ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
"17" грудня 2007 р. |
Справа № 8а/182-3585 |
10:30
м. Тернопіль
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Гирили І.М.
при секретарі судового засідання Арзяєві М.І.
Розглянув справу
за позовом: Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів України вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль
до: Приватного підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1
про стягнення адміністративно -господарських санкцій в сумі 2 175 грн. 33 коп., в тому числі 69 грн. 77 коп. пені.
За участю представників сторін:
позивача: Гафтко Н.Л. -головного спеціаліста, доручення № 04-81/648 від 04.07.2007 р.
відповідача: ОСОБА_1 -приватного підприємця.
В судовому засіданні представникам сторін роз'яснено їх процесуальні права та обов'язки, передбачені ст. ст. 27, 29, 49, 51, 59, 60, 130 КАС України.
За відсутності відповідного клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснюється.
Суть справи:
Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Тернопіль звернулось до господарського суду з адміністративним позовом (№04-130/499 від 07.08.2007 р.) про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 2105,56 грн. адміністративно -господарських санкцій за невиконання нормативу по працевлаштуванню інвалідів у 2006 році та 69,77 грн. пені.
В обґрунтування позовних вимог, посилається на те, що відповідач не виконав встановленого ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, про що свідчить поданий відповідачем «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік», а тому відповідно до ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»зобов'язаний сплатити адміністративно -господарські санкції у розмірі 2105,56 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно -господарських санкцій в розмірі 69,77 грн.
Як стверджує позивач, норматив робочих місць у центрі складає 1 (одне) робоче місце для працевлаштування інвалідів, який у 2006 році відповідачем не виконаний.
Відповідач позовні вимоги вважає безпідставними та просить в задоволенні позову відмовити.
Стверджує, що норматив для працевлаштування інвалідів у 2006 році ним виконаний, так як у цьому році у нього працював один інвалід. Посилання позивача на те, що даний інвалід працював не повний календарний рік спростовує тим, що хоча і інвалідність даному інваліду і була призначена 13.09.2006р., проте травма, яка в подальшому стала причиною отримання ним інвалідності була отримана його працівником -ОСОБА_2 ще на початку року, впродовж усього часу лікування даного громадянина йому виплачувались лікарняні; окрім того йому була надана та оплачена путівка на санаторно-курортне лікування, у зв'язку з отриманою травмою. В обґрунтування представив: копію трудової книжки ОСОБА_2, виписку із медичної карти стаціонарного лікування хворого ОСОБА_2, Пенсійне посвідчення № 2880003254 ОСОБА_2, Довідку до акта огляду МСЕК видану ОСОБА_2
Ухвалою суду від 22.08.2007 р. відкрито провадження в порядку ст. 107 КАС України у справі, із призначенням попереднього судового засідання на 08.10.2007 р., яке відкладалося до 29.10.2007 р., 12.11.2007 р., 26.11.2007 р.
Зважаючи на те, що сторонами не врегульовано спір, у порядку, визначеному частиною третьою статті 111 КАС України, у відповідності до статті 121 КАС України, судом закінчено підготовче провадження та призначено справу № 8а/182-3585 до судового розгляду на 10:00 год. 17.12.2007 р.
В судових засіданнях представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представника позивача, заперечення представника відповідача, оцінивши представлені докази в їх сукупності, господарський суд встановив наступне:
Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»(далі -Закон) визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями та інтересами, а також, встановлює порядок визначення нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової , чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.
У відповідності до вимог статті 18 Закону в редакції, що діяла протягом звітного періоду (періоду, за який заявлено до стягнення штрафні санкції), працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Статтею 8 Закону України «Про зайнятість населення»встановлено, що громадяни України мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємств, установ, організацій і до іншого роботодавця або до державної служби зайнятості.
Пунктами 5,10,11,12,13,14 Положення про робоче місце інваліда і Порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 "Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів" (далі -Положення) передбачено, що підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, однак, працевлаштування останніх здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням їх побажань, стану здоров'я, здібностей і професійних навичок інваліда, висновків МСЕК.
Відповідно до Положення робоче місце інваліда визначено як окреме місце або ділянка виробничої площі на підприємстві в установі, організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робочим місцем інваліда може бути і звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням можливостей інваліда воно може бути використане для працевлаштування інваліда. Даним Положенням передбачено, що центри зайнятості та відділення Фонду ведуть облік робочих місць для інвалідів, створюваних понад норматив (п. 6), для чого підприємствам виділяється цільова позика (п. 7)., а робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією за участю МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.5,10-14).
Згідно статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно -господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Як вбачається з даних Звіту про зайнятість інвалідів (Форма № 10-ПІ) за 2006 рік, поданого відповідачем до Фонду, середньооблікова чисельність його штатних працівників облікового складу за рік складає 9 осіб, тобто відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів для Приватного підприємця ОСОБА_1 становить 1 (одне) робоче місце.
У списку працюючих інвалідів -штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві у 2006 році у цьому ж звіті відповідач зазначив 1 (одну) особу, а саме -ОСОБА_2., який відпрацював у звітному періоді будучи інвалідом 3 місяці.
На підставі зазначеної у Звіті інформації, позивачем у справі визначено, що у 2006 році відповідач повинен був працевлаштувати 1 (одного) інваліда, однак, даний норматив відповідачем не дотримано, фактично інваліда не працевлаштовано, оскільки останній у відповідача в 2006 році відпрацював три місяця як інвалід, тобто не повний робочий рік, внаслідок чого відповідачу нараховано штрафні санкції в розмірі 2 105,56 грн. та за порушення строків їх сплати, за період з 17.04.2007 р. по 20.08.2007 р. (126 днів), на підставі ч. 3 ст. 20 Закону пеню в розмірі 69,77 грн., яка обчислюється, виходячи із 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати.
Як вбачається з наявних у справі матеріалів, ОСОБА_2-з 01.03.2005 р. по 28.09.2007 р., тобто на протязі всього 2006 року працював у приватного підприємця ОСОБА_1 на основному місці роботи на посаді пекаря -експедитора, що підтверджується витягом з трудової книжки ОСОБА_2
В зв'язку з отриманою травмою, ОСОБА_2 з 13.09.2006 р. була встановлена інвалідність (ІІ група), що підтверджується довідкою МСЕК № 902 від 13.09.2006р., строк якої при повторному огляді ОСОБА_2 продовжено до 01.10.2008 р. (довідка до акту огляду МСЕК від 11.09.2007р.)
Та обставина, що ОСОБА_2не відпрацював у відповідача повний робочий рік (12 місяців) як інвалід, не може бути взята судом до уваги, з огляду на наступне:
Згідно частини 5 статті 19 зазначеного Закону, виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
Отже, статтею 19 Закону спростовуються доводи позивача стосовно того, що факт виконання нормативу забезпечення працевлаштування інвалідів залежить від того, скільки часу відпрацював інвалід у відповідача в календарному році. Адже ця стаття не передбачає можливості встановлювати факт виконання вказаного нормативу через застосування інших нормативних актів. А стаття 20 даного Закону не передбачає застосування санкцій, встановленого цією статтею в залежності від кількості часу, відпрацьованого інвалідом за рік.
Також пунктом 1.8 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Держкомстату від 28.09.2005 р. № 286, визначено, що показник середньооблікової кількості штатних працівників використовується для визначення кількості зайнятих працівників за сферами економічної діяльності та ведення спостереження за змінами мобільності робочої сили. Суть його визначення полягає у тому, що зайнятий працівник враховується тільки один раз (за місцем основної роботи), незалежно від терміну трудового договору та тривалості робочого часу.
Таким чином, для виконання нормативу враховуються тільки працевлаштовані інваліди, для яких це місце роботи є основним, тобто із веденням трудової книжки.
Доводи позивача щодо того, що інвалід не відпрацював у відповідача повний рік, тим самим робоче місце не було зайняте ним на протязі 12-х місяців, що на його думку є порушенням Закону України, судом до уваги не приймається, так як Закон не ставить в залежність факт працевлаштування від кількості відпрацьованих інвалідом днів.
Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що поданий відповідачем звіт форми №10-ПІ за 2006 рік не є доказом недотримання суб'єктом підприємницької діяльності приписів ст. 19 Закону та не дає підстав у відповідності ст. 20 Закону для нарахування Тернопільським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів України Приватному підприємцеві ОСОБА_12105,56 грн. адміністративно -господарських санкцій та 69,77 грн. пені.
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Оцінка доказів на предмет встановлення їх належності та допустимості здійснюється господарським судом, що передбачено положеннями статей 70,138 КАС України.
Позивач, всупереч вимог ст.ст. 70, 138 КАС України, не довів належними та допустимими доказами факт невиконання відповідачем обов'язку по забезпеченню робочих місць для працевлаштування інвалідів, не представив суду належних та допустимих доказів вчинення відповідачем порушень, визначених спеціальним законом, як і доказів здійснення Фондом перевірки щодо створення відповідачем робочих місць для працевлаштування інвалідів чи відсутності у нього такого місця.
Враховуючи, що відповідачем у 2006 році дотримано норматив по створенню 1 (одного) робочого місця та працевлаштовано 1 (одного інваліда), позовні вимоги щодо притягнення ПП ОСОБА_1 до відповідальності на підставі ст. 20 Закону суд визнає необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.
У відповідності до приписів ст. 94 КАС України судові витрати з відповідача не стягуються.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 1, 17, 49, 51, 59, 70, 71, 138 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. ст. 8, 18, 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», господарський суд ,-
ПОСТАНОВИВ:
В позові відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі до адміністративного суду апеляційної інстанції, а протягом 20 днів після подання заяви подати апеляційну скаргу.
Постанова складена в повному обсязі «26»грудня 2007 року.
Суддя