Справа №  2-2836/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          18 січня 2012 року року     Подільський районний суд м. Києва

в складі:

головуючого-судді -                    Неганової Н.В.

при секретарі -                             Федоренко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації,

                                        в с т а н о в и в:

Позивачка звернулася до суду з вищевказаним позовом, який в ході розгляду справи уточнила, посилаючись на те, що в Подільському районному суді м.Києва знаходиться кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 365 КК України. 03.02.2009 року потерпілий по вищевказаній кримінальній справі ОСОБА_2 подав позов до Подільського районного суду м. Києва про відшкодування моральної шкоди, в якому  вказав наступну інформацію: «Обвинувачена пограбувала квартиру подружжя та вивезла спільне майно, описане без ціни, яке придбала за безцінь її мати. Обвинувачена проживала разом з матір»ю, була незаміжньою та вчинила корисливий злочин проти спільної сімейної власності подружжя». Аналогічну неправдиву інформацію відповідачем було викладено в письмових запереченнях від 01.06.2009 року на пояснення ОСОБА_1, в клопотанні від 23.11.2005 року та в судовому засіданні 05.06.2009 року при дачі усних пояснень по вищевказаній кримінальній справі. Ця інформація, на думку позивачки, не відповідає дійсності. З жовтня 2000 року по 06.10.2002 року ОСОБА_1 працювала на посаді старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції м. Києва. 08.08.2001 року позивачкою відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню ухвали №24/2008 від 03.08.2001 року Господарського суду м. Києва про стягнення з приватного підприємця ОСОБА_3 (представником якої був її чоловік ОСОБА_2) на користь ЗАТ «Благовість» суми в розмірі 45 940 гривень 46 копійок. Оскільки боржниця ОСОБА_3 не виконала рішення суду в добровільному порядку, було розпочато дії щодо примусового виконання рішення суду. 12.09.2001 року позивачкою проведено опис та арешт майна боржниці за місцем її проживання в кв. АДРЕСА_1 та передано дане майно на відповідальне зберігання представнику стягувача за виконавчим провадженням ОСОБА_4, про що складено відповідні акти. До квартири подружжя ОСОБА_2 пустили позивачку добровільно. Все майно, описане ОСОБА_1 в квартирі відповідача, було оцінене та передане на реалізацію до СДП «Укрспецюст». В подальшому СДП «Укрспецюст» було перераховано на рахунок Подільського РУЮ м. Києва кошти, отримані від реалізації вищевказаного майна. Кому та як було реалізоване майно позивачці невідомо, однак вона стверджує, що це була не її мати, а вона особисто нічого матері не продавала та не могла цього зробити, навіть якби дуже захотіла. Позивачка стверджує, що проводила всі виконавчі дії за вищевказаним виконавчим провадженням у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження» та інших нормативно-правових актів, не здійснювала проникнення до житла, не грабувала квартиру відповідача та не продавала ніякого майна своїй матері, тобто не скоювала злочину, в якому обвинувачує її відповідач, а виконувала свій обов»язок, покладений на неї чинним законодавством як на державного виконавця. Позивачка просить визнати такою, що не відповідає дійсності, дискредитує її та принижує її честь, гідність та ділову репутацію, інформацію про те, що вона пограбувала квартиру подружжя ОСОБА_2 за адресою – АДРЕСА_1,  та вивезла спільне сімейне майно, описане без ціни, яке придбала за безцінь її мати; зобов»язати ОСОБА_2 протягом місяця у письмовій формі спростувати поширену відносно неї інформацію, яка не відповідає дійсності, порочить її честь, гідність та ділову репутацію, виклавши спростування наступного змісту: «Я, ОСОБА_2, спростовую інформацію, надану мною 01.06.2009 року Подільському районному суду м.Києва в письмових запереченнях на пояснення ОСОБА_1, в клопотанні від 23.11.2005 року та в судовому засіданні 05.06.2009 року при дачі усних пояснень по кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_1 за ст. 365 ч.3 КК України, а саме наступний вираз : «Обвинувачена пограбувала квартиру подружжя та вивезла спільне сімейне майно, описане без ціни, яке придбала за безцінь її мати»; зобов»язати відповідача в залі судового засідання вибачитися перед нею за поширення відносно неї вищевказаної неправдивої інформації; стягнути на її користь судові витрати.

В судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала в редакції від 13.01.2012 року, просила позов задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити в задоволенні позову.

Суд, вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 277 ч. 1 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім»ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Як встановлено в судовому засіданні, відносно позивачки ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ст. 365 ч.3 КК України, яка на даний час перебуває в провадженні Подільського районного суду м. Києва. ОСОБА_1 обвинувачується тому, що вона, будучи службовою особою - державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції в м. Києві, перевищила свої службові повноваження, тобто умисно вчинили дії, що явно виходять за межі наданих їй повноважень, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом правам та інтересам громадян.

23.11.2005 року ОСОБА_2, який є потерпілим по вищевказаній кримінальній справі, подав по цій справі до суду клопотання (а.с. 12-18), в якому зазначив, що колишній старший державний виконавець ОСОБА_1., грубо порушуючи вимоги ст. ст. 30, 41,124 Конституції України, ст.16 Закону України «Про власність», ст.ст. 22-29 КпШС України, Закону України «Про міліцію», 12.09.2001 року без вмотивованої постанови суду, без поділу в натурі судом спільного сімейного майна, без нотаріального посвідчення та його письмової згоди, разом із представником стягувача ОСОБА_4 та дільничним інспектором міліції Подільського РУГУ МВС України в м. Києві проникли о 20 годині 30 хвилин в квартиру ОСОБА_2, а після 23 години пограбували і вивезли з квартири спільне сімейне майно…Все вказане спільне сімейне майно було придбане ОСОБА_5

Також в запереченнях від 01.06.2009 року на пояснення підсудної ОСОБА_1 при розгляді кримінальної справи (а.с. 22-25) ОСОБА_2 зазначив, що ОСОБА_1, порушуючи вимоги ст.ст. 33, 50 Закону України «Про виконавче провадження» без поділу спільного сімейного майна в натурі пограбувала квартиру подружжя та вивезла спільне сімейне майно, описане без ціни, дати виготовлення, технічних паспортів та характеристик, яке придбала за безцінь її мати.

Аналогічну інформацію ОСОБА_2 виклав 05.06.2009 року при дачі усних пояснень по кримінальній справі про обвинувачення ОСОБА_1 за ст. 365 ч.3 КК України, що підтвердили сторони.

Відповідно до п. 15 постанови Пленуму ВСУ №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику в справах про захист гідності та честі фізичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого
може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:  а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у  будь-який  спосіб;  б)  поширена  інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим  немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: викладення її в характеристиках,  заявах, листах, адресованих іншим особам та ін.

Частиною ч. 3 ст. 277 ЦК України передбачено, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 в 2011 році працювала державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції в м. Києві. В неї на виконанні знаходилась ухвала №24/208 від 03.08.2001 року Арбітражного суду м. Києва про стягнення з ОСОБА_3 не користь ЗАТ «Благовість» 45485,61 гривень і звернення стягнення на майно приватного підприємця ОСОБА_3

Відповідач ОСОБА_2 є чоловіком ОСОБА_3, що підтверджується копією свідоцтва про одруження ( а.с.55).

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 26.06.2008 року ( а.с.40) встановлено, що 12.09.2001 року державний виконавець ОСОБА_1. без вмотивованої постанови суду та поділу в натурі спільного сімейного майна подружжя ОСОБА_2, без нотаріального посвідчення та письмової згоди ОСОБА_2 описала та вивезла майно, хоча відповідно до ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження» вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації проводиться у строк, встановлений державним виконавцем, але не раніше, ніж через 5 днів після накладення арешту.

В акті опису і арешту майна від 12.09.2001 року (а.с.9-11) державним виконавцем ОСОБА_1. вартість майна не зазначена.

З копії договору №10/К-9-1 купівлі-продажу товарів від 10.10.2001 року та специфікації ( а.с.65, 65 зв.,66, 67) вбачається, що покупцем майна у СДП «Укрспец»юст» Міністерства юстиції України зазначена ОСОБА_5

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2003 року дії ВДВС Подільського РУЮ в м. Києві при виконанні наказу Господарського суду від 03.08.2001 року №24/208 визнано неправомірними, зобов»язано ВДВС Подільського РУЮ в м. Києві повернути приватному підприємцю ОСОБА_3 незаконно описане, арештоване і вилучене майно за переліком (а.с. 75-78).

Оскільки арештоване і вилучене майно ОСОБА_3 повернуто не було, за рішенням Подільського районного суду м. Києва від 26.06.2008 року з Державного казначейства України на користь ОСОБА_2 і ОСОБА_3 стягнуто матеріальні збитки в розмірі 77 581 гривню 23 копійки (а.с.40).

Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується  про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти  індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідач ОСОБА_2 є потерпілим по кримінальній справі, порушеній відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 365 КК України. Інформацію, про яку зазначає позивачка, відповідач викладав у клопотанні, запереченнях і в своїх поясненнях по вищезазначеній кримінальній справі.

Обставини, про які йдеться у поширеній відповідачем інформації, а саме – опис без зазначення ціни і вивезення спільного сімейного майна подружжя ОСОБА_2, продаж його ОСОБА_5, мали місце, що підтверджується вищевикладеними доказами.

Наведена відповідачем інформація є  доказом у кримінальній справі і має оцінюватись судом при ухваленні судового рішення, оскільки нормами Кримінально-процесуального кодексу встановлено спеціальний порядок дослідження та оцінки таких доказів.

Вислів ОСОБА_2, що це було пограбуванням, є його власною оцінкою дій позивачки.

Частина перша статті 34 Конституції України кожному гарантує  право  на  свободу
думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Суд не вправі зобов'язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб  судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України.  

Зважаючи на викладене вище, суд вважає, що позовні вимоги в судовому засіданні не  доведені, а тому не підлягають задоволенню.

На підставі наведеного, постанови Пленуму ВСУ №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику в справах про захист гідності та честі фізичної особи», ст. ст. 16, 277, 297 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 213, 214, 215, 218 ЦПК України,

суд

в и р і ш и в:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

          СУДДЯ                                                                                     Неганова  Н.  В.