Справа № 303/4998/25

Провадження № 1-кп/303/449/25

УХВАЛА

03 липня 2025 року                                            м.Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого-судді                                 ОСОБА_1 ,

з участю секретаря                                 ОСОБА_2 ,

прокурора                                          ОСОБА_3 ,

обвинувачених                         ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

захисників                         ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024071120000728 від 21.12.2024 року по обвинуваченню ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області на стадії підготовчого судового засідання розглядається кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України.

В підготовчому судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 на 60 діб із раніше визначеним розміром застави.

Вказане клопотання обґрунтовує тим, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна, вчинена за попередньою змовою групою осіб, поєднану з проникненням у інше приміщення, вчинено у великих розмірах, вчинену в умовах воєнного стану. На стадії досудового розслідування відносно ОСОБА_5 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначеним розміром застави, строк якого закінчується 04.07.2025 року. На даний час продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме: ОСОБА_5 може переховуватися від суду та вчиняти інші кримінальні правопорушення, а також незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні щодо зміни їхніх показів на судовому розгляді. Підстав для зміни запобіжного заходу на більш м`який не вбачається, у зв`язку з чим обрання більш м`якого запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, не може запобігти ризикам передбаченим ст.177 КПК України.

Прокурор в судовому засіданні підтримав дане клопотання з наведених в ньому підстав та просив його задовольнити.

Обвинувачений ОСОБА_5 заперечив проти задоволення клопотання та просив застосувати відносно нього більш м`який запобіжний захід, а саме домашній арешт. Одночасно пояснив, що переховуватися від органу досудового розслідування та суду не буде, буде з`являтися на всі виклики та на потерпілого жодного тиску чинити не буде. Він вже протягом шести місяців утримується під вартою, а вдома в нього хвора мама, яка потребує стороннього догляду.

Захисник обвинуваченого – адвокат  ОСОБА_7  просив застосувати до його підзахисного більш м`який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту. Одночасно пояснив, що всі докази по кримінальному провадженні вже зібрані, чинити тиск його підзахисний не буде. Ризики, на які вказує прокурор необґрунтовані.

       Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник ОСОБА_6 підтримали позицію обвинуваченого ОСОБА_5 і його захисника ОСОБА_7 , просили не продовжувати стосовно ОСОБА_5 запобіжний захід у виді тримання під вартою, а обрати йому запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.

Заслухавши думку учасників підготовчого судового засідання, дослідивши подане прокурором клопотання, суд приходить до наступного висновку.

У відповідності до ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Крім того, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, враховуються обставини, передбачені ст.178 КПК України: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Відповідно до ч.1, п.4 ч.2 ст.183 Кримінального процесуального кодексу України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбачених ч.4 ст. 185 КК України, тобто таємне викрадення майна чужого майна (крадіжку), вчинена за попередньою змовою групою осіб, поєднану з проникненням у інше приміщення, вчинено у великих розмірах, вчинену в умовах воєнного стану.

Вирішуючи питання про обрання  запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суддя враховує вимоги п.п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого (підозрюваного) від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

Разом з тим, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Тобто із зазначеного рішення Європейського суду з прав людини вбачається, що у справах, де особа обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, виходячи з самої тяжкості обвинувачення, попереднє ув`язнення може бути застосоване. Суд зобов`язаний врахувати всі дійсні обставини справи і за наявності підстав, вичерпний перелік яких визначений в ст.183 КПК України, застосувати винятковий вид запобіжного заходу.

Відповідно до п. «с» ч.1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Так, при розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу обвинуваченому суд враховує наявність обвинувачення у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим у його вчиненні, оскільки, кримінальне правопорушення, передбачене частиною 4 статті 185 КК України, відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, яке згідно з санкцією вказаної статті карається позбавленням волі на строк від від п`яти до восьми років.

За таких обставин є підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_5 , перебуваючи на волі, може переховуватись від суду, знаючи та намагаючись уникнути відповідальності за вчинене ним діяння, усвідомлюючи наслідки в разі доведення його вини у вчиненні вище вказаного злочину, може незаконно впливати на потерпілого та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, що свідчить про те, що інші більш м`які запобіжні заходи можуть бути недостатніми для запобігання ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Суд вважає, що на цей час, враховуючи ймовірну тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_5 , у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, він перебуваючи під загрозою застосування тяжкого покарання, може переховуватися від суду, тобто існує ризик, передбачений п. 1) ч. 1 ст. 177 КПК України, а відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування».

Крім того, суд вважає доведеним те, що існує реальна загроза того, що обвинувачений ОСОБА_5 , перебуваючи на волі, може впливати на потерпілого та свідків, а тому існує ризик незаконного впливу на потерпілого та свідків з метою зміни їх показів на свою користь, з метою уникнення кримінальної відповідальності, самостійно або через знайомих, шляхом вмовляння, погроз або іншим способом.

В зв`язку з цим суд вважає неможливим забезпечення контролю за поведінкою обвинуваченого в умовах, які не пов`язані з триманням під вартою та відповідно запобігання ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

При встановленні наявності ризику впливу на свідків слід враховувати, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від свідків під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч.4 ст. 95 КПК України). За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Таким чином, наявність висунутого ОСОБА_5 обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України а також наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України та недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, враховуючи співрозмірність вчинених діянь, їх наслідкам, дає підстави для продовження запобіжного заходу стосовно обвинуваченого у виді тримання під вартою.

Щодо обґрунтованості застосування запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою, суд також вважає за необхідне зазначити наступне.

Стаття 183 КПК України визначає, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Суд звертає увагу на мотив та спосіб вчинення кримінальних правопорушень, які мають високий ступінь суспільної небезпеки, зумовлені наслідками для конкретних осіб, наявність реальних ознак справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистості, а також враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права підозрюваного, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Тому, враховуючи наведене і зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», суд вважає обґрунтованим висновок про необхідність продовження до обвинувачених виняткового виду запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м`яких запобіжних заходів не буде достатнім для забезпечення вищевказаних ризиків.

Застосований до обвинувачених запобіжний захід у вигляді тримання під вартою кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними у кримінальному процесуальному законі конкретними підставами і метою запобіжного заходу, а також запобігання спробам переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого та свідків, у зв`язку з чим з плином часу інтереси слідства не втратили актуальності.

Відтак, виключно у сукупності з усіма наведеними вище обставинами, для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків та для запобігання спробам останнього переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, за відсутності доказів щодо неможливості тримання обвинувачених під вартою, в тому числі за станом здоров`я, із врахуванням вимог щодо наявності наведених вище ризиків в їх сукупності, передбачених ст. 177 КПК України, а також того, що судовий розгляд не може бути закінченим до спливу строку дії попередньої ухвали суду про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому, суд робить висновок про необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_5 строк тримання під вартою по 01 серпня 2025 року включно. До того ж такий строк перебування обвинуваченого під вартою не можна визнати таким, що є свавільним або таким, що порушує принцип справедливої співрозмірності. Обираючи тримання під вартою обвинуваченому, суд застосовує таке обмеження його прав на свободу, виходячи з потреб цього судового розгляду, як суворий виняток із загального правила презумпції на користь свободи та гарантій недопущення свавільного затримання і тримання під вартою, які з огляду на практику Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Нечипорук і Йонкало проти України») для суду залишається домінантним керівним принципом і в цьому випадку, враховуючи мету застосування запобіжного заходу - допровадження обвинувачених до компетентного судового органу, як того вимагають справжні інтереси суспільства щодо повного, неупередженого та як можливо швидкого у продовж розумного строку проведення цього судового розгляду.

Частиною 3 статті 183 КПК України передбачено, що суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно ч.4 ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею; 4) щодо злочину, передбаченого ст.. 255-255-3 Кримінального кодексу України; 5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Враховуючи вимоги ч.4 ст. 183 КПК України, зокрема обставини кримінального провадження, фінансову можливість обвинуваченого, суд вважає за необхідне визначити обвинуваченому ОСОБА_5 , заставу відповідно до п.3 ч.5 ст.182 КПК України - 20 (двадцять) розмірів  прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки внесення застави саме в такому розмірі може гарантувати виконання обвинуваченими покладених на них обов`язків та не є завідомо непомірним для нього.

При цьому, вирішуючи питання щодо встановлення розміру застави, суд враховує, що застава - це запобіжний захід, спрямований на забезпечення явки підозрюваного до суду, а не засіб покарання або примусового відшкодування шкоди, вона повинна бути співмірною з матеріальним станом особи, а не тільки з оцінкою тяжкості інкримінованих дій. Крім того, у справі «Ноймайстер проти Австрії» ЄСПЛ чітко зазначив, що розмір застави має бути обґрунтований з урахуванням майнового стану обвинуваченого, а не лише розміру збитку.

Застосовуючи до обвинуваченого альтернативний запобіжних захід у вигляді застави, який може бути ним внесений у будь-який момент, суд вважає за необхідне відповідно до ст. 194 ч.5 КПК України покласти на нього ряд обов`язків.

Керуючись ст.314, 315, 376 Кримінального процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора задовольнити частково.

Продовжити обвинуваченому  ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянину України, уродженцю та мешканцю АДРЕСА_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 30 днів - по 01сепня 2025 року включно.

Визначити ОСОБА_5 заставу, враховуючи ч.5 ст.182 КПК України, в розмірі 20 (двадцять) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб – 60560 (триста дві тисячі вісімсот) гривень.

Роз`яснити обвинуваченому, що в разі внесення ним застави у визначеному розмірі він підлягає звільненню з під варти і з того моменту буде вважатися таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

У разі внесення ОСОБА_5 застави, покласти на нього на строк 30 днів - до 01 серпня 2025 року наступні обов`язки:

- прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора чи суду;

- не відлучатися з м. Мукачево Закарпатської області без дозволу слідчого, прокурора, суду.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Суддя Мукачівського                

міськрайонного суду                         ОСОБА_8