ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                          ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  "23" червня 2006 р.                                                                   Справа № 3/11

Суддя господарського суду Чернівецької області Бабак Людмила Миколаївна

розглядаючи справу

за позовом   Релігійна громада християн віри євангелістської п"ятидесятників "Благодать"

до відповідача Кабінет Міністрів України

про визнання частково протиправним розпорядження

за участю представників:

позивача:  Свиргун Н.П., Майкан П.П.

відповідача:  Бойчук І.Д

У відповідності з вимогами статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні була оголошена перерва, а тому постанова замість 16 червня виноситься 23 червня 2006 року.

СУТЬ СПОРУ:

Релігійна громада християн віри євангельської п’ятидесятників “Благодать” м. Чернівці звернулася з позовом до Кабінету Міністрів України м. Київ про визнання частково протиправним розпорядження.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що культова споруда (кірха християн євангелістів (протестантів), яка розташована по вул. Університетській, 23 м. Чернівці, повинна була бути передана йому безоплатно у відповідності до Указу Президента України від 04.03.1992 року № 125 “Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна” та розпорядження Президента України від 22.06.1994 року № 53/94 “Про повернення релігійним організаціям культового майна”, Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”.

Попри це, частина будівлі (прибудовано-перебудований триповерховий об’єм площею 567,6 кв. метри) була визначена як така, що належить до державної власності в особі Верховної Ради України і  передана релігійній громаді відповідно до розпорядження Кабміну України № 751-р від 10.12.2003 року “Про передачу нерухомого майна” на оплатній основі.

Зокрема, продовжує позивач, передбачалася передача прибудови до Лютеранської кірхи по вул. Університетській, 23 м. Чернівці загальною площею 567,6 кв. метри шляхом обміну на окрему будівлю по вул. Нагірній, 7 загальною площею 248,5 кв. метри, яка належала на праві власності позивачу, за умови відшкодування громадою різниці у вартості об’єктів обміну.

Прийнявши таке розпорядження, Кабмін України, на думку позивача, припустився порушень вищезазначених Указів Президента України та Закону України щодо безоплатного повернення релігійним організаціям культового майна.

Разом з тим, як пояснив позивач,  у силу диспозитивності користування процесуальними правами, він не заявляє позов про визнання розпорядження Кабміну України № 751-Р від 10.12.2003 року протиправним у цілому, а просить скасувати його частково в частині слів “за умови відшкодування громадою різниці у вартості об’єктів обміну”.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги з підстав наведених вище.

Представник відповідача проти позову заперечує, оскільки вважає, що добудова до культової споруди площею 567,6 кв. метри, збудована на державні кошти, є її власністю і не відноситься до культової споруди, а тому не може передаватися позивачу безкоштовно.

Заслухавши думки сторін, проаналізувавши наявні докази, суд прийшов до висновку про необхідність призначення судової будівельно-технічної експертизи, на вирішення якої були поставлені наступні запитання:

- Чи має характерні архітектурні ознаки культової споруди будівля   № 23 по вул. Університетській у м. Чернівці?

- Чи не втрачені ці ознаки під час перебудови будівлі в 1960 році?

- Чи була суттєвою перебудова (добудова до приміщення церкви), що мала місце в 1960 році, та чи змінила вона культове призначення приміщення з будівельної (архітектурної) точки зору?

- Чи можна відокремити триповерхову перебудовану частину площею 627 кв. метри від основного приміщення церкви?

- Чи можна користуватися приміщенням церкви при відокремленні трьохповерхової перебудованої частини?

- Чи можливе використання приміщення церкви за призначенням (проведення богослужіння) як культової споруди при відокремленні від неї прибудованої частини? Якщо можливе, то чи потрібно для цього проводити якісь прибудови чи перебудови? Якщо так, то які та для чого?

Призначення експертизи було викликане необхідністю вияснення питання, що потребує спеціальних знань, а саме: чи відноситься в цілому будівля по вул. Університетській, 23 м.Чернівці до культової споруди , в тому числі і після перебудови, а також, чи можливе відділення добудованого приміщення від основного приміщення церкви без завдання шкоди культовій споруді, яка є пам’ятником архітектури місцевого значення та чи можливе використання власне приміщення церкви для богослужіння без прибудови?

Ухвалою від 19.05.2005 року провадження у справі поновлено у зв’язку з усуненням обставин, що зумовили його зупинення.

У судовому засіданні 23.06.2006 року представник позивача підтримує позов. Представник відповідача проти позову заперечує з тих же мотивів, що і раніше.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх повноважних представників, з’ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд встановив.

21, 23 квітня 1941 року Чернівецький обласний виконавчий комітет прийняв постанови № 453, № 403, якими передав німецьку кірху, що знаходиться по вул. Університетській м.Чернівці, обласному архівному управлінню НКВС (а.с. 12-13). Надалі, у повоєнні роки, дане приміщення використовувалося як архів НКВС та КДБ.

У 1960 році державними установами розпочалися роботи по розробці проекту реконструкції будівлі євангельської (протестантської) кірхи по вул. Університетській, 23 м.Чернівці під Будинок техніки.

Відповідно до протоколу технічної наради від 10.03.1961 року на її розгляд була представлена технічна документація на капітальний ремонт і часткову реконструкцію бувшого культового приміщення (євангельська (протестантська) церква по вул. Університетській, 23 м.Чернівці. При цьому проектом передбачалося максимальне використання існуючих конструкцій будівлі – фундаменти, стіни, перекриття, дах, тобто повне використання планової структури будівлі за винятком головного входу і апсиди, які мали бути розібрані. Враховуючи технологію будівлі і набір приміщень, була передбачена невелика добудова з головним входом зі сторони вул. Університетської (а.с. 37).

Таким чином, у 1961 році держава, в особі своїх компетентних органів, прийняла рішення не про загальну перебудову і реконструкцію євангельської кірхи, яка могла привести до втрати її значення як культової споруди, а лише її капітальний ремонт та незначну реконструкцію, яка заключалася в невеликій добудові з ціллю зробити вхід, оскільки головний вхід у церкву  та апсиди  повинні розбиратися.

Відповідно до експертного висновку № 38/3 від 12.02.1998 року № 24 у результаті реконструкції весь об’єм культової споруди зберігся і ця реконструкція кардинально не вплинула на архітектурно-планове і об’ємне рішення будівлі, а тому ця споруда у даний час може використовуватися по своєму первинному призначенню (а.с. 16-19), тобто як культова.

У процесі судового слухання судом була призначена будівельно-технічна експертиза, відповідно до висновків якої відокремлення триповерхової перебудованої частини від основного приміщення церкви без заподіяння невиправної шкоди основній частині будівлі, неможливе. При відокремленні триповерхової перебудованої частини, основна частина будівлі, в якій розташовані численні приміщення та приміщення залу розрахунковою місткістю 276 осіб на другому поверсі, залишаються з одним евакуаційним виходом.

Відповідно до п.5.13.ДБН В.1.1-7-2002 “Пожежна безпека об’єктів будівництва” “З будівлі кожного поверху та приміщення належно передбачати не менш двох евакуаційних виходів”. При відокремленні, для безпечного функціонування приміщення залу, необхідна прибудова зовнішніх виносних сходових кліток в капітальних стінах з виходами з кожного поверху. В умовах історико-архітектурної заповідної міської зони та зони з тісною забудовою - виконати прибудову є неможливим, оскільки для такого переобладнання необхідне влаштування виходів з розрушенням існуючих конструктивних  елементів. При відокремленні триповерхової перебудованої частини, основна частина громадської будівлі (культові будівлі відносяться до громадських - ДНБ В.2.2.-9-99 “Громадські будинки та споруди”) залишається без санітарних вузлів. Для культової будівлі можливо (іноді обов’язково) влаштування вбиралень на території поруч з будівлею.

У зв’язку з тим, що будівля № 23 по вул. Університетській, є пам’яткою культурної спадщини місцевого значення – охоронний номер 363 від 23.03.1994 року № 161 і пункт 5 охоронного договору на пам’ятку культурної спадщини № 24 від 25 липня 2005 року ( а.с. 38, 39), то заборонено зведення “... будь-яких прибудов до пам’ятки без спеціального письмового дозволу відповідних структурних підрозділів управління містобудування та архітектури департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин”. Користувач зобов’язується “утримувати територію пам’ятки упорядженою, допускати використання цієї території для будівництва та задоволення інших господарських потреб, що можуть зашкодити пам’ятці”.

При спробі відокремити функціонування двох частин будівлі (триповерхової перебудованої частини та основної частини будівлі з приміщенням залу) шляхом прибудов та перебудов, Євангельська кірха, 1847-1849 років забудови, буде остаточно знищена, як пам’ятка культурної спадщини.

Таким чином, у судовому засіданні з достовірністю встановлено, що з приходом Радянської влади у віруючих євангельських християн протиправно було вилучено належне їм на праві власності культове майно, в тому числі і євангельську церкву (кірху), яка на даний час розташована по вул. Університетській, 23 м.Чернівці.

Як показав розгляд справи, добудовану в шестидесяті роки минулого століття до церкви прибудову, вилучити без пошкодження основного приміщення кірхи неможливо, про що прямо зазначено у висновку № 399 будівельно-технічної експертизи від 16 травня 2006 року (а.с. 98-111).

Більш того, таке відокремлення може завдати невиправної шкоди споруді, яка ще 7 лютого 1945 року була взята під державну охорону як пам’ятник  архітектури (а.с. 14), а відповідно до довідки департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради від 18.12.1998 року № 6-8/105 – збудована у 1847-1849 роках архітектором Енгельсом, Євангельська кірха була прийнята на облік під охорону держави розпорядженням представника Президента України від 23.03.1994 року № 161.

Згідно довідки Чернівецького КОБТІ від 4.07.2005 року № 1193 власником будівлі № 23 по вул. Університетській м.Чернівці на підставі свідоцтва про право власності на будівлі від 11.03.2001 року, виданого згідно постанови Кабміну України № 311 від 5.11.1941 року, є держава в особі Верховної Ради України (а.с. 56).

Як встановлено, питання передачі позивачу спірного приміщення вирішувалися неодноразово Чернівецькою облдержадміністрацією та Чернівецькою обласною радою (розпорядження від 12.05.1997 року № 265-р, від 4.11.1997 року № 670-р, від 31.10.2001 року № 790-р, рішення від 19.08.1997 року, а.с. 51-54). А 21 жовтня 2001 року відбулася передача частини культової споруди площею 744,8кв.метри по вул. Університет-ській, 23 м.Чернівці безоплатно позивачу, як того і вимагає чинне законодавство.

10 грудня 2003 року Кабмін України прийняв розпорядження № 751-р “Про передачу нерухомого майна”, яким погодився з пропозицією МОН щодо передачі релігійній громаді християн віри евангельської  п’ятидесятників “Благодать” (позивач у справі) прибудови до лютеранської кірхи по вул. Університетській, 23 у м.Чернівці загальною площею 567,7кв.метри, що належить до сфери управління цього Міністерства, шляхом обміну на окрему будівлю по вул. Нагірній, 7 загальною площею 248,5кв.метри, яка належить зазначеній релігійній громаді, за умови відшкодування громадою різниці у вартості об’єктів обміну (а.с. 11).

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною другою статті 17 Закон України “Про  свободу совісті та релігійні  організації” від 23 квітня 1991 року № 987-ХІІ встановлено, що культові будівлі і майно, які становлять державну власність передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність...

Частиною шостою статті 6 Постанови Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки “Про порядок введення в дію Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” від 23.04.1991 року  № 988-ХІІ” встановлено, що Кабміну України, Уряду Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям  слід забезпечити відповідно до Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” повернення у власність чи передачу у безоплатне користування релігійним громадам культових будівель і майно, в тому числі з урахуванням прав релігійних громад, яким належали ці будівлі і майно на момент їх переходу у власність держави, що має місце у конкретному випадку.

Пунктом другим статті 3 Указу Президента України “Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна” від 4.03.1992 року № 125 Раду Міністрів Кримської АРСР, виконавчим  комітетам обласних, Київської та Севастопольської  міських Рад народних депутатів протягом 1992-1993 років зобов’язано здійснити передачу релігійним громадам у власність чи безоплатне користування культових будівель, що використовуються не за призначенням.

І насамкінець, на виконання статті 17 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації, Президент України 22.06.1994 року видав розпорядження № 53/94-рп, яким передбачено, що місцевим органам державної виконавчої влади забезпечити до 1 грудня 1997 року передачу у безоплатне користування або повернення безоплатно у власність релігійних організацій культових будівель і майна, яке перебувають у державній власності та використовуються не за призначенням.

Разом з тим, попри вимоги чинного законодавства, Кабмін України своїм розпорядженням від 10.12.2003 року № 751-р передав позивачу, 567,6кв.метри за умови відшкодування громадою різниці у власності об’єктів обміну, а тому розпорядження у частині слів “За умови відшкодування громадою різниці у вартості об’єктів обміну” слід визнати протиправним і скасувати.

При цьому суд не погоджується з твердженням відповідача, що спірна добудова не відноситься до культової, оскільки подібна заява спростовується протоколом технічної наради від 10.03.1961 року, з якої витікає, що при перебудові культової споруди, максимально використалися існуючі конструкції культової споруди (а.с. 37), експертним висновком № 38/3 від 12.02.1998 року № 24, висновком № 399 будівельно-технічної експертизи від 16 травня 2006 року (а.с. 98-111).

Що стосується аргументів відповідача, то суд зазначає наступне.

Пунктом четвертим частини третьої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства, в тому числі, є змагальність сторін та свобода надання ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимога та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а частиною другою цієї статті оприділено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, відповідач не надав суду жодних доказів того, що спірна споруда, яка була прибудована, перебудована з використанням приміщення церкви, не відноситься до культової, хоча згідно вимог Кодексу адміністративного судочинства України мав би надати такі докази.

Одночасно у матеріалах справи є докази, які достовірно підтверджують той факт, що спірна будівля, євангельська кірха по вул. Університетській, 23 м.Чернівці, є в цілому культовою спорудою.

Зокрема, пунктами першим, другим висновків будівельно-технічної експертизи зазначено, що структура планування будівлі № 23 по вул. Університетській в м.Чернівці зберегла ознаки культової споруди: наявність великого приміщення з вівтарною частиною в об’ємі нефа колишньої кірхи, об’єм трансепта, що перетинає об’єм нефа, п’ятистінна апсида, що змикає об’єм нефа. Приміщення залу на другому поверсі освітлюються високими арочними вікнами, що збережені в процесі реконструкції. Оздоблення бокових фасадів, що виходять на вулиці Університетську та Л. Українки частково також було збережено: профільоване обрамування високих вікон, вертикальне членування фасаду пілястрами, профільний вінцевий карниз (а.с. 23-25, фототабл. 1, 2, 3).

Функціональний зв’язок основних приміщень залишився без змін: вхід в зал здійснюється з боку, протилежного вівтарної частині, в об’ємі трансепта розташовані службовий вхід зі сходовою кліткою, та приміщення, що виконують допоміжні функції.

Основні ознаки культової споруди збереглись під час реконструкції. Основна функція культової споруди – проведення богослужінь, молитовних зібрань. Основні приміщення, що придатні для цього – збережені. Збережений об’єм вівтарної частини, урочистий характер загального приміщення, елементи внутрішнього та зовнішнього декору.

Керуючись частиною 2 статті 19, пунктом четвертим частини третьої статті 129 Конституції України, частиною другою статті 17 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” від 23.04.1991 року № 987-ХІІ, пунктом другим статті 3 Указу Президента України “Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна” від 4.03.1992 року № 125, частиною шостою статті 6 Постанови Верховної Ради Української РСР “Про порядок введення в дію Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації від 23.04.1991 року № 989-ХІІ, частиною першою, другою статті 71, статтями 86, 158, 159, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, с у д –

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 року № 751-р “Про передачу нерухомого майна” в частині слів “за умови відшкодування громадою різниці у вартості об’єктів обміну”.

3. Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає сили після закінчення цього строку.

У разі надання апеляційної скарги, постанова набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду  справи.

4. Відповідно до частини першої  статті 185, частин першої-третьої, п’ятої статті 186  Кодексу адміністративного судочинства  України сторони, які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку  дану  постанову повністю або  частково  шляхом подання  заяви про  апеляційне  оскарження та апеляційної скарги, які подаються в апеляційну  інстанцію через суд  першої інстанції, який ухвалив оскаржуване  судове  рішення.

Заява про апеляційне оскарження даної постанови подається протягом десяти  днів з дня її проголошення, а в разі  складання  постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, з дня складання у повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається  протягом двадцяти днів після  подання  заяви про апеляційне  оскарження.

Апеляційна  скарга  може бути  подана  без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений  для  подання  заяви про апеляційне  оскарження.

Суддя                                                             Л.М. Бабак