АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_____________________________________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 травня 2011 року м.Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого – Доценко Л.І.
суддів – Оверіної О.В., Журавльова О.Г.,
за участю секретаря – Білорусової Г.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, про зобов`язання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повернути покупцям за договором купівлі-продажу квартири кошти, про визнання за ОСОБА_1 право власності на ? частини квартири, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним в частині визначення покупців, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 20 грудня 2010 року , -
ВСТАНОВИЛА:
30 листопада 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, про зобов`язання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повернути покупцям за договором купівлі-продажу квартири кошти, про визнання за ОСОБА_1 право власності на ? частини квартири, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним в частині визначення покупців.
Позивач обгрунтовує свої вимоги тим, що він перебував з ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбі, який 08 січня 1999 року був розірваний. В період шлюбу, а саме 27 лютого 1998 року, подружжям за спільні кошти була продбана квартира АДРЕСА_1, при цьому відповідачка без відома позивача здійснила оформлення вказаної квартири на себе. Протягом року після купівлі квартири, шлюб був розірваний, але спільне майно не ділили. У зв'язку з тим, що квартира купувалася на час шлюбу, позивач не турбувався про свої майнові права як співвласника, вважаючи, що ОСОБА_2 буде розпоряджатися нею за спільною згодою.
На початку 2004р. ОСОБА_2 звернулася до позивача з проханням надати їй нотаріальну згоду на відчуження квартири АДРЕСА_2, при цьому вона запропонувала, що частка від продажу цієї квартири позивач отримує завдяки тому, що вона надасть дозвіл на відчуження частки, що належить їх дочці ОСОБА_7 в квартирі АДРЕСА_3, тобто обмін частки позивача в квартирі по вул. Махачкалінській на частку доньки в квартирі по
__________________________________________________________________________
Головуючий у першій інстанції – Галій С.С. Справа №22ц –1876/11
Доповідач - Доценко Л.І. Категорія ЦП: 20
вул. Ж.Кюрі.
Виконуючи досягнуті домовленості між позивачем та відповідачкою ОСОБА_2, він 14.12.2004р. надав їй нотаріально завірену згоду на продаж квартири АДРЕСА_4, а ОСОБА_2 в свою чергу звернулась до органу опіки та піклування Суворовської РДА з заявою від 20.12.2004 року, в якій просила дозволу на відчуження 1/2 частини однокімнатної квартири АДРЕСА_5, що належить малолітній дочці ОСОБА_9 у зв'язку з роз'їздом сім;ї та одночасно просила дозвіл на придбання трьохкімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_6, при цьому вона гарантувала, що на дитину буде придбана 1/3 частина квартири.
Позивач вважає, що між ним та ОСОБА_2 склалася домовленість, що після продажу квартири АДРЕСА_7 на ім'я малолітньої доньки буде придбана доля у трьохкімнатній квартирі АДРЕСА_8, за відсутністю такою домовленості ОСОБА_1 категорично відмовився давати свою згоду на продаж квартири на вул. Махачкалінській.
Після чого, на виконання цієї домовленості позивач звернувся з заявами в орган опіки та піклування Суворовського району м. Одеси та нотаріальної контори, що підтверджується заявою № 13855 від 14.12.2004 року, що посвідчена приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу ОСОБА_10
Також позивач вказує, що повіривши в обман ОСОБА_2 другий співвласник квартири АДРЕСА_9 в ОСОБА_11 - ОСОБА_12 також надала свій письмовий дозвіл на продаж 1/2 частини однокімнатної квартири АДРЕСА_10, що належить малолітній доньці ОСОБА_9 у зв'язку з придбанням на її ім'я квартири за адресою: АДРЕСА_6, подавши заяву до Суворовської РДА від 17.12.2004 року.
Позивач вважає, що ОСОБА_2 навмисно ввела його в оману в частині проведення взаєморозрахунків з ним за продаж квартири, з цією метою вона звернулася до органу опіки та піклування Суворовської РДА с заявою від 20.12.2004 р., отримала дозвіл на відчуження частини квартири, що належала їх дочці, а саме: розпорядження № 1854 від 24.12.2004 р., настояла на тому, щоб позивач зробив нотаріально завірену заяву про дозвіл на відчуження частини квартири, що належить дочці, але при цьому вона не мала наміру виконувати свою частину домовленості, що далі і підтвердилось.
Так, 30.12.2004 року у 9.00 годині ранку він, разом зі своєю дружиною ОСОБА_13 прибув до нотаріуса ОСОБА_14 для участі в наступних правочинах: купівля -продаж квартири АДРЕСА_7, для підтвердження своєї згоди на відчуження вказаної квартири, як спільної сумісної власності подружжя, та отримання своєї частки від вказаного продажу шляхом укладення іншого правочину; -купівля — продажу 1/2 частини однокімнатної квартири АДРЕСА_10, що належить малолітній дочці ОСОБА_9, що є формою розрахунку
за його частину в квартирі на вул. Махачкалінській, квартира мала бути продана ОСОБА_13; -купівля - продаж квартири АДРЕСА_11, покупцем 1/3, якої повинна бути неповнолітня донька - ОСОБА_9 згідно до розпорядження Суворовської РДА.
Але замість цього відбулось наступне: правочин -1, відбувся як це і планувалося, тобто квартиру АДРЕСА_7, придбали ОСОБА_4 та ОСОБА_15, при цьому гроші за частку, що належала позивачу він не отримав, всі гроші отримала ОСОБА_2, правочин - 3, відбувся, але неповнолітня донька позивача ОСОБА_9 не увійшла до складу покупців, правочин - 2, не відбувся в загалі з причин того, що мати неповнолітньої передумала давати згоду на відчуження частки квартири, що належить неповнолітній ОСОБА_9 на вул. Жоліо Кюрі, таким чином, позивач залишився без своєї частки в спільній сумісній власності, отримав тільки проект договору купівлі - продажу, який йому надала для перевірки нотаріус.
Позивач вважає, що він є стороною договору, так як предмет договору є його власність, як спільна сумісна власність подружжя, по -друге, свій дозвіл на продаж він давав за умовою, що розрахунок з ним відбудеться за рахунок частини в квартирі на вул. Жоліо Кюрі на підтвердження цього з боку ОСОБА_2 були зроблені певні дії, що переконали ОСОБА_1 в справжності її намірів, по -третє, наявність наміру ввести його в оману з боку ОСОБА_2 з метою позбавити його права власності на частину в спільній сумісній власності подружжя, по - четверте, наявність обману з боку ОСОБА_2 стосовно всіх обставин правочину, відносно покупців квартири, тобто ОСОБА_4 та ОСОБА_5, яких вона не попередила про наявність спору та домовленостей щодо розрахунків зі всіма співвласниками квартири, тобто вона замовчувала про наявність обставин, які можуть перешкоджати укладанню правочина, якщо він знав би, що ОСОБА_2 залишить його без оплати, згідно домовленості, то він би ніколи не дав би свого дозволу на продаж квартири на таких умовах, таким чином, в наявності є факт введення сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину, і є факт, що ОСОБА_2 зробила цей обман з умислом.
Також він вважає, що в цьому випадку необхідно застосувати правові наслідки недійсності правочину, що передбачені ст. 216 ЦК України, тобто у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов' язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, так ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повинні повернути покупцям за договором купівлі продажу квартири АДРЕСА_12 від 30.12.2004 року, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 кошти, що отримані за продаж вказаної квартири.
У той же день, 30.12.2004 р. на гроші, отримані після продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_13, була придбана трьохкімнатна АДРЕСА_11, на ім'я ОСОБА_3, матері ОСОБА_2, що належала ОСОБА_16 та ОСОБА_17
Позивач вважає, що цей правочин має бути визнаний недійсним, тому що згідно до розпорядження Суворовської РДА № 1854 та домовленості між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 сторонами повинні бути ОСОБА_2, їх неповнолітня донька ОСОБА_7 та ОСОБА_1, якому належала 1/4 частини квартири АДРЕСА_13. Тобто кошти, що використані на придбання трьохкімнатної квартири були отримані після продажу спільної сумісної власності подружжя та належать ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в рівних частках.
Тому зі сторони покупців в правочині - договорі купівлі - продажу АДРЕСА_11 від 30.12.2004р. повинні також значитися -ОСОБА_1 та донька ОСОБА_7, в цій частині правочин має бути визнаний недійсним на підставі ст. 230 ЦК України.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов з наведених в позові підстав.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_5 та його представник позовні вимоги не визнали.
В судове засідання відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлялися у встановленому порядку, про причини не явки до суду не повідомили, з заявою про розгляд справи у їх відсутність до суду не зверталися.
В судове засідання третя особа ОСОБА_6 не з'явилася, про час і місце розгляду справи повідомлялася у встановленому порядку, про причини неявки до суду не повідомила, звернулася до суду з письмовою заявою про розгляд справи у її відсутність.
Рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 20 грудня 2010 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, про зобов`язання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повернути покупцям за договором купівлі-продажу квартири кошти, про визнання за ОСОБА_1 права власності на ? частини квартири, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним в частині визначення покупців – відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 20 грудня 2010 року с касувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги , так як судом порушені норми матеріального та процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду доказів про укладення договору купівлі- продажу квартири АДРЕСА_14 від 30.12.2004року між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_5, ОСОБА_4 під впливом обману, а також не навів правових підстав для визнання недійсним договору купівлі- продажу квартири АДРЕСА_15, укладеного між ОСОБА_18, ОСОБА_19 та ОСОБА_3
Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в період перебування останньої в шлюбі з ОСОБА_1 була придбана квартира АДРЕСА_16.
14.12.2004р. ОСОБА_1 дав, нотаріально завірену, згоду ОСОБА_2 на продаж нею вказаної квартири за ціною та на умовах за її власним розсудом.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції не з;ясував обставини та умови, при яких він надавав згоду на продаж вказаної квартири.
Колегія суддів не приймає до уваги дані доводи, оскільки ОСОБА_1 не доведено, що ним висувались будь- які додаткові умови щодо надання згоди на продаж квартири АДРЕСА_16.
Крім того, питання про обставини та умови, за яких апелянт надавав згоду на продаж квартири вже було предметом судового розгляду. Суворовський районний суд м. Одеси , розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_3 та ОСОБА_20 про відшкодування вартості частки в спільному майні, 11.09.2009року ухвалив рішення про відмову в позові. В мотивувальній частині рішення зазначено, що позивач розпорядився своєю часткою у спільному майні подружжя добровільно і без жодних умов. Рішення набрало законної сили 22.10.2009р.( а.с.22).
Відповідно до п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України “ Про судове рішення у цивільній справі “ від 18.12.2009р. № 14, саме в мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи.
Згідно ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовими рішеннями у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
В обгрунтування своїх вимог про визнання договору купівлі- продажу АДРЕСА_19 ОСОБА_1 посилався на ст.230 ЦК України ( а.с.10-12). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує на наявність обману в діях ОСОБА_2 при укладені даної угоди.
Колегія суддів також не приймає до уваги дані доводи з наступних підстав.
В ст.230 ЦК України мова йде про правові наслідки вчинення правочину, якщо одна з його сторін навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення .
Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України “ Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними “ від 09.11.2009року № 9, при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати ті норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справу.
Позивач не є стороною оскаржуваного ним правочину, а факт введення в оману ОСОБА_2, ОСОБА_3 покупців - ОСОБА_5, ОСОБА_4 не підтверджується жодними доказами та не визнається самими покупцями.
Положення ст.230 ЦК України не застосовуються до односторонніх правочинів, а саме до заяви позивача про надання згоди на продаж квартири АДРЕСА_18.
Доводи апелянта про те, що він 30.12.2004р. в день укладення угоди скасував свою заяву про надання згоди на продаж квартири, спростовуються рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 11.09.2009р. де вказано, що договір купівлі- продажу укладено в 15год.15хв., а заява про надання згоди на продаж була скасована в 18год.
Відповідно до роз;яснень, вказаних в п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України “ Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними “ від 09.11.2009р. № 9, підставою недійсності правочину є недодержання стороною ( сторонами) вимог, які встановлені статею 203 ЦК України , саме на момент вчинення правочину.
Оскільки на момент вчинення договор купівлі- продажу квартири АДРЕСА_19 відповідав вимогами ст.203 ЦК України , підстав для його недійсності не було.
Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не дав оцінки тому факту, що обидві сторони звертались до органу опіки та піклування з заявами про надання дозволу на продаж квартири неповнолітньої ОСОБА_7, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки права неповнолітньої ОСОБА_7 не були порушені, так як відчуження квартири не відбулось.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не притягнув до участі у справі продавців квартири АДРЕСА_20 ОСОБА_18 та ОСОБА_19 колегія суддів не приймає до уваги, оскільки дані особи рішення суду не оскаржують.
В апеляційній скарзі апелянт вказує на те, що в мотивувальній частині рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позов є частково обгрунтованим, тому підлягає частковому задоволенню, але в резолютивній частині судом вказано, що в задоволенні позову відмовлено.
Відповідно до ч.3 ст.309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів вважає, що дана помилка в мотивувальній частині рішення не призвела до неправильного вирішення справи, тому підстав для його скасування не вбачає. Крім того правильне по суті і справедливе рішення суду не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи все вищевикладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 307 ч.1п.1, 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 20 грудня 2010 року залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею
законної сили.
Головуючий Л.І.Доценко
Судді О.В.Оверіна
О.Г.Журавльов