7/2-1693

РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 вересня 2007 року Вишгородський районний суд Київської області в складі

головуючого - судді                                               Чірхова Г.Є.,

при секретарі                                                                 Аврамеяхо Л.С. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ „Спеціалізована механізована колона №3" та виконавчого комітету Вишгородської міської Ради Київської області, треті особи Вишгородське бюро технічної інвентаризації, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, про визнання свідоцтва про право власності на квартиру недійсним, розірвання договору оренди з виселенням та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

 ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на порушення його житлових прав, оскільки ЗАТ „СПМК-3" оформило право власності на квартиру, надану йому відповідно до вимог статей 51-53 ЖК України, з подальшою її здачею в оренду третім особам і його виселенням, у зв'язку з чим позивач порушує питання про захист та відновлення своїх прав щодо цієї квартири.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що він з 14 липня 1981 року працював на МСПМК-3 (підприємстві відповідача) і з травня 1986 року перебував на квартирному обліку, оскільки потребував поліпшення житла.

2 9 лютого 1996 року за спільним рішенням адміністрації МСПМК-3 AT "Броварисільстрой" та її профспілкового комітету позивачеві в АДРЕСА_1 надано житлове приміщення - квартиру № 120, із зняттям з квартирного обліку.

В обставинах викладених у позові стверджувалося, що номер зазначеної квартири на час розгляду справи змінено на 44, згідно оновленої нумерації будинку. Зверталася увага й на те, що ця ж квартира в 1998 році мала номер 160, що був їй наданий на заміну первинного - 120.

До того ж, в позові йшлося про те, що з 2003 року, позивач вселився в спірну квартиру під номером 44, а після здачі в 2005 році будинку в експлуатацію порушив перед виконавчим комітетом Вишгородської міської Ради Київської області питання про видачу ордеру на згадану квартиру, однак у цьому йому було відмовлено з огляду на рішення від 8 листопада 2005 року № 510 про оформлення права власності на спірну квартиру за ЗАТ „Спеціалізована механізована колона №3" (підприємство відповідача).

У судовому засіданні позивач наполягав на інших обставинах і ствердив, що квартиру № 120 підприємство, на якому він працював, не одержало, в зв'язку з чим було прийнято рішення про передачу йому іншої рівноцінної 3-х кімнатної квартири, а тому він набув право на кв. № 160, якій пізніше надано номер 44. Ким і в якому порядку приймалося рішення про таке позивач ствердити не зміг.

Разом з тим, позивач послався і на те, що його сім'я вселилася в спірну квартиру з кінця 1996 року, тобто часу надання йому житлового приміщення.

Посилаючись на ці обставини, позивач зазначив про порушення своїх прав на житлове приміщення (3-х кімнатної кв. № 44 у згаданому будинку), і з цих підстав просив видане відповідачеві свідоцтво про право власності на неї

визнати недійсним, договір найму даного жилого приміщення з третіми особами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 від 29 січня 2007 року розірвати та зобов'язати відповідачів до видачі ордеру на спірну квартиру у встановленому законом порядку.

Представники відповідачів позов не визнали і вважали відсутніми підстави до його задоволення.

Треті особи в судове засідання не прибули і клопотали про розгляд справи в їх відсутність.

Заслухавши пояснення сторін і дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Як убачається з матеріалів справи, МСПМК-3 AT "Броварисільстрой" (правонаступником якого є відповідач у справі ЗАТ „СПМК-3") та ЗАТ „Гідроспецбуд" за участю інших сторін уклали ряд договорів дольової участі у будівництві житлового будинку, серед яких йшлося і про квартири в буд. АДРЕСА_1.

Відповідно до умов договору від 29 грудня 2003 року між ЗАТ „Гідроспецбуд" і МПП „Еліна", остання взяла на себе зобов'язання замовника та підрядника будівництва згаданого багатоквартирного будинку, з метою завершення його будівництва, введення в експлуатацію і передачі товариству співвласників.

На виконання умов зазначених правовідносин 21 травня 2004 року МПП „Еліна" передала до ЗАТ „СПМК-3" 5 квартир у загаданому будинку, про що складено акт прийму-передачі наявний в справі. В цьому акті в тому числі йшлося і про передачу спірної квартири, разом із даними про її розподілення на користь ОСОБА_1

Цією обставиною позивач обґрунтовував свої вимоги і вважав достатньою підставою до набуття права на спірну квартиру.

У той же час, даний факт сам по собі правового значення, про яке твердить позивач, не має і заявлених позивачем прав на спірну квартиру не встановлює.

Натомість, з огляду на зазначені правовідносини, рішенням виконавчого комітету Вишгородської міської Ради Київської області від 8 листопада 2005 року № 510, відповідно до вимог ст. ЗО Закону України „Про місцеве самоврядування" і правил Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства Юстиції України № 6/5 від 28 січня 2003 року, право власності на спірну квартиру та інші квартири, що були предметом згаданих договорів, оформлено за ЗАТ „СПМК-3", в зв'язку з чим 9 грудня того ж року видано відповідне свідоцтво.

Підстави до визнання недійсним даного правовстановлювального документу на спірну квартиру, який видано у встановленому Законом порядку, в цій справі не встановлені.

Звертає суд увагу і на те, що 29 лютого 1996 року за спільним рішенням адміністрації МСПМК-3 AT "Броварисільстрой" та її профспілкового комітету позивачеві дійсно надавалася кв. № 120 АДРЕСА_1.

У той же час, у матеріалах справи відсутні дані про те, що підприємство в якому працював позивач, на той час мало правові підстави до розпорядження квартирою № 120, оскільки прав на неї у встановленому законом порядку не набуло, а будівництво в той період завершено не було.

Не підтримував цих обставини в судовому засіданні й позивач, який наполягав, на тому, що в зв'язку з наведеним вище, на час прийому квартир ЗАТ

„СПМК-3" від МЧП „Еліна", йому було розподілено інше рівноцінне жиле приміщення (трикімнатну квартиру № 44, в якій він проживав).

Разом з тим, дані про те, що зазначена квартира надана позивачеві в порядку статей 51-53 ЖК України, суду не представлено.

Відповідно до вимог статей 51-53 ЖК України жиле приміщення надається громадянам за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету відповідного підприємства.

Голова правління ЗАТ „СПМК-3" - Донцов В.М. (представник відповідача) ці обставини також заперечив і ствердив, що квартира, на яку претендує позивач, останньому підприємством не надавалася, а тому будь-які документи, які б могли підтвердити інше, відсутні.

З матеріалів справи вбачається й те, що ОСОБА_1 відповідно до вимог ст. 58 ЖК України ордерів про надання жилих приміщень у згаданому будинку не отримував.

До того ж рішення про надання ОСОБА_1 квартири № 120 від 29 лютого 1996 року переглянуто і скасовано 21 лютого 2007 року на спільному засіданні адміністрації і профспілкового комітету ЗАТ „СПМК-3", відповідно до вимог п. 65 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, унаслідок виявлення обставин, що не були їм відомі при його прийнятті, зокрема в зв'язку з наданням позивачем відомостей про його житлові умови, що на той час дійсності не відповідали.

Крім того, право власності на квартиру № 120 в згаданому будинку набула інша особа - ОСОБА_4, яка 18 липня 1997 року уклала з МЧП „Еліна" договір дольової участі в будівництві, в змісті якого обумовлено долю цієї квартири і в подальшому оформила у встановленому Законом порядку право власності на неї (рішення виконавчого комітету Вишгородської міської Ради від 13 липня 2006 року № 302).

Враховує суд і лист виконавчого комітету Вишгородської міської Ради від 13 березня 2007 року, згідно якого даним органом рішення про зміну нумерації квартир у буд. АДРЕСА_1 не приймалося.

Із зазначених підстав рішення про надання ОСОБА_1 квартири № 120 від 29 лютого 1996 року судом до уваги не приймається.

При вирішенні цієї справи, суд звертає увагу на те, що за змістом статей 51-58 ЖК України єдиною підставою до вселення в жиле приміщення є ордер -правоустановчий документ індивідуального характеру.

Отже житлові правовідносини породжує саме ордер, а не рішення, за яким його надали. На підставі такого рішення громадянин не вправі вимагати надання жилого приміщення і видачі ордера на нього, а як установлено в справі, ані того ані іншого позивач не мав.

Таким чином, позивач вселився і проживав у спірній квартирі без будь-яких підстав, у житловому будинку не закінченому будівництвом і не зданому в експлуатацію, а тому житлові правовідносини на цей спір не розповсюджуються, який має вирішуватися в порядку відносин власності.

Сам факт довготривалого користування зайнятим у такий спосіб житлом не надає особі будь-яких прав щодо нього, а витрати пов'язані із таким вселенням (квартирна плата і комунальні послуги) покладаються на самих осіб.

Відповідно до вимог ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва, прийняття його до експлуатації й державної реєстрації.

З цих підстав, ЗАТ „СПМК-3" у встановленому Законом порядку набуло право власності на спірну квартиру і розпорядилася нею за змістом ст. 317 ЦК України, уклавши договір найму з третіми особами.

З досліджених судом обставин, підстав до визнання зазначених дій недійсними, розірвання договору найму житлового приміщення та зобов'язання відповідачів до видачі ордеру позивачеві, суд не вбачає.

Таким чином, пред'явлений позов на вимогах Закону не ґрунтується і задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного і керуючись статтями 209-215 ЦПК України,

вирішив:

в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили протягом 10 днів з дня його проголошення і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання в зазначений строк заяви про його оскарження та протягом 20 днів після цього апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.