ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 травня 2008 р. | № 5/313 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. ( головуючого ) , |
Вовка І.В., Гончарука П.А., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві касаційну скаргу | Міського комунального підприємства "Луганськелектротранс" |
на постанову | Луганського апеляційного господарського суду від 04.02.2008 року |
у справі за позовом | Міського комунального підприємства "Луганськелектротранс" |
до | Закритого акціонерного товариства "Сілськогосподарська виробнича фірма "Агротон" |
про | стягнення заборгованості |
УСТАНОВИВ:
У травні 2007 року позивач звернувся до господарського суду Луганської області з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 21483,88 грн. у зв’язку з неналежним виконанням зобов’язання за договором від 04.12.2003 року з оплати за надані послуги, та порушенням зобов’язання щодо строку знаття рекламного матеріалу, як за цим договором так і за договорами від 17.03.2004 року та від 15.04.2005 року № 5.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач уточнив заявлені вимоги та просив стягнути з відповідача заборгованість і штраф у сумі 30483,88 грн. у зв’язку з неналежним виконанням зобов’язання за договорами з оплати за надані послуги та порушенням строків зняття рекламного матеріалу.
Рішенням господарського суду Луганської області від 17.09.2007 року позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача штраф у сумі 20283,88 грн., а в решті позову відмовлено.
Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 04.02.2008 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та в позові відмовлено.
У касаційній скарзі позивач вважає, що апеляційним судом порушено вимоги закону, і тому просить прийняту ним постанову скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.
Дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, що між сторонами було укладено договори від 04.12.2003 року, від 17.03.2004 року та від 15.04.2005 року № 05 за умовами яких позивач зобов’язався надати в оренду зовнішню поверхність кузова трамваїв для розміщення реклами, а відповідач зобов’язався вносити плату за надані послуги.
П.5.1 зазначених договорів встановлено, що після закінчення строку здійснення реклами у випадку не зняття рекламного матеріалу замовник зобов’язаний щомісячно оплачувати позивачу по 600 грн. за кожну одиницю рухомого складу.
Листами № 9/0С від 10.01.2005 року та № 39/0С від 07.04.2005 року відповідач просив позивача продовжити договори від 04.12.2003 року і від 17.03.2004 року.
Додатковою угодою № 1 від 10.12.2004 року внесено зміни та доповнено договір від 17.03.2004 року і визначено строк дії зазначеної угоди до 04.11.2005 року, додатковою угодою № 1 від 21.03.2005 року внесено зміни та доповнення до договору від 17.03.2004 року і визначено строк дії цієї угоди до 17.03.2006 року .
Предметом даного судового розгляду є вимоги про стягнення з відповідача заборгованості та штрафу у зв’язку з неналежним виконанням зобов’язання за договорами з оплати за надання майна для розміщення реклами і прострочення зобов’язання із зняття рекламного матеріалу.
Відповідно до роз’яснень, викладених у п.п. 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.
Прийняті у даній справі судові рішення цим вимогам не відповідають.
Так, судами попередніх інстанцій не було з’ясовано правову природу договорів, якими обгрунтовано заявлений позов, і не застосовано норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини та звідси, не встановлено дійсних прав і обов’язків сторін щодо предмету спору.
Разом з тим, висновок апеляційного господарського суду про невизначеність строку виконання зобов’язання відповідачем із зняття рекламного матеріалу за укладеними договорами у зв’язку з наявністю у сторін протилежних за змістом цих договорів, зроблений в порушення вимог ст.43 ГПК України без з’ясування обставин, пов’язаних з суперечністю між залученими до справи примірниками угод і без усунення такої суперечності та без наведення цим обставинам правової оцінки.
Водночас, висновок суду першої інстанції про встановлення договорами строків зняття рекламного матеріалу та про порушення відповідачем цих строків грунтується в порушення вимог ст.43 ГПК України на не повно з’ясованих обставинах, пов’язаних з суперечністю за змістом між наданими сторонами примірниками договорів і на відсутності правової оцінки таким обставинам.
До того ж, судами обох інстанцій не було з’ясовано правового значення письмової переписки між сторонами та укладених ними додаткових угод для встановлення обставин щодо визначення строків здійснення реклами спірними договорами з урахуванням доводів обох сторін.
У той же час, не прийнявши до розгляду заяву позивача про збільшення розміру заявлених вимог у зв’язку з зміною підстав і предмету позову суд першої інстанції в порушення вимог ст.22 ГПК України не обгрунтував у чому ж полягала зміна підстави та предмету позову, на що не звернув уваги і апеляційний господарський суд.
Разом з цим, дійшовши висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача штрафу суд першої інстанції не встановив періоду часу нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання та не перевірив обгрунтування розрахунків розміру заявлених вимог і ненавів розрахунків, з яких виходив суд, задовольняючи грошові вимоги.
При цьому, суду слід було мати на увазі вимоги ч.6 ст.232 ГК України згідно якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.
За таких обставин, прийняті судові рішення не можна визнати законними й обгрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати наведене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.
З огляду викладеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 –11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Міського комунального підприємства "Луганськелектротранс" задовольнити частково.
Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 04.02.2008 року та рішення господарського суду Луганської області від 17.09.2007 року скасувати, і справу № 5/313 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.
Головуючий суддя В.Перепічай
Судді І. Вовк
П.Гончарук