Справа № 2-406/12

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

03 квітня 2012 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді –          Козлова Р.Ю.   ,

при секретарі –                    Марченко Я. М., Гуцинюку М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання правочину недійсним, визнання дій та бездіяльності противоправними,

В С Т А Н О В И В :

 У лютому 2012 р. позивачка звернулася до суду із зазначеними вимогами, мотивуючи їх тим, що 30 травня 2006 року між нею та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», яке змінило свою назву на ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», було укладено кредитний договір № 014/4074/74/26204, згідно умов якого відповідач надав позивачці кредит в сумі 40 000 доларів США, а позивачка, у свою чергу, зобов’язалася повернути суму кредиту у строк до 29 травня 2026 року зі сплатою обумовлених сторонами відсотків річних.

Посилаючись на те, що вказаний договір не відповідає вимогам закону та порушує її права, позивачка просила суд визнати вказаний правочин недійсним. Також просила суд визнати протиправними дії відповідача щодо надання кредиту в іноземній валюті, а також його бездіяльність щодо нездійснення контролю за цільовим використанням кредитних коштів.

Позивачка та її представник у судове засідання не з’явилися, від представника надійшла заява про розгляду справи за його відсутності.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення заявлених вимог.

Вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених вимог.

Судом встановлено, що 30 травня 2006 року між позивачкою та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», яке змінило свою назву на ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», було укладено кредитний договір № 014/4074/74/26204, згідно умов якого відповідач надав позивачці кредит в сумі 40 000 доларів США, а позивачка, у свою чергу, зобов’язалася повернути суму кредиту у строк до 29 травня 2026 року зі сплатою обумовлених сторонами відсотків річних.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивачка посилається на те, що при укладанні оспорюваного правочину відповідач не мав індивідуальної ліцензії Національного банку України, яка б дозволяла використовувати іноземну валюту як засіб платежу при виконанні кредитного договору, що, у свою чергу, є підставою для визнання даного договору недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.  

Згідно ст.227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Разом з тим, твердження позивача про відсутність у банку повноважень щодо надання кредиту в іноземній валюті спростовуються наданими представником відповідача копією банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями.

Посилання позивачки про те, що така ліцензія повинна мати індивідуальний характер, суд вважає помилковими з огляду на наступне.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.   

Згідно зі ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність”  кошти – це гроші у національній або іноземній валюті.

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.   

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.   

Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.   

Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за    № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).   

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Оскільки матеріали справи містять документальне підтвердження наявності у відповідача такої ліцензії на момент укладення оспорюваного договору, позовні вимоги в частинні визнання даного правочину недійсним задоволенню не підлягають.

Посилання позивачки про те, що укладаючи оспорюваний договір вона вважала, що отримує кредит в національній валюті, є безпідставними, оскільки валюта зобов’язання чітко визначена умовами кредитного договору, з якими позивачка була ознайомлена, засвідчивши це свої підписом.

Вимоги про визнання дій та бездіяльності відповідача протиправними також не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно до ч. 1 ст.11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог. Частина 2 даної статті ЦПК України передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст.4 цього Кодексу суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

Перелік способів захисту цивільних прав і інтересів міститься в статті 16 ЦК України. Цей перелік не є вичерпним, і суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений законом або договором.

Проте, такого способу захисту як визнання в судовому порядку протиправними дій або бездіяльності особи, законодавством не передбачено. Не передбачає такого способу захисту й укладений між сторонами кредитний договір.

Таким чином, оскільки заявницею для захисту свого права обрано спосіб, який не передбачено ані законом, ані договором, заявлені вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 203, 215, 227 ЦК України, ст. 65 СК України, ст. ст. 3, 10, 60, 88, 209, 213 – 215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

   Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання правочину недійсним, визнання дій та бездіяльності противоправними – залишити без задоволення.  

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя