У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 березня 2012 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Олійник А.С.,
суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П., Нагорняка В.А., Ступак О.В.,
розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та пені за несвоєчасне виконання зобов’язань за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Луганської області від 12 січня 2011 року,
в с т а н о в и л а:
У липні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості та пені за несвоєчасне виконання зобов’язань, посилаючись на те, що 4 листопада 2006 року між ним та відповідачем було укладено договір підряду, відповідно до умов якого він зобов’язався виконати будівельні роботи з будівництва тваринницького приміщення та складу зернофуражу, а ОСОБА_2 зобов’язалась забезпечити безперервне фінансування будівельних робіт, постачання, приймання, охорону та видачу будівельних матеріалів. За умовами договору була визначена вартість робіт 60 000 грн., при цьому перший внесок авансом становив 30% - 20 000 грн., який позивач сплатила. Крім того, між сторонами було укладено усну угоду, відповідно до якої було збільшено обсяг робіт, зокрема, будівництво іншого приміщення, та визначено оплату на загальну суму 48 577 грн.
Позивач просив стягнути з відповідача 40 000 грн. відповідно до договору підряду від 4 листопада 2006 року, 48 577 грн. відповідно до додаткової угоди, а також 13 111 грн. 23 коп. пені за несвоєчасне виконання зобов‘язань.
Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 5 травня 2010 року в задоволені позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Луганської області від 12 січня 2011 року рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 5 травня 2010 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 63 475 грн. заборгованості. В іншій частині позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач особисто отримав від відповідача 53 075 грн., що підтверджується розписками та квитанціями, а через ОСОБА_3 – 79 575 грн. Кошти у розмірі 49 577 грн. згідно умов додаткової угоди не підлягають стягненню з тих підстав, що позивач не довів укладення між сторонами такої угоди та не надав належні та допустимі докази.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову та стягуючи з відповідача на користь позивача 63 475 грн., апеляційний суд виходив з того, що вартість будівельних робіт за договором підряду становить 60 000 грн., згідно додаткової угоди – 48 577 грн., вартість транспортних витрат – 15 000 грн., а всього: 123 577 грн., позивач отримав від відповідача за договором підряду 63 475 грн., а тому борг відповідача становить 60 102 грн.
Крім того, апеляційний суд виходив із дійсності додаткової угоди, оскільки позивач вчинив дію – будівництво двох сараїв за додатковою угодою до договору підряду, а відповідач підтвердила її вчинення шляхом прийняття цих робіт, не заперечивши про відступ від умов договору.
Відмовляючи у позові в іншій частині позовних вимог, апеляційний суд керувався тим, що розписки, в яких одержувачем грошей за будівництво зазначено ОСОБА_3, не є належними доказами, оскільки останній не мав довіреності на їх отримання, а позивачем не надано доказів про отримання цих коштів ОСОБА_1
Погодитись із висновками апеляційного суду не можна, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи, а норми матеріального права застосовані неправильно.
Відповідно до ч. ч. 1 і 2 ст. 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.
Судом першої інстанції встановлено, що 4 листопада 2006 року між сторонами укладено письмовий договір № 1, за умовами якого позивач зобов?язався до 30 грудня 2006 року збудувати на хуторі Картамишево тваринницьке приміщення та склад зернофуражу. До підписання акту про виконані роботи відповідач сплатила позивачу кошти 79 575 грн., що підтверджується розписками.
Не можна погодитися із висновком апеляційного суду про стягнення коштів за додатковою угодою між сторонами з огляду на таке.
Відповідно до ст. 51 ЦК України д о підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.
З огляду на положення ст. 218 ЦК України колегія суддів дійшла висновку, що підтвердженням укладення договору внаслідок дій іншої сторони є будь-яка дія, з якої випливає не лише прийняття виконання на свою користь, а й та обставина, що таке прийняття виконання чи інше підтвердження ґрунтується на існуванні факту вчинення правочину без додержання вимоги щодо обов?язкової письмової форми.
Поза увагою апеляційного суду залишилися положення ст. 877 ЦК України, відповідно до яких підрядник зобов?язаний здійснювати будівництво та пов?язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та кошторису, що визначає ціну робіт; п ідрядник, який виявив у ході будівництва не враховані проектною документацією роботи і необхідність у зв'язку з цим проведення додаткових робіт і збільшення кошторису, зобов'язаний повідомити про це замовника.
Згідно із ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідач ОСОБА_2 заперечувала про усну домовленість про будівництво додаткових підсобних приміщень, тобто сам факт укладення договору підряду.
З огляду на предмет позову, позивач мав довести, що його дії стосовно будівництва приміщень та дії відповідача щодо прийняття будівельних робіт перебували в причинно-наслідковому зв’язку з фактом вчинення додаткової угоди, а також ціну роботи.
З огляду на зазначені вище положення ЦК України та встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем позовних вимог.
Висновки апеляційного суду про відхилення розписок, згідно із якими ОСОБА_3 отримував кошти від відповідача, є необґрунтованими з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що кошти через ОСОБА_3 передавалися позивачу на виконання письмового договору № 1 від 4 листопада 2006 року, а не на виконання усної додаткової угоди.
Із апеляційної скарги вбачається, що позивач ОСОБА_1 не заперечував факт передачі відповідачем для нього коштів через ОСОБА_3, а лише стверджував, що вони передавалися на виконання додаткової угоди.
Таким чином, вважати обґрунтованими висновки апеляційного суду про часткове задоволення позовних вимог немає підстав.
Під час дослідження доказів та встановлення зазначених фактів судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права.
За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення апеляційного суду Луганської області від 12 січня 2011 року скасувати, а рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 5 травня 2010 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: А.С. Олійник
Судді: В.І. Амелін
Т.П. Дербенцева
В.А. Нагорняк
О.В. Ступак