ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"03" квітня 2012 р. Справа № 5023/509/12
вх. № 509/12
Суддя господарського суду Жигалкін І.П.
при секретарі судового засідання Бережанова Ю.Ю.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1 (дов. № б/н від 27.02.2012 р.)
відповідача - не з'явився
розглянувши справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Трест № 86", м. Харків
до Повного товариства "Діхтяренко і Компанія", м. Харків
про стягнення 337 000,00 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивач, Публічне акціонерне товариство "Трест № 86", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Повного товариства "Діхтяренко і Компанія" (надалі - Відповідач) суму боргу у розмірі 337 000,00 грн. та покладення на Відповідача судовий збір.
Представник Позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд задовольнити їх. Також надав додаткові документи, які суд долучає до матеріалів справи.
Представник Відповідача у судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.
Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами), а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).
Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі – ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов’язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.
З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представника Позивача, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
23 грудня 2011 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого, Позивач надав Відповідачу фінансову допомогу в сумі 337 000,00 грн., а Відповідач зобов'язувався повернути її кошти в порядку та на умовах договору.
Факт надання такої допомоги підтверджується відповідними платіжними документами про перерахування коштів з рахунку Позивача на рахунок Відповідача, а саме: платіжне доручення за № 256 від 26.12.2011 р. на суму 50 000,00 грн.; платіжне доручення за № 260 від 28.12.2011 р. на суму 100 000,00 грн.; платіжне доручення за № 263 від 04.01.2012 р. на суму 100 000,00 грн.; платіжне доручення за № 264 від 05.01.2012 р. на суму 87 000,00 грн. (а.с. 11 - 14).
Відповідно до п. 3.1. Договору Відповідач зобов'язується повернути Позивачеві суму фактично отриманих коштів від Позивача до 20 січня 2012 року включно. Повернення грошових коштів проводиться шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Позивача (п. 3.2. Договору).
Однак, у зазначений строк Відповідач свої зобов'язання не виконав, підтвердженням чого є вимога про сплату заборгованості, яка направлена Позивачем на адресу Відповідача 23.01.2012 р. У зазначеній вимозі Відповідачу надано строк до 26.01.2012 р. щодо погашення заборгованості перед Позивачем в сумі 337 000,00 грн. (а.с. 15).
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника Позивача, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об’єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що позовні вимоги Позивача підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі – ГК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочини. Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України визначена форма договору позики. (1) Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. (2) На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У статті 1048 ЦК України визначені проценти за договором позики. У частині 1 даної статті зазначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У частині 2 тієї ж статті визначено, що договір позики вважається безпроцентним, якщо: (1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; (2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Також ЦК України передбачені наслідки порушення договору позичальником: 1. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. 2. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (стаття 1050 ЦК України).
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 193 ГПК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що за певних умов звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідач, який є боржником у грошовому зобов’язанні згідно з ч. 3 ст. 510 ЦК України, не виконав свого зобов’язання за вказаними вище договорами, тому, відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, вважається таким, що прострочило виконання зобов’язання.
Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
При дослідженні матеріалів справи та розгляді справи судом встановлено, що Відповідачем не надано жодного доказу, які могли би спростувати вимоги Позивача, а ні доказів щодо підтвердження погашення заборгованості, а ні доказів реагування на вимоги суду та Позивача.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.
Статтею 129 Конституції України зазначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкорюються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості – є однією з основних засад судочинства.
Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що Відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував сплату заборгованості у розмірі 337 000,00 грн., документів, що спростовували викладене у позові, суд визнає вимогу Позивача щодо стягнення з Відповідача вказаної суми заборгованості належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, оскільки спір з його вини доведено до суду.
На підставі статей 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 11, 15, 16, 510, 525, 526, 598, 599, 612, 625 Цивільного кодексу України, статтями 1, 174, 179, 193, 198 Господарського кодексу України, керуючись статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Повного товариства "Діхтяренко і Компанія" (61058, м. Харків, вул. Данилевського, буд. 8, кв. 67, Код 37876373, П/р № 26004901353445 в AT «ОТП Банк», МФО 300528) на користь Публічного акціонерного товариства "Трест № 86" (61003, м. Харків, вул. Короленка, буд. 25, Код 01269879, П/р 26002000151321 в ПуАТ «СЕБ Банк», м. Києва, МФО 300175) грошові кошти в сумі 337 000,00 грн. та судовий збір в сумі 6 740,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя Жигалкін І.П.
Повний текст рішення підписаний 06 квітня 2012 року
по справі № 5023/509/12.