АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/490/4258/12

Справа №  2-648/11                                                                                Головуючий у 1 й інстанції - Соловйова М.І.

      Доповідач  -  Болтунова Л.М.   

Категорія  27                                                                                                   

У Х В А Л А

                                                І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

09 квітня 2012 року  Колегія суддів судової палати з  розгляду цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого             - Болтунової Л.М.

суддів                              - Тамакулової В.О., Романюк М.М.

при секретарі                    - Куць О.О.  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2011 року по справі за позовом  Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК»до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК»про розірвання кредитного договору ,-

в с т а н о в и л а:

У серпні 2011 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»звернулось до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 29 серпня 2007 року між ним та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № DNM0AK01961295, відповідно до умов якого останній отримав кредит в розмірі 63116,48 грн. строком до 28 серпня 2012 року включно, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі та на умовах, встановлених даним договором.

Але ОСОБА_2 належним чином свої зобов’язання не виконує і станом на 28 липня 2011 року має заборгованість по кредиту в сумі 83187,53 грн., яка складається з наступного: 42791,98 грн. – заборгованість за кредитом; 26954,06 грн. –заборгованість по процентам за користування кредитом; 1425,00 грн. –заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 12016, 49 грн. –пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором. З цих підстав позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість  у розмірі 83187,53 грн. за вищевказаним кредитним договором та судові витрати по справі.

У листопаді 2011 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом, посилаючись на незаконність збільшення відсоткової ставки по кредиту з 16% до 27,5 %, просив розірвати вищевказаний  кредитний договір.

Ухвалою Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2011 року обидва позови  були об'єднані в одне провадження.

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2011 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»заборгованість за кредитним договором в сумі 70563, 54 грн., з яких: 42791, 98 –заборгованість по кредиту; 26954, 06 грн. –заборгованість по відсоткам за користування кредитом. Вирішено питання стосовно розподілу судових витрат. В решті позову –відмовлено.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»про розірвання кредитного договору № DNM0AK01961295 від 29 серпня 2007 року –відмовлено.

З таким рішенням, в частині відмови в задоволенні його зустрічних позовних вимог про розірвання кредитного договору, не погодився ОСОБА_2 та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення суду першої інстанції та задовольнити його позов.   (а.с.81).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в оскаржуваній частині в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга, не підлягає задоволенню з наступних підстав.

            Статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має  право  в  порядку, встановленому  цим Кодексом, звернутися до  суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.  

             Відповідно до ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.   

               Ухвалене рішення  в оскаржуваній частині  відповідає вищевказаним вимогам закону.   

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 29 серпня 2007 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»та ОСОБА_2  укладено кредитний договір № DNM0AK01961295, відповідно до якого позивач надав останньому кредит на споживчі цілі у вигляді непоновлюваної лінії в розмірі 63116,49 грн. строком до 28 серпня 2012 року включно зі сплатою за користування кредитом відсотків.

Відповідно до договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати відповідач повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 1317,09 грн. для погашення заборгованості за цим договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди.

При порушенні позичальником зобов’язань по погашенню кредита, позичальник сплачує відсотки за користування кредитом у розмірі 2,5 % на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Станом на 28 липня 2011 року виникла заборгованість за кредитним договором  в сумі 83197,53 грн. Позовні вимоги судом першої інстанції задоволені частково і в цій частині рішення суду не оскаржується.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з положень ст. 651 ЦК України та прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для розірвання кредитного договору.

Як на підставу розірвання даного договору, ОСОБА_2 посилається на положення ст.ст. 651-653 ЦК України при цьому зазначивши, що банком незаконно збільшено відсоткову ставку по кредиту з 16% до 27,5 %.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме: з реєстру вихідної кореспонденції банку,   листом від 08 січня 2009 року  позивачу було направлено повідомлення про збільшення відсоткової ставки до 27,48% річних за вказаним кредитом, починаючи з 01 лютого 2009 року.  Також зазначено, що у випадку незгоди із вказаними змінами запропоновано в строк не пізніше 20 січня 2009 року звернутись до відділення банку та надати письмове повідомлення про свою незгоду із зміненими умовами кредитування та погасити заборгованість за кредитним договором в повному обсязі та зазначено, що у разі згоди позичальника щодо змін умов кредитування за вказаним кредитним договором, встановлення цих змін.

В судовому засіданні апеляційного суду було встановлено, що ОСОБА_2 належним чином свої зобов’язання не виконує з середини 2008 року.

Підвищення відсоткової ставки за кредитним договором щодо ОСОБА_2 було здійснено банком до набрання чинності 10 січня 2009 року Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку»від 12 грудня 2008 року та відповідає  п. 2.3.1 кредитного договору, відповідно до якого  банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір відсоткової ставки за користування кредитом.

Представники ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»та ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційного суду, зокрема, зазначили, що апелянт не звертався до суду про визнання таких дій банку неправомірними.

Колегія суддів вважає, що підвищення відсоткової ставки по кредиту не є істотним порушенням договору іншою стороною, а тому не є підставою для розірвання кредитного договору в розумінні ст. 651 ЦК України.

 Розглядаючи даний спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, вірно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, тим самим обґрунтовано ухвалив рішення в оскарженій частині, яке відповідає вимогам закону і підстав для його скасування немає.

Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі та до незгоди з їх оцінкою судом. Проте, за вимогами ст. 212 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, а тому переоцінка доказів на вимогу сторони не допускається.

В апеляційній скарзі також не наведено доводів, які б спростовували висновки суду, викладені в рішенні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 —відхилити.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2011 року в оскарженій частині –залишити без змін.

Ухвала  набирає законної сили з моменту  її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  протягом двадцяти днів з цього часу.

     Судді: