донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
31.10.2006 р. справа №22/167пд
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: | Старовойтової Г.Я. |
суддів | Акулової Н.В., Калантай М.В., |
за участю представників сторін: |
від прокуратури: від позивача: | Ульянова О.В. –представник прокуратури, посвідчення №2520 дійсно до 24.11.2009р. Каракуркчі Ю.В. –державний податковий інспектор, за дов.№11610/10/10-013 від 30.06.2006р. |
від відповідача 1: від відповідача 2: | Чумак О.А. –представник, за дов. №б/н від 30.10.2006р., Іванов І.Б. –представник, за дов. №б/н від 26.07.2006р. ( в засіданні суду 24.10.2006р.) не з'явився |
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу | Державної податкової інспекції в м.Маріуполі Донецької області |
на рішення господарського суду | Донецької області |
від | 14.08.2006 р. |
у справі | № 22/167 пд ( суддя Волошинова Л.В. ) |
за позовом | прокурора м.Маріуполя в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції в м.Маріуполі Донецької області |
до відповідача 1: до відповідача 2: | товариства з обмеженою відповідальністю “Монтажспецбуд”, м. Маріуполь Донецької області приватного підприємства „Фаргус-плюс”, м.Київ |
про | визнання угоди від 29.08.2003р. недійсною та стягнення в доход держави усього отриманого за цією угодою |
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Донецької області від 14.08.2006 р. у справі № 22/167 пд ( суддя Волошинова Л.В. ) відмовлено у задоволенні позовних вимог прокурора м.Маріуполя в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції в м.Маріуполі Донецької області, до товариства з обмеженою відповідальністю “Монтажспецбуд”, м. Маріуполь Донецької області, приватного підприємства „Фаргус-плюс”, м.Київ, про визнання недійсним договору підряду №б/н від 29.08.2003р. на підставі ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР із застосування наслідків, передбачених цією статтею.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду, позивач, Державна податкова інспекція в м.Маріуполі Донецької області, звернувся з апеляційною скаргою про скасування рішення, посилаючись на те, що господарським судом не повне з’ясовані обставини, що мають значення для справи.
В обґрунтування своїх заперечень позивач посилається на те, що господарським судом при прийнятті рішення не були досліджені обставини справи, пов’язані зі взаємним впливом рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 25.01.2006р. по справі №2-866/06, на обставини існування іншого рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 27.01.2004р. по справі №2-2528/2004р. Позивач просить скасувати рішення господарського суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги прокурора.
Прокурор м.Маріуполя зазначив, що він звертався до господарського суду з клопотанням про залишення позовної заяви без розгляду, в зв’язку з тим, що позивач не надав господарському суду належним чином засвідчену копію рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 27.01.2004р., відсутні відомості про дату набрання цим рішенням чинності. Оскільки, рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 25.01.2006р. та ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 26.04.2006р. у позові про визнання недійсними установчих документів приватного підприємства „Фаргус-плюс” відмовлено, підстав для задоволення позову, про визнання угоди недійсною, не вбачається. Прокурор м.Маріуполя просить залишити рішення господарського суду без змін, апеляційну скаргу позивача –без задоволення.
Перший відповідач, товариство з обмеженою відповідальністю “Монтажспецбуд”, м.Маріуполь Донецької області, вважає рішення господарського суду законним та обгрунтованим. Договір підряду №б/н від 29.08.2003р. укладався до набрання чинності Цивільного кодексу України в новій редакції, однак правовідносини по цьому договору продовжували існувати до 29.02.2004р. Таким чином, на думку першого відповідача, до даних правовідносин не можуть застосовуватися норми Цивільного кодексу України. Перший відповідач просить залишити рішення господарського суду без змін, апеляційну скаргу –без задоволення.
Другий відповідач, приватне підприємство „Фаргус-плюс”, м.Київ, відзив на апеляційну скаргу не надав, його представник в засідання суду не з’явився.
Розпорядженням Донецького апеляційного господарського суду від 30.10.2006 р. відповідно до ст. ст. 28, 29 Закону України «Про судоустрій України»№ 3018-ІІІ від 07.02.2002 р. для розгляду апеляційної скарги у справі № 22/167 пд була призначена інша колегія суддів.
Вивчивши матеріали справи, доводи заявника скарги, вислухавши представників позивача та першого відповідача, які прибули в судове засідання апеляційного суду, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, судова колегія встановила.
Між відповідачами, товариством з обмеженою відповідальністю “Монтажспецбуд”, м. Маріуполь Донецької області ( замовник ), та приватним підприємством „Фаргус-плюс”, м.Київ ( підрядчик ), був укладений договір підряду від 29.08.2003р., відповідно до якого підрядчик зобов’язується виконати ремонтно-зварювальні та монтажні роботи на території відкритого акціонерного товариства „Металургійний комбінат „Азовсталь” в конвертному цеху водопостачання, а замовник прийняти ці роботи та сплатити їх вартість.
Здійснення угоди підтверджено наявними в матеріалах справи документами, а саме: актами прийому –передачі виконаних підрядних робіт: за вересень 2003р. на суму 27 321 грн. 84 коп., за жовтень 2003р. на суму 13 651 грн. 20 коп., за листопад 2003р. на суму 12 536 грн. 64 коп. та на суму 14 623 грн. 20 коп., за грудень 2003р. на суму 4 500 грн.36 коп. та на суму 15 029 грн. 28 коп., за лютий 2004р. на суму 3 060 грн. 00 коп., а також податковими накладними, які були виписані приватним підприємством “Фаргус - плюс”: від 31.09.2003р. №31/09-03 на суму 13 951 грн. 84 коп.; від 31.09.2003р. №31/09-03 на суму 27 321 грн. 84 коп.; від 31.09.2003р. №31/09-03 на суму 18 951 грн. 84 коп.; від 31.10.2003р. №31/10-03 на суму 13 651 грн. 20 коп.; від 27.11.2003р. №27/11 на суму 14 623 грн. 20 коп.; від 28.11.2003р. №28/11 на суму 12 536 грн. 64 коп.; від 29.12.2003р. №30/12 на суму 4 500 грн. 00 коп.; від 29.12.2003р. №29/12 на суму 15 029 грн. 28 коп.; від 28.02.2004р. №28/02 на суму 3 060 грн. 00 коп.
Прокурор м.Маріуполя в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції в м.Маріуполі Донецької області, звернувся з позовом про визнання недійсним договору підряду №б/н від 29.08.2003р. на виконання ремонтно-зварювальних та монтажних робіт, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю “Монтажспецбуд”, м.Маріуполь та приватним підприємством „Фаргус-плюс”, м.Київ на підставі ст. 49 Цивільного кодексу України, та стягнення з приватного підприємства „Фаргус-плюс” на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Монтажспецбуд” у доход держави 46 273 грн. 68 коп., стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю „Монтажспецбуд” у доход держави 46 273 грн. 68 коп.
Господарський суд Донецької області відмовив у задоволенні позовних вимог прокурора м.Маріуполя в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції в м.Маріуполі Донецької області, до товариства з обмеженою відповідальністю “Монтажспецбуд”, м. Маріуполь Донецької області, приватного підприємства „Фаргус-плюс”, м.Київ, про визнання недійсним договору підряду №б/н від 29.08.2003р. на підставі ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР із застосування наслідків, передбачених цією статтею.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду, позивач, Державна податкова інспекція в м.Маріуполі Донецької області, звернувся з апеляційною скаргою до Донецького апеляційного господарського суду.
Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм діючого законодавства, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду у справі №22/167пд від 14.08.2006р. відповідає вимогам норм матеріального, процесуального права та обставинам справи, тому не підлягає скасуванню з наступних підстав.
Право на звернення в суд з позовом про визнання недійсною угоди та стягнення в доход держави коштів, отриманих за цією угодою, надано органам Державної податкової служби п. 11 ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” № 509-ХІІ від 04.12.1990 р.
Дія статті 49 Цивільного кодексу України, у відповідності з якою прокурор та позивач просять визнати недійсною оспорювану угоду, поширюється на угоди, які здійснені з метою, протиправною інтересам держави та суспільства за наявності умислу у обох або у однієї сторони, який порушує основні принципи суспільного ладу.
За приписами п. 11 роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” № 02-5/111 від 12.03.1999 р. ( із змінами ) необхідними умовами для визнання угоди недійсною відповідно до ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявності умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
Наявність умислу у сторін при укладанні угоди означає, що сторона або сторони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди, яка суперечить меті діяльності суб'єкта господарювання та інтересам держави та суспільства, і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
В обґрунтування своїх вимог щодо наявності умислу у другого відповідача позивач посилається на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27.04.2004 р. по справі №2-2529/2004р. за позовом Шаган Михайла Миколайовича, до приватного підприємства „Фаргус-плюс”, третя особа - Державна податкова інспекція в Шевченківському районі м.Києва, яким вирішено визнати недійсними з моменту його державної реєстрації установчі документи приватного підприємства „Фаргус-плюс”.
Господарським судом Донецької області у зв’язку з тим, що представлена прокурором копія рішення Шевченківського районного суду м. Києва не містить відомостей про дату набрання цим рішенням законної сили, був зроблений запит до Шевченківського районного суду м. Києва.
До господарського суду Донецької області надійшла копія рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25.01.2006 р. по справі №2-886/06р., зі змісту якого вбачається, що гр-ну Шаган Михайлу Миколайовичу у задоволенні позову до приватного підприємства “Фаргус - плюс” м. Київ, про визнання недійсними установчих документів підприємства відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26.04.2006р. рішення Шевченківського району суду м.Києва від 25.01.2006 р. було залишене без змін, тобто це рішення набрало законної сили.
Відповідно до ч. 4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов’язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивач, Державна податкова інспекція в м.Маріуполі як на підставу свої вимог посилається на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27.04.2004р. по справі №2-2529/2004р.
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень позивача у судовому засіданні не має доказів того, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27.04.2004р. по справі №2-2529/2004р. набрало чинності.
Слід зазначити, що прокурор м.Маріуполя не підтримує апеляційну скаргу позивача, оскільки згідно рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 25.01.2006р. та ухвали Апеляційного суду м.Києва від 26.04.2006р. у позові про визнання недійсними установчих документів приватного підприємства „Фаргус-плюс” відмовлено.
Розглянувши рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25.01.2006р. по справі №2-886/06р., ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 26.04.2006р. судова колегія Донецького апеляційного господарського суду встановила, що згідно вищенаведених судових актів установчі документи приватного підприємства „Фаргус-плюс” не визнані недійсними.
За змістом ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, недійсною є угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу –у обох сторін чи однієї, від виконання угоди –обома сторонами чи однією. Наявність умислу та обставини щодо виконання угоди, стосовно дійсності якої виник спір, входять до предмету доказування в судовому процесі. Один лише факт визнання недійсними установчі документи товариства за рішенням суду, не може бути достатньою підставою для визнання такої угоди недійсною з підстав, передбачених ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.
Позивач у справі не надав доказів, які б свідчили про наявність у відповідачів, або хоча б в одного з них, як цього вимагає ст. 49 ЦК України, мети, завідомо суперечної інтересам держави та суспільства при укладенні угоди; не доведено позивачем і наявності умислу у сторін на приховування від оподаткування доходів на території України.
Відповідно до ст.49 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року при укладенні угоди суперечної інтересам держави та суспільства, юридична особа повинна була діяти з умислом.
Здійснення господарської операції за угодою було задекларовано, про що свідчить наявні в матеріалах справи податкові накладні від 31.09.2003р. №31/09-03; від 31.09.2003р. №31/09-03; від 31.09.2003р. №31/09-03; від 31.10.2003р. №31/10-03; від 27.11.2003р. №27/11; від 28.11.2003р. №28/11; від 29.12.2003р. №30/12; від 29.12.2003р. №29/12; від 28.02.2004р. №28/02.
В матеріалах справи наявні акти прийому –передачі виконаних підрядних робіт: за вересень 2003р. на суму 27 321 грн. 84 коп., за жовтень 2003р. на суму 13 651 грн. 20 коп., за листопад 2003р. на суму 12 536 грн. 64 коп. та на суму 14 623 грн. 20 коп., за грудень 2003р. на суму 4 500 грн.36 коп. та на суму 15 029 грн. 28 коп., за лютий 2004р. на суму 3 060 грн. 00 коп.
Судова колегія вважає, що позивач, Державна податкова інспекція в м.Маріуполі Донецької області, не довів у розумінні ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України свої позовні вимоги щодо застосування публічно-правових наслідків недійсності угоди, які були передбачені ст.49 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.
1 січня 2004 року, згідно з п. п. 1, 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963р. втратив чинність.
Цивільний кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2004р., не містить такі публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди, які були встановлені ст.49 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року. За змістом ч. 2 ст. 5 Цивільного кодексу України кодекс має зворотну дію у часі у випадках, коли він пом’якшує або скасовує відповідальність особи.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Судова колегія вважає, що з урахуванням викладених в рішенні обставин та доводів сторін, згідно до приписів ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінив докази в їх сукупності та дійшов правильного висновку, що вищенаведені факти та документи, що є у матеріалах справи, не доводять наявність підстав для визнання угоди недійсною та обгрунтовано відмовив у позові.
З огляду на викладене, з урахуванням обставин справи, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання у зв'язку з цим відповідних юридичних наслідків, дослідивши наявні документи, судова колегія дійшла висновку, що господарським судом правомірно відмовлено у задоволені позовних вимог про визнання недійною угоди від 29.08.2003 р., укладеної відповідачами.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду відповідає вимогам чинного законодавства та обставинам справи, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не є підставою для скасування рішення та прийняття нового рішення, яким слід задовольнити позовні вимоги.
Керуючись ст. ст. 49, 93, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду, -
П О С Т А Н О В И Л А :
Рішення господарського суду Донецької області від 14.08.2006 р. у справі № 22/167 пд ( суддя Волошинова Л.В. ) –залишити без змін.
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Маріуполі Донецької області, на рішення господарського суду Донецької області від 14.08.2006 р. у справі № 22/167 пд –залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд.
Відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України за згодою сторін в засіданні суду було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Головуючий Старовойтова Г.Я.
Судді: Акулова Н.В.
Калантай М.В.
Надруковано: 7 прим.
2 прим. - прокурору;
1 прим. - позивачу
2 прим. - відповідачам
1 прим - у справу
1 прим - ДАГС