Справа №2-400 Головуючий у суді у 1 інстанції - Прокудіна
Номер провадження 22-ц/1890/810/12 Суддя-доповідач - Маслов
Категорія - 55
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 квітня 2012 року м.Суми
Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:
Головуючого - Маслова В. О.,
суддів - Криворотенка В. І., Сибільової Л. О.,
з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.
розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду у м. Суми апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2
на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 15 лютого 2012 року,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача, припинення зобов’язання за договором кредиту,
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 15 лютого 2012 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову за необґрунтованістю.
В апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог. При цьому зазначає, що заборгованості за тілом кредиту позивач перед Банком не має і нарахування процентів за договором кредиту повинно було припинитись.
Заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2, який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення представника відповідача ОСОБА_3, яка вважала рішення місцевого суду правильним, розглянувши матеріали справи в межах заявленого позову і апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає відхиленню на підставі ч. 1 ст. 308 ЦПК України.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 19 жовтня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, за умовами якого позивачу надано кредит у розмірі 5000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 48 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки до червня 2008 року. Кредит був наданий у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідно до умов укладеного договору, Договір складається з Заяви позичальника, Умов надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою (а.с. 41 – 47).
В судовому засіданні суду першої інстанції встановлено, що внаслідок неналежного виконання кредитних зобов’язань у позивача утворилась заборгованість за кредитним договором, яка станом на 24 червня 2007 року становила 5185 грн. 83 коп. Банк звернувся до Зарічного районного суду м. Сум із заявою про видачу судового наказу про стягнення з боржника вказаної суми боргу, за наслідками розгляду якої судом 09 липня 2007 року було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь Банку 5185 грн. 83 коп. боргу по кредитному договору, що також підтверджується відповідною заявою та судовим наказом, копії яких знаходяться на а.с. 6 – 8.
Згідно довідки, виданої Зарічним відділом ДВС Сумського МУЮ, на виконанні перебувало виконавче провадження з примусового виконання вказаного судового наказу та борг ОСОБА_1 було сплачено в повному обсязі, тому на підставі п. 8 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» 15 грудня 2008 року державним виконавцем винесена постанова про закінчення виконавчого провадження (а.с. 11).
Факт сплати позивачем суми боргу згідно судового наказу також підтверджується квитанціями, копії яких є на а.с. 9 - 10.
Також місцевим судом встановлено, що фактичне виконання зобов?язання за кредитним договором позивачем почалося 08 липня 2008 року, а з моменту видачі судового наказу і до виконання кредитних зобов’язань Банк нараховував відсотки за користування кредитними коштами. Станом на 08 липня 2008 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становила 7263 грн. 83 коп. При погашенні заборгованості внесені боржником кошти розподілялися Банком згідно з нормами ст. 534 ЦК України, тобто спочатку погашалися відсотки за користування кредитом, а потім основна сума боргу.
Таким чином, внесених позивачем коштів на виконання судового наказу, не вистачило на погашення основної суми заборгованості на яку Банком продовжували нараховуватись відсотки, в наслідок чого за кредитним договором утворилась заборгованість у сумі 14476 грн. 60 коп., що також підтверджується розрахунком заборгованості копія якого є на а.с. 19 – 22.
Рішення суду першої інстанції про відмову у позові колегія суддів знаходить обґрунтованим, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Як вбачається з п.п. 4.2 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, кошти, отримані від Позичальника для погашення заборгованості по Кредиту, насамперед направляються для відшкодування витрат/збитків Банку згідно п. 3.2.11, 3.3.8 цих Умов, далі пені згідно розділу 5 цих Умов, далі - простроченої комісії по Кредиту, далі - простроченої винагороди, далі - прострочених відсотків по Кредиту, далі простроченої заборгованості за Кредитом, далі - комісії, далі - винагороди, далі - відсотків, далі - кредиту, частина суми, що залишилася (у т.ч. сума, надана Позичальником понад суму щомісячного платежу), направляється на погашення заборгованості за Кредитом (зворот а.с. 44).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про припинення зобов’язання за договором кредиту, оскільки позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що зобов’язання за кредитним договором він виконав у повному обсязі ще у 2008 році.
Доводи апеляційної скарги про те, що місцевим судом неповно з’ясовано обставини справи щодо наявності основної суми боргу за кредитом на яку нараховувались відсотки є необгрунтованими, оскільки в матеріалах справи є достатньо доказів того, що позивачем не в повному розмірі сплачена заборгованість за кредитним договором.
Питання про розмір заборгованості по тілу кредиту, по відсоткам за користування кредитом, по іншим видам відповідальності, по строкам позовної давності можуть бути предметом позову Банку до ОСОБА_1 про стягнення певних сум за кредитним зобов’язанням. Тому передчасними є доводи апеляційної скарги про те, що суд повинен був у даній справі визначити конкретні суми заборгованостей по видам зобов’язань і відповідальності. Ці доводи апеляційної скарги можуть бути предметом іншого цивільно-правового спору між сторонами. Суттєвим є те, що і апелянт у апеляційній скарзі визнає певні заборгованості позивача перед Банком за спірним кредитним договором. Саме по собі виконання позивачем у листопаді 2008 року наказу суду від 09 липня 2007 року про стягнення з нього 5185 грн. 83 коп. не свідчить про повне виконання позивачем зобов’язання за кредитним договором, так як на той час дія договору ще продовжувалася.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм процессуального права не можуть бути підставою для скасування рішення місцевого суду, оскільки позивач та його представник були належним чином повідомленні про розгляд справи 15 лютого 2012 року, заяви про перенесення розгляду не подавали, крім того, справа по суті розглянута тільки в третьому судовому засіданні, 10 та 25 січня 2012 року представник позивача брав участь в судових засіданнях, тому сторони мали достатньо часу для подачі доказів по справі, що обгрунтовують їх вимоги та запречення.
Інші доводи апеляційної скарги також висновків місцевого суду не спростовують.
Таким чином, перевіривши рішення в межах доводів скарги, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий суд ухвалив його з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 відхилити, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 15 лютого 2012 року в даній справі залишити без змін.
Рішення місцевого суду і ухвала апеляційного суду набрали законної сили, але можуть бути оскаржені в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий -
Судді -