АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД   ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ   ОБЛАСТІ

Справа № 22ц-3242                                 Головуючий у 1 інстанції-Гречаний В. А.

Категорія ІЗ                                            Доповідач Болтунова  Л.М.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2006 року Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляцій­ного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого -Петренко І.О. суддів -Болтунової Л.М., Лаченкової О.В. при секретарі - Чергенець С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_1 на рішення Новомосковського міськ­районного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2006 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа виконавчий комітет Новомосковської міської Ради депутатів про усунення перешкод кори­стування проїздом, про усунення споруд та відшкодування моральної шкоди, -

встановила:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідачів і просив зобов"язати відповідачку ОСОБА_2. усунути перешкоди ( залізобетонну огорожу) з проїзду, яка проходить від двору № АДРЕСА_1 м. Новомосковська, не чинити перешкод у користуванні проїздом шириною не менш їм 80 см, а також знести самовільно побудований туалет на межі з його земельною ділянкою та засипати яму під туалет. ( а.с.4)

У квітні 2002 року ОСОБА_1. уточнив свої вимоги та просив усунути перешкоди шляхом демонтажу залізобетонної огорожі з проїзду від його земельної ділянки № НОМЕР_1 через земе­льну ділянку № НОМЕР_2 по всій довжині, демонтувати недобудований цоколь до огорожі в дерев"яній опалубці будинку № АДРЕСА_2, який виконаний на території ділянки № НОМЕР_2, та є самозахватом території, і зменшує ширину виділену для проходу до його ділянки, зобо"язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у користуванні та устрою тупикового проїзду до земель­ної ділянки по вул. АДРЕСА_1- шириною не менш 2 м 60 см, як вказано у висновках судової будівельно-технічної експертизи від 13.11.2001 року, а також демонтувати вбиральню та засипати вигрібну яму, які розташовані на межі з його земельною ділянкок>.( а.с.55-1)

У подальшому, в березні 2004 року ОСОБА_1. ще раз уточнив та доповнив свої по­зовні вимоги та просив усунути перешкоди користування проїздом площею 117 кв.м, згідно ви­сновків вищезазначеної експертизи, зобов'язати відповідачів не чинити йому перешкод у перено­сі меж проїзду та стягнути з ОСОБА_2 на його користь моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. ( а.с.102)

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 лю­того 2006 року позов ОСОБА_1. задоволений частково. Відповідачка ОСОБА_3. зо­бов'язана розібрати вбиральню, що знаходиться на земельній ділянці домоволодіння № АДРЕСА_3 м. Новомосковська на відстані 0,60 м і 0,81 м від межі з земельною ділян­кою домоволодіння № НОМЕР_1 та засипати вигрібну яму. З відповідачки ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1. стягнута моральна шкода в сумі 2 000 грн. та витрати по справі солідарно з ОСОБА_3. в розмірі НОМЕР_1,89 грн. ( а.с. 231) В решті частини позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду змінити в частині відмови в позові про усунення перешкод у користуванні проїздом та прийняти нове рішення про задоволення його вимог , посилаючись на те, шо суд неправильно застосував норми матеріального права, і його висновки не відповідають обставинам справи.

Перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що скарга підлягає відхиленню, а рішення суду зали­шенню без змін з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише фор­мальних міркувань.

Судом установлено, що на підставі рішення Новомосковського міськвиконкому від 22.05:1957 року батькові позивача ОСОБА_4. була виділена земельна ділянка для індиві­дуального будівництва по вул. АДРЕСА_3 в м. Новомосковська площею 300 кв.м, яка 31.07.1957 року згідно рішення цього ж міськвиконкому була збільшена на 100 кв.м, і складала 400 кв.м. Відведення цієї земельної ділянки було проведено в натурі і ця ділянка примикала без­посередньо до річки Самари, і з боку річки передбачався в"їзд на ділянку, що підтверджується оглянутою судом інвентарною справою та копією геодезичної зйомки кварталу № НОМЕР_3 м. Ново­московська. Згодом дане домоволодіння по всій технічній документації набуло номер НОМЕР_1.

Як вбачається з матеріалів справи і пояснень спеціаліста Новомосковського КП МБТ1 ОСОБА_5., допитаної судом першої інстанції в якості свідка, згідно технічної документації та інвентарних справ на домоволодіння № НОМЕР_1 і АДРЕСА_3 м. Новомосковська, по­стійного проходу з ділянки НОМЕР_1 через ділянку НОМЕР_2 не існувало, він також не передбачався та не пла­нувався. Такий прохід влаштовувався при необхідності з дозволу колишнього власника домово­лодіння № НОМЕР_2 бабусі позивача ОСОБА_6.

Допитані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_7. та ОСОБА_8. пояснили, що за своє життя ОСОБА_6., дозволяла позивачу в разі потреби проїзду до свого будинку НОМЕР_1, знімати частину забору її домоволодіння НОМЕР_2. Між ними існувала домовленість про пристрій про­їзду через домоволодіння НОМЕР_2 уздовж вікон будинку, але самого проїзду ніколи не було і він доку­ментально ніде не зафіксований.

Відповідно до обов"язкового рішення № 6 від 18.06.1958 року вищевказаного виконкому „Про зону санітарної охорони водопроводу для житлових кварталів № 1-4 Новомосковського ме­талургійного заводу" частину вул. Комсомольській, яка примикає до берега річки Самари, було виділено під зону санітарної охорони водопроводу і поряд із земельною ділянкою № НОМЕР_1 була по­будована водозабірна споруда, яка перекрила проїзд з даної ділянки.

Згідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 29.09.2001 року позивач ОСОБА_1. є власником домоволодіння №АДРЕСА_4 м. Новомосковська. Вла­сником домоволодіння № НОМЕР_2 була бабуся позивача - ОСОБА_6, а потім згідно з догово­ром довічного утримання від 17.11.2000 року власником цього домоволодіння стала ОСОБА_2, яка звела залізобетонну огорожу навколо своєї ділянки. Згодом, а саме 29.12.2003 року вона подарувала вказане домоволодіння № НОМЕР_2 ОСОБА_3., яка і на теперішній час є його власни­цею.

Як видно з висновків судової будівельно-технічної експертизи від 12.12.2001 року відпові­дачка ОСОБА_2 за власним бажанням зменшила площу своєї ділянки для пристрою пішохід­ної доріжки для позивача. ( а.с..40)

Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому обгрунтовано відмовив ОСОБА_1. в позові в частині усунення перешкод у користуванні проїздом.

Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновка­ми суду по їх оцінці, що суперечить ст. 212 ЦПК України, яка встановлює виключне право суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись за­коном.

Керуючись ст.ст. 304,307,308,314,315,317,319 ЦПК Україна колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2006 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців до Верховного Суду України.

Судді: