ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м.Вінниця
06 квітня 2012 р. Справа № 2а/0270/722/12
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Воробйової І.А.,
за участю:
секретаря судового засідання: Щербатюк Л.Є.
представника позивача: Слободянюк І.Г.
представника відповідача: Волощука В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький Ювелірний Завод"
до: Вінницької об'єднаної Державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби
про: визнання протиправними дій та зобов"язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ :
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницький ювелірний завод»(ТОВ «ВЮЗ», товариство, позивач) до Державної податкової інспекції у місті Вінниці (ДПІ у м. Вінниці, податковий орган, відповідач) про:
- визнання протиправними дій, що полягають у відмові у видачі свідоцтва платника єдиного податку у встановлений законодавством термін;
- визнання протиправною відмову від 2.02.2012 р. № 5835/10/15-1 у видачі свідоцтва платника податку;
- зобов’язання зареєструвати товариство платником єдиного податку з 1.01.2012 року та видати свідоцтво платника єдиного податку згідно поданої заяви про застосування спрощеної системи оподаткування.
Позовні вимоги мотивовані, зокрема, наступним.
25 січня 2012 року позивач звернувся до податкового органу з заявою про застосування спрощеної системи оподаткування, на яку отримав лист, згідно якого відповідач відмовив у видачі свідоцтва платника єдиного податку. З такими діями щодо відмови товариство не погоджується обґрунтовуючи свою позицію наступним.
Відповідно до положень пункту 4 підпункту 291.5.1 пункту 291.5.статті 291 Податкового кодексу України не можуть бути платниками єдиного податку суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення.
Суть позиції позивача полягає в тому, що процитована норма не поширюється на вид діяльності, яким займається позивач, а саме виробництво ювелірних виробів. Відтак, на думку суб’єкта господарювання, прийнята податковим органом відмова у видачі свідоцтва платника єдиного податку є протиправною, в зв’язку з чим є необхідним зобов’язати відповідача зареєструвати товариство платником єдиного податку та видати відповідне свідоцтво.
Ухвалою суду від 26.03.2012 року замінено неналежного відповідача - Державну податкову інспекцію у м.Вінниці її правонаступником –Вінницькою об'єднаною державною податковою інспекцією Вінницької області Державної податкової служби.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.
Представник відповідача позов не визнав, просив в його задоволені відмовити, посилаючись на те, що листом за № 5835/10/151 від 2.02.12 р. залишено без розгляду заяву товариства про видачу свідоцтва платника податку, відтак, не можна вважати, що такий лист є рішенням податкового органу, яке може бути оскаржене.
Крім того, зазначив про неможливість видачі свідоцтва платника податку, оскільки така видача можлива лише за наявності відповідних умов, передбачених чинним законодавством, які на даний час у позивача відсутні.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, вислухавши думку осіб, що беруть участь у справі, суд встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінницький ювелірний завод", згідно свідоцтва про державну реєстрації Серії ААВ № 098006, зареєстроване як юридична особа з 06.12.2007 р.
23.01.12 р. ТОВ «Вінницький ювелірний завод»звернулось до Державної податкової інспекції у м. Вінниці з заявою про застосування спрощеної системи оподаткування, якою просило перевести його на спрощену систему оподаткування, обліку і звітності з 1.01.12 р. та вказало на обрані ним види діяльності згідно КВЕД ДК 009:2005, а саме:
- 36.22.0 - виробництво ювелірних виробів (виробництво ювелірних виробів із дорогоцінних та недорогоцінних металів, плакованих дорогоцінними металами, дорогоцінного або напівдорогоцінного каміння, з дорогоцінних металів у сполученні з дорогоцінним та напівдорогоцінним камінням або з іншими матеріалами) - код КВЕД 009:2010-32.12;
- 36.22.0 - виробництво ювелірних виробів (виробництво предметів побуту з дорогоцінних металів або з недорогоцінних металів, плакованих дорогоцінними металами: столових приборів, дрібного та глибокого посуду, предметів туалету, декоративних виробів для бюро та офісів, виробі релігійного призначення тощо) код КВЕД 009:2010-32.12;
- 36.22.0 - виробництво ювелірних виробів (гравірування за індивідуальним замовленням виробів з дорогоцінних металів виробниками) код КВЕД 009:2010-32.12;
- 52.73.2 - ремонт ювелірних виробів, код КВЕД 009:2010-95.25.
За результатом розгляду даної заяви ДПІ у м. Вінниці надано лист, яким повідомила заявника про розгляд заяви. Зокрема, податковий орган зазначив, що юридичні особи –платники єдиного податку не мають права здійснювати виробництво та продаж ювелірних виробів, посилаючись при цьому на вимоги підпункту 4 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України. Даною нормою передбачено, що не можуть бути платниками єдиного податку юридичні особи, які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення. Також, податкова інспекція навела положення статті 1 Закону України “Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними”, у якій дано визначення “дорогоцінних металів”.
У листі також зазначено, що заява підприємства про видачу свідоцтва про право сплати єдиного податку на 2012 рік залишається без розгляду, а підприємство з 01 січня 2012 року переведено на загальну систему оподаткування.
Не погоджуючись з таким рішенням та діями щодо відмови у видачі свідоцтва позивач звернувся з даним позовом до суду.
Визначаючись щодо позовних вимог суд керується та виходить з наступного.
Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлюються у главі 1 розділу XIV (статті 291-300) Податкового кодексу України (ПК України).
Так, згідно з пунктом 291.3 статті 291 ПК України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановлених цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Згідно з підпунктом 298.1.1 пункту 298.1 статті 298 ПКУ для обрання або переходу на спрощену систему оподаткування суб'єкт господарювання-юридична особа подає до органу державної податкової служби заяву, до якої додається розрахунок доходу за попередній календарний рік.
Статтею 299 ПК України визначено, що свідоцтво платника єдиного податку видається суб'єкту господарювання, який подав до органу державної податкової служби заяву щодо обрання або переходу на спрощену систему оподаткування. Свідоцтво платника єдиного податку видається органом державної податкової служби безоплатно протягом 10
календарних днів з дня подання суб'єктом господарювання заяви.
У разі відмови у видачі свідоцтва платника єдиного податку орган державної податкової служби зобов'язаний надати протягом 10 календарних днів з дня подання суб'єктом господарювання заяви письмову вмотивовану відмову, яка може бути оскаржена суб'єктом господарювання у встановленому порядку.
Вказана норма також визначає виключний перелік підстав, що надають право податковому органу приймати рішення про відмову у видачі суб'єкту господарювання свідоцтва платника єдиного податку, а саме:
1) невідповідність такого суб'єкта господарювання вимогам статті 291 цієї глави;
2) наявність у суб'єкта господарювання, який утворюється в результаті реорганізації (крім перетворення) будь-якого платника податку, непогашених податкових зобов'язань чи податкового боргу, що виникли до такої реорганізації;
3) подання протягом календарного року більше одного разу заяви про перехід на спрощену систему оподаткування.
Однією із вимог можливості застосування спрощеної системи оподаткування є вид господарської діяльності, який обрано суб'єктом господарювання (пункт 291.4 статті 291 Податкового кодексу України).
Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Кодексу встановлено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Аналіз норм Податкового Кодексу України свідчить про те, що у деяких випадках вид господарської діяльності визначається прямим посиланням на Національний Класифікатор видів економічної діяльності ДК 009:2005 (КВЕД ДК 009:2005) (статті 48, 154, 209, 291, 298, підрозділ 4 розділу XX Податкового кодексу України). При цьому, відповідно до пункту 298.3 статті 298 та пункту 299.11 статті 299 Кодексу вид господарської діяльності згідно з КВЕД безпосередньо зазначається у заяві та свідоцтві платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця.
Підпунктом 4 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України встановлено, що не можуть бути платниками єдиного податку, зокрема, суб'єкти господарювання, які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення.
Дана норма регламентує питання щодо неможливості перебування на спрощеній системі осіб, які займаються діяльністю, що пов’язана саме з дорогоцінними металами та камінням, що не є тотожним ювелірним виробам. Вказане випливає також з наступного.
Стаття 14 ПК України не дає визначення понять «видобуток, виробництво, реалізація дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння». Водночас, згідно статті 5 цього ж кодексу, інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Так, правові основи і принципи державного регулювання видобутку, виробництва, використання, зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контролю за операціями з ними регулює Закон України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними».
Статтею 1 цього Закону визначено, що: дорогоцінні метали - це золото, срібло, платина і метали платинової групи паладій, іридій, родій, осмій, рутеній) у будь-якому вигляді та стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, вироби, відходи, брухт тощо); дорогоцінне каміння - це природні та штучні (синтетичні) мінерали в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах); дорогоцінне каміння органогенного утворення - це перли і бурштин в сировині, необробленому та обробленому вигляді; видобуток дорогоцінних металів - вилучення дорогоцінних металів з надр і відходів гірничо-збагачувального або металургійного виробництва (хвости збагачення, відвали, шлаки, шлами, недогарки) усіма можливими способами; видобуток дорогоцінного каміння та напівдорогоцінного каміння - вилучення дорогоцінного каміння та напівдорогоцінного каміння з гірських порід усіма можливими способами ; виробництво дорогоцінних металів - вилучення дорогоцінних металів із комплексних руд, концентратів та інших напівпродуктів, відходів і брухту, що містять ці метали, та афінаж дорогоцінних металів; афінаж дорогоцінних металів - металургійний процес одержання дорогоцінних металів високої чистоти шляхом відділення від них забруднюючих домішок.
Як вбачається з положень статей 1, 4 Закону України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" операції з дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням передбачають здійснення декілька видів діяльності, кожен з яких має свої особливості, у тому числі особливості правового регулювання.
Так, згідно із КВЕД ДК 009:2005 діяльність щодо виробництва дорогоцінних металів належить до підкласу 27.41.0 «Виробництво дорогоцінних металів». Цей підклас включає: виробництво та афінаж необроблених дорогоцінних металів: золота, срібла, платини тощо; виробництво сплавів з дорогоцінних металів; виробництво напівфабрикатів з дорогоцінних металів; нанесення покриття з срібла на недорогоцінні метали; нанесення покриття з золота на недорогоцінні метали та срібло; нанесення покриття з платини або металів платинової групи на золото, срібло та недорогоцінні метали.
При цьому, цей підклас не включає виробництво годинникових корпусів з дорогоцінних металів (клас 33.50); виробництво ювелірних виробів з дорогоцінних металів (клас 36.22).
Жоден із зазначених видів діяльності не містить робіт, які б включали або були б пов'язані з виготовленням ювелірних та побутових виробів з дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням. Зазначені види діяльності не передбачають наявність як результату їх провадження кінцевого продукту (товару) у вигляді ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, що можуть бути реалізовані.
Окремо, слід зазначити, що у ДСТУ 3375-96 "Вироби золотарські. Терміни та визначення" дано визначення ювелірних виробів: це вироби культурно-побутового призначення з коштовних металів, із застосуванням коштовних металів, вироби з не коштовних разі застосування різних видів художньої обробки, наприклад скань, зернь, чернь, фініфть, ритування, карбування, кування, алмазне гранування; вироби із матеріалів, що імітують коштовні метали, за умови високохудожнього його в поєднанні з коштовними, напівкоштовними та кольоровими каменями чи штучного походження, перлинами, коралами, бурштином, перламутром, склом, кришталем, рогом, костю; високохудожні вироби з каменю, вдалину, рогу, кості.
Тобто, ювелірні вироби-це не обов'язково вироби з дорогоцінних металів або дорогоцінного каміння, але й біжутерія.
Таким чином, не можуть обрати спрощену систему оподаткування, обліку та звітності юридичні особи і фізичні особи-підприємці, які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію саме дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення, за сферою регулювання Закону України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" та вищевказаними кодами КВЕД ДК 009:2005.
З наведеного вбачається, що обмеження на застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності поширюється тільки на суб'єктів господарювання, які здійснюють операції дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням як сировиною, а не з готовою продукцією споживчого призначення, а саме: видобуток (підкласи 13.20.0, 14.50.0 згідно з КВЕД ДК 009:2005); виробництво (підклас 27.41.0 згідно з КВЕД ДК 009:2005); торгівля дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням, у тому числі органогенного утворення (підкласи 51.52.4, 51.56.0 згідно з КВЕД ДК 009:2005).
Аналогічна позиція викладена у листі Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики від 27.01.2012 року №04- 39/10-83. Відповідно до зазначеного листа юридичні та фізичні особи-підприємці при здійсненні ними виробництва годинникових корпусів з дорогоцінних металів, виробництва ювелірних виробів з дорогоцінних металів, а також оптової та роздрібної торгівлі ювелірними виробами мають право обрати спрощену систему оподаткування, обліку та звітності та зареєструватися платником єдиного податку відповідно до норм Податкового кодексу України.
При цьому, Податковим кодексом України не встановлено обмежень на застосування спрощеної системи оподаткування суб'єктами господарювання, що здійснюють діяльність з виготовлення та реалізації ювелірних та побутових виробів з дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням.
Таким чином, достатніми умовами для застосування спрощеної системи оподаткування відповідно до норм Податкового кодексу України є здійснення виробництва годинникових корпусів з дорогоцінних металів, а також виробництва ювелірних виробів з дорогоцінних металів. При цьому, про такі види діяльності суб’єкт господарювання зазначає у заяві при обранні спрощеної системи оподаткування.
Оцінюючи лист податкового органу за № 5835/10/151 від 2.02.2012 р., суд виходить з наступного.
В ході судового розгляду суд встановив, що на заяву товариства про застосування спрощеної системи оподаткування Державною податковою інспекцією у м. Вінниці, як вже зазначалось вище, заявника повідомлено про те, що з огляду на положення підпункту 4 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України, відповідно до якого не можуть бути платниками єдиного податку юридичні особи, які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення, юридичні особи-платники єдиного податку не мають права здійснювати виробництво та продаж ювелірних виробів.
Як зазначив представник податкового органу даний лист не є рішенням про відмову у видачі свідоцтва платника податку, оскільки з його змісту вбачається, що заява платника податку залишена без розгляду, тобто по суті не розглянута.
Однак, суду надано лист ДПІ у м. Вінниці за № 13061/10/15-1 від 7.03.2012 р., яким податковий орган роз’яснює ТОВ «Вінницький ювелірний завод», що заява останнього про надання свідоцтва платника єдиного податку на 2012 рік розглянута та надано письмову вмотивовану відмову у видачі свідоцтва платника єдиного податку на 2012 рік (що викладена у листі за № 5835/10/15-1 від 2.02.12 р.), у зв’язку з невідповідністю даного суб’єкта господарювання вимогам пп. 4 пп.291.5.1 п.291.5 ст. 291 ПК України.
Тобто податковий орган вказаним листом визначив, що лист за № 5835/10/15-1 від 2.02.12 р. і є тією відмовою у розумінні статті 299 ПК України.
Зважаючи на те, що податковим органом з посиланням на відповідні норми обґрунтовано, чому саме юридичні особи, які здійснюють видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, до яких належить і заявник (позивач), не можуть перебувати на спрощеній системі оподаткування, а також враховуючи лист податкового органу за № 13061/10/15-1 від 7.03.12 р., суд вважає, що відповідь Державної податкової інспекції у м. Вінниці, надана у формі листа №5835/10/15-1 від 02 лютого 2012 року, і є тією вмотивованою відмовою у видачі свідоцтва платника єдиного податку, про яку йдеться у статті 299 Кодексу України.
До такого висновку суд дійшов з огляду також і на те, що форма рішення, яке органи державної податкової служби повинні приймати у разі відмови у видачі свідоцтва платника єдиного податку, податковим законодавством не встановлена. Тобто, юридичної форми такої відмови як офіційного документа законодавцем не затверджено.
Відтак, оскільки чинним законодавством не затверджено форми відмови (рішення про відмову), тому податкові органи самостійно визначають її форму та зміст, що й було зроблено Державною податковою інспекцією у м. Вінниці.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про помилкову позицію представника відповідача щодо неприйняття податковим органом рішення за результатами поданої позивачем заяви лише з тих підстав, що лист податкового органу містить посилання на те, що заява товариства залишена без розгляду.
За сукупністю наведених обставин, приймаючи до уваги безпідставність тверджень відповідача про невідповідність позивача вимогам статті 291 Податкового кодексу України в частині обраного виду діяльності, прийнята ДПІ в м. Вінниці відмова позивачу у застосуванні спрощеної системи оподаткування не може вважатись обґрунтованою, а тому є протиправною.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій, що полягають у відмові у видачі свідоцтва платника єдиного податку, то суд зазначає про наступне.
Згідно із статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Відповідно до статті 105 КАС України зміст адміністративного позову –це адресоване адміністративному суду прохання позивача процесуально-правового характеру задовольнити його вимогу до відповідача. Частина четверта і п’ята даної статті визначають формулювання позовних вимог, що можуть становити зміст адміністративного позову. За суттю, це бажаний для позивача спосіб захисту адміністративним судом прав, свобод чи інтересів, які він вважає порушеними.
За приписами статті 162 КАС України, при вирішенні справи по суті суд зобов’язаний зробити висновок щодо позовних вимог та застосувати спосіб захисту порушених прав, свобод чи інтересів.
Із матеріалів справи встановлено, що ТОВ «ВЮЗ»висловлено прохання визнати протиправними дії державної податкової інспекції, які полягають у відмові у видачі свідоцтва платника єдиного податку. Одночасно позивач оскаржує саму відмову у видачі свідоцтва платника єдиного податку, яка викладена у відповідному листі. Отже дані вимоги фактично за своїм змістом є тотожними.
За таких обставин, права позивача не потребують додаткового захисту, шляхом прийняття рішення про визнання ще й протиправними дій, що полягають у відмові у видачі свідоцтва платника єдиного податку. В зв"язку з чим, позовні вимоги в досліджуваній частині задоволеню не підлягають.
Вирішуючи спір в частині зобов’язання зареєструвати товариство платником єдиного податку та видати свідоцтво платника єдиного податку, суд виходить з того, що статтею 299 ПК України чітко визначений механізм видачі, отримання та анулювання свідоцтва платника єдиного податку.
Зокрема, виключно до компетенції податкового органу віднесено прийняття за результатами розгляду поданих заяв, відповідного рішення, а саме, видача або відмова у видачі свідоцтва платника єдиного податку. Останнє, в свою чергу може бути оскаржено до суду. При цьому, передує прийняттю відповідного рішення подача платником податків заяви, оформленої відповідно до вимог чинного законодавства та перевірка податковим органом: відповідності суб’єкта господарювання статті 291 ПК України; наявності непогашених податкових зобов’язань тощо.
За таких обставин, суд не може підміняти державний орган та давати вказівки, які б свідчили про вирішення судом питань, які належать до виключної компетенції суб’єкта владних повноважень, а в даному випадку, зобов’язувати приймати наперед визначене рішення, тим паче в обхід дотримання порядку/процедури його прийняття.
При цьому, суд вважає за необхідне, керуючись положеннями частини 2 статті 11 КАС України, вийти за межі позовних вимог, оскільки це є необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, та зобов’язати податковий орган переглянути заяву ТОВ «ВЮЗ»про застосування спрощеної системи оподаткування.
При вирішені даного спору суд також керується наступним.
Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно частини 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 2 частини 1 КАС України втановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Вирішуючи спір, суд також враховує положення частини 3 статті 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що, в даному випадку, відповідна сторона –податковий орган, не дотримав вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відтак, його відмова, як суб'єкта владних повноважень є неправомірною, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову у частині визнання протиправною відмову у видачі свідоцтва платника єдиного податку. В той же час вирішення питання щодо видачі свідоцтва належить до виключної компетенції суб’єкта владних повноважень, відтак, підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.
Враховуючи викладене, витрати пов'язані з розглядом справи, згідно положень статті 94 КАС України, відшкодовуються пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Позов задовільнити частково.
Визнати протиправною відмову Вінницької об'єднаної Державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби від 2.02.2012 р. № 5835/10/15/1 у видачі ТОВ "Вінницькій ювелірний завод" свідоцтва платника єдиного податку.
Зобов'язати Вінницьку об'єднану Державну податкову інспекцію Вінницької області Державної податкової служби переглянути заяву ТОВ "Вінницький ювелірний завод" про застосування спрощеної системи оподаткування.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький ювелірний завод" (просп. Юності, 29, м.Вінниця, код ЄДРПОУ 35599786) судові витрати в розмірі 10,73 грн. (десять грн. 73коп.) згідно квитанції №101950.404.4 від 14.02.2012 року, шляхом їх безспірного стягнення органом Державної казначейської служби України із рахунку Вінницької об'єднаної Державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби пропорційно задоволених вимог.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна