СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
03 квітня 2012 року Справа № 5020-1370/2011
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ткаченка М.І.,
суддів Фенько Т.П.,
Проценко О.І.,
за участю представників сторін:
прокурор –Шульга Антон Миколаєвич, посвідчення № 574 від 18 листопада 2008 року (Прокуратура міста Севастополя);
позивача –ОСОБА_1, довіреність № 425 від 1 грудня 2011 року (Фонд державного майна України);
відповідача –ОСОБА_2, довіреність б/н від 20 лютого 2012 року (Підприємство „Будівельне управління Чорноморського флоту Міністерства оборони Російської Федерації”);
відповідача –ОСОБА_3, довіреність № 14/0/2-12 від 3 січня 2011 року (Публічне акціонерне товариство „Енергетична компанія „Севастопольенерго”);
третя особа - не з'явився (Державне підприємство Міністерства оборони України „102 підприємство електричних мереж”);
третя особа - не з'явився (Міністерства оборони Російської Федерації );
розглянувши апеляційні скарги Підприємства „Будівельне управління Чорноморського флоту Міністерства оборони Російської Федерації” та Публічного акціонерного товариства „Енергетична компанія „Севастопольенерго” на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Плієва Н.Г.) від 29 лютого 2012 року у справі № 5020-1370/2011
за позовом прокурора Гагарінського району міста Севастополя (вулиця Корчагіна, 16, місто Севастополь, 99014)
в інтересах держави в особі Фонду державного майна України
(вулиця Кутузова 18/9, місто Київ, 01601)
(вулиця Городецького, 12, місто Київ, 01001)
(вулиця Городецького, 13, місто Київ, 01001)
до Підприємства „Будівельне управління Чорноморського флоту Міністерства оборони Російської Федерації” (проспект Нахімова, 13, місто Севастополь, 99011)
(вулиця Радянська, 3-1, місто Севастополь, 99011)
Публічного акціонерного товариства „Енергетична компанія „Севастопольенерго”
(вулиця Хрустальова, 44, місто Севастополь, 99040)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державного підприємства Міністерства оборони України „102 підприємство електричних мереж” (вулиця 4-а Бастіонна, 32, місто Севастополь, 99007)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерства оборони Російської Федерації (вулиця Знаменка, 19, місто Москва, Російська Федерація, 119160)
про визнання договору недійсним
В С Т А Н О В И В:
Прокурор Гагарінського району міста Севастополя звернувся до господарського суду міста Севастополя в інтересах держави в особі Фонду державного майна України з позовом до підприємства „Будівельне управління Чорноморського Флоту Міністерства оборони Російської Федерації”, Публічного акціонерного товариства „Енергетична компанія „Севастопольенерго” про визнання договору № 1467-23/09 від 28 грудня 2009 року купівлі-продажу обладнання в трансформаторних підстанціях недійсним.
Ухвалою суду від 2 листопада до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Державне підприємство Міністерства оборони України „102 підприємство електричних мереж”.
Ухвалою суду від 25 листопада 2011 року до участі у справі в якості 3-ої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Міністерство оборони Російської Федерації.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 29 лютого 2012 року по справі № 5020-1370/2011 позов задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу обладнання в ТП-20, ТП-124, ТП-109, ТП-92, ТП-87, ТП-704, ТП-703, ТП-162, ТП-161, ТП-538 № 146-23/09 від 28.12.2009, укладений між підприємством „Будівельне управління Чорноморського Флоту Міністерства оборони Російської Федерації” і Відкритим акціонерного товариства „Енергетична компанія „Севастопольенерго”.
Стягнуто з Підприємства „Будівельне управління Чорноморського Флоту Міністерства оборони Російської Федерації” у дохід державного бюджету судовий збір у розмірі 1703,00 грн.
Не погодившись з прийнятим рішенням Підприємство „Будівельне управління Чорноморського Флоту Міністерства оборони Російської Федерації”, Публічне акціонерне товариство „Енергетична компанія „Севастопольенерго” звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати.
Відповідачі вважають, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 9 лютого 2012 року апеляційна скарга прийнята до провадження суду у складі колегії: головуючого судді Ткаченка М.І., судді Фенько Т.П., судді Проценко А.І. та призначена до розгляду на 3 квітня 2012 року.
У судове засідання представники третіх осіб не з'явились. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутністю не з'явившихся представників третіх осіб оскільки їх явку не було визнано обов’язковою.
Розглянувши справу повторно, в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.
28 грудня 2009 року між підприємством „Будівельне управління Чорноморського Флоту Міністерства оборони Російської Федерації” і Відкритим акціонерним товариством „Енергетична компанія „Севастопольенерго” (перейменовано у публічне акціонерне товариство „Енергетична компанія „Севастопольенерго”) було укладено договір № 1467-23/09 купівлі-продажу обладнання ТП-20, ТП-124, ТП-109, ТП-87,ТП-704, ТП-703, ТП-162, ТП-538 в обсязі акту прийманні-передачі (додаток № 1) і інвентаризаційної відомості (додаток № 2).
Прокурор в порядку пункту 2 статті 121 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України звернувся до суду з позовом про визнання договору недійсним з посиланням на статті 655, 658 Цивільного Кодексу України. Зазначає, що органом, що наділений повноваженнями управляти державним майном, яке використовував Чорноморський флот колишнього СРСР є Фонд державного майна України. Підприємство „Будівельне управління Чорноморського Флоту Міністерства оборони Російської Федерації” не є власником обладнання, що є предметом спірного договору, отже не мало права на його продаж.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 16 Цивільного Кодексу України встановлено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема у такий спосіб, як визнання правочину недійсним.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Таким чином, законодавством передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише на підставах і з наслідками, які передбачені законом.
Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до положень статті 319 Цивільного кодексу України лише власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 658 Цивільного кодексу України встановлено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
Отже, предметом доказування у даній справі є наявність чи відсутність у Підприємства „Будівельне управління Чорноморського Флоту Міністерства оборони Російської Федерації” права власності на спірне майно, та, відповідно, право на його відчуження.
Статтею першою Закону України „Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України” встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.
Згідно з „Тимчасовим положенням про Фонд державного майна України”, затвердженим Постановою Верховної Ради України № 2558-XII від 7 липня 1992 року, яке діяло на час укладання спірного договору, державним органом, який здійснює державну політику в сфері використання державного майна є Фонд державного майна України.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України, від 21 грудня 2005 року № 555-р „Про управління державним майном, яке використовував Чорноморський флот колишнього СРСР” на Фонд державного майна України покладено функції з управління державним майном, зазначеним у додатках 2 і 3 до Угоди, та майном, яке не включено до цих додатків, але фактично використовується Чорноморським флотом Російської Федерації.
Частиною другою статті 2 Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту від 28 травня 1997 року (далі –Угода) встановлено порядок використання об'єктів Чорноморського флоту, зокрема визначено, що перелік та параметри об'єктів, які використовує Україна, містяться у Додатку N 1, що використовуються Чорноморським Флотом РФ у м. Севастополі - у Додатку № 2.
Судовою колегією встановлено, що трансформаторні підстанції, обладнання яких є предметом спірного договору, входять до об’єктів, які використовуються Чорноморським Флотом Російської Федерації, зокрема, такими об’єктами є 1848 БАН (без південного гаража) (ТП-109), 544 УНР (ТП-124), 24 ЗЗБВіК (ТП 87), 803 КМТС (ТП-462,126). В той же час, Угодою визначено, що 54 Мехбудзавод, до складу якого входять ТП-35, ТП-291, ТП-311, ТП-362 використовується спільно і Українською і Російською сторонами. Та обставина, що трансформаторні підстанції входять до вказаних об’єктів (розташовані за тими ж адресами) підтверджується актами розмежування балансової належності електромереж і експлуатаційної відповідальності сторін.
Згідно з Порядком проведення робіт з документами про визнання права власності Російської Федерації на об'єкти, розташовані на території України, у відповідності зі статтями 2 та 4 Угоди від 15 січня 1993 року, затвердженому протоколом від 4 жовтня 1994 року, підготовка документів, підтверджуючих право власності, здійснюється підприємствами, на балансі яких закріплене майно, відповідно до вищеназваного Переліку документів. Підготовлений пакет документів подається цими підприємствами до відповідного уповноваженого органу Російської Федерації, який розглядає їх і направляє Фонду держмайна України, який після розгляду документів направляє свій висновок стороні, що надала їх, після цього оформлюється спільним Протоколом.
Як вбачається з повідомлення КП „Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об’єктів нерухомого майна” СМР право власності на об’єкти нерухомого майна ТП-20, ТП-124, ТП-92, ТП- 87, ТП-109, ТП-161, ТП-162, ТП-538, ТП- 703, ТП- 704 не зареєстрованою.
Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Будь-яких доказів того, що, обладнання, яке є предметом спірного договору на час його укладання належало на праві власності Підприємству “Будівельне управління Чорноморського Флоту Міністерства оборони Російської Федерації” останнім суду не надано.
Посилання представників відповідача про наявність права на відчуження спірного обладнання, оскільки воно перебувало на балансі у підприємства, не приймаються до уваги судовою колегію, оскільки відповідно до Наказу Міністерства фінансів України „Про затвердження Положень (стандартів) бухгалтерського обліку" від 31 березня 1999 N 87 баланс –це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал, тобто знаходження майна на балансі підприємства не свідчить про належність цьому підприємству права власності на відповідне майно.
Доводи відповідачів, що у порушення вимог Розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 555-р „Про управління державним майном, яке використовував Чорноморський флот колишнього СРСР” Фондом державного майна України не було проведено інвентаризацію не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не проведення інвентаризації майна не свідчить про набуття права власності на це майно відповідачем.
На думку судової колегії суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що у Підприємства „Будівельне управління Чорноморського Флоту Міністерства оборони Російської Федерації” були відсутні правові підстави для укладення договору купівлі-продажу № 1467-23 від 28 грудня 2009 року та передачі обладнання трансформаторних підстанцій у власність Відкритого акціонерного товариства „Севастопольенерго” у зв’язку з чим позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідача не звільнений від сплати судового збору.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 29 лютого 2012 року у справі № 5020-1370/2011з відповідача Підприємства „Будівельне управління Чорноморського Флоту Міністерства оборони Російської Федерації” в доход державного бюджету судовий збір у розмірі 1703,00 грн.
Згідно пункту 1 статті 4 Закону України „Про судовий збір” судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2 статті 4 Закону України „Про судовий збір” судовий збір за позов немайнового характеру складає 1 розмір мінімальної заробітної плати.
Законом України „Про державний бюджет України на 2012 рік” встановлений розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2012 року до 1квітня 2012 року - 1073 грн.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів на підставі статей 103-104 Господарського процесуального кодексу України вважає змінити резолютивну частину в частині стягнення судового збору, а в інший частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись статтями 46, статтями 103-104-105 Господарського процесуального кодексу України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Енергетична компанія „Севастопольенерго” залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Підприємства „Будівельне управління Чорноморського Флоту Міністерства оборони Російської Федерації” задовольнити частково.
Рішення господарського суду міста Севастополя від 29 лютого 2012 року у справі № 5020-1370/2011 змінити.
Пункт третій рішення викласти в наступній редакції „Стягнути з підприємства „Будівельне управління Чорноморського Флоту Міністерства оборони Російської Федерації” 99011, місто Севастополь, проспект Нахімова, 13) у дохід державного бюджету (одержувач Державний бюджет міста Севастополя, ЄДРПОУ 38022717, Банк одержувача: ГУДКСУ у місті Севастополі , МФО 824509, р/р 31215206783001, код бюджетної класифікації 22030001) судовий збір у розмірі 1073,00 грн.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Головуючий суддя М.І. Ткаченко
Судді Т.П. Фенько
О.І. Проценко
Розсилка:
прокурор Гагарінського району міста Севастополя
(вулиця Корчагіна, 16, місто Севастополь, 99014)
для відома прокурору міста Севастополя
(вулиця Павліченко, 1, місто Севастополь, 99011)
Фонд державного майна України
(вулиця Кутузова 18/9, місто Київ, 01601)
(вулиця Городецького, 12, місто Київ, 01001)
(вулиця Городецького, 13, місто Київ, 01001)
Підприємство "Будівельне управління Чорноморського флоту Міністерства оборони Російської Федерації"
(проспект Нахімова, 13, місто Севастополь, 99011)
(вулиця Радянська, 3-1, місто Севастополь, 99011)
Публічне акціонерного товариства "Енергетична компанія "Севастопольенерго"
(вулиця Хрустальова, 44, місто Севастополь, 99040)
Державне підприємство Міністерства оборони України "102 підприємство електричних мереж"
(вулиця 4-а Бастіонна, 32, місто Севастополь, 99007)
Міністерство оборони Російської Федерації
(вулиця Знаменка, 19, місто Москва, Російська Федерація, 119160)