ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 травня 2008 р. | № 42/435 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Грейц К.В., |
суддів : | Бакуліної С.В., Глос О.І. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги | Відкритого акціонерного товариства “Синельниківський ресорний завод” |
на постанову | від 26.02.2008 року Київського апеляційного господарського суду |
у справі | № 42/435 |
господарського суду | міста Києва |
за позовом | ВАТ “Синельниківський ресорний завод” |
до | Державного комітету України з державного матеріального резерву |
про | стягнення боргу, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов’язання, ціна позову 76910,64 грн. |
в судовому засіданні взяли участь представники : |
від позивача: | Зуб Б.В. (довіреність № 4 від 24.09.2007р.) |
від відповідача: | Приступа М.Є. (довіреність № 2/1130 від 17.03.2008р.) |
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду м. Києва (суддя Паламар П.І.) від 13.11.2007 року у справі № 42/435 позов задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача 72523,81 грн. боргу, 3046 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 1322,83 грн. три проценти річних з простроченої суми, 769,10 грн. витрат по оплаті державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя Смірнова Л.Г., судді –Алданова С.О., Коротун О.М.) від 26.02.2008 року у справі № 42/435 рішення Господарського суду м. Києва від 13.11.2007 року скасовано повністю і прийнято нове рішення; у задоволенні позовних вимог відмовлено; стягнуто з позивача в доход Державного бюджету України 384,46 грн. за розгляд апеляційної скарги.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2008 року, рішення Господарського суду м. Києва від 13.11.2007 року залишити в силі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.251, 530, 612, 625 ЦК України, ст.ст.42, 33, 35 ГПК України.
Відзиву на касаційну скаргу відповідач не надіслав.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Державного комітету України з державного матеріального резерву на користь ВАТ “Синельниківський ресорний завод” 72523,81 грн. боргу, 4386,83 грн. інфляційних збитків та 3% пічних за порушення грошового зобов’язання. Підставою позову є порушення відповідачем умов договору про відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, за якими позивач зобов’язався створити та забезпечити необхідні умови для якісного та кількісного зберігання матеріальних цінностей державного резерву, а відповідач в свою чергу, зобов’язався щороку, але не пізніше 15 грудня, відшкодовувати позивачу витрати, які останній поніс під час зберігання.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 26 липня 2001 року між Відкритим акціонерним товариством “Синельниківський ресорний завод” та Державним комітетом України з державного матеріального резерву як правонаступником Агентства з управління державним матеріальним резервом укладено договір № 111 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі - договір).
Відповідно до предмету договору позивач зобов’язався зберігати матеріальні цінності державного резерву, а відповідач –відшкодовувати витрати позивача по їх зберіганню згідно з погодженим кошторисом один раз на рік, але не пізніше 15 грудня поточного року.
Як вбачається з матеріалів справи строк дії договору відповідно до умов п.7.3 договору встановлений з моменту його підписання і діє протягом всього строку зберігання цінностей.
Відповідно до п.4.3 договору агентство проводить оплату витрат, з урахуванням ПДВ, зберігачу на утримання цінностей після надходження коштів на ці цілі.
Згідно п.3 ст.7 Закону України “Про державний матеріальний резерв”, фінансування витрат підприємств, установ і організацій, пов’язаних з обслуговуванням і зберіганням, списання збитків від уцінки і природних втрат матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, зокрема коштів, одержаних від позичання матеріальних цінностей державного резерву, а також коштів, одержаних від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Відповідно до п.5 ст.11 Закону України “Про державний матеріальний резерв”, відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №532 від 12.04.2002 року, відшкодування витрат, пов’язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Як вбачається зі змісту п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2002 року № 532 “Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву”, передбачено Державному комітетові з державного матеріального резерву спрямовувати на відшкодування витрат відповідальних зберігачів матеріальних цінностей державного резерву кошти, одержувані як плату (відсотки) за запозичення товарно-матеріальних цінностей.
За рахунок коштів Державного бюджету України фінансуються витрати, пов’язані, зокрема, з відшкодуванням витрат відповідальним зберігачам за утримання матеріальних цінностей державного резерву (п.2 Порядку фінансування системи державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1041 від 19.09.1997 року).
Апеляційний суд дійшов висновку, що незважаючи на доведеність факту закладення на зберігання саме позивачу матеріальних цінностей, це не є підставою для задоволення позову, оскільки строк виконання зобов’язання за договором не настав. Враховуючи, що за загальним правилом обов’язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини, доводів та доказів, які б підтверджували факт надходження коштів відповідачу на відшкодування витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву відповідно до вимог п.4.3 договору, позивач не надав та не обґрунтував неможливість надання таких доказів з причин, що не залежать від сторони.
Проте з таким висновком суду погодитися не можна.
Відповідно до ст.51 Бюджетного кодексу України, стадіями виконання Державного бюджету України за видатками визнаються, зокрема, 1) встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису; 2) затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів (ч.1); розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом (ч.4); розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов’язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами (ч.5); після отримання товарів, робіт та послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов’язання розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про їх оплату та подає доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами (ч.7).
Відмовляючи у позові, апеляційний суд, в порушення ч.1 ст.38 ГПК України, не перевірив, чи була передбачена у державному бюджеті після виникнення заборгованості достатня кількість коштів на фінансування витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву (в тому числі і за рахунок коштів, одержаних від позичання матеріальних цінностей державного резерву, а також коштів, одержаних від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву; коштів, одержуваних як плату (відсотки) за запозичення товарно-матеріальних цінностей), а відтак чи існувала на момент звернення до суду з позовом реальна можливість отримання позивачем в повному обсязі вартості понесених у 2006 році витрат. Також, не було перевірено чи дотримався відповідач покладених на нього обов’язків щодо прийняття рішення про оплату витрат, понесених у зв’язку із забезпеченням зберігання цінностей матеріального резерву; надання доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України тощо.
Вказана обставина має істотне значення для правильного вирішення спору, проте суд не неї уваги не звернув та залишив без належної правової оцінки.
Відповідно до ч.3 ст.51 Бюджетного Кодексу України, Державне казначейство України здійснює контроль за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису Державного бюджету України.
Проте суд першої інстанції, стягуючи суму боргу за рахунок коштів державного бюджету, вказану особу до участі у справі не залучив.
Відповідно до п.3 ч.3 ст.104 ГПК України, якою визначено підстави для скасування або зміни судових рішень судом апеляційної інстанцій, у будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду є порушення норм процесуального права, якщо господарський суд прийняв рішення, що стосується прав і обов’язків осіб, які не були залучені до участі в справі.
Разом з тим, апеляційний господарський суд вказані вимоги закону не виконав та також розглянув справу без участі органу Державного казначейства.
За таких обставин всі ухвалені у даній справі судові рішення є незаконними та необґрунтованими в зв’язку з чим вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При цьому суду необхідно встановити дійсні права та обов’язки сторін і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.3 ч.1 ст.1119, ч.1, 2 ст.11110, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ВАТ “Синельниківський ресорний завод” на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2008 року у справі
№ 42/435 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2008 року та рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2007 року у справі № 42/435 –скасувати.
Справу № 42/435 направити до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.
Головуючий-суддя | К.Грейц |
С у д д і | С.Бакуліна О.Глос |