Справа №2-4581 Головуючий у суді у 1 інстанції - Фоменко
Номер провадження 22-ц/1890/836/12 Суддя-доповідач - Маслов
Категорія - 37
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 квітня 2012 року м.Суми
Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:
Головуючого - Маслова В. О.,
суддів - Криворотенка В. І., Сибільової Л. О.,
з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,
розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду у м. Суми цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 березня 2012 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним,
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Ковпаківського районного суду м.Суми від 06 березня 2012 року року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено за необґрунтованістю.
В апеляційній скарзі позивач посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог. Апелянт зазначає, що помилки в тексті заповіту свідчать про те, що його батько при підписанні заповіту з його текстом не знайомився та реальне настання правових наслідків за заповітом неможливе. Крім того, вказує що батько не міг самостійно розпоряджатися домоволодінням, оскільки воно було набуте його батьками під час шлюбу.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_4, які підтримали доводи апеляційної скарги, пояснення відповідачки і третьої особи, які вважали рішення місцевого суду правильним, розглянувши матеріали справи в межах заявленого позову і апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає відхиленню на підставі ч. 1 ст. 308 ЦПК України.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 13 лютого 2001 року ОСОБА_5 належний йому житловий будинок за АДРЕСА_1, заповів в таких частинах: онуці – ОСОБА_6: в житловому будинку приміщення 1-4, площею 10,7 кв.м.; приміщення 1-3, площею 7,5 кв.м.; в житловій прибудові – приміщення 1-1, площею 4,4 кв.м.; приміщення 1-2, площею 8,5 кв.м.; приміщення 1-3, площею 6,7 кв.м.; приміщення 1-7, площею 9,9 кв.м.; ганок , кухню під літерою «Д», погріб під літерою «В», 1/2 частину паркану під літерою «№1-4» та артезіанську свердловину під літерою «І». А приміщення 2-1, площею 11,7 кв.м.; приміщення 2-2, площею 6,1 кв.м. житлового будинку, та сарай під літерою «Б» і 1/2 частину паркану під літерою «№1-4», заповів сину – ОСОБА_1, що становило відповідно 72 % та 28 %, згідно визначення ідеальних долей домоволодіння, проведеного Сумським обласним об’єднаним бюро технічної інвентаризації 25 січня 2001 року. У такому ж співвідношенні він заповів сину і онуці приватизовану на його ім’я присадибну земельну ділянку біля цього будинку, що підтверджується заповітом, посвідченим нотаріусом ОСОБА_3 13 лютого 2001 року, копія якого є на а.с. 5.
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що підтверджується копією свідоцтва про смерть на а.с. 4.
Право власності померлого на майно вказане в заповіті підтверджується державним актом на право приватної власності на землю та технічним паспортом на домоволодіння (а.с. 6, 8-12).
Визначення ідеальних часток житлового будинку за АДРЕСА_2 було проведено Сумським обласним об’єднаним бюро технічної інвентаризації 25 січня 2001 року, що вбачається з довідки на а.с. 7.
Звернувшись до суду з вказаним позовом ОСОБА_1, зазначав, що його батько ОСОБА_5 на час складання і підписання заповіту не усвідомлював значення своїх дій, про що свідчать численні помилки в його тексті та у зв’язку з цим просив визнати заповіт недійсним.
Рішення суду першої інстанції про відмову у позові колегія суддів знаходить обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 1257 ЦК України нікчемним є заповіт, складений особою, яка не мала на це право, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Згідно з нормами ст. 1247 ЦК України загальними вимогами до форми заповіту є: складання заповіту у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт має бути особисто підписаний заповідачем та посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст. ст. 1251 - 1252 ЦК України.
Аналогічні праила закріплені у ст. ст. 55, 534, 537, 541, 545 ЦК УРСР 1963 року, які діяли під час посвідчення заповіту 13 лютого 2001 року.
Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач не надав суду доказів щодо нікчемності заповіту, складеного його батьком, оскільки в матеріалах справи є достатньо доказів того, що спірний заповіт складений особою, яка мала на це право, з дотриманням вимог щодо його форми та посвідчення, при цьому волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.
Тому рішення місцевого суду про відмову у позові про визнання заповіту недійсним є обґрунтованим.
З пояснень нотаріуса ОСОБА_3 вбачається, що 13 лютого 2001 року вона посвідчила заповіт ОСОБА_5 у відповідності з Законом України «Про нотаріат» і Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Спадкодавець був дієздатною особою, розумів значення своїх дій і міг ними керувати. Вона роз?яснила йому його права і він свідомо підписав заповіт.
Ту обставину, що спадкодавець – дідусь був у повному розумі у 2001 році і до дня своєї смерті у 2010 році, підтвердила відповідачка, його онука. Вона пояснила, що піклувалася за своїм дідусем і бабусею, доглядала їх обох до смерті і вони їй за це віддячили.
Твердження апелянта, що його батько не міг одноособово розпоряджатися вказаним в заповіті майном не можуть бути підставою для скасування рішення місцевого суду, оскільки з матеріалів справи вбачається, що заповідач своїм заповітом зробив розпорядження щодо належного йому на праві особистої власності нерухомого майна.
На а.с. 32 є копія заяви дружини спадкодавця ОСОБА_7 від 28 липня 2010 року, посвідченої нотаріусом, у якій вона «перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам’яті, розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно, цією заявою стверджую, що відмовляюся від прийняття спадщини за законом на майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_5».
Як пояснили сторони, ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року. За життя вона не заявляла спору відносно майна на садибі АДРЕСА_1, хоча знала про заповіт чоловіка ОСОБА_5
З Державного акта на право приватної власності на землю, копія якого є на а.с. 6 та технічного паспорту на домоволодіння на спірній садибі, копія якого є на а.с. 7 – 12, вбачається, що власником землі і будинку значиться ОСОБА_5 Ні його дружина, ні інші особи за життя ОСОБА_5 і ОСОБА_7 не оспорювали ці правовстановлюючі документи. Не заявлялося такого позову і в цій справі.
Посилання апелянта на те, що заповідач не знайомився з текстом заповіту при його підписанні, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи. Ці доводи спростовуються як поясненнями нотаріуса, так і текстом заповіту, копія якого є на а.с. 5.
Посилання апелянта в позовній заяві та апеляційній скарзі про деякі розбіжності в нумерації деяких приміщень у будинку, їх площі з його даними, ні в якій мірі не свідчить про обґрунтованість позову і скарги, оскільки ці розбіжності не свідчать про фізичний і психічний стан спадкодавця на день складання заповіту. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у матеріалах справи немає доказів, які б свідчили про порок волі або волевиявлення спадкодавця під час посвідчення заповіту 13 лютого 2001 року, про недотримання форми заповіту.
Крім того, вільне волевиявлення заповідача щодо складання заповіту, підтверджує той факт, що він перед приходом до нотаріуса, попередньо звернувся до Сумського обласного об’єднаного бюро технічної інвентаризації по питанню визначення долей в будинку, щодо яких він зробив розпорядження на випадок своєї смерті. Тобто, оформлення документів для складання заповіту зайняло певний проміжок часу і він не змінив своєї позиції під час підготовки документів до складання заповіту, ні в послідуючі 9 років, які він прожив після складання заповіту.
Твердження апелянта про невідповідність спірного заповіту дійсним правам, що за життя належали заповідачу та про нерозподіл частини будинку (кімната № 1-5 і туалет) між спадкоємцями не є підставою для задоволення апеляційної скарги, оскільки за правилами ч. 3 ст. 1223 ЦК України у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.
Не свідчить про неправильність судового рішення і такий довод апеляційної скарги як зазначення у заповіті про заповідання огорож навколо садиби обом сторонам у рівних частках, що, на думку апелянта, є протизаконним, оскільки не відповідає загальним часткам у праві сторін за заповітом. Такий факт не суперечить закону і не є підставою для задоволення апеляційної скарги, оскільки згідно зі ст. 534 ЦК УРСР у редакції 1963 року, яка діяла на час укладення заповіту, спадкодавець був вільний у виборі меж і кількості майна, яке він заповідав. Це співвідношення часток він міг вибрати на свій розсуд.
Правильно встановивши вказані обставини на підставі належним чином досліджених та оцінених доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, оскільки позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підставі яких заповіт його батька ОСОБА_5 міг бути визнаний недійсним.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду також не спростовують.
Таким чином, перевіривши рішення в межах доводів скарги, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий суд ухвалив його з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 березня 2012 року в даній справі залишити без змін.
Рішення місцевого суду і ухвала апеляційного суду набрали законної сили, але можуть бути оскаржені в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий -
Судді -