ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів:

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2007 р. заступник прокурора м. Києва звернувся в господарський суд міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України до Київської міської ради, за участю Кооперативу –третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, про визнання недійсним рішення Київської міської ради від 01.10.2007 р. № 351/3185 "Про передачу земельних ділянок ОКЖК "Транспортник" для житлової забудови на 21-ому км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва".

В обґрунтування пред'явлених вимог заступник прокурора посилався на перевищення відповідачем повноважень щодо вилучення земельних ділянок площею понад 1 га, на необхідність продажу переданих Кооперативу земельних ділянок на конкурентних засадах, на знаходження земельних ділянок в межах ландшафтного заказника місцевого значення.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.01.2008 р. (суддя Іванова Л.Б.) в позові відмовлено з підстав неправомірності та необґрунтованості пред'явлених вимог.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2008 р. (судді: Отрюх Б.В., Верховець А.А., Тищенко А.І.) рішення господарського суду міста Києва від 18.01.2008 р. скасовано, позов задоволено.

Не погоджуючись з постановою, Кооператив звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Крім того, до Вищого господарського суду України надійшла касаційна скарга Київської міської ради, в якій також заявлено вимоги про скасування постанови суду апеляційної інстанції та про залишення в силі рішення суду першої інстанції з мотивів порушення і неправильного застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України касаційна скарга Київської міської ради прийнята до касаційного провадження для одночасного розгляду з касаційною скаргою третьої особи.

Заявлені вимоги оскаржувачі обґрунтовують тим, що апеляційний господарський суд здійснив неналежну юридичну оцінку обставин справи щодо: відсутності у відповідача правових підстав для передачі Кооперативу земельних ділянок в порядку ст. 41 Земельного кодексу України (надалі –ЗК України) і поза процедурою земельних торгів (аукціону); відсутності доказів затвердження відповідачем проекту землеустрою з організації та встановлення меж території ландшафтного заказника місцевого значення; обов‘язкового проведення державної комплексної експертизи при внесенні змін до Генерального плану міста Києва; відсутності правових підстав для передачі земельних ділянок в межах охоронних зон газопроводу, а також перспективних червоних ліній.

Оскаржувачі посилаються також на те, що до правових підстав для передачі земельних ділянок Кооперативу відносяться положення ст. 41 ЗК України, відповідно якої житлово-будівельним (житловим) кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

В касаційних скаргах поставлені під сумнів висновки суду апеляційної інстанції щодо необхідності наявності комплексної експертизи при внесенні змін до Генерального плану розвитку міста Києва та проекту планування його приміської зони. При цьому, відповідні доводи обґрунтовані нормами ЗК України, Законів України "Про планування і забудову територій", "Про основи містобудування", відповідно до яких у даному випадку наявність комплексного експертного висновку не є обов’язковим.  

          Також, відповідач та третя особа вказують на невірний висновок суду апеляційної інстанції про обов‘язковість застосування положень ст. ст. 127, 134, 136 ЗК України, а також рішення Київської міської ради від 19.07.2005 р. № 810/3385 "Про затвердження Тимчасового порядку набуття права на землю на конкурентних засадах в місті Києві" щодо продажу земельної ділянки на земельних торгах. Оспорюваним рішенням Київської міської ради на підставі ст. 41 ЗК України Кооперативу передано у власність та надано в оренду земельні ділянки на 21-ому км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва; передача ділянок відбувалась на безоплатній основі, що одночасно не може передбачати застосування інституту продажу земельних ділянок.  

          На думку оскаржувачів, висновки суду апеляційної інстанції щодо розташування переданих Кооперативу земельних ділянок в межах об‘єкта природно-заповідного фонду ландшафтного заказника місцевого значення, а також про неправомірність передачі земельних ділянок, розташованих в межах перспективних червоних ліній та охоронних зон газопроводу, є необґрунтованими та суперечать обставинам справи.

Заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню, виходячи із наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Як вбачається з матеріалів справи та правомірно встановлено місцевим господарським судом, Кооператив за своєю організаційно-правовою формою та напрямком діяльності є житловим (житлово-будівельним) кооперативом у розумінні ст. 41 ЗК України.

Вказаний висновок суд підставно обґрунтував нормами Закону України "Про кооперацію", в статті 6 якого зазначено, що відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми тощо. З урахуванням роз‘яснень Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, місцевим господарським судом встановлено, що житлово-будівельний кооператив слід відносити до типу обслуговуючого кооперативу. У зв‘язку з цим, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем правомірно застосовано положення ст. 41 ЗК України щодо безоплатної передачі Кооперативу земельних ділянок у відповідності до затвердженої містобудівної документації, оскільки третя особа є житлово-будівельним (житловим) кооперативом.

Матеріали справи свідчать про те, що врахувавши обставини справи та зібрані докази суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про те, що положення ст. ст. 127, 134, 136 ЗК України та рішення Київської міської ради від 19.07.2005 р. № 810/3385 "Про затвердження Тимчасового порядку набуття права на землю на конкурентних засадах в місті Києві" щодо продажу земельної ділянки на земельних торгах не підлягають застосуванню до спірних відносин сторін, оскільки оспорюваним рішенням Київської міської ради передбачено безоплатно передати Кооперативу, який є житловим кооперативом, у власність та надати в оренду земельні ділянки в порядку ст. 41 ЗК України.

До вказаного висновку суд першої інстанції дійшов правомірно врахувавши, що третя особа є житловим кооперативом в розумінні ст. 41 ЗК України. Вказаною статтею встановлено право житлових (житлово-будівельних) кооперативів на безоплатну передачу земельних ділянок. При цьому, в згаданій статті не міститься застережень щодо обов'язкового спорудження житловим кооперативом будь-яких житлових будівель. Водночас, підставою для отримання дозволу на проведення будівельних робіт виступає відповідне рішення органу місцевого самоврядування про надання в оренду та/або у власність певної земельної ділянки. Тому, суд першої інстанції правомірно врахував, що застосування правового інституту безоплатної передачі земельних ділянок виключає одночасно з цим застосування правового інституту продажу таких земельних ділянок на конкурентних засадах.

При цьому, колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо розташування наданих третій особі земельних ділянок в межах об’єкта природно-заповідного фонду ландшафтного заказника місцевого значення "Жуків Острів".

Як підставно вказано судом першої інстанції, згідно зі ст. 43 ЗК України землі природно-заповідного фонду –це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до ст. 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" рішення про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду приймається обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

Згідно ст. 47 Закону України " Про землеустрій" проектами землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення визначаються місце розташування і розміри земельних ділянок, власники земельних ділянок, землекористувачі, у тому числі орендарі, а також встановлюється режим використання та охорони територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого (округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони), рекреаційного та історико-культурного (охоронні зони) призначення. Порядок розробки проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень пункту 10 Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 р. № 1094, проект землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду розглядається та затверджується сільською, селищною, міською радою, обласною, районною, Київською або Севастопольською міською держадміністрацією чи в установленому порядку подається іншим органам, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок.

Як мотивовано вказано місцевим господарським судом, доказів затвердження Київською міською радою проекту землеустрою з організації та встановлення меж території ландшафтного заказника місцевого значення "Острів Жуків" суду в процесі розгляду справи не було надано, а тому висновки суду апеляційної інстанції про розташування земельної ділянки в межах території ландшафтного заказника місцевого значення є необґрунтованими та безпідставними.

Також, не можна погодитись із висновками апеляційного господарського суду щодо необхідності проведення комплексної експертизи (наявності комплексного експертного висновку) при внесенні змін до Генерального плану розвитку міста Києва та проекту планування його приміської зони.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про екологічну експертизу" екологічна експертиза в Україні –це вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки.

Згідно положень зазначеного Закону суб‘єктами екологічної експертизи виступають, зокрема: спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органи на місцях, створювані ними спеціалізовані установи, організації та еколого-експертні підрозділи чи комісії; інші державні органи, місцеві Ради і органи виконавчої влади на місцях відповідно до законодавства.

Згідно ст. 13 Закону України "Про екологічну експертизу" здійснення державної екологічної експертизи є обов'язковим для видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1995 р. № 554 затверджено Перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Так, до таких об‘єктів, зокрема, відносять атомну енергетику і атомну промисловість, біохімічне, фармацевтичне виробництво, утилізацію промислових і побутових відходів тощо.

Приймаючи постанову апеляційний господарський суд послався на положення ст. 14 Закону України "Про екологічну експертизу" та вказав на те, що проекти генеральних планів населених пунктів є об‘єктами державної екологічної експертизи. При цьому, судом не взято до уваги як змісту статті, так і системного аналізу змісту норм Закону. З урахуванням того, що проведення державної екологічної експертизи є обов‘язковим для тих видів діяльності, що становлять підвищену екологічну небезпеку, проекти генеральних планів населених пунктів мають виступати об‘єктами екологічної експертизи лише у тому разі, коли в таких проектах наявні фактори, що можуть становити підвищену екологічну небезпеку –становити екологічну загрозу або мати негативний вплив на екологічне середовище.

Як вбачається зі змісту постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1995 р. № 554 "Про перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку" житлова забудова не підпадає під визначення переліку видів діяльності та об‘єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку.

Також, відповідно до ст. 10 Закону України "Про планування і забудову територій" зміни до містобудівної документації вносяться рішенням ради, яка затвердила містобудівну документацію, після погодження з відповідним спеціально уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури. Як встановлено судом апеляційної інстанції, містобудівне обґрунтування внесення змін до генерального плану розвитку м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 р. № 370/1804, схеми планування території частини південного планувального району Голосіївського адміністративного району в м. Києві, затвердженої рішенням Київської міської ради від 27.10.2005 р. № 271/3732, програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 р. та концепції формування зелених насаджень в м. Києві, затвердженої рішенням Київської міської ради від 19.07.2006 р. № 806/3381, зміни цільового призначення сільськогосподарських земель під малоповерхову житлову забудову на 21-ому км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, перед її затвердженням Київською міською радою була погоджена, зокрема, Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища. За таких обставин, висновки суду апеляційної інстанції не ґрунтуються на положеннях законодавства та фактичних обставинах справи.

Крім цього судом апеляційної інстанції помилково не взято до уваги положення розділу ІV ЗК України, що регламентують порядок набуття права на землю. Згідно із нормами ст. ст. 118, 123, 124 ЗК України проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронними і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини. Інших вимог щодо обов'язковості будь-яких погоджень або експертиз положення зазначених статей ЗК України не містять.

Як вірно враховано місцевим господарським судом, Київська міська рада приймаючи оспорюване рішення затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Кооперативу, який в свою чергу було погоджено усіма органами, що згідно з положеннями ЗК України були зобов‘язані подати свої висновки.

Крім цього, оспорюваним рішенням Київської міської ради для упередження в майбутньому можливих порушень вимог законодавства було зобов'язано Кооператив при використанні переданих земельних ділянок виконувати вимоги Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища, Міністерства охорони здоровґя України, Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві, Державної служби з питань національної культурної спадщини, Головного управління охорони культурної спадщини, Головного управління земельних ресурсів. Таким чином, оспорюване рішення Київської міської ради було прийнято, зокрема, на підставі позитивних висновків та погоджень тих органів, які за колом своїм повноважень та функціональним призначенням зобов'язані надати відповідні висновки про наявність або відсутність можливості для передачі земельних ділянок.

Слід погодитись з висновками суду першої інстанції щодо відсутності порушення Київською міською радою вимог законодавства щодо передачі земельних ділянок в межах охоронних зон магістральних газопроводів у власність чи користування. Відповідних висновків суд дійшов із врахуванням положень ст. ст. 73, 112 ЗК України, Закону України "Про трубопровідний транспорт", Правил охорони магістральних трубопроводів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 р. № 1747.

Місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про те, що чинним законодавством не встановлено заборони щодо передачі земельних ділянок в межах охоронних зон магістральних газопроводів у власність чи користування, а лише визначено ряд обмежень щодо використання таких земельних ділянок. Оспорюваним рішенням Київської міської ради передбачено використання земельних ділянок в межах охоронних зон магістрального газопроводу відповідно до обмежень, встановлених чинним законодавством для благоустрою території без здійснення забудови.

Водночас, є необґрунтованим і висновок апеляційного господарського суду про те, що передані третій особі земельні ділянки розташовані в межах перспективних червоних ліній будівництва мостового переходу через р. Дніпро. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який ґрунтується на положеннях Закону України "Про планування і забудову територій", довідці комунальної організації "Центр містобудування та архітектури" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зі схемою розташування червоних ліній, що підтверджує відсутність будь-яких червоних ліній в межах територій земельних ділянок, які передано третій особі.

Матеріали справи свідчать про те, що висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам  справи,  нормам  матеріального  і  процесуального  права,  є законними та обґрунтованими.

В порушення ст. ст. 43, 99, 101, 104, 105 ГПК України, доводи апеляційного господарського суду, за якими він не погодився з висновками суду першої інстанції, є необґрунтованими. Скасовуючи рішення, апеляційний господарський суд висновків місцевого господарського суду належним чином не спростував та дійшов власних висновків, які суперечать обставинам справи та вимогам законодавства. Здійснена апеляційним господарським судом неналежна юридична оцінка обставин справи призвела до неналежного з’ясування дійсних прав і обов'язків сторін та неправильного застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини. Як наслідок, постанова апеляційного господарського суду не відповідає положенням ст. 105 ГПК України та вимогам, які викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" від 29.12.1976 р. № 11.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд першої інстанції в порядку ст. ст. 43, 47, 43 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, мотивовано відмовлено в позові.

У зв’язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржувану постанову, апеляційний господарський суд надав невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушив і неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, в зв’язку з чим постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду –залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОКЖК "Транспортник" та Київської міської ради задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2008 р. у справі № 5/18 скасувати.

Рішення господарського суду міста Києва від 18.01.2008 р. у даній справі залишити без змін.

Головуючий, суддя                                                                      Т. Козир

С у д д і                                                                                           Н. Мележик

                                                                                                        О. Подоляк