ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
26.09.06 Справа № 5/415-13/71А
м. Львів
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
Головуючого - судді Галушко Н.А.
суддів Процик Т.С.
Юрченка Я.О.
розглянув апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Трускавець, м. Трускавець № 3759/100 від 17.05.2006 року (далі ДПІ у м. Трускавець) та Товариства з обмеженою відповідальністю «ХХХ», м. Трускавець № 25/05 від 25.05.2006 року (далі ТзОВ «ХХХ», м. Трускавець)
на постанову Господарського суду Львівської області від 18.04.2006 року
у справі № 5/415-13/71А
за позовом: ТзОВ «ХХХ», м. Трускавець
до відповідача: ДПІ у м. Трускавець
про визнання нечинними податкові повідомлення - рішення
За участю представників:
від позивача – ХХХ –директор, ХХХ - представник
від відповідача –ХХХ –старший державний податковий інспектор юридичного сектору, ХХХ –старший державний податковий інспектор –ревізор
Права та обов’язки представникам сторін відповідно до ст.ст. 49, 51 КАС України роз’яснено.
Постановою Господарського суду Львівської області від 18.04.2006 року у справі № 5/415-13/71А частково задоволено позовні вимоги ТзОВ «ХХХ», м. Трускавець: визнано недійсними податкові повідомлення –рішення ДПІ у м. Трускавець № 0000022301/0 від 16.01.2006 року на суму 750,00 грн. та № 0000032301/0 від 16.01.2006 року на суму 600,00 грн. за використання послуг мобільного зв’язку, в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Приймаючи постанову господарський суд першої інстанції виходив з того, що надання послуг, передбачених в переліку договорів про надання юридично –консультаційних послуг, не свідчать про їх зв’язок з фінансово-господарською діяльністю підприємства в перевіреному періоді, що суперечить твердженню позивача про допустимість і достатність доказів про пов’язаність договорів, актів без конкретного переліку послуг на користь юридичних компаній з господарськими операціями позивача, які дають йому право на віднесення витрат по цих операціях до складу валових витрат та до податкового кредиту по податку на додану вартість в періоди проведення сум по податковому обліку; оскільки позивачем не подано в період проведення перевірки документів, які б підтверджували пов'язаність отриманих протягом перевіреного періоду юридичних послуг з господарською діяльністю підприємства, відповідно такі витрати не можуть бути враховані у складі валових витрат; розшифровка телефонних розмов не є тими документами, обов’язковість ведення і зберігання, яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
ДПІ у м. Трускавець подано апеляційну скаргу № 3759/100 від 17.05.2006 року, у якій просить постанову суду частково скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на те, що при прийнятті постанови господарським судом неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи та постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вважає, що судом першої інстанції при винесенні постанови порушено норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
ТзОВ «ХХХ», м. Трускавець подано апеляційну скаргу № 25/05 від 25.05.2006 року, у якій просить постанову суду скасувати в частині відмови в позові та прийняти нову, якою задоволити позовні вимоги повністю, посилаючись на те, що при прийнятті постанови господарським судом неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи та постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вважає, що судом першої інстанції при винесенні постанови порушено процесуальні норми Кодексу адміністративного судочинства України, норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість», а також судом не досліджено всіх обставин справи та не надано правової оцінки доказам у справі.
Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін, суд апеляційної інстанції встановив наступне:
Державним податковим органом проведено виїзну документальну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) ТзОВ «ХХХ»за період з 01.07.2004 року по 30.09.2005 року, про що складено акт № 268/23-0/32464337 від 30.12.2005 року.
На підставі даного акту перевірки податковою інспекцією прийнято податкові повідомлення - рішення від 16.01.2006 року № 0000022301/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток у сумі 34280,00 грн., в тому числі основний платіж –23200,00 грн., штрафні (фінансові) санкції –11080,00 грн. та від 16.01.2006 року № 0000032301/0, яким позивачу визначено податкове зобов’язання по податку на додану вартість у сумі 39583,00 грн., в тому числі основний платіж –26389,00 грн., штрафні (фінансові) санкції –13194,00 грн.
Як вбачається з акту перевірки, податковим органом встановлено, що позивачем в порушення п. 5.1, пп. 5.3.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»неправомірно включено до складу валових витрат в ІІІ та ІV кварталах 2004 року вартість придбаних скретч - карток мережі «Київстар»та «UMC»для поповнення рахунку мобільних телефонів, оскільки, до перевірки не представлено наказу про факт закріплення мобільного телефону за конкретною відповідальною посадовою або службовою особою підприємства, не вказано телефонний номер такого абонента; угоди з відповідною компанією про надання послуг мобільного зав’язку; роздруківок телефонних номерів, які б свідчили про дату, час та назву населеного пункту, з яким проведено розмову та зв'язок таких розмов з основною господарською діяльністю підприємства. Крім того, перевіркою встановлено, що до валових витрат не може бути віднесено витрати по оплаті юридичних та інформаційних послуг згідно договору № 80/ЮП від 01.07.2003 року на загальну суму 45000,00 грн. та договору від 01.09.2004 року на загальну суму 109000,00 грн., що не підтверджені відповідними розрахунковими документами. Враховуючи наведене, податковий орган прийшов до висновку, що позивачем завищено валові витрати на суму 92,8 тис. грн. та занижено податок на прибуток на суму 23,2 тис. грн.. Відповідно, безпідставно віднесено до податкового кредиту з податку на додану вартість суму 26,4 тис. грн. по даних операціях.
Приймаючи постанову у даній справі судова колегія виходила з наступного:
За змістом п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»необхідною умовою для віднесення витрат до складу валових, є використання придбаних за рахунок цих витрат товарів (робіт, послуг) у господарській діяльності платника. Зазначені витрати відповідно до вимог закону мають бути підтверджені відповідними документами ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону).
Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 даного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТзОВ «Консалтингова група «ХХХ»укладено договір № 80/ЮП від 01.07.2003 року про надання юридично –консультаційних послуг на загальну суму 45000,00 грн., термін дії договору з 01.07.2003 р. до 01.07.2004 р. Факт виконання даного договору підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000052 від 30.03.2004 року та платіжними дорученнями № 625 від 21.08.2004 року та № 942 від 05.01.2005 року.
Крім того, між позивачем та ТзОВ «Юридично –консалтингова компанія «ХХХ»укладеного договір б/н від 01.09.2004 року про надання юридично –консультаційних послуг на загальну суму 109 тис. грн., термін дії договору з 01.09.2004 р. до 01.09.2005 р. Факт виконання даного договору підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0030/09 від 30.09.2004 року, № ОУ-0030/10 від 31.10.2004 року, № ОУ-0030/12 від 30.12.2004 року, № ОУ-0028/02 від 28.02.2005 року та платіжними дорученнями № 1440 від 26.10.2005 року, № 1267 від 24.06.2005 року, № 2 від 12.01.2005 року та № 1597 від 18.01.2006 року.
Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це не можливо –безпосередньо після її закінчення.
Судова колегія не може погодитися з висновком суду першої інстанції, що пред’явлені до перевірки документи не містять інформації про економічний ефект для підприємства та понесені витрати на придбання цих послуг не оформлені відповідними документами згідно чинного законодавства, які б підтверджували фактичне виконання послуг.
Пунктами 5.3 - 5.8 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не зазначено про неможливість віднесення до складу валових витрат вартості послуг ведення бухгалтерського обліку підприємства. Законом чітко передбачено заборону установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі.
Статтею 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не встановлено вимог до форми чи виду документів, які були б обов'язковими для підтвердження віднесення певних витрат до складу валових витрат.
Отже, враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що понесені позивачем витрати як компенсація вартості послуг, придбаних ним у ТзОВ «Юридично –консалтингова компанія «ХХХ»та ТзОВ «Консалтингова група «ХХХ» для подальшого їх використання у власній господарській діяльності, згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»підлягають включенню до складу валових витрат, а отже у відповідача не було правових підстав для виключення сплачених позивачем на користь ТзОВ «Юридично –консалтингова компанія «ХХХ»та ТзОВ «Консалтингова група «ХХХ»коштів зі складу валових витрат, і, відповідно, не було підстав для збільшення бази оподаткування по податку на прибуток та донарахування позивачу цього податку згідно із оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.
Як вбачається з акту перевірки, податковим органом встановлено, що позивачем неправомірно до валових витрат у ІІІ-IV кварталах 2004 року віднесено суму 2000,00 грн., пов’язану із придбанням скретч-карток мережі «Київстар», «UMC»та «Стар-тайм», оскільки у складі основних фондів ІІІ групи обліковується один мобільний телефон «Nokia», за яким не може бути закріплено три телефонні номери різних мереж зв’язку. Крім того, в акті перевірки зазначено, що при проведенні перевірки позивачем не представлено слідуючих документів і відомостей, а саме: наказу про факт закріплення мобільного телефону за конкретною відповідальною посадовою або службовою особою підприємства, не вказано телефонний номер такого абонента; угоди з відповідальною особою про надання послуг мобільного зв’язку; роздруківок телефонних номерів, які б свідчили про дату, час та назву населеного пункту, з яким проведено розмову, та зв'язок таких розмов з основною господарською діяльністю перевіреного підприємства.
На спростування викладеного в акті перевірки, позивачем подано наказ № 19/1 від 01.10.2003 року «Про використання мобільного зв’язку»та платіжні доручення на придбання скретч-карток (а.с. 64-67).
Отже, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок, що у відповідності до п.п. 5.3-5.8 ст. 5 та ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем правомірно віднесено до валових витрат суму 2000,00 грн. вартості послуг мобільного зв’язку.
Щодо правомірності віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість суму 26,4 тис. грн., судова колегія зазначає наступне:
У відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вищенаведеного Закону України, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
Оскільки, судовою колегією встановлено, що позивачем правомірно віднесено до валових витрат суму 92,8 тис. грн. по спірних операціях, відповідно позивачем правомірно віднесено до податкового кредиту з податку на додану вартість суму 26,4 тис. грн., а тому податковим органом безпідставно донараховано податок на додану вартість у сумі 26389,00 грн.
За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що постанову Господарського суду Львівської області слід скасувати в частині відмови в позові, позовні вимоги задоволити повністю.
Керуючись ст.ст. 69, 71, 86, 198, 202, 205, 207 КАС України, -
Львівський апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И:
1. Апеляційну скаргу ДПІ у м. Трускавці залишити без задоволення.
2. Апеляційну скаргу ТзОВ «ХХХ»задоволити повністю.
3. Скасувати постанову Господарського суду Львівської області від 18.04.2006 року у даній справі в частині відмови в позові.
Позовні вимоги задоволити повністю.
Визнати нечинним податкове повідомлення –рішення ДПІ у м. Трускавці № 0000022301/0 від 16.01.2006 року, в частині визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток у сумі 33530,00 грн. (основний платіж –22700,00 грн., штрафні (фінансові) санкції –10830,00 грн.).
Визнати нечинним податкове повідомлення –рішення ДПІ у м. Трускавці № 0000032301/0 від 16.01.2006 року, в частині визначення податкового зобов’язання по податку на додану вартість у сумі 38983,00 грн. (основний платіж –25989,00 грн., штрафні (фінансові) санкції –12994,00 грн.).
4. В решті постанову господарського суду залишити без змін.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку, згідно із ст. 212 КАС України.
Головуючий-суддя Галушко Н.А.
Суддя Процик Т.С.
Суддя Юрченко Я.О.