СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
|
27 травня 2008 року |
Справа № 2-25/15775-2007 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ,
суддів ,
,
за участю представників сторін:
позивача:
відповідача:
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Копилова О.Ю.) від 02.04.2008 у справі №2-25/15775-2007
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Кредобанк" (вул. Сахарова, 78,Львів,79026)
в особі Кримської регіональної філії відкритого акціонерного товариства "Кредобанк" (пр. Кірова, 19а,Сімферополь,95000)
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
3-тя особа: ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)
про стягнення 42994,39 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.04.2008 у справі № 2-25/15775 задоволено позов відкритого акціонерного товариства «Кредобанк»в особі його Кримської регіональної філії про стягнення з приватного підприємця ОСОБА_1 заборгованості в сумі 42994,39 грн., яка виникла за кредитним договором № 46-04 від 25.03.2004.
Відповідач, не погодившись з вказаним судовим актом, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій не заперечуючи проти суми заборгованості, просить змінити рішення суду.
Основний довід апеляційної скарги полягає в тому, що суд при вирішенні спору не застосував норми закону, а саме, статей 572, 573,590 Цивільного кодексу України, та не стягнув заборгованість за кредитним договором за рахунок предмету договору застави. Також, судом не досліджені всі фактичні обставини справи, оскільки не враховано, що третьою особою у справі ОСОБА_2. Євпаторійському філіалу ВАТ «Кредобанк»була надана генеральна довіреність на розпорядження двома зернозбиральними комбайнами, які є предметом договору застави.
В судове засідання, призначене на 27.05.2008 року з'явився представник позивача, представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явилися, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Судова колегія вважає за можливе розглянути справу по суті без представників відповідача та третьої особи, оскільки їхня явка в судове засідання не визнавалась обов'язковою.
Повторно розглянувши матеріали справи, в порядку статті 101 ГПК України, судова колегія встановила наступне.
25.03.2004 між позивачем і відповідачем був укладений кредитний договір № 46-04, відповідно до умов пункту 1.1 якого, предметом даного договору зазначено -надання позивачем відповідачу кредиту в сумі 150000,00 грн. для поповнення оборотних коштів, строком до 24.03.2005 року зі сплатою 24 % річних (арк.с. 10-11).
Пунктом 4.5 договору встановлено, що відповідач зобов'язаний забезпечити своєчасне повернення кредиту в строк, передбачений у пункті 1.1 договору.
Відповідно до пункту 9.1 договору за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати відсотків та повернення кредиту, визначених у пунктах 1.1 та 5.4 договору, боржник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ України, яка діє на весь період прострочки виконання спірного зобов'язання.
У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за кредитним договором від 25.03.2004 щодо належного повернення кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування, 21.10.2005 між позивачем і приватним підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір про розстрочку сплати заборгованості (арк.с. 8-9), відповідно до пункту 1 предметом договору було зазначено -врегулювання питання розстрочки сплати боржником (відповідачем у справі) заборгованості перед кредитором (позивачем у справі), яка виникла внаслідок неналежного виконання вищевказаного кредитного договору, з внесеними змінами та доповненнями до нього.
Відповідно до пункту 1.2 договору про розстрочку сплати заборгованості від 21.10.2005 кредитор погоджується на сплату боржником суми заборгованості, визначеної в пункті 1.4 даної угоди, на умовах і в порядку, встановлених цим договором, у порядку, встановленим графіком погашення заборгованості, погодженого сторонами, відповідно до якого боржник зобов'язався погасити перед кредитором всю суму заборгованості у строки з листопада 2005 року по жовтень 2006 року (арк.с. 9).
Згідно з розрахунком заборгованості (арк.с. 60), наданим під час розгляду справи суду першої інстанції, відповідачем за період з 01.09.2004 по 25.12.2006 здійснено добровільне погашення заборгованості тільки на суму 110500,00 грн.
Таким чином, враховуючи суму кредиту 150000,00 грн, станом на 01.10.2007 непогашеною залишилась заборгованість в сумі 39500,00 грн. (150 000,00-110 500,00 = 39500,00).
Несплата в добровільному порядку вказаної суми з'явилось підставою для звернення ВАТ «Кредобанк»з позовом до місцевого господарського суду АР Крим про її стягнення з приватного підприємця ОСОБА_1 на підставі статей 526,527,589,590,1054 Цивільного кодексу України.
Рішенням суду першої інстанції від 02.04.2008 заявлена вимога задоволена за підставами вказаними у позові.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, судова колегія вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та зміни рішення суду першої інстанції відсутні, виходячи з такого.
Відповідач, оскаржуючи рішення суду, просить апеляційну інстанцію його змінити та ухвалити рішення про стягнення спірної суми заборгованості за кредитним договором за рахунок предмета застави.
Як вбачається з матеріалів справи, саме розмір суми заборгованості за кредитним договором № 46-04 від 25.03.2004 відповідачем не заперечується. Проте, сторона вважає що оскільки з метою забезпечення даного кредитного договору був укладений договір застави від 25.03.2004 (арк.с. 44-46), кредитор повинен отримати заборгованість за рахунок заставленого майна.
Апеляційна інстанція дану позицію боржника вважає помилковою, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 572 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Відповідно до пункту 2.2 кредитного договору № 46-04 від 25.03.2004 (арк.с.10) кредит, виданий банком, забезпечується всім належним боржнику майном і грошовими коштами, на які може бути звернено стягнення в порядку, передбаченому законодавством України.
Аналогічне положення міститься і в пункті 2.1 договору про розстрочку сплати заборгованості від 21.10.2005 (арк.с. 8-9).
Оскільки, звернення стягнення на заставлене майно є правом, а не обов'язком заставодержателя, тому справи зі спорів, пов'язаних з невиконанням боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання (наприклад, за позовами про стягнення відповідних коштів з боржника або поручителя чи гаранта) повинні бути розглянути по суті незалежно від того, чи реалізував кредитор (заставодержатель) це право.
Ця позиція Вищого господарського суду України висловлена в роз'ясненнях №02-5/602 від 24.12.1999 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України “Про заставу”.
Отже, безпідставним слід визнати доводи апеляційної скарги про те, що позивач повинен був звернути стягнення саме на предмет застави, як це було запропоновано відповідачем і третьою особою.
Виходячи з викладеного, судова колегія вважає, що рішення суду від 02.04.2008 відповідає чинному законодавству і підстав для його змін н має.
Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення госодарського суду Автономної Республіки Крим від 02.04.2008 року залишити без змін.
Головуючий суддя
Судді