Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
30.03.2012 м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
судді-доповідача – Джуги С.Д.
суддів – Боднар О.В., Готри Т.Ю.
при секретарі: Васильцюн І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Виноградівського районного суду від 23 листопада 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа Філія Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» Ужгородського регіонального управління про визнання недійсним договору купівлі – продажу , –
в с т а н о в и л а :
У серпні 2011 року позивач звернувся в суд із зазначеним позовом до відповідача посилаючись на те, що 26 жовтня 2006 року між ним та відповідачкою ОСОБА_3 укладено договір купівлі – продажу квартири розташованої в АДРЕСА_1. Дана квартира належала йому та його батькам на праві спільної сумісної власності. На підставі договору дарування від 20 березня 2002 року батьки належні їм 2/3 частки квартири подарували йому і він став одноосібним власником вказаної квартири. В даній квартирі він проживає з дитинства, а саме з 1980 року і продовжує проживати по теперішній час. У 2005 році він одружився з відповідачкою ОСОБА_3, яка почала проживати разом з ним у зазначеній квартирі за рахунок його тимчасових заробітків. Відповідачка ніде не працювала та не мала жодних доходів. Проживаючи в квартирі, виникла необхідність у покращенні побутових умов проживання, придбання нової побутової техніки, однак для цього не вистачало коштів, у зв’язку з чим відповідачка запропонувала отримати кредит в банківській установі. Відповідачка навмисно і цілеспрямовано, маючи за мету заволодіти його нерухомим майном, користуючись тим, що вони перебували в спільному шлюбі та його довірою, ввела його в оману з приводу того, що йому не видадуть кредит на вказані потреби та переконала його вчинити правочин – договір купівлі – продажу належного йому майна, пояснюючи, що даний договір укладається виключно для виду, з метою отримання кредиту і згідно умов договору, вона не буде мати ніяких майнових прав щодо квартири в майбутньому. Жодних намірів відчужувати відповідачці належну йому на праві власності квартиру у нього не було, відповідачкою ніяких коштів йому не сплачувалось, заяви про розрахунок за квартиру не складалось, що вказує про те, що ними не вчинялось ніяких дій спрямованих на настання реальних наслідків щодо купівлі - продажу квартири. Просив на підставі ч.3,5 ст.203, ст. 230 ЦК України визнати вказаний договір недійсним, застосувати наслідки недійсності правочину.
Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 23 листопада 2011 року в задоволенні заявленого позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлений позов, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права.
В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_4, подану апеляцію підтримав, просить її задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечила, просить її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник третьої особи в судове засідання не з’явився , про розгляд справи належним чином повідомлений. Справа на підставі ч.2 ст. 305 ЦПК України розглянута у його відсутності .
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відмовляючи в заявленому позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено заявлених підстав для визнання правочину недійсним .
Однак з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки суд дійшов їх без ретельної перевірки і усебічного з»ясування дійсних обставин справи, належної оцінки зібраних доказів, із неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Встановлено, позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 06 вересня 2005 року.
Рішенням Виноградівського районного суду від 16 листопада 2010 року шлюб між ними розірвано (а.с.11).
З матеріалів справи убачається, що 26 жовтня 2006 року між позивачем ОСОБА_2 (продавець) та відповідачкою ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі – продажу квартири розташованої в АДРЕСА_1, який посвідчено приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстром №2391, відповідно до якого, позивач ОСОБА_2 продав належну йому, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Виноградівською міською радою 18.08.2006 року , квартиру, а відповідачка купила дану квартиру(а.с.7)
Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі – продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти товар (майно) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частин 1, 3,5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків.
Згідно ч.1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (природи правочину, прав та обов’язків сторін, інших обставин) , такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Як зазначив Пленум Верховного Суду України у пункті 20 постанови від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину; наявність умислу у діях відповідача, істотність значення щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Матеріалами справи встановлено, і це не заперечується сторонами, що спірна квартира на праві спільної власності належала позивачу та його батькам.
На підставі договору дарування від 20 березня 2002 року, посвідченого нотаріально за реєстром №705, батьки належні їм 2/3 частки квартири подарували позивачу і позивач став власником даної квартири в цілому.(а.с.8-9)
Як стверджував в судовому засіданні позивач, він не мав наміру реально відчужувати належну йому на праві власності квартиру відповідачці, з якою він перебував у шлюбі, оскільки дана квартира є його особистою власністю, укласти договір купівлі продажу квартири його переконала відповідачка виключно для можливості отримання кредиту, і жодних коштів за укладеним договором від відповідачки він не отримував.
З матеріалів справи убачається, що спірний договір купівлі - продажу квартири позивачем укладено з відповідачкою в період шлюбу з відповідачкою.
Згідно пунктів 5, 6, 7 вказаного договору, продаж даної квартири вчиняється із залученням кредитних коштів за 152 000 грн., з яких 30 400 грн. покупець сплатив продавцю до підписання даного договору, а решту 121 600 грн. покупець зобов’язується сплатити продавцю до 25.11.2006 року; факт повного розрахунку за продане майно підтверджується заявою продавця , посвідченою нотаріально.
В судовому засіданні сторони по справі не заперечили і визнали той факт, що продавцем ОСОБА_2 не надавалась заява про повний розрахунок про продане майно, дана заява нотаріально не посвідчувалась і вона відсутня.
В ході розгляду справи встановлено, що ініціатором укладення спірного договору була відповідачка, з нею укладався кредитний договір для отримання коштів для придбання квартири, нею отримані дані кошти , однак вказані кошти не передані продавцю квартири – позивачу , оскільки відсутня нотаріально посвідчена заява продавця квартири про повний розрахунок за продане майно, як передбачено пунктом 7 договору.
Позивач як до укладення договору купівлі – продажу так і після його укладення, а також після розірвання шлюбу з відповідачкою, проживав і продовжує проживати в спірній квартирі та користуватися нею.
Наведені обставини дають підстави суду для висновку, що волевиявлення позивача не відповідало його внутрішній волі на укладення провочину - договору купівлі продажу квартири, сторонами не вчинялось дій спрямованих на настання реальних наслідків щодо укладеного провочину - договору купівлі продажу квартири, даний правочин укладався виключно для отримання кредиту.
Встановлені судом фактичні обставини за яких укладався спірний договір купівлі – продажу дають підстави суду для висновку, що відповідачка, перебуваючи з позивачем у шлюбі, маючи з позивачем довірливі відносини, умисно ввела позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення для спірного договору купівлі – купівлі, а саме щодо їх прав і обов’язків за договором та реальних наслідків за договором, і саме дії відповідачки викликали у позивача невірне уявлення щодо правочину, спонукали позивача до укладення спірного договору,
За встановлених фактичних обставин справи, позивачем, на думку колегії, доведено, що правочин – договір купівлі – продажу, ним вчинений під впливом обману, а тому наявні підстави, передбачені ч.1 ст. 230 ЦК України для визнання його недійсним.
Суд першої інстанції зазначених вимог закону не врахував та необґрунтовано відмовив позивачу у заявленому позові.
Загальним наслідком визнання недійсним правочину, укладеного внаслідок обману, є двостороння реституція, що здійснюється за правилами ст. 216 ЦК України, відповідно до якої, кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
З врахуванням наведеного позивачу ОСОБА_2 підлягає поверненню квартира, яка є предметом договору купівлі – продажу з стягненням з нього на користь відповідачки ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 30 400грн., які сплачені за вказаним договором.
За вказаних обставин рішення суду першої інстанції, як постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення заявленого позову з вищенаведених підстав.
Керуючись ч. 1,3,5 ст.203, ст. ст.216, 230 ЦК України , ст.ст. 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити.
Рішення Виноградівського районного суду від 23 листопада 2011 року – скасувати, ухваливши по справі нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити.
Визнати недійсним договір купівлі – продажу квартири розташованої в АДРЕСА_1, посвідчений 26.10.2006 року приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстром №2391 недійсним.
Повернути ОСОБА_2 квартиру розташовану в АДРЕСА_1 та стягнути з нього на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 30 400грн., які сплачені за вказаним договором купівлі – продажу.
Рішення набирає законної сили з дня його постановлення і може бути оскаржено в касаційному порядку на протязі двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач Судді