Справа №949/942/25

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2025 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді Тарасюк А.М.,

при секретарі судових засідань Пінчук О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дубровиця у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

в с т а н о в и в:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 та просить стягнути з відповідача заборгованість за Договором №5012849 від 23.08.2021 у розмірі 43875,00 грн., понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2422,40 грн. та понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 13000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23 серпня 2021 року між ТОВ "МІЛОАН" та ОСОБА_1 укладено Договір № 5012849.

Згідно п. 1.1. Договору, Кредитодавець зобов`язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору (далі - кредит), а позичальник зобов`язався повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.

Відповідно до п. 1.2. Договору, сума (загальний розмір) кредиту становить 5000,00 грн.

Відповідно до п. 1.5.2. Договору, проценти за користування кредитом: 1125 грн., які нараховуються за ставкою 1.5 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Згідно п. 1.6. Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.0 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Умовами Кредитного договору передбачена видача кредитних коштів Позичальнику безготівково, а саме шляхом переказу коштів на Картковий рахунок.

Відповідно до Розділу 2, сторонами узгоджені умови, щодо сплати за кредитом, пролонгації строку користування кредитом, повернення кредиту тощо.

Договір передбачає, що Позичальник може збільшити строк кредитування, шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій).

Відповідно до п. 6.1. Договору, цей договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Кредитодавця.

Пунктом 6.3. цього Договору визначено, що приймаючи пропозицію Кредитодавця про укладання цього договору позичальник також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами (у т.ч. Правилами, Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів) договору в цілому та підтверджує, що він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов`язується неухильно дотримуватись умов договору та Правил надання фінансових кредитів (послуг) Кредитодавцем, що розміщені на сайті Кредитодавця та є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно п. 6.4. Договору, укладення Кредитодавцем договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню Кредитодавцем ідентичного за змістом договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки.

Відповідно до п. 6.5. Договору, цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.

Підписанням договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма його істотними умовами та йому була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства.

Таким чином, відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, Кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі, встановленому Договором.

Позикодавець зі своєї сторони належним чином виконав свої зобов`язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами договору.

Станом на сьогоднішній день строк повернення грошових коштів за договором наступив, але відповідач не виконує свої зобов`язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує.

29.11.2021 було укладено договір №29-11-102 відповідно до якого ТОВ "МІЛОАН" відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №5012849.

10.01.2023 було укладено договір № 10-01/2023 відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №5012849.

Таким чином, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» наділено правом вимоги до відповідача за договором №5012849.

Станом на сьогоднішній день заборгованість за договором відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв`язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №5012849 від 23.08.2021 року, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 43875,00 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 5000,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 37875,00 грн., заборгованість за комісіями - 1000,00 грн.

Представник позивача ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" у судове засідання не з`явився. Проте, до початку судового засідання від директора ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" Ткаченко М.М. надійшла заява в якій просить суд розглянути справу за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує.

При цьому, у прохальній частині позовної заяви позивач зазначає, що проти винесення заочного рішення у справі не заперечує.

Відповідач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судових засідань, шляхом розміщенням оголошення на веб-сайті Судової влади України, в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило, відзив на позовну заяву не подано.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи вищезазначене, приймаючи до уваги, що відповідач належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання, не з`явилася в судове засідання без поважних причин, без повідомлення причин, не подала відзив, представник позивача не заперечує проти такого вирішення справи, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних та доказів, постановивши заочне рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд приходить до наступного висновку.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Як визначено ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 23 серпня 2021 року між ТОВ "Мілоан" та відповідачем ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит №5012849 (а.с.23-27), відповідно до якого відповідач отримав кредит в сумі 5000,00 грн. строком на 15 днів, тобто до 07.09.2021 року.

За умовами підписаного відповідачем і ТОВ "Мілоан" договору про споживчий кредит за користування кредитним коштами позичальник зобов`язався сплатити комісію у розмірі 1000 грн., яка нараховується за ставкою 20,00 відсотків від суми кредиту одноразово, проценти за користування кредитом 1125,00 грн., які нараховуються за ставкою 1,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Тип процентної ставки - фіксована.

У разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості, кредитодавець має право нарахувати проценти. Приймаючи пропозицію про укладення цього кредитного договору позичальник також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами договору (у т.ч. правилами, паспортом споживчого кредиту та графіком платежів).

Цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства (пункти 1.2 - 1.7 Договору).

Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок (пункт 2.1 кредитного договору).

За змістом п. 2.2.1 Договору, позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п. 1.5.1-1.5.2 договору, в термін (дату) вказаний в п. 1.4. У випадку якщо позичальник продовжує строк кредитування, вказаний в п. 1.3 договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою, визначеною п. 1.5.2, або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п. 1.6 договору, в сумі та на умовах, визначених п. 2.3 договору.

Нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення кредитування строку (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей, передбачених п. 2.2.3 договору (п. 2.2.2 Договору).

Із положень п. 2.3.1.1 Договору слідує, що позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) товариством (далі Правила), що розміщені на веб-сайті Товариства milioan.ua. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил, у тому числі сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.

Відповідно до пункту 2.3.1.2 Договору, позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в пункті 1.6 цього Договору. У випадку, якщо позичальник протягом періоду, на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.

Зі змісту п. 5.1 Договору, позичальник стверджує, що до укладення Договору отримав проект цього кредитного договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомився з усіма його умовами (у т.ч. викладеними у п. 6.3) та Правилами, що розміщені на веб-сайті Товариства та є невід`ємною частиною цього Договору; умови Договору йому зрозумілі та він підтверджує, що договір адаптовано до його потреб та фінансового стану.

Також вказаним пунктом визначено, що для розпорядження правами вимоги за цим Договором (відступлення, застава, продаж, тощо) Товариству не потрібно чекати на порушення умов цього Договору позичальником та не потрібно будь-яке погодження позичальника.

Відповідно до п. 6.1. та п. 6.5 Договору, цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний, зокрема, через сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби та прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.

Додатком № 1 до Договору №5012849 від 23.08.2021, визначено графік платежів за вказаним договором, відповідно до якого заборгованість мала бути сплачена 07.09.2021 року в розмірі 7125,00 грн з яких: 5000 грн - сума кредиту, 1125,00 грн - проценти за користування кредитом, 1000 грн - комісія (а.с.47).

Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договору позики шляхом заповнення 20 серпня 2021 року Анкети-заяви на кредит на сайті (а.с.61), з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, і в подальшому, Кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі 5000,00 грн., що підтверджується квитанцією від 23.08.2021 року (а.с.68).

Так, згідно довідки ТОВ "МІЛОАН" про ідентифікацію, відповідач ідентифікований ТОВ "МІЛОАН", як позичальник за укладеним договором №5012849 від 23.08.2021, оскільки акцептував підписавши 23.08.2021 року аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора J76835 направленого на номер телефону НОМЕР_1 відповідний договір (а.с. 67).

Отже, факт укладення Договору про споживчий кредит №5012849 від 23.08.2021 та отримання кредитних коштів в сумі 5000,00 грн. знайшов підтвердження у ході розгляду справи.

29.11.2021 між ТОВ "МІЛОАН" та ТОВ "Вердикт капітал" укладено Договір факторингу №29-11-102, відповідно до якого ТОВ "МІЛОАН" відступило ТОВ "Вердикт капітал" права грошової вимоги до боржників за договорами кредиту, у тому числі за Договором про надання споживчого кредиту №5012849 від 23.08.2021 (а.с.10-14).

У подальшому, ТОВ "Вердикт Капітал" відступило право вимоги до позичальників ТОВ "Коллект Центр" відповідно до Договору відступлення права вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023, у тому числі і за Договором про споживчий кредит №5012849 від 23.08.2021, що укладений між ТОВ "Мілоан" та відповідачем (30-36).

Пунктом 5.4. договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023 передбачено, що до Нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, зокрема, Новий кредитор має право здійснювати нарахування та стягнення процентів та/чи процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання (відповідно до ст. 625 ЦК України) за договорами позики (кредитними договорами) (в тому числі за періоди, що передували відступленню прав вимоги, якщо такі нарахування не були здійснені Первісним кредитором) за умови дотримання вимог чинного законодавства України, нарахування та стягнення штрафних санкцій за порушення Боржниками грошових зобов`язань, нарахування будь-яких платежів і комісій, а також право вимагати у боржників відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням грошових зобов`язань, відповідно до законодавства та умов договорів позики (кредитних договорів).

10.01.202 між ТОВ "Вердикт Капітал" та ТОВ "Коллект Центр" було підписано акт прийому-передачі реєстру боржників за договором №10-01/2023 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 10.01.2023 (а.с.38).

Відповідно до реєстру боржників до договору №10-01/2023 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 10.01.2023 ТОВ "Вердикт Капітал" відступило, а ТОВ "Коллект Центр" набуло право грошової вимоги до боржникаОСОБА_1 за Договором №5012849 від 23.08.2021 - 43875,00 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту - 5000,00 грн, заборгованість за відсотками 37875,00 грн, заборгованість з комісії - 1000 грн./а.с.44-45/.

Таким чином, ТОВ "Коллект Центр" набуло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 .

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно ст. 627 ЦК України, відповідно до ст.6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачені відсотки.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 633ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Із прийняттям Закону України "Про електронну комерцію" від 03.09.2015, який набрав чинності 30.09.2015, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

Так, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 23.03.2020 по справі № 404/502/18, відповідно до якого: будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексівУкраїни може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Отже, кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 №910/5226/17 зазначено, що при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків, розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту; безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі - банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.

Встановивши, що без отримання смс-повідомлення, без здійснення входу на веб сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений, суд вважає, що укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, цей правочин відповідно доЗакону України "Про електронну комерцію" вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №234/7160/20 (провадження №61-2903св21), від 01.11.2021 року у справі №234/8084/20 (провадження №61-2303св21).

Підписавши вказаний договір, відповідач погодився з умовами договору та правилами надання споживчого кредиту від ТОВ "Мілоан".

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі N 524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09.09.2020 у справі №732/670/19 (провадження N 61-7203св20).

Зазначений договір є чинним та підлягає виконанню сторонами.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Тобто, відповідач несе відповідальність за неналежне виконання зобов`язання за кредитним договором перед новим кредитором ТОВ "Коллект центр" у тому ж обсязі, що і перед первісними кредиторами.

Таким чином, судом установлено, що між відповідачем та Первісним кредитором укладено у належній формі договір кредиту, Первісним кредитором виконані умови договору кредиту належним чином, надано відповідачеві кредитні кошти. Право вимоги за договором перейшло до позивача внаслідок заміни кредитора. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів повернення ним у повному обсязі отриманих у кредит коштів у повному обсязі зі сплатою відсотків за користування кредитом, у межах визначеного сторонами строку кредитування як Первісному кредиторові, так і новим кредиторам. Відповідачем не надано доказів сплати заборгованості.

З огляду на викладене, суд приходить висновку про те, що відповідач не виконав зобов`язання за договором про надання споживчого кредиту, а тому з нього на користь позивача, як правонаступника кредитора у зобов`язанні слід стягнути заборгованість за основним зобов`язанням в розмірі 5000,00 грн.

Що стосується вимог про стягнення відсотків за користування кредитом, суд зазначає таке.

Визначаючи розмір заборгованості за процентами за Кредитним договором суд перевірив розрахунок заборгованості, наданий позивачем та отриманий від первісного кредитора умовам самого Кредитного договору з огляду на узгоджений сторонами порядок нарахування процентів та їх розмір, строк, протягом якого таке нарахування проведене.

За ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За ч. 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

При цьому, ст. 625 ЦК України визначено поняття відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Зокрема, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У пунктах 1.3, 1.4 вказаного Договору зазначено, що кредит надається строком на 15 днів з 23.08.2021 року (строк кредитування); термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу) 07.09.2021 року.

Пунктом 2.3 Договору визначено умови щодо пролонгації строку кредитування, зокрема пункт 2.3.1.2 передбачає пролонгацію на стандартних (базових) умовах коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але на строк не більше 60 днів. При цьому у період такої пролонгації проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною у пункті 1.6 цього договору.

Тобто, за умовами Договору №5012849 від 23.08.2021 протягом 15 днів нараховуються передбачені пунктом 1.5.2 договору проценти за ставкою 1.50 відсотків відповідно, за наступні 60 днів (у випадку пролонгації) передбачені пунктом 1.6 договору за ставкою 5,00 відсотків.

При цьому умовами договору не передбачено пролонгації строку кредитування більше, ніж на 60 днів, а отже, не передбачено і нарахування процентів за користування кредитом поза межами цього строку.

Доказів, які свідчать про подальше узгодження сторонами істотних умов кредитування, матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦКУкраїни, кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Отже, припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Саме таких висновків дійшов Верховний Суд у Постанові Великої Палати від 28.03.2018 у справі №444/9519/12.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.04.2023 у справі №0814/6450/2012, провадження № 61-18489св21: "Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) визначила, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Відповідно до висновку Великої Палати у справі №910/4518/16 від 05.04.2023, зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку.

Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України.

За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця

Отже нарахування кредитором відсотків після закінчення строку кредитування суперечить умовам кредитування і нормам ст. 1048 ЦК України.

При перевірці розміру відсотків, заявлених позивачем до стягнення суд ураховує умови Кредитного договору, узгоджені відповідачем у частині строку та порядку нарахування відсотків, складові показники, факт продовження строку дії договору відповідачем, принцип арифметичної вірності та послідовності, а отже приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача відсотків у розмірі 17250 грн.(5000 х 30 х 1,5%) + (5000 х 60 х 5%).

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по комісії в розмірі 1000 грн, суд дійшов наступного висновку.

Стягнення із відповідача комісії за обслуговування кредитної заборгованості, а саме за дії, які банк здійснює на власну користь (електронне інформування (нагадування) про здійснення щомісячних платежів по кредиту та процентах, надання інформації щодо стану заборгованості через дистанційні системи обслуговування, інформування позичальника про виникнення простроченої заборгованості консультування позичальника (як усне, так і письмове) щодо погашення заборгованості, своєчасності сплати платежів тощо), або за дії, які позичальник здійснює на користь банку, чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин, протиріч ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Зазначене узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 по справі №363/1834/17 та не суперечить постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 по справі №496/3134/19, на яку посилаються сторони. Зокрема, у справі №496/3134/19 суд касаційної інстанції констатував, що "умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування" (10.06.2017), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті12 Закону України "Про споживче кредитування" (п. 31.33).

Верховним Судом в постанові від 07.06.2023 у справі № 686/14530/15 (провадження №61-13299св22) зроблений висновок, що оскільки сплата позичальником винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є платою за послуги, що супроводжують кредит в даному випадку, тому пункти договору, які передбачають сплату такої винагороди є нікчемними, у зв`язку з чим підстави для нарахування банком комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставними і вказані кошти не підлягають сплаті позичальником.

За викладених обставин суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову в цій частині.

Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за Договором про споживчий кредит №5012849 від 23.08.2021 в загальній сумі 22250,00 грн., що складається 5000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту та 17250,00 грн заборгованість за відсотками.

В постанові Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) вказується, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.

Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Відсутність позову про оспорення кредитного договору чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом кредитора до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проаналізувавши та оцінивши зібрані і досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що з відповідача слід стягнути на користь позивача 9098,12 грн. кредитної заборгованості.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При поданні позовної заяви до суду, позивачем сплачено судовий збір в сумі 2422,40 грн., про що свідчить платіжна інструкція №0514570034 від 16.04.2025 (а.с.69).

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково та врахуванням положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 1228,45 грн. (22250,00 х 2422,40 : 43875,00, де 22250,00 грн. - загальна сума заборгованості за кредитними договорами, що підлягає стягненню, 2422,40 грн. - сума сплаченого судового збору, 43875,00 грн. - загальна сума заборгованості за кредитними договорами заявлена до стягнення).

Разом з цим, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (ст. 15 ЦПК України).

Згідно зі ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, в тому числі, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 ст. 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Підсумовуючи можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Судом встановлено, що 01.07.2024 між ТОВ "Коллект Центр" та АО "ЛІГАЛ АССІСТАНС" укладено договір про надання правової допомоги №01-07/2024 з узгодженням видів послуг за даним договором (а.с.55-57) у зв`язку з чим ТОВ "Коллект Центр" було понесено відповідні витрати для звернення до суду.

На підтвердження надання АО "ЛІГАЛ АССІСТАНС" професійної правничої допомоги в розмірі 13000 грн. позивачем надано витяг з Акту про надання юридичної допомоги №6 від 31.03.2025 (а.с.60) згідно якого сума послуг становить 16000,00 грн. та складається з наступного: 4000,00 грн. за надання усної послуги з вивчення документів та 12000,00 грн. за складання позовної заяви.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі №910/15944/17).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, ЄСПЛ висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, №33210/07 41866/08) та "Гуриненко проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.02.2010, №37246/04).

У постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі №211/3113/16-ц (провадження №61-299св17) та від 06.11.2020 у справі №760/11145/18 (провадження №61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд у справі №922/3812/19 висловив позицію про те, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

У постанові №908/2702/21 від 12.01.2023 Верховний Суд також зазначає, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору не повинен бути не пропорційним до предмета спору. Суд із врахуванням конкретних обставин, зокрема і ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Зважаючи на викладені правові висновки Верховного Суду, суд вправі самостійно з власної ініціативи, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Зазначена сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13000 грн., яка заявлена у позові, на думку суду, є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи. Так, розгляд справи здійснювався у спрощеному провадженні, зважаючи на те, що справа є незначної складності, участі в судових засіданнях представник позивача не брав. Оцінка дій, що полягали в підготовці позовної заяви та вивчення матеріалів та надання усної консультації, вказує на їх невідповідність критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч. 3 ст. 141 ЦПК України з огляду на те, що такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребували вивчення великого обсягу фактичних даних та значних затрат часу, обсяг і складність складених процесуальних документів адвокатом не є значними.

Крім іншого, розмір правової допомоги в сумі 13000,00 грн. є неспівмірними від стягненої суми в розмірі 22250,00 грн.

Суд зазначає та наголошує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Відтак, суд вважає можливим зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу та стягнути їх з відповідача на користь позивача в розмірі 6000 грн., що на переконання суду, відповідатиме принципу розумності та співмірності за даних обставин.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 6, 11, 15, 203, 204, 207, 509, 512-514, 516, 525, 526, 530, 536, 599, 611, 612, 625-628, 638, 639, 641, 644, 1048, 1049, 1050, 1054, 1055, 1077, 1078, 1082 ЦК України, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 23, 76-78, 81, 141, 265, 280-282, 352, 354, 355 ЦПК України суд-

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 а на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" заборгованість за Договором №5012849 від 23.08.2021 у розмірі 22250,00 грн. (двадцять дві тисячі двісті п`ятдесят гривень).

Стягнути з ОСОБА_1 а на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" понесені витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1228,45 грн. (одна тисяча двісті двадцять вісім гривень сорок п`ять копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 а на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн. (шість тисяч гривень).

У задоволенні решти вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана позивачем через Дубровицький районний суд Рівненської області до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР", код ЄДРПОУ: 44276926, місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду: Тарасюк А.М.