ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

25 жовтня 2006 р.

№ 14/26

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

                                        Невдашенко Л.П. – головуючого,

Михайлюка М.В.,

Дунаєвської Н.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма “Контракт”, м. Харків, на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 липня 2006 року у справі № 14/26 Господарського суду м. Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма “Контракт”, м. Харків, до: 1) Харківського обласного виробничого об’єднання теплових мереж “Харківтеплоенерго”, м. Харків; 2) Харківської обласної ради, м. Харків, 3) Харківської обласної державної адміністрації, м. Харків, про стягнення 3 611,17 грн.,

за участю представників сторін:

позивача –ТОВ фірма “Контракт”, Толмачев М.І. (дов. від 30.09.2005 р.);

встановив:

У листопаді 2005 року позивач –ТОВ фірма “Контракт” пред’явив у господарському суді позов до відповідачів –1) Харківського обласного виробничого об’єднання теплових мереж “Харківтеплоенерго”; 2) Харківської обласної ради; 3) Харківської обласної державної адміністрації про стягнення 3 611,17 грн.

Вказував, що 14.12.1999 р. Харківське обласне виробниче об’єднання теплових мереж “Харківтеплоенерго” видав позивачу простий вексель № 80351629212199 на суму 5000, 00 грн. зі строком оплати 14.12.2001 р.

У зв’язку з несплатою вексель був нотаріально опротестований 17.12.2001 р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Глуховцевою Н.В., про що складено акт.

Посилаючись на те, що борг за спірним векселем добровільно відповідачем 1 непогашений, позивач просить стягнути з відповідача 1619,72 грн. заборгованості за векселем та 1991,45 грн. процентів річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.03.2006 р. (суддя Калатай Н.Ф.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що вимоги позивача до відповідача 1 в частині стягнення відсотків на суму 1991,45 грн. не ґрунтуються на вимогах закону, вимоги позивача до Харківської обласної ради та Харківської обласної державної адміністрації також є безпідставними, оскільки за способом утворення, відповідач 1 належить до комунальних комерційних унітарних підприємств, а орган, до сфери управління якого входить вказане підприємство, не несе відповідальності за його зобов’язаннями.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2006 р. (колегія суддів у складі: Кондес Л.О. –головуючий, Куровського С.В., Михальської Ю.Б.) рішення господарського суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ТОВ фірма “Контракт” просить скасувати судові рішення у даній справі з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідача, представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи і повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають  застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення місцевого та постанова апеляційного  суду відповідають зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.11.1999 р між позивачем та Східно-українським енергетичним банком “Мегабанк” було укладено договір № 1907 на довірчі операції зі зберігання та управління векселями.

14.12.1999 р. відповідачем 1 (векселедавцем) був виданий, у відповідності до Розпорядження № 445 від 29.05.1998 р., позивачу (векселедержатель) простий вексель № 80351629212199 на суму 5000,00 грн. зі строком оплати 14.12.2001 р. із зазначенням в графі “найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен був здійснений” –“Мегабанк”.

Згідно акту прийому-передачі векселів від 31.10.2001 р. “Мегабанк” повернув позивачеві зі зберігання векселі, зокрема і спірний вексель.

У зв’язку із простроченням платежу за векселем, 17.12.2001 р. позивач звернувся із заявою до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Глуховцевої Н.В., яким вчинений протест векселя.

При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що права та обов’язки відповідача 1 виникли із спірного векселя як цінного паперу. Взаємовідносини учасників вексельного обігу носять характер вексельних правовідносин, що регулюються не загальними нормами цивільного права, а особливою системою вексельного права.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правомірного висновку, що до спірних взаємовідносин, зокрема, щодо відповідальності за несплату вексельної суми, застосування одночасно норм загального цивільного законодавства та норм спеціального вексельного законодавства суперечитиме чинному законодавству України.

При цьому до спірних правовідносин судом застосовано Положення про переказний та простий вексель (затверджене постановою ЦВК і РНК СРСР від 07.07.1937 р. № 104/1341), що діяло на час видачі спірного векселя, Женевська конвенція 1930 р., якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі”, Закон України “Про обіг векселів в Україні”, Закон України “Про цінні папери та фондову біржу”.

Таким чином, судами попередніх інстанцій правомірно залишені без задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 боргу по індексу інфляції в сумі 1619,72 грн., так як зазначеними правовими актами не передбачено стягнення вексельного боргу із збільшенням його за рахунок інфляції.

Щодо стягнення з відповідача відсотків на суму 1991,45 грн., то господарськими судами цілком вірно вирішено, що ці вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки п. 2 ст. 48 Уніфікованого Закону про переказні векселі та прості векселі передбачено, що держатель векселя може вимагати відсотки від зобов’язаної особи за векселем від дати настання строку платежу.

Приймаючи рішення у справі № 14/26 судом першої інстанції встановлено, що строк платежу за векселем був встановлений емітентом і спливав 14.12.2001 р., а позивач звернувся до суду із позовом 22.12.2005 р., тобто з пропущенням загального строку позовної давності.

При цьому суд виходив з того, що відповідно до ст.ст. 70, 78 Уніфікованого Закону, векселедавець простого векселя зобов’язаний так само, як і акцептант за переказним векселем, а отже позови за переказними чи простими векселями можуть бути заявленими протягом трьох років з дня строку платежу незалежно від вчинення протесту векселя.

Також обґрунтованим і таким, що відповідає обставинам і матеріалам справи є висновок суду першої інстанції про те, що вимоги позивача до Харківської обласної ради та Харківської обласної державної адміністрації, як до органів до сфери управління яких входить підприємство відповідача 1 є безпідставними та такими, що не  ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до п. 4.2 Статуту відповідача 1 та договору № 10 про  закріплення майна на праві повного господарського відання, що перебуває у спільній власності територіальних громад, сіл, селищ, міст областей за ОВО ТМ “Харківтеплоенерго”, майно, закріплене за відповідачем 1, належить йому на праві повного господарського відання.

Отже, як слідує з вищевикладеного, відповідач належить до комунальних комерційних унітарних підприємств.

Відповідно до п. 5 ст. 74 ГК України держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов’язаннями, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

З даними висновками місцевого та апеляційного суду повністю погоджується судова колегія Вищого господарського суду України, оскільки вони відповідають матеріалам справи, встановленим судом обставинам та вимогам закону.

Твердження касаційної скарги про те, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2006 р. та рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2006 р. у справі № 14/26 необгрунтовані та прийняті при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи, не заслуговують на увагу та спростовуються вищевикладеним.

З зазначених підстав слід вважати необґрунтованими і посилання скаржника на неправильне застосування судами вимог норм матеріального права.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до намагань скаржника надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам ст. 1117 ГПК України, і тому до уваги не беруться.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного законодавства та підстав для її скасування не вбачається.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст.  1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма “Контракт” залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 5 липня 2006 р. у справі № 14/26 залишити без змін.

Головуючий:                                                                  Л.П. Невдашенко

Судді:                                                                                 М.В. Михайлюк

                                                                                          Н.Г. Дунаєвська