АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________________________________________________________________________________________

Справа № 2-2737/11                                                                                                                       Головуючий 1-ї інстанції –Яремчук В.І.

Провадження : 22ц/2090/2922/2012                                                                                                          Доповідач  -  Шевченко Н.Ф.

Категорія : право власності.

                                                                  РІШЕННЯ

                                                                                          ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

          10 квітня 2012 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :

          головуючого     -      Шевченко Н.Ф.

          суддів                -      Бобровського В.В., Кокоші В.В.

          при секретарі    -      Давшан А.М.

          розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 03 березня 2012 року о справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа –ОСОБА_1 про визнання права власності на частку квартири, -

                                                           В С Т А Н О В И Л А :

          У лютому 2011 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом  до ОСОБА_3 про визнання за нею права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, посилаючись на те, що у березні 2001 року між нею та відповідачем було укладено договір про сумісну діяльність на придбання зазначеної квартири, відповідно до умов якого, вона передала  ОСОБА_3 8 000 грн., а останній уклав договір купівлі-продажу квартири та зареєстрував право власності на своє ім'я.

У 2008 році відповідач без її відома уклав договір іпотеки на спірну квартиру, чим порушив її права на частку квартири.

          Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги визнав в повному обсязі, про що надав суду письмову заяву (а.с.55).

          Третя особа ОСОБА_1 та його представник вважають, що позов не підлягає задоволенню, пояснивши, що у 2008 році  ОСОБА_1 дав відповідачу гроші у борг. У  жовтні цього ж року було укладено  договір іпотеки, на спірну квартиру, позивачка у нотаріуса присутньою не була, так як на час купівлі квартири відповідач перебував у шлюбі з іншою жінкою. При укладанні договору іпотеки ОСОБА_3 свідчив про відсутність прав інших осіб на предмет іпотеки.

          Рішенням Московського районного суду м. Харкова від  03 березня 2012 року позов задоволено.

          Визнано за ОСОБА_2 на підставі договору про сумісну діяльність право власності на ? частину АДРЕСА_1 та анульовано  на зазначену частку квартири право власності ОСОБА_3

          В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити.

            В обгрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм процесуального і матеріального права.

           Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції  в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що були заявлені у суді першої інстанції, дослідивши  матеріали справи, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.  

          В засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_1 та його представник  підтримали доводи апеляційної скарги; представники позивачки та відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечували.  

          Відповідно до ст.ст.303ч.1, 309ч.1пунктів 3,4 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді  першої інстанції; підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.  

          Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд виходив з того, що вимоги обґрунтованиі, оскільки спірна квартира є об*єктом спільної  власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі договору про сумісну діяльність від 01 березня 2001 року.

          Проте такі висновки суду не узгоджуються з матеріалами справи та суперечать діючому законодавству.

          Так із матеріалів справи слідує, що ОСОБА_3 придбав спірну  АДРЕСА_1 26 березня 2001 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі продажу (а.с. 6-7). Із тексту вказаного договору не вбачається, що ОСОБА_3 на момент укладення вказаного договору діяв на підставі договору про сумісну діяльність від 01.03.2001 року. Навпаки, як слідує із договору купівлі-продажу квартири, ОСОБА_3  діяв як одноосібний покупець та після укладення договору купівлі-продажу зареєстрував право власності на квартиру у Міському бюро технічної інвентаризації на своє ім*я.

          Вказаний договір купівлі-продажу квартири позивачкою не оспорювався.

          Судом також встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали шлюб 05 травня 2006 року (а.с.56).

          На момент купівлі спірної квартири ОСОБА_3 знаходився у  шлюбі  з іншою жінкою  –ОСОБА_5.          

          10 жовтня 2008 року ОСОБА_3 взяв у борг у ОСОБА_1 152 375,00 грн. (а.с.15).

          13 жовтня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, відповідно якого  з метою забезпечення  своєчасного і належного виконання грошового зобов*язання  за договором позики ОСОБА_3 передав  в іпотеку ОСОБА_1 спірну  АДРЕСА_1.

          Відповідно п.5 договору іпотеки ОСОБА_3 свідчив про те, що прав та вимог інших осіб щодо предмету іпотеки немає (а.с.13-14).

          Під час нотаріального  посвідчення договору іпотеки бувша дружина ОСОБА_3 –ОСОБА_5 свідчила про те, що спірна квартира є особистим майном  ОСОБА_3, що підтверджується нотаріально завіреною її заявою.

          Також матеріали справи свідчать про те, що на момент укладання  між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договору  іпотеки, останній уже перебував у шлюбі з позивачкою ОСОБА_2, проте будь-якої інформації відносно укладеного договору про сумісну діяльність та прав  ОСОБА_2 на спірну квартиру  договір іпотеки також не містить.  ОСОБА_3 також не посилався на вказані обставини при укладанні договору іпотеки.

Відповідно до ст. 430 ЦК УРСР, на яку як на підтвердження своїх вимог посилається ОСОБА_2,   за договором про сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво і експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства або установи (що не передаються в оперативне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних будинків, жилих будинків і т. ін.

Частиною 2 вищевказаної статті передбачено, що громадяни можуть укладати договір про сумісну діяльність лише для задоволення своїх особистих побутових потреб.

З огляду на зазначені  вимоги закону предметом договору про сумісну діяльність між громадянами  є спільна діяльність, що передбачає задоволення своїх особистих побутових потреб.  

Таким чином враховуючи те, що договір про сумісну діяльність за своєю природою не є договором про зобов*язання на вчинення дій по придбанню житла,  висновок суду про визнання за позивачкою права власності на ? частину  квартири  на підставі договору вищевказаного договору від 01.03.2001 року  не відповідає вимогам діючого законодавства.

Із матеріалів справи також вбачається, що відповідач  ОСОБА_3 позов до нього про право власності  визнав в повному обсязі, що свідчить про відсутність будь-якого спору між сторонами.

          Враховуючи, що доказів того, що ОСОБА_3 уклав договір купівлі-продажу 26 березня 2001 року  АДРЕСА_1 на підставі договору про сумісну діяльність матеріали справи не містять, тому рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 325  ЦПК України судова колегія  

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 03 березня 2012 року скасувати. Ухвалити нове рішення.

Відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову до ОСОБА_3 про визнання за нею права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду  України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий                                                                                                         Судді