ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
01 листопада 2006 р. |
№ 1/688-14/212 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Невдашенко Л.П. -головуючого,
Михайлюка М.В.,
Дунаєвської Н.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13 червня 2006 року у справі № 1/688-14/212 Господарського суду Львівської області за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, м. Львів, до Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування", м. Львів, та до Приватного підприємця ОСОБА_1, про визнання недійсним договору оренди, виселення з орендованого приміщення та стягнення майнової шкоди,
за участю представників:
позивача -не з'явилися;
відповідача -1 -не з'явилися;
відповідача -2 -не з'явилися;
В С Т А Н О В И В:
У липні 2005 року позивач - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області пред'явив у господарському суді позов до відповідачів: Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" та до Приватного підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди, виселення з орендованого приміщення та стягнення майнової шкоди.
Вказував, що 03 квітня 2001 року між Державним підприємством Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" та Приватним підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір оренди нежитлового приміщення торгового павільйону площею 40,3 кв.м. розташованого в будинку АДРЕСА_1, відповідно до умов якого та додаткої угоди до нього від 29 грудня 2004 року розмір орендної плати визначено на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України і становить без ПДВ 2 761 грн. 68 коп.
Посилаючись на неузгодження з ним, як уповноваженим органом, розміру орендної плати та на невідповідність договору до вимог ст. 5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, позивач просив визнати договір оренди недійсним, зобов'язати відповідача звільнити спірне приміщення та стягнути майнову шкоду.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 03 лютого 2006 року (суддя Кітаєва С.Б.) позов задоволено частково.
Рішення суду в частині задоволення позовної вимоги про визнання договору оренди недійсним мотивоване тим, що відповідачем не погоджено розмір орендної плати з Фондом Держмайна України як це передбачено Методикою розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 786 від 4.10.1995 р.
Рішення суду в частині задоволення позовної вимоги про виселення відповідача -2 з орендованого приміщення мотивоване відсутністю правових підстав.
Рішення суду в частині припинення провадження позовної вимоги про стягнення майнової шкоди мотивоване тим, що згідно Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 15.06.1994р. № 412 за позивачем закріплено лише контроль за справлянням (стягненням) платежів до бюджету.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13 червня 2006 року (колегія суддів у складі: Юркевича М.В. - головуючий, Городечної М.І., Краєвської М.В.) рішення в частині припинення провадження по справі скасовано та прийнято в цій частині нове рішення, яким в позові відмовлено. В решті частинах рішення залишено без змін.
Постанова в частині відмови в позові мотивована тим, що згідно зі ст.ст. 1, 12, 21 ГПК України така вимога не підлягає розгляду в господарському суді, постанова в частині визнання договору оренди недійсним та виселення відповідача -2 мотивована невідповідністю договору оренди до вимог Закону України “Про оренду державного та комунального майна”.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постановлені в справі рішення в частині стягнення майнової шкоди посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Постанова суду апеляційної інстанції та рішення місцевого суду відповідають зазначеним вимогам.
Так, судами встановлено, що спірні правовідносини виникли з укладеного 03 квітня 2001 року між відповідачем - 1 та відповідачем -2 договору оренди приміщення, що належить до державної власності та додаткової угоди до нього від 29 грудня 2004 року, предметом якого є приміщення торгового павільйону площею 40,3 кв.м., розташоване в будинку АДРЕСА_1 та розмір орендної плати за користування яким визначено на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України в сумі 2 761 грн. 68 коп.
Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.
Недодержання в момент вчинення правочину стороною зазначених вимог є, згідно ст. 215 ЦК України, підставою до його недійсності.
Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи предметом договору оренди є визначене нежитлове приміщення площею 40,3 кв.м. будинку АДРЕСА_1, що перебуває у державній власності.
Статтею 3 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” встановлено, що відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюється договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що розмір орендної плати визначено сторонами у відповідності з Методикою розрахунку та порядку використання орендної плати за оренду державного майна відповідно до умов додаткової угоди від 29.12.2004 р. до договору оренди приміщення НОМЕР_1.
На підставі ст. 4 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, державні підприємства, на балансі яких знаходиться нерухоме майно, мають право самостійно, без погодження з Фондом державного майна України або його органами, укладати договори оренди нерухомого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна площею до 200 кв.м.
Як вбачається із договору оренди приміщення НОМЕР_1 площа нежитлового приміщення, що є предметом оренди, становить 40,3 кв.м., тому судом обгрунтовано встановлено, що відповідно до згаданої вище норми узгодження оренди цієї площі з позивачем не потрібне.
Разом з тим, згідно пункту 2 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 за № 786, у разі коли орендодавцем цілісного майнового комплексу структурного підрозділу (філії, цеху, дільниці) державного підприємства, а також нерухомого майна (будинку, споруди, приміщення) є державне підприємство, організація, розмір орендної плати погоджується з органом, визначеним в абзаці другому статті 5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” (абзац другий пункту 2 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.1998 № 699, із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 19.01.2000 № 75).
За містом наведених норм узгодження з позивачем укладення договору оренди майна площею до 200 кв.м. не вимагається, проте, визначення розміру орендної плати відбувається за обов'язковим погодженням з Фондом державного майна України.
Дані висновки узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною у постанові від 06 вересня 2005 року у справі господарського суду м. Києва № 3/505.
В зв'язку з вище викладеним колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог в частинах визнання договору оренди приміщення НОМЕР_1 розташованого в будинку АДРЕСА_1 недійсним та виселення відповідача -2 із займаного приміщення.
Також колегія погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо відмови в позові в частині стягнення матеріально шкоди в зв'язку з невідповідністю позовної вимоги з ст.ст. 1, 12, 21 ГПК України.
Твердження скаржника про порушення судом норм матеріального та процесуального права не відповідають матеріалам справи та зводяться до тлумачення норм на свою користь і не спростовують викладених в судових рішеннях мотивованих висновків про відмову в позові в частині задоволення позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди .
За таких обставин касаційну скаргу Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області слід залишити без задоволення, а постанову господарського суду Львівської області від 13 червня 2006 року у справі № 1/688-14/212 -без змін.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117-1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13 червня 2006 року у справі № 1/688-14/212 залишити без змін.
Головуючий: Л.П. Невдашенко
Судді: М. В. Михайлюк
Н.Г. Дунаєвська