Цивільна справа №2-764/12

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

06 квітня 2012 року Солом’янський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді                             Зінченко С.В.

при секретарі                               Шевчук Я.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власності та виділення майна в натурі, –

в с т а н о в и в :

Позивачі звернулись до суду з даним позовом, в якому просили визнати за кожним з них право власності на ? частину житлового будинку під літерою «Н» по АДРЕСА_1 та виділити такі частки в натурі.

В обґрунтування позову вказали, що даний будинок було збудовано спільними силами та за спільні кошти позивачів та відповідачів і під час будівництва між ними було досягнуто усної домовленості про розподіл будинку після закінчення його будівництва в рівних частках, тобто по ? кожному з позивачів та відповідачів. Позивачі вказують, що під час будівництва будинку вони витрачали власні кошти на будівельні матеріали, оплачували роботи найманим працівникам, власними силами виконували різні роботи, а отже відповідно до ч. 4 ст. 368 Цивільного кодексу України вважають, що мають право на частку майна, набутого в результаті спільної праці та за спільні кошти з відповідачами.

Проте, як вказують позивачі, у вересні 2011 року їм випадково стало відомо про те, що відповідачами були отримані свідоцтва про право власності на ? частину домоволодіння АДРЕСА_1, яке складається з двох будинків під літерами «Г»та «Н».

Оскільки відповідачі в добровільному порядку відмовляються від виконання домовленостей щодо розподілу будинку, то позивачі змушені звертатись до суду.

Під час розгляду до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору було залучено ОСОБА_5, який є стягувачем у виконавчому провадженні по стягненню з ОСОБА_4 заборгованості в розмірі 739200,00 гривень за договором позики,  а також залучено ОСОБА_6, який є стягувачем у виконавчому провадженні по стягненню з ОСОБА_4 боргу в сумі 1429200,00 гривень, а отже рішення у справі може вплинути на права вказаних осіб через зменшення обсягу майна, яким володіє ОСОБА_4, та на яке може бути звернуто стягнення в рахунок погашення заборгованостей.

В судовому засіданні позивачі та їх представник позовні вимоги підтримали, посилаючись на підстави та обставини, викладені в позовній заяві, та просили позов задовольнити повністю.

Відповідач ОСОБА_3 проти задоволення позовних вимог не заперечувала, погодившись на розподіл домоволодіння та визнавши обставини, зазначені позивачами як підставу позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_4 проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що жодної участі у будівництві спірного будинку позивачі не приймали ані фінансово, ані власними силами, в той час як дійсною підставою позову є погіршення відносин між сторонами, розірвання шлюбу та намагання позивачів зашкодити йому.

Третя особа ОСОБА_6 проти задоволення позову також заперечував, зазначивши, що ОСОБА_4 винен йому значну суму коштів, а отже позбавлення ОСОБА_4 частки майна зашкодить його інтересам як стягувача.

Представник третьої особи ОСОБА_5 проти задоволення позову заперечувала з тих же підстав, зазначивши також, що вимоги позивачів не підтверджені належними доказами, оскільки з поданих ними квитанції, фіскальних чеків тощо неможливо встановити особу, яка понесла витрати за цими документами, ані скерування товарів, що придбані за такими документами.

Суд, заслухавши пояснення сторін, їх представників, допитавши свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, дослідивши матеріали справи приходить до наступного.

Судом встановлено, що 30.05.1989 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_10 було укладено шлюб та з часу укладення шлюбу вони проживають разом за адресою АДРЕСА_1.

Позивачі у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є дітьми ОСОБА_10 від першого шлюбу, які також проживають за адресою АДРЕСА_1.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 17.11.2008 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвано.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 23.06.2011 року визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності кожного на ? частину земельної ділянки загальною площею 0,0888 га, що знаходиться в АДРЕСА_1.

Також рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 13.11.2009 року за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнано право власності кожного на ? частину житлового будинку під літерою «Г»по АДРЕСА_1.

Вказані вище обставини сторонами визнані та не оспорювались.

16 червня 2011 року Головним управлінням житлового забезпечення КМДА ОСОБА_3 та ОСОБА_4 видано свідоцтва про право власності кожного на ? частину домоволодіння АДРЕСА_1 та складається з двох жилих будинків.

Відповідно до технічного паспорту (а.с. 55-59) вказане домоволодіння складається з двох будинків під літерами «Н»та «Г». Будинок «Н»двоповерховий, загальною площею 190,4 кв.м., житловою 109,3.

Як на підставу позовних вимог про визнання за ними права власності кожного на ? частину будинку під літерою «Н»позивачі посилаються на положення ч. 4 ст. 368 ЦК України, якою визначено, що майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім’ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Виходячи зі змісту вказаної норми та заявлених вимог, для вирішення спору необхідно встановити чи складають сім'ю особи, які вели будівництво, та чи велось таке будівництво за спільні кошти та спільною працею.

Статтею 64 Житлового кодексу України встановлено визначення кола сім'ї, за яким до членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім’ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

В той же час згідно ст. 3 Сімейного кодексу України сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Виходячи з пояснень наданих позивачами та відповідачами в судовому засіданні суду приходить до висновку, що вони складають сім’ю як в розумінні Житлового так і Сімейного кодексів.

Щодо спільної праці та спільних коштів, витрачених на будівництво позивачами, то суд приходить до такого.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

В підтвердження позовних вимог в частині участі у будівництві шляхом витрачання коштів на будівництво будинку позивачі посилаються на наявність доходів в ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до поданих довідок про доходи та звітів СПД ОСОБА_1 з 2006 по 2008 рік (а.с. 20-36), а також на наявність в них фіскальних та товарних чеків на придбання будівельних матеріалів (а.с. 60-67, 73-81).

Дослідивши та оцінивши вказані докази, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги не можуть бути ними підтверджені, оскільки безпосередньо наявність в особи певного обсягу доходів не свідчить про те, що такі доходи були спрямовані в певному напрямку, зокрема на оплату робіт чи товарів, пов’язаних з будівництвом. Також наявність в особи фіскальних чи товарних чеків на придбання будівельних матеріалів не може підтверджувати те, що такі товари були придбані саме цією особою, оскільки ані товарні чеки, ані фіскальні, що подані позивачами на підтвердження своїх вимог, не містять зазначення особи, якій вони видані чи якою оплачені.

Натомість матеріалами справи підтверджується участь у будівництві лише ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як то сплата ними послуг за виконання проектно-дозвільної документації, послуг з розробки технічних умов тощо, придбання будівельних товарів та матеріалів (а.с.68-72, 82-88).

Щодо особистої участю позивачів в будівельних роботах, як про те стверджується в позовній заяві, то допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 повідомили лише про те, що на час будівництва будинку бачили на самому будівництві позивачів та знали про те, що будинок будується родиною ОСОБА_4. Але будь яких істотних обставин, які б дозволяли стверджувати про те, що позивачі приймали дієву та значну участь в будівництві будинку шляхом виконання певних робіт та в певному обсязі свідки не повідомили.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що вимоги позивачів не підтверджуються поданими ними та зібраними судом доказами, спростовуються матеріалами справи, а отже в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст. 316-318, 355, 356, 368 ЦК України, статями 27, 31, 60, 77, 88, 208, 209, 212, 214-216 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власності та виділення майна в натурі –відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано апеляційному суду через Солом'янський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: