КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 22.05.2008                                                                                           № 30/150

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Смірнової  Л.Г.

 суддів:            Алданової  С.О.

          Моторного О.А.

 при секретарі:           Царук І.О.

 За участю представників:

 від позивача: Денисенко О.М., дов. №28/17 від 01.11.2007       Свиридовський О.А., директор

від відповідача :  Костишева В.Л., дов. №90 від 17.12.2007

від третьої особи 1: не з’явився

від третьої особи 2: Ващенко Я.Л.,  дов. №22-2410/35 від 18.09.2006

 

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву

 на рішення Господарського суду м.Києва від 24.04.2008

 у справі № 30/150 (Ващенко Т.М.)

 за позовом                               Підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Казус"

 до                                                   Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву

 третя особа відповідача           Київська міська рада

          Державна служба з питань національної культурної спадщини Міністерства культури і туризму України

 третя особа позивача                      

 про                                                  спонукання до вчинення дій

 

ВСТАНОВИВ:

 На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю „Казус” (далі-позивач) до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі-відповідач), треті особи без  самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Київська міська рада  (далі-третя особа 1); Державна служба з питань національної культурної спадщини Міністерства культури і туризму України (далі-третя особа 2) про визнання укладеним з моменту набрання законної сили рішенням суду договір купівлі-продажу нежилих приміщень, що знаходяться за адресою: м.Київ, вул. Петра Сагайдачного, 27, літ. „Б”, загальною площею 214,3кв. м, між позивачем та відповідачем у редакції позивача.

Рішенням          господарського суду   міста   Києва    від 24.04.2008 у справі №30/150 позовні вимоги  задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на   неправомірності відмови відповідача  від  укладення з позивачем  договору  купівлі-продажу нежилих приміщень, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, 27, літ. „Б”, загальною площею 214,3кв. м. у зв’язку з тимчасовою забороною  приватизації пам’яток культурної спадщини, встановленої Законом України „Про  тимчасову заборону приватизації пам’яток культурної спадщини”, оскільки спірні нежилі приміщення не віднесені до Переліку пам’яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення, які заносяться до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1761, а тому підлягають приватизації згідно з чинним законодавством.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції,  відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 24.04.2008 та   прийняти нове рішення, яким   в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В апеляційній скарзі  відповідач посилається  на порушення  судом норм  матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин справи,  невідповідність висновків суду   дійсним обставинам  справи. Зокрема, скаржник  наполягає на   тому, що судом  не враховано,  що державний реєстр нерухомих пам’яток України  на даний момент перебуває у  стадії формування, а тому спірний будинок, як і ряд інших пам’яток культурної спадщини, до нього не внесений. Проте, відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про охорону культурної спадщини” об’єкти, включені до списків (переліків) пам’яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону Української РСР „Про охорону і використання пам’яток історії та культури”, до вирішення питання про їх включення (не включення) до реєстру вважаються пам’ятками відповідно національного чи місцевого значення.  Крім того, апелянт  наполягає на  невідповідності звіту про оцінку майна, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю „ОлВіка” за замовленням позивача,  вимогам Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”. Щодо порушень норм процесуального права, відповідач зазначив, що судом першої інстанції було неправомірно розглянуто дану справу, а не відкладено її розгляд,  незважаючи на те, що відповідачем було  подано апеляційну скаргу на ухвалу голови господарського суду міста Києва про  залишення без розгляду  заяви відповідача про відвід судді Ващенко Т.М.

Ухвалою  Київського апеляційного господарського суду  від 08.05.2008 апеляційну  скаргу було прийнято до розгляду,  судове засідання призначено на  22.05.2008.

У судове засідання 22.05.2008 з’явилися представники сторін та третьої особи 2. Представник третьої особи 1 у судове засідання не з’явився, письмово та нормативно обгрунтованих пояснень по суті обставин, викладених в апеляційній скарзі, суду не надав, про причини неявки суд не повідомив.

Через загальний відділ діловодства, до суду надійшло клопотання відповідача про призначення  судово-економічної експертизи з метою  визначення  оспорюваного майна.  

У судовому засіданні 22.05.2008 представник відповідача повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та  клопотання про призначення  експертизи.

Представники позивача  повністю заперечили проти апеляційної скарги посилаючись на обґрунтованість та  законність прийнятого судом рішення.  У наданих суду поясненнях позивач зазначає, що  відповідачем  в порушення вимог статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України (далі-ГПК України)  не  наведено та не обгрунтовано жодної підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Метою проведення експертизи, відповідач зазначив – встановлення дійсної вартості майна,  яка на його думку була занижена, що може бути підтверджено лише висновком незалежної експертизи. Проте, питання про невідповідність звіту  про оцінку майна   вимогам  чинного законодавства, взагалі не порушувалось відповідачем  під час розгляду справи судом першої інстанції. Відповідно до  приписів статті 101 ГПК України  додаткові докази приймаються судом, якщо  заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, у зв’язку з чим позивач повністю заперечив проти задоволення клопотання про призначення експертизи.

Третя особа 2 підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просила суд рішення господарського суду міста Києва від 24.04.2008 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Зокрема третя особа 2 зазначила, що  постановою  Ради Міністрів УРСР від 06.09.1979 №442 оспорювані приміщення  включено до Переліку пам’яток містобудування і архітектури як пам’ятку національного значення, питання про його включення (не включення) до реєстру ще не розглядалося, вказаний об’єкт культурної спадщини на сьогодні вважається  пам’яткою національного значення і не може бути приватизований, оскільки згідно зі статтею 1 Закону України „Про тимчасову заборону приватизації пам’яток культурної спадщини” приватизація пам’яток культурної спадщини заборонена до затвердження Переліку пам’яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.

Заслухавши пояснення представників сторін та  ознайомившись з матеріалами справи, судовою колегією відхилено клопотання позивача про призначення  судово-економічної експертизи, оскільки в порушення приписів статей 33, 34, 106 ГПК України, відповідачем не доведено неможливості  надання доказів на підтвердження своїх заперечень проти   відповідності звіту про оцінку оспорюваного майна,  вимогам чинного законодавства.

           Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце судового засідання щодо розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників  учасників судового процесу у засіданні апеляційної інстанції не визнана обов’язковою, колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення господарського суду м. Києва за наявними у справі матеріалами без участі представника третьої особи 1.

          Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників  учасників судового процесу, колегія суддів встановила наступне:

Відповідно до договорів оренди №07/1706 та №07/1707, укладених 18.11.2004 між Комунальним підприємством „Київжитлоспецексплуатація” та позивачем, Підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю „Казус” орендувало нежилі приміщення загальною площею 93,10 кв. м (підвал) та 121,20 кв. м (перший поверх) за адресою: м. Київ, вул. Сагайдачного, буд. № 27, літ. „Б”. Строк дії договорів оренди сторони визначили з 18.11.2004 до 16.04.2007.

26.04.2007 між Комунальним підприємством „Київжитлоспецексплуатація” та позивачем було укладено договір оренди №07/2940, відповідно до  умов якого Підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю „Казус” на підставі рішення Київської міської ради від 26.04.2007 № 472/1133 прийняло в оренду нежилий будинок загальною площею 214,30 кв. м (в тому числі на першому поверсі 121,20 кв. м, підвалі 93,10 кв. м) за адресою: м.Київ, вул. Сагайдачного, 27, літ. „Б”.

Підпунктом 9.1 пункту 9 вищезазначеного договору оренди №07/2940 від 26.04.2007 встановлено, що  договір діє з 26.04.2007 до 26.04.2008.

Відповідно до  рішення XII сесії IV скликання Київської міської ради „Про внесення змін до рішень Київради від 12.02.2004 №36/1246 та від 18.03.2004 №100/1310 з питань приватизації” від 02.02.2006 №20/3111 перелік об'єктів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва та підлягають  приватизації,  затверджений рішенням  Київської міської ради  від 18.03.2004 № 100/1310, був доповнений нежилими    приміщеннями    загальною площею 214,30 кв. м по вул. Петра Сагайдачного, 27, літ. „Б”.

Пунктом 135 додатку № 1 до рішення Київської міської ради від 18.03.2004  №100/1310 позивача визнано покупцем вищевказаних нежилих приміщень, які  підлягають приватизації шляхом викупу.

Пунктом 2 рішення IV сесії V скликання Київської міської ради „Про Програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007 - 2010 роки” від 08.02.2007 № 62/723 встановлено, що об'єкти, зазначені у переліку, затвердженому рішенням Київської міської ради від 18.03.2004 №100/1310 „Про Програму приватизації об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва на 2004 - 2006 роки” із змінами, внесеними рішеннями Київської міської ради від 02.02.2006 №20/3111, що не приватизовані на дату прийняття цього рішення, є перехідними та підлягають приватизації у 2007 - 2010 роках згідно з додатком № 2.

Пунктом 27 Переліку об'єктів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, які не приватизовані і є перехідними та підлягають приватизації у 2007 - 2010 роках (додаток № 2 до рішення Київської міської ради від 08.02.2007 № 63/723) нежилі приміщення площею 214,3 кв. м по вул. П.Сагайдачного, 27, літ. „Б”, у місті Києві включені до об'єктів групи „А”, що підлягають приватизації шляхом викупу. Покупцем даних нежилих приміщень визначено позивача. Повноваження по забезпеченню приватизації вказаних нежилих приміщень покладено на відповідача.

12.11.2007 позивач звернувся до відповідача з заявою за №28/48 про проведення оцінки та призначення дати підписання договору купівлі-продажу нежилих приміщень площею 214,3 кв. м по вул. П.Сагайдачного, 27, літ. „Б”, у місті Києві.

Відповідач листом за № 30-03/10127 від 20.12.2007  повторно відмовив позивачеві в укладенні договору купівлі-продажу спірних нежилих приміщень, проект якого, підписаний зі сторони позивача, був направлений   відповідачеві.

Відмова у приватизації обґрунтована тим, що нежилий будинок по вул.П.Сагайдачного, 27, літ. „Б” в місті Києві є пам'яткою культурної спадщини національного значення (архітектура) відповідно до постанови Ради Міністрів України № 422 від 06.07.1979, а тому згідно з Законом України від 01.02.2005 №2391-ІУ „Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини”, Законом України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” не може бути об'єктом приватизації. Крім того, до поданої позивачем заяви про приватизацію не в повному обсязі надані документи, передбачені формою заяви, а наданий проект договору купівлі-продажу не відповідає примірному договору купівлі-продажу окремого індивідуально визначеного майна, у тому числі будівлі (споруди, приміщення), що підлягає продажу шляхом викупу, затвердженому наказом Фонду державного майна України від 22.08.2005 № 2411, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.09.2005 за № 1045/11325.

Посилаючись на незаконність відмови відповідачем  у проведенні приватизації шляхом викупу оспорюваних нежилих приміщень, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Частиною 1 статті 41 Конституції України встановлено право кожної особи володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Правовий режим власності, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування та розпорядження майном визначаються законами. Одним із способів зміни форми власності є приватизація, в процесі якої відбувається відчуження на користь фізичних або юридичних осіб, зокрема, майна, що є комунальною власністю. Порядок відчуження такого майна визначається законами, зокрема, Законом України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Відповідно до статті 7 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" встановлено, що Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві Ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають відповідно у державній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають продажу на аукціоні, за конкурсом, викупу.

Продаж об'єктів малої приватизації шляхом викупу згідно з статтею 11 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" застосовується до майна, включеного до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України) у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 526 ЦК  України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Оскільки вищезазначені рішення Київської міської ради від 02.02.2006 №20/3111 та від 08.02.2007 №63/723 у судовому порядку не оскаржувалися, їх законність не спростована, вони є чинними та мають обов'язковий характер для сторін спору, в тому числі відповідача, на якого покладено обов'язок забезпечити організацію приватизації нежилих приміщень площею 214,3 кв. м по вул. П.Сагайдачного, 27, літ. „Б”, у м. Києві шляхом викупу позивачем.

Статтею 8 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” обов'язок проведення підготовки об'єкта малої приватизації до продажу покладається на органи приватизації, які, зокрема, визначають ціну продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та для забезпечення зазначеної функції можуть залучати відповідні організації та спеціалістів.

Наведена норма кореспондується з частиною другою статті 9, частиною першою статті  12 даного Закону, згідно з якими ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова  вартість   продажу   об'єкта  малої  приватизації  на  аукціоні   або   за конкурсом       визначаються       шляхом проведення          незалежної оцінки відповідно до методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

При цьому, в силу частини  другої статті 8 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” строк підготовки об'єкта малої приватизації до продажу не повинен перевищувати двох місяців з дня прийняття рішення про включення його до відповідного переліку об'єктів, що підлягають приватизації.

Згідно з пунктом  3.8 Положення про порядок визначення та застосування способів приватизації щодо об'єктів малої приватизації, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30.07.1998 № 1511, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.09.1998 за №558/2998, орган приватизації на підставі акта оцінки вартості майна протягом чотирнадцяти календарних днів готує проекти договору купівлі-продажу та акта передачі об'єкта, що приватизується.

Проте, відповідачем не було проведено передприватизаційної підготовки та не укладено з позивачем договір купівлі-продажу нежилих приміщень площею 214,3 кв. м. по вул. П.Сагайдачного, 27, літ. „Б” у місті Києві,  встановленої частиною другою статті 8 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, пунктом 3.8 Положення про порядок визначення та застосування способів приватизації щодо об'єктів малої приватизації.

Статтею 181 Господарського кодексу України  (далі-ГК України) встановлено загальний порядок укладення господарських договорів, відповідно до якого господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 17.12.2007 та 22.01.2008 направляв відповідачеві пропозиції про укладення договору купівлі-продажу нежилих приміщень площею 214,3 кв. м по вул. П.Сагайдачного, 27, літ. „Б” у місті Києві в процесі приватизації. В якості додатків до надісланих пропозицій позивачем долучались по два підписаних з його боку примірника проекту договору купівлі-продажу вказаних нежилих приміщень.

Згідно статті 648 ЦК України зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту.

Укладання господарських договорів на основі примірних договорів передбачено частинами 2, 4 статті 179 та  статтею 184 ГК  України.

Відповідно до приписів статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст.

Дослідивши зміст положень проекту договору купівлі-продажу нежилих приміщень площею 214,3 кв. м по вул. П.Сагайдачного, 27, літ. „Б”, у місті Києві, судова колегія  погоджується з висновком суду першої інстанції щодо  їх відповідності вимогам статті  23 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, примірному договору купівлі-продажу окремого індивідуально визначеного майна, у тому числі будівлі (споруди, приміщення), що підлягає продажу шляхом викупу, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 22.08.2005 № 2411 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 14.09.2005 за №1045/11325.

Згідно  частин  3 та 4 статті  181 ГК України сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами, оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Як вбачається з матеріалів справи, у визначений частиною  3 статті 181 ГК  України строк, відповідач не підписав та не скрипів печаткою запропонований позивачем проект договору, а також не повернув його з протоколом розбіжностей.

Пунктом 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною 1 статті 649 ЦК України передбачено, що розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.

Аналогічна норма закріплена частиною  1 статті 187 ГК України, згідно з якою спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Відповідно до статей 10, 12 ГПК України спори, що виникають при укладенні господарських договорів, можуть бути подані на вирішення господарського суду.

Оскільки  договір купівлі-продажу нежилих приміщень в процесі приватизації, який є предметом даного переддоговірного спору, укладається на підставі правових актів органів державної влади та місцевого самоврядування, зокрема, Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Положення про порядок визначення та застосування способів приватизації щодо об'єктів малої приватизації, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30.07.1998 № 1511, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.09.1998 за №558/2998, рішень Київської міської ради від 02.02.2006 №20/3111 та від 08.02.2007 №63/723,  даний переддоговірний спір підлягає розгляду господарським судом. (З аналогічної позиції виходив Верховний Суд України у постанові від 19.04.2005 у справі №40/140).

Згідно з абзацом 6 частини 2 статті 7 Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”, пунктами 17, 64 - 65, 70 Методики оцінки майна (затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.03. № 1891) суб'єктом оціночної діяльності – Товариством з обмеженою відповідальністю  „ОлВіка" на підставі договору з позивачем від 03.12.2007 №979/2007 проведено оцінку вартості нежилих приміщень площею 214,3 кв. м по вул. П.Сагайдачного, 27, літ. „Б”, у місті Києві, та визначено, що вартість вказаних нежилих приміщень становить 1948040,00грн., без ПДВ.

Відповідно до пункту З Прикінцевих положень Закону України „Про охорону культурної спадщини” об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР „Про охорону і використання пам'яток історії та культури”, визнаються пам'ятками відповідно до Закону України „Про охорону культурної спадщини”.

Згідно зі статтею 1 Закону України „Про охорону культурної спадщини” пам'ятка - це об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Складовою системи заходів по охороні культурної спадщини є, зокрема, здійснення державної реєстрації об'єктів культурної спадщини.

Статтею 13 Закону України „Про охорону культурної спадщини” передбачено, що об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Із занесенням до Державного реєстру нерухомих пам'яток України на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи поширюється правовий статус пам'ятки.

Законом України „Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини” накладено тимчасову заборону на приватизацію виключно пам'яток культурної спадщини до затвердження Верховною Радою України переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.

Відповідно до статей 4, 14 Закону України „Про охорону культурної спадщини” занесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та внесення змін до нього щодо пам'яток національного значення належить до компетенції Кабінету Міністрів України   та   здійснюється   постановою Урду України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

Таким чином, об'єкт культурної спадщини, який не було внесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, тобто який не набув статусу пам'ятки національного чи місцевого значення, не є предметом мораторію, встановленого Законом України „Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини”, а тому може бути приватизований у встановленому законодавством порядку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції,  спірні нежилі приміщення не віднесені до Переліку пам'яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення, які заносяться до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1761, а тому судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірні нежилі приміщення підлягають приватизації згідно з чинним законодавством.

На момент звернення позивача до відповідача  з пропозицією про укладення договору купівлі-продажу та на день вирішення спору перелік пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації, не був затверджений Верховною Радою України, а тому доводи відповідача щодо відмови у вчиненні подальших дій по виконанню рішень Київської міської ради від 02.02.2006 №20/3111, від 08.02.2007 №63/723 судовою колегією  визнано необґрунтованими.

Оскільки відповідач відповідно до статті 4 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, пункту 10 рішення Київської міської ради від 08.02.2007 №63/723 є продавцем об'єктів малої приватизації, тобто приватизаційним законодавством України саме на нього покладено обов'язок вчиняти організаційно-правові дії по приватизації майна та укладення відповідного договору,  судова колегія  погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

При цьому слід зазначити, що відповідачем і третіми особами не були наведені заперечення щодо істотних умов запропонованого позивачем договору купівлі-продажу нежилих приміщень та не надано доказів невідповідності договору вимогам чинного законодавства.

Судовою колегією критично оцінено  посилання  відповідача на порушення судом  першої інстанції  норм процесуального права, у зв’язку з  залишенням без задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та продовженням розгляду справи незважаючи на те, що відповідачем було подано апеляційну скаргу на ухвалу   господарського суду міста Києва від 20.03.2008, якою заяву відповідача про відвід суді залишено без задоволення, оскільки  статтею 106 ГПК України  обмежено  право на апеляційне оскарження ухвал місцевого господарського суду. Ухвалу   місцевого господарського суду може бути оскаржено  до апеляційного господарського суду  лише у випадках, передбачених ГПК України.

Оскільки відповідачем подана апеляційна скарга на ухвалу голови господарського суду міста Києва  від 20.03.2008,  яка  оскарженню не підлягає, судова колегія не вбачає порушень  судом першої інстанції норм  процесуального права.  Крім того, слід зазначити, що  ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2008   відповідачеві було відмовлено  у прийнятті апеляційної скарги на ухвалу господарського суду міста Києва від 20.03.2008.

Оцінюючи вищенаведені обставини, судова колегія приходить до висновку, що рішення господарського суду  міста Києва відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже підстав для його скасування або зміни не вбачається, в зв’язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

         За таких обставин та керуючись ст.ст. 99, 101-106, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

 Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України  по місту Києву на  рішення господарського суду міста Києва від 24.04.2008 у справі №30/150 залишити без задоволення.

2.  Рішення господарського суду міста Києва від 24.04.2008 у справі №30/150 залишити без змін.

3. Матеріали справи №30/150 повернути до господарського суду                      міста  Києва.  

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання  законної сили.

 Головуючий суддя                                                                      Смірнова  Л.Г.

 Судді                                                                                          Алданова  С.О.

                                                                                          Моторний О.А.

 26.05.08 (відправлено)