницьку об"єднану державну податкову інспекцію Вінницької області Державної податкової служби вчинити дії щодо видачі ФОП ОСОБА_1 раніше виданого Свідоцтва платника єдиного податку із внесеними змінами згідно положень чинного законодавства України.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у відповідності до частини задоволених вимог у розмірі 16,10 грн. шляхом їх безспірного списання органами Державної казначейської служби України із рахунків Вінницької об"єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя: Дмитришена Руслана Миколаївна