Головуючий у 1 інстанції - Масендич В.В.

                                                                                  Суддя-доповідач - Сіваченко І.В.

                                                                Україна

                   ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

                                                        Іменем України

03 червня 2008 року                                                                     справа № 22-а-5220/08

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

В С Т А Н О В И  Л  А :

25.02.2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом.

              Постановою Пролетарського районного суду м. Донецька від 14.04.2008 року позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Пролетарської районної в м. Донецьку ради «про стягнення грошових сум на оздоровлення за 2002-2007 роки» було задоволено частково, а саме задоволено за 2002, 2003, 2004, 2005, 2007 роки. В частині стягнення щорічних виплат на оздоровлення за 2006 рік ОСОБА_1 відмовлено, оскільки відповідно до п.37 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» дія абзацу другого та третього частини четвертої статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” була зупинена в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати на 2006 рік.

Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що позивач дійсно є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції 1 категорії, мав статус інваліда війни 2 групи, є інвалідом 1 групи з 2006 року та перебуває на обліку у відповідача, при цьому розмір мінімальної заробітної плати на момент виплати становив:

-  у 2002 році - 185 грн.

-  у 2003 році - 205 грн.;

-  у 2004 році - 290 грн..;

-  у 2005 році - 332  грн.;

-  у 2006 році - 400 грн.;

-  у 2007 році - 460 грн.

            В порушення зазначених норм відповідачем щорічна допомога у визначеному розмірі позивачеві не нарахована і не сплачена. Фактично нараховано та сплачено:

- в 2002 році - 26 грн. 70 коп.;

- в 2003 році - 26 грн. 70 коп.;

- в 2004 році - 26 грн. 70 коп.;

- в 2005 році - 120 грн.;

- в 2006 році - 120 грн.;

- в 2007 році - 120 грн.

            Таким чином, суд першої інстанції вирішив, що позивач щорічно повинен був отримати від відповідача разову грошову допомогу у таких розмірах:

за 2002 рік - (185 гривень х 5) - 26,70гривень = 898 гривень 30 коп.;

за 2003 рік - (205 гривень х 5) - 26,70 гривень = 998 гривень 30 коп.;

за 2004 рік - (290 гривень х 5) - 26,70 гривень = 1428 гривень 50 коп.;

за 2005 рік - (332 гривень х 5) - 120 гривень = 1540 гривень;

за 2007 рік - (460 гривні х 5) - 120 гривень = 2180 гривень.

Тобто судом було встановлено, що фактично за період з 2002 по 2005 та 2007 роки відповідачем було недоплачено позивачеві сума щорічної разової допомоги у розмірі 7045 гривень 10 копійок.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме, він здійснював виплати, керуючись Постановами КМУ № 836 від 26.07.1996 р. “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та № 562 від 12.07.2005 р. “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

В судовому засіданні позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Представник відповідача до апеляційного суду не прибув.

            Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а судове рішення частково скасувати.

            Суд апеляційної інстанції при розгляді справи встановив, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії і є інвалідом 1 групи.

Відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 р. № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ) передбачена щорічна допомога на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії 1 групи - у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

За 2002-2004 роки Управління виплатило щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі по 26,70 грн., установлені постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - постанова №836), за 2005-2007 роки - по 120 грн., встановлені Постановою КМУ № 562 від 12.07.2005 р. “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі - постанова №562).

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Зазначеними постановами № 836 та № 562 усупереч Закону № 796-ХІІ (який встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом на час здійснення виплати) установлено конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі й, зокрема, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії 1 групи - 26,70 та 120 гривень (за грошовою реформою 1996 року).

З моменту прийняття постанови № 836 встановлені нею розміри щорічної допомоги на оздоровлення залишалися незмінними на 2002-2005 роки, у той час як Верховною Радою України неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати, щорічно затверджувався державний бюджет.

Тому, оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст. 48 Закону № 796-ХІІ та Закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003, 2004, 2005, 2007 роки, а не постанови № 836 та № 562.

Обґрунтовано суд першої інстанції не визнав дії відповідача неправомірними при нарахуванні позивачеві допомоги на оздоровлення в 2006 році, врахувавши, що дія абзацу другого та третього частини четвертої статті 48 була зупинена в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати на 2006 рік згідно із п. 37 ст. 77 Закону України N 3235-IV (3235-15) від 20.12.2005 р. “Про Державний бюджет України на 2006 рік”, який до теперішнього часу не визнаний неконституційним Конституційним Судом України. Тому не можна стверджувати, що дії відповідача в цій частини були протиправними.

Зупинення дії закону не дає право його застосовувати.

               Положення пункту 30 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, яким зупинено на 2007 рік дію в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати -абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від № 6-рп від 09.07.2007 р.

            Однак судом першої інстанції помилково було зроблено висновок про правомірність задоволення вимог позивача щодо стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2002 рік, оскільки статтею 2 Закону України від 13.12.2001 року № 2896-ІІІ «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік» встановлені обмеження Кабінету Міністрів України до прийняття Верховною Радою України змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, здійснювати застосування цих норм, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України на 2002 рік. Таким чином вимоги позивача щодо стягнення щорічної одноразової допомоги з відповідача за 2002 рік не підлягають задоволенню.

Таким  чином, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції частково скасувати.

В повному обсязі постанова складена 06.06.2008 року.

Керуючись ч. 1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195-196, п.1,3 ч.1 ст. 198, п.4 ч.1 ст. 202, п.1,3 ч.1 ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Пролетарської районної в м. Донецьку ради - задовольнити частково.

Постанову Пролетарського районного суду м. Донецька від 14 квітня 2008 року у справі № 2-а-133/08 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Пролетарської районної в м. Донецьку ради «про стягнення грошових сум на оздоровлення за 2002-2007 роки» - скасувати в частині задоволення позову за 2002 рік у сумі 898,30 гривень.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволені позовних вимог до Управління праці та соціального захисту населення Пролетарської районної в м. Донецьку ради «про стягнення недоотриманої допомоги на оздоровлення» за 2002  рік.

 В решті постанову Пролетарського районного суду м. Донецька від 14 квітня 2008 року у справі № 2-а-133/08, в тому числі про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Пролетарської районної в м. Донецьку ради за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 недоотриманої грошової допомоги на оздоровлення за 2003, 2004, 2005, 2007 роки у сумі 6146 гривень 80 коп. - залишити без змін.

            Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту складення її в повному обсязі.

Головуючий:                        

Судді: