Справа №2-3012 Головуючий у суді у 1 інстанції - Князєв
Номер провадження 22-ц/1890/105/12 Суддя-доповідач - Левченко
Категорія - 30
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 січня 2012 року м.Суми
Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого-судді - Левченко Т. А.,
суддів - Рибалки В. Г., Таран С. А.,
з участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.,
розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В. Фрунзе»
на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 29 листопада 2011 року
по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В. Фрунзе», третя особа: Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України м. Суми про відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и л а :
Рішенням суду від 29 листопада 2011 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди грошову суму в розмірі 7000 грн.
В апеляційній скарзі ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе», посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити номер рішення, яким відмовити в позові ОСОБА_1.
В апеляційній скарзі ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» зазначає, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту спричинення йому товариством моральної шкоди. В той же час суд не взяв до уваги висновок МСЕК відповідно до якого факт моральної шкоди внаслідок профзахворювання у позивача відсутній. При визначенні розміру відшкодування судом не враховано ту обставину, що позивач, погоджуючись на запропоновані йому умови праці, усвідомлював можливі негативні наслідки для свого здоров’я, а тому також в повній мірі несе солідарну відповідальність за їх настання. Крім того відповідач посилається на те, що позивач пропустив строк звернення до суду, встановлений ст. 233 КЗпП України. Також відповідач посилається на те, що при вирішення питання щодо розподілу судових витрат, судом помилково визначений розмір судового збору, що стягнутий з товариства.
Заслухавши суддю-доповідача, представника ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» ОСОБА_2, представника позивача – адвоката ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що з 16.09.1971 р. по 13.12.1993 р. та з 13.09.2002 р. по 31.03.2008 р. ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ВАТ «Сумське НВО ім. Фрунзе» (а. с. 3-5).
Згідно акту розслідування професійного захворювання ОСОБА_1 встановлено професійне захворювання: ХОЗЛ токсико-пилової 2 ступеня в фазі загострення; емфізема легень другого ступеня; нейросенсорна туговухість з помірним ступенем зниження слуху ( третя ступінь) (а. с. 9).
У зв'язку з профзахворюванням 18.04.2008 року фтизіатричною МСЕК позивачу встановлено 55 % втрати працездатності та третя група інвалідності.(а.с.12) 02.04.2009 року фтизіатричною МСЕК позивачу встановлено 70% втрати працездатності та друга група інвалідності, а 27.04.2011 року - безтерміново (а. с. 15, 18)
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач втратив працездатність у зв’язку з професійним захворюванням, яке виникло в результаті негативних виробничих факторів, під час виконання ним трудових обов’язків внаслідок незабезпечення роботодавцем безпечних умов праці, в зв’язку з чим ОСОБА_1 заподіяна моральна шкода, на відшкодування якої судом визначена грошова сума в розмірі 7000 грн., яка правильно стягнута з ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе».
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він є законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до акту розслідування хронічного професійного захворювання причиною професійного захворювання, встановленого позивачу є проведення робіт в умовах підвищення рівня виробничого шуму, загазованості. Професійне захворювання виникло в зв‘язку з недосконалістю технологій, неефективним використанням засобів індивідуального захисту.
Судом першої інстанції встановлено, що роботодавцем було порушено право позивача на безпечні умови праці, внаслідок чого у нього виникло професійне захворювання, що спричинило йому душевні страждання в зв‘язку зі значним погіршенням стану здоров’я. Внаслідок погіршення стану здоров‘я позивач значно обмежений в життєдіяльності, звичках, бажаннях, що вимагає від нього вживати додаткових зусиль по організації його життя, що спричиняє йому моральні страждання, на відшкодування яких судом обґрунтовано, з врахуванням принципу розумності й справедливості, визначено грошову суму 7000 грн.
Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди, колегія суддів вважає помилковими. Щодо посилань ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» на висновок Сумського обласного Центру медико-соціальної експертизи як на доказ відсутності заподіяння моральної шкоди позивачу, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вказаний висновок спростовується іншими дослідженими судом першої інстанції доказами в справі. Крім того він стосується тільки медичного аспекту, який є лише одним з критеріїв наявності чи відсутності немайнових втрат особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 173 КЗпП України передбачено, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Встановивши, що професійне захворювання позивач отримав внаслідок незабезпечення ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» безпечних і нешкідливих умов праці, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що завдана працівникові моральна шкода підлягає відшкодуванню роботодавцем.
Під час встановлення зазначених фактів судом першої інстанції не було порушено норм процесуального права, рішення суду в цій частині відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи.
Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, оскільки згідно п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність не розповсюджується на вимоги щодо відшкодування шкоди, що завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров‘я чи смертю. Аналогічні роз‘яснені надані у п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року із змінами «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в частині вирішення позовних вимог постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його зміни чи скасування в цій частині відсутні.
В той же час колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції допущена помилка при визначенні розміру судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь держави, а тому рішення суду в частині розподілу судових витрат підлягає зміні на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру складає 0.1 розміру мінімальної заробітної плати, визначеної станом на 01.01.2011 року та становить 94 грн. 10 коп. Саме ця сума на підставі ст. 88 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь держави, а не 188 грн. 20 коп., як вирішив суд.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 3, 309, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів -
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В. Фрунзе» задовольнити частково.
Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 29 листопада
2011 року змінити в частині розподілу судових витрат та стягнути з Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В. Фрунзе» на користь держави судовий збір в розмірі 94 гривні 10 коп.
В іншій частині рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 29 листопада 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий -
Судді -