ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"04" квітня 2012 р. Справа № 27/212
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіПрокопанич Г.К.
суддівЄвсікова О.О.,
Попікової О.В.
за участю представників:
від позивача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)
від відповідача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуфізичної особи-підприємця ОСОБА_4
на рішеннягосподарського суду міста Києва від 18.10.2011р.
та на постановуКиївського апеляційного господарського суду
від 07.12.2011р.
у справі№ 27/212
господарського суду міста Києва
за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_4
дофізичної особи-підприємця ОСОБА_5
провідшкодування збитків у сумі 224 270,00 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі –позивач, ФОП ОСОБА_4.) звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (далі –відповідач, ФОП ОСОБА_5.) про відшкодування збитків в розмірі 224 270,00 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 18.10.2011р. (суддя Дідиченко М.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2011р. (головуючий суддя Мартюк А.І., судді Новіков М.М., Зубець Л.П.) в позові відмовлено.
Рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів обґрунтовані приписами статей 22, 623, 951 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України, з огляду на недоведення позивачем усіх елементів складу цивільного правопорушення, які необхідні для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків.
Не погодившись з рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 38, 811 Господарського процесуального кодексу України, статей 16, 22 Цивільного кодексу України. При цьому, скаржник наголошує на неповному з'ясуванні судами обставин справи та неврахуванні того, що позивачу були завданні реальні збитки внаслідок прострочення виконання відповідачем зобов'язання щодо повернення товару.
Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 22.02.2008р. між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) укладено договір відповідального зберігання товарів, у відповідності до умов якого замовник передає, а виконавець приймає на відповідальне зберігання продовольчі товари в кількості згідно видаткових накладних.
27.02.2008р. позивачем відповідно до накладної № 2/002-08 було передано відповідачу 23 тонни цукру-піску на загальну суму 63 000,00 грн. На вимогу позивача відповідач товар не повернув.
Рішенням господарського суду міста Києва від 12.07.2010р. у справі № 33/553 (за позовом ФОП ОСОБА_4 до ФОП ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення 78 683,00 грн.) зобов'язано ФОП ОСОБА_5 повернути ФОП ОСОБА_4 цукор-пісок в кількості 23 тонни на суму 63 000,00 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.03.2011р. змінено спосіб та порядок виконання рішення господарського суду міста Києва у справі № 33/553 в частині повернення цукру-піску в кількості 23 тонни на суму 63 000,00 грн. шляхом звернення стягнення на майно боржника.
Предметом спору у даній справі становить вимога про відшкодування збитків у розмірі 224270,00 грн., завданих, на думку позивача, внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо повернення майна (цукор-пісок в кількості 23 тонни вартістю 63 000,00 грн.). При цьому, позивач зазначив, що для придбання втраченої кількості товару, торгівля яким є суттю господарської діяльності і джерелом існування ФОП ОСОБА_4, необхідно витратити 287 270,00 грн.
За приписами статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
У відповідності до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
Згідно статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 614 Цивільного кодексу України).
З огляду на положення статті 22 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
При цьому, саме на позивача покладається обов’язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв’язок такої поведінки із заподіяними збитками, в свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Позивач, обґрунтовуючи наявність правових підстав про стягнення з відповідача збитків, посилається на порушення з боку відповідача статті 949 Цивільного кодексу України щодо несвоєчасного повернення цукру, та наголошує на тих обставинах, що внаслідок неправомірних дій відповідача позивача було позбавлено права власності на цукор, вартість якого суттєво збільшилась.
За твердженням скаржника, він, внаслідок прострочення виконання відповідачем зобов'язання з повернення цукру, зазнав збитки, які виявились в тому, що за період прострочення виконання позивач втратив можливість отримати належне йому майно (цукор в кількості 23 тони) або ж придбати на отримані за рішенням господарського суду міста Києва від 12.07.2010р. у справі № 33/553 грошові кошти рівноцінну кількість неповернутого майна, оскільки сплачена відповідачем сума не відповідає реальній вартості втраченого майна.
За приписами частини 5 статті 226 Господарського кодексу України у разі невиконання зобов'язання про передачу їй індивідуально визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками) управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов'язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, господарський суд міста Києва ухвалою від 14.03.2011р., змінюючи за заявою ФОП ОСОБА_4 спосіб та порядок виконання рішення цього суду від 12.07.2010р. у справі № 33/553, визначив вартість 23 тонн цукру-піску в розмірі 63 000,00 грн. Вказані грошові кошти були стягнуті з відповідача 12.09.2011р.
Під зміною способу і порядку виконання рішення розуміється прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими.
Таким чином, позивач на виконання рішення господарського суду міста Києва від 12.07.2010р. у справі № 33/553 (з урахуванням ухвали господарського суду міста Києва від 14.03.2011р.) отримав в повному обсязі вартість 23 тонн цукру-піску, зобов'язання щодо повернення якого не було виконано відповідачем.
Враховуючи наведені обставини справи, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не підтверджено належними доказами розмір понесених ним збитків та того, що спірні 23 тонни цукру призначались для здійснення господарської діяльності позивача з метою отримання прибутку у зв'язку з подальшим продажем вказаного товару за ціною, вказаною в довідці Головного управління цінової політики Київської міської державної адміністрації від 06.07.2011р.
Кожна сторона, згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (стаття 43 Господарського процесуального кодексу України).
З урахуванням викладеного, місцевий та апеляційний суди дійшли обґрунтованого висновку стосовно відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог через недоведення позивачем належним чином усіх елементів складу цивільного правопорушення, які необхідні для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків. Касаційна інстанція погоджується з місцевими судами стосовно того, що позивачем також не визначено правову природу заявлених до стягнення збитків.
Посилання скаржника в касаційній скарзі на договори купівлі продажу цукру-піску від 08.07.2010р. № 1/010, від 12.03.2011р. № 1/03-11, від 09.08.2011р. № 4/8-11, як на докази понесених ним збитків, не приймаються колегією суддів до уваги, а заявлене клопотання про їх залучення до матеріалів справи не підлягає задоволенню в силу приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України.
Доводи позивача стосовно порушення місцевим та апеляційним господарськими судами норм процесуального права, а саме статей 38, 811 Господарського процесуального кодексу України, не підтверджені належним чином та спростовуються матеріалами справи, а тому судовою колегією не приймаються до уваги.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених господарськими судами обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову та фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлених судами обставин, що в силу положень статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.
При цьому, перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в рішенні місцевого суду та постанові суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об’єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не вбачається, у зв’язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 18.10.2011р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2011р. у справі № 27/212 залишити без змін.
Головуючий суддя Г.К. Прокопанич
Судді: О.О. Євсіков
О.В. Попікова