22.02.2011

                                                                                                                                       Справа №2а-844/11 р.             

                                                  ПОСТАНОВА

                                            Іменем            України

22 лютого  2011 року                                                                      м. Нова Одеса

                              Суддя Новоодеського районного суду Миколаївської області Гажа О.П., розглянувши в порядку скороченого провадження справу за  адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України (УПФУ) в Новоодеському районі  про  визнання дій неправомірними і зобов’язання відповідача нарахувати і виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу по Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, -

                                                  В С Т А Н О В И В :

08 лютого 2011 року позивач звернувся в Новоодеський  районний суд з адміністративним позовом до відповідача про визнання дій неправомірними і зобов’язання відповідача нарахувати і виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу по Закону України “Про соціальний захист дітей війни.

В своєму позові позивач зазначив, що  відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни” вона має статус дитини війни, а відповідач порушує вимоги цього закону, відмовляється проводити йому, передбачені цим законом нарахування державної соціальної допомоги, як дитині війни, з 2006 року у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Посилаючись на порушення відповідачем чинного законодавства, просить суд винести рішення, яким визнати неправомірними дії відповідача - УПФУ в Новоодеському районі Миколаївської області щодо відмови йому, як особі, яка має статус дитини війни, в перерахунку пенсії та нездійсненні виплат щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком  за період 2006-2010 років та зобов’язати УПФУ в Новоодеському районі нарахувати та виплатити на його користь, як дитині війни, щомісячну соціальну допомогу за період 2006-2010 років.

На адресу суду від представника відповідача надійшли письмові заперечення на позов, в яких, посилаючись на законодавчу не урегульованість даних правовідносин, відсутність законодавчо визначеного механізму нарахування та виплати цієї соціальної допомоги та пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом свого порушеного права, безпідставність позову, в задоволені позову просив відмовити.

          Дослідивши обставини справи та перевіривши їх письмовими доказами, оцінивши досліджені в судовому засіданні докази, суд приходить до наступного висновку:

Позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1, являється пенсіонером і відповідно до ст.1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, має статус дитини війни.

Ці фактичні обставини беззаперечні, визнаються сторонами, а тому суд вважає їх доведеними, такими, що не викликають сумніву щодо їх достовірності та добровільності їх визнання.

Відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, в редакції станом на 18.11.2004 року, який набрав чинності з 01 січня 2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком і позивач, як дитина війни мав і має право на таке підвищення пенсії.  

Згідно з ч.2 ст.3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Також, в ст.7 цього Закону зазначено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а не за рахунок коштів Пенсійного Фонду України.

Незважаючи на ці вимоги Закону, статями 77,110 Закону України “Про державний бюджет України на 2006 рік” та  пунктом 12 ст.71 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” було зупинено відповідно на 2006 та 2007 роки дію ст.6 Закону України №2195-ІV “Про соціальний захист дітей війни”, а згідно з Законом України “Про державний бюджет України  на 2008 рік” виплата державної соціальної гарантії дітям війни була передбачена у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, а саме в розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»було відновлено з 26.04.2006 року Законом України №3367-ІV від19.01.2006 року, у зв’язку з виключенням п.17 ст.77 Закону України  №3235 від 20.12.2005 року.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 у справі №1-29/2007 за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України положень статей 29,36, ч.2 ст.56,ч.2 ст.62,ч.1 ст.66,пп.7,9,12,13,14,23,29,30,39,41,43-46 ст.71,ст.ст.98,101,103,111 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” (справа про соціальні гарантії громадян) ці положення визнано такими, що не відповідають Конституції України( є неконституційними), а тому з 09 липня 2007 року вважаються такими, що втратили чинність.  

Також, Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 визнано неконституційними положення закону, яким було зупинено дію ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” на 2008 рік, а тому з 22 травня 2008 року вважаються такими, що втратили чинність.  

Ці обставини також загальновідомі, беззаперечні.

Рішення Конституційного суду України мають преюдиціальне значення для суддів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України “Про Державний бюджет України” і є обов'язковими до виконання на території України.

          Статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, в редакції від  18.11.2004 року, який набрав чинності з 01 січня 2006 року, передбачається, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.

Мінімальний розмір пенсії за віком, відповідно до абзацу 8 ч.2 ст.5 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” встановлюється виключно цим Законом.

Законодавством України не передбачено визначення розміру мінімальної пенсії за віком, з якого має вираховуватися, передбачена ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” 30 відсоткова державна соціальна допомога.

Згідно абзацу 1 ч.1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок 20 років страхового стажу  встановлений в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, але відповідно до ч.3 ст.28 цього ж Закону, абзац 1 ч.1  вищевказаної статі застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом.

Суд, керуючись принципом верховенства права, не враховує доводи представника відповідача про те, що порядок визначення розміру мінімальної пенсії за віком встановлений абзацом 1 ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” не може застосовуватися до визначення розміру підвищення пенсії дітям війни, передбаченого ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” і вважає ці доводи безпідставними.

Відповідно до ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд керуватись в своїй діяльності принципом верховенства права, передбачено, що людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Тому суд, відповідно до вимог ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини”, при вирішенні даної справи застосовує принцип верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, як джерела права.

Крім того, суд зазначає, що законодавчий орган держави сам в численних прийнятих ним законах при визначені мінімальної пенсії за віком посилається на ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.

Згідно ч.1 ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини”, суд України застосовує  при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та протоколи до неї і практику Європейського Суду, як джерело права.

Відповідно до ст.1 Протоколу №1 Конвенції, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За таких обставин, майнові права громадян, в світлі рішень і практики Європейського Суду з прав людини, розцінюються як об'єкти цивільних прав в сенсі “власності”.

Суд виходить з того, що Рішеннями Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року та № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року було визнано неконституційними положення Закону України “Про державний бюджет України” відповідно на 2007 -2008 роки, якими зупинялась дія  ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

Згідно з ч.2 ст.152 Конституції України, закони, інші правові акти або окремі положення, що визнанні неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином відповідач повинен був  здійснити нарахування і виплату позивачу, як дитині війни, передбачену чинним законодавством виплату державної соціальної гарантії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, але цього не зробив.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що бездіяльність та відмова відповідача  - УПФУ в Новоодеському районі Миколаївської області в нарахуванні позивачу надбавки до пенсії –державної соціальної допомоги, як особі, яка відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, має такий статус дитини війни,  являється неправомірною, а. тому, в цій частині, вимоги позивача підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд зазначає, що ст.99 КАС України передбачено 6-ти місячний строк звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, який, якщо інше не встановлено законом,  від дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

З досліджених в суді обставин справи вбачається, що позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права  08.02.2011 року з вимогами про зобов’язання відповідача здійснити йому нарахування і виплату 30% надбавки до пенсії, як дитині війни, за період 2006-2010 років.

В суді встановлено, що дані виплати дітям війни державної соціальної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком мають регулярний характер, так як виплачуються щомісячно.

Зважаючи на ці обставини, суд приходить до висновку, що у позивача кожного місяця при отримані пенсії в меншому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством, виникає право на звернення до суду за його захистом.

Приймаючи до уваги ту обставину, що позивач звернувся до суду з позовом 08.02.2011 року, то з урахуванням положень ст.99 КАС України, суд приходить до висновку, що позивач звернувся до суду з порушенням 6-ти місячного строку звернення до суду за захистом свого порушеного права і не просив  про поновлення цього строку за період , починаючи з 01.01.2006 року і по день винесення судом рішення.

Відповідно до ст.100 КАС України, пропущення цього строку звернення до суду, якщо суд за заявою особи, яка подала позов не знайде підстав для його поновлення, є підставою для залишення позову без розгляду.

Юридична необізнаність позивача про необхідність звернення до суду за захистом свого порушеного права на отримання виплати державної соціальної допомоги, як дитині війни, за минулий час, з порушенням строку звернення, не може бути поважною обставиною і причиною для поновлення цього строку.

З урахуванням викладеного і вимог закону, суд зазначає, що законне право позивача, як дитини війни,  на підвищення пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком підлягає захисту в межах 6-ти місячного строку звернення до суду, а саме починаючи з 08.08.2010 року і по день винесення судом рішення, а в останній частині строку задоволенню не підлягає через пропуск позивачем строку звернення до суду за захистом порушеного права.

Відповідно до ст.7 Закону України “Про соціальний статус дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а не за рахунок коштів Пенсійного Фонду України.

          Враховуючи, що Законом України “Про соціальний захист дітей війни” передбачено, що фінансування виплат по даному закону проводиться з Державного бюджету України, який затверджується (приймається закон) Верховною Радою України, а не з бюджету ПФУ, який затверджує Кабінет Міністрів України, тому на думку суду, єдиним вірним способом, який гарантував би дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача буде зобов'язання відповідача вчинити дії по нарахуванню і виплаті позивачу до його пенсії підвищення, відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, за період починаючи з  08.08.2010 року і по день винесення судового рішення.

Суд, не приймає до уваги заперечення відповідача –УПФУ в Новоодеському районі в частині його посилань на пропуск позивачем строків звернення до суду за захистом порушених прав, як на підставу у відмові в задоволенні позову.

Так, з досліджених в суді обставин справи вбачається, що позивач звертався з заявою до відповідача про нарахування і виплату йому, передбаченої законодавством 30% надбавки до пенсії, як дитині війни, про що свідчить відповідь на ім’я позивача від начальника УПФУ в Новоодеському районі Міщенка О.К. від 08.02.2011 р. про відмову у здійсненні такого перерахунку пенсії.

На підставі ст. 94 КАС України з  Державного бюджету України  слід стягнути на користь позивача понесені ним  документально підтверджені судові витрати по справі   в сумі 3,40 гривні за сплату державного мита.

          На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6-11, 15, 158-163 КАСУ, суд, -

                              П О С Т А Н О В И В :

Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Новоодеському районі Миколаївської області про визнання неправомірними дій та  бездіяльності УПФУ в Новоодеському районі і зобов’язання відповідача нарахувати і виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу по Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, - задовольнити частково.

Визнати неправомірною бездіяльність  відповідача - УПФУ в Новоодеському районі Миколаївської області у нездійсненні перерахунку пенсії позивачу та нездійсненні їй виплат щомісячного підвищення пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період, починаючи з 08.08.2010 року і по  день винесення судом даного рішення.

Зобов'язати УПФУ в Новоодеському районі Миколаївської області нарахувати і виплатити позивачу ОСОБА_1 до його пенсії підвищення, відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування», за період починаючи з 08.08.2010 року і по день винесення судом даного рішення з урахуванням фактично виплачених сум.

Стягнути з державного бюджету України  на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі в розмірі 3,40 гривень.

          В задоволені іншої частини позовних вимог відмовити.

          Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.

Постанова  суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через  Новоодеський районний суд  шляхом подачі апеляційної скарги, яка подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

                              Головуючий: