КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

01 липня 2025 року           №320/52033/24

          Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кочанової П.В., суддів: Діски А.Б., Жукової Є.О., за участю секретаря Занковича А.І., розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа Міністерство енергетики України про визнання протиправною та нечинною постанови від 31 травня 2024 року №632,-

          за участю представників сторін:

          позивач –   ОСОБА_1 ,

          представник відповідача –  Ткачук Я.О.,

          представник третьої особи – Слуценко Р.П.

В С Т А Н О В И В:

          Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просить суд:

          - визнати протиправною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України №632 від 31.05.2024.

          В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Урядом не дотримана регламентована законодавством процедура прийняття оскаржуваної постанови, що свідчить про порушення відповідачем принципів державної регуляторної політики України.

          Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

          На виконання вимог вищезазначеної ухвали, позивач усунув недоліки позовної заяви у повному обсязі.

          Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №320/52033/24, призначено її розгляд здійснювати за правилами загального позовного провадження колегією суддів під головуванням судді Кочанової П.В. та призначено підготовче засідання на 21 січня 2025 року об 11:00 год.

          Відповідачем до суду надано відзив на позов, в якому зазначено, що доводи позивача про порушення процедури прийняття постанови Уряду від 31.05.2024 № 632 є необгрунтованими та безпідставними, оскільки оскаржувана постанова регулює питання пов`язані безпосередньо із заходами балансування фінансового стану учасників ринку електричної енергії, на яких покладено спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, а також недопущення негативного виливу на населення від наслідку підвищення цін (тарифів) до ринкової ціни на електричну енергію саме в умовах воєнного стану в Україні, що визначено підпунктом а) підпункту 9 пункту 1 Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 7 листопада 2023 року, а тому існують всі законні підстави стверджувати, що процедура її прийняття не підпадає під правове регулювання Закону № 1160, як то помилково вважає позивач.

          Отже, з метою забезпечення загального економічного інтересу в електроенергетичній галузі України, необхідного для задоволення інтересів громадян та з метою виконання учасниками ринку електричної енергії, покладених на них Урядом спеціальних обов`язків, Кабінету Міністрів України у межах законних повноважень та підстав було встановлено фіксовані ціни на електричну енергію для побутових споживачів.

          У підготовчому засіданні 21 січня 2025 року судом оголошено перерву до 11 березня 2025 року о 12:00 годині.

          У підготовчому засіданні 11 березня 2025 року судом відкладено розгляд справи за заявою позивача до 15 квітня 2025 року о 09:30 годині.

          У підготовчому засіданні 15 квітня 2025 року судом відкладено розгляд справи до 20 травня 2025 року о 12:00 годині.

          У судове засідання, призначене на 20 травня 2025 року з`явився представник відповідача, позивач та представник позивача не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

          Представником відповідача подано до суду клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Міністерство енергетики України.

          Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Міністерство енергетики України.

          Представник третьої особи надав до суду письмові пояснення, в яких наголосив, що норми оскаржуваної постанови № 632 не поширюються на суб`єктів господарювання, а відтак остання не є регуляторним актом і не потребує реалізації процедур, передбачених Законом України «Про основні засади регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

          Також зауважено, що позивач належним чином не мотивував які саме його індивідуально визначені права порушені, оскільки таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

          В підготовчому засіданні 17.06.2025 судом закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті, оголошено перерву в судовому зсіданні до 01.07.2025 о 10:50 год.

          У судове засідання, призначене на 01.07.2025 з`явилися позивач, представники відповідача та третьої особи.

          Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

          Відповідно до    статті 62    Закону України «Про ринок електричної енергії»    Кабінетом Міністрів України 05.06.2019 прийнято постанову № 483 «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії» (далі - Положення № 483).

          Відповідно до пункту 1-1 зазначеного Положення постачальникам універсальних послуг, державному підприємству «Гарантований покупець», державному підприємству «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», приватному акціонерному товариству «Укргідроенерго» до 15 вересня 2021 р. укласти договори про падання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг та гарантованим покупцем, передбачених додатками 2 та 4 до Положення, затвердженого цією постановою.

          Також, Положенням, затвердженим Постановою № 483, визначено фіксовану ціну на електричну енергію для побутових споживачів у Додатку 3 до цього Положення.

          В подальшому, постановою Уряду від 31.05.2023 № 632 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 483» було внесено зміни (далі – Постанова № 632).

          Так, зокрема, пункт 1 Додатку 3 Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою викладено у новій редакції, встановлено новий розмір фіксованої ціни для побутових споживачів із запропонуванням єдиної ціни у розмірі 4,32 грн/кВт*год.

          Вважаючи постанову № 632 від 31.05.2024 року протиправною, позивач звернувся до суду з позовом.

          Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

          Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені     Конституцією та законами України.

          Статтею 113 Конституції України   встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

          Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною 1 статті 2 КАС України    є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

          Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

          Повноваження Кабінету Міністрів України у спірних правовідносинах регламентовано Конституцією України, Законом України «Про Кабінет Міністрів України» (далі також - Закон № 794), Регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженим    постановою КМУ від 18 липня 2007 року № 950    (далі також - Регламент).

          Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

          Відповідно до    статті 4 Закону № 794    діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.

          Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 794 Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції    та законів України.

          Приписами статті 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

          Аналогічно, відповідно до частин першої та другої статті 49 Закону № 794 Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і Законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до    Конституції  та Законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

          Частиною другою цієї ж статті встановлено, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

          При цьому, згідно з пунктом 18 частини першої статті 4 КАС України  нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

          Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

          Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

          Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

          Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний     законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

          Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

          Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

          У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

          З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

          Для визначення інтересу, як об`єкта судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.

          Верховний Суд у своїй практиці неодноразово застосовував критерії, які дозволяють виявити наявність або відсутність охоронюваного законом інтересу в особи, яка звертається за судовим захистом. Судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який:

          - має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання, але виходить за межі суб`єктивного права;

          - пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;

          - є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві або скарзі особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;

          - є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу або скаржнику;

          - порушений суб`єктом владних повноважень.

          У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто, передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення, при цьому, задоволенню підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

          Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем в момент здійснення ним оскаржуваних дій чи рішень.

          Своєю чергою неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

          Суд зауважує, що постанова Кабінету Міністрів України від 5 червня 2019 року № 483 вцілому поширюється на визначене коло суб`єктів господарювання (учасників ринку електроенергії, на яких покладено спеціальні обов`язки).

          Постановою Кабінету Міністрів України №632 від 31.05.2024 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 5 червня 2019 року № 483» в даному випадку внесено зміни щодо ціни на електричну енергію для побутових споживачів шляхом фіксації в період з 1 червня 2024 року по 30 квітня 2025 року включно на рівні 4,32 грн/кВт*год.

          Відповідно до статті 13 Закону України «Про ціни і ціноутворення» фіксована ціна - обов`язкова для застосування суб`єктами господарювання ціна, встановлена Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та державними колегіальними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень та компетенції.

          Водночас, позивачем не доведено, що він є суб`єктом правовідносин, на якого розповсюджується дія постанови Уряду від 05.06.2019 № 483 та який має право на звернення з позовом щодо оскарження внесених змін щодо неї вцілому, зокрема в редакції постанови №632 від 31.05.2024, а також не доведено, що на позивача в майбутньому розповсюджуватимуться положення цієї постанови.

          Також, суд наголошує, що позивачем щодо оскаржуваної постанови КМУ в редакції постанови №632 від 31.05.2024, зокрема в частині визначення фіксованої ціни на електричну енергію для побутових споживачів, не надано жодних доказів, що вона дійсно порушує його права.

          Відповідно до ч.2 ст. 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

          Вказаною нормою встановлені певні обмеження щодо кола осіб, які мають право звернутися із позовом, зокрема норми спірної постанови повинні безпосередньо стосуватися прав та/або охоронюваних інтересів позивачів.

          Отже, обов`язковою умовою надання судового захисту є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

          Наведені вище положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник уважає, начебто, певні положення норм законодавства впливають на його правове становище.

          Аналіз зазначених норм права дає підстави вважати, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявнику.

          Як убачається з матеріалів справи, спір між позивачем та відповідачем зводиться до його незгоди з прийнятими цією постановою змінами до постанови КМУ № 483, які на думку позивача, є безпідставними та протиправними.

          Аналізуючи наведені положення та доводи позивача, колегія суддів дійшла висновку, що спірна постанова відповідача не породжує для позивача юридичних наслідків, а тому не має обґрунтованих підстав уважати, що відповідач безпосередньо порушив права позивача.

          Сама по собі незгода позивача з прийнятими змінами до постанови КМУ від 5 червня 2019 року № 483 не може бути підставою для висновку, що постанова №632 від 31.05.2024 є протиправною стосовно позивача, та не може свідчити про існування між позивачем та відповідачем правових відносин, які потребують судового захисту.

          Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення.

          Наведені висновки колегії суддів узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною  у постановах від 31 березня 2021 року у справі № 640/21611/19, від 27 лютого 2023 року у справі № 600/3900/21-а, від 31 серпня 2023 року у справі № 260/1602/19.

          Схожого за змістом висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову у разі не доведення особою порушення її права чи безпосереднього інтересу, пред`явлення позову неналежним позивачем, дотримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19), від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19).

          Водночас, колегія суддів вважає за належне зазначити, що підпунктом «а» підпункту 9 пункту 1 Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 07.11.2023 «Щодо додаткових заходів із посилення стійкості функціонування енергетичної системи та підготовки національної економіки до роботи в осінньо-зимовий період 2023/24 року», введеного в дію Указом Президента України від 07.11.2023 № 737, передбачено збалансування фінансового стану учасників ринку електричної енергії, на яких покладено спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, шляхом удосконалення фінансового механізму покладення таких спеціальних обов`язків.

          Відповідно до Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» Рада національної безпеки і оборони України відповідно до Конституції України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України.

          Згідно з функціями, визначеними Конституцією України, Законами України та іншими законами, Рада національної безпеки і оборони України: розробляє та розглядає на своїх засіданнях питання, які відповідно до Конституції та законів України, Стратегії національної безпеки України, Воєнної доктрини України належать до сфери національної безпеки і оборони, та подає пропозиції Президентові України, приймає рішення щодо заходів політичного, економічного, соціального, воєнного, науково-технологічного, екологічного, інформаційного та іншого характеру відповідно до масштабу потенційних та реальних загроз національним інтересам України

          Відповідно до ст. 10 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» прийняті рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України.

          Рішення Ради національної безпеки і оборони України, введені в дію указами Президента України, є обов`язковими до виконання органами виконавчої влади.

          Відповідно до § 55-2 Регламенту у період дії в Україні або в окремих її місцевостях воєнного стану, в невідкладних випадках, що потребують негайного прийняття рішення, Прем`єр-міністр або інший член Кабінету Міністрів за погодженням з Прем`єр-міністром може внести на розгляд Кабінету Міністрів проект акта без дотримання вимог цього Регламенту щодо погодження і консультацій, проведення правової експертизи Мін`юстом, розгляду на засіданні урядового комітету.

          Такий проект акта ставиться на голосування і у разі його прийняття опрацьовується Секретаріатом Кабінету Міністрів без зміни його по суті (вносяться поправки, пов`язані з приведенням у відповідність з правилами нормопроектувальної техніки, здійснюється редагування).

          Як вбачається з матеріалів справи та оскаржуваної постанови, зокрема, пункт 1, проєкт постанови щодо застосування з 1 червня 2024 року нових фіксованих цін на електричну енергію для побутових споживачів внесено на розгляд Кабінету Міністрів Міністерством енергетики листом від 21.05.2025 № КМ/1.1-4.1-12824, з пропозицією якого погодився відповідач.

          Відтак, оскаржувана постанова Уряду прийнята у відповідності до чинних норм та у відповідності до встановленої процедури, а тому відсутні ознаки її протиправності, на які посилається позивач, зокрема, і щодо необхідності попереднього оприлюднення та розміщення проекту постанови в публічному доступі.

          Крім цього, згідно з положеннями Закону України «Про засади державної політики у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 1160) регуляторний акт - це:

          прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання;

          прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

          Частиною 1 статті 3 Закону № 1160 визначено, що дія цього Закону поширюється на відносини у сфері здійснення державної регуляторної політики та регуляторної діяльності.

          Під сферою дії закону необхідно розуміти певні види діяльності, в яких і складаються суспільні відносини, що регулюються законом.

          Водночас абзацом 9, 13 частини другої статті 3 Закону № 1160 встановлено, що дія цього Закону не поширюється на здійснення регуляторної діяльності, пов`язаної з прийняттям актів, прийнятих з питань запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного, надзвичайного стану, оголошення зони надзвичайної екологічної ситуації, мобілізації та демобілізації, а також з питань запровадження та здійснення заходів на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання виникненню та поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб, а також актів, якими встановлюються ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги.

          Оскаржувана постанова регулює питання пов`язані безпосередньо із заходами балансування фінансового стану учасників ринку електричної енергії, на яких покладено спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, а також недопущення негативного впливу на населення від наслідку підвищення цін (тарифів) до ринкової ціни на електричну енергію саме в умовах воєнного стану в Україні, що визначено підпунктом а) підпункту 9 пункту 1 Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 7 листопада 2023 року.

          Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з доводами представників відповідача та третьої особи про відсутність підстав для застосування вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» під час ухвалення постанови № 632 у частині дотримання процедури прийняття регуляторного акта. Відтак, необґрунтованими є доводи представника позивача про порушення відповідачем процедури прийняття спірної постанови.

          Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів для висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України №632 від 31.05.2024 року є безпідставними та необґрунтованими.

          Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

          Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

          Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідач.

          Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

          Системно проаналізувавши приписи законодавства України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.

          У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог підстав для розподілу судових витрат на підставі статті 139 КАС України немає.

          Керуючись ст.ст. 2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 139, 156-165, 199, 244-250, 255, 295, 297  Кодексу адміністративного судочинства України суд,-

В И Р І Ш И В:

          У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа Міністерство енергетики України про визнання протиправною та нечинною постанови від 31 травня 2024 року №632 - відмовити повністю.

          Розподіл судових витрат не здійснювати.

          Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.   

          У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

          Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано  02 липня 2025 року.

Головуючий  суддя                                                                         Кочанова П.В.

Судді:                                                                                          Діска А.Б.

                                                                                                            Жукова Є.О.