КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2012                                                                                           № 22/449

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Зубець Л.П.

суддів:            Новікова  М.М.

          Мартюк А.І.

за участю представників

від  позивача:                      ОСОБА_1 – предст. за дов. б/н від 31.12.2011

від відповідача:                   ОСОБА_2 – предст. за дов. №3 від 03.01.2012

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу          Акціонерного страхового товариства „Вексель”  

на рішення                      Господарського суду міста Києва

від                                19.12.2011 (суддя Самсін Р.І.)

у справі                      №22/449

за позовом                        Акціонерного страхового товариства „Вексель”

до                                Публічного акціонерного товариства „Страхова компанія „Країна”  

про                                   стягнення грошових коштів в порядку регресу

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Акціонерного страхового товариства „Вексель” (надалі – АСТ „Вексель”, позивач) про стягнення  з Публічного акціонерного товариства „Страхова компанія „Країна” (надалі – ПАТ „Страхова компанія „Країна”, відповідач) 22069,54 грн. виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2011 у справі №22/449 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, АСТ „Вексель” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2011 у справі №22/449 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2012 (головуючий суддя Іваненко Я.Л., судді Остапенко О.М., Скрипка І.М.) апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 07.02.2012.

У зв’язку з нез’явленням у судове засідання представників сторін, ухвалою суду від 07.02.2012 розгляд справи було відкладено на 28.02.2012.

У зв’язку з обранням судді-доповідача Іваненко Я.Л. на посаду судді Вищого адміністративного суду України, розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду №02-15/67 від 10.02.2012 було призначено повторний автоматичний розподіл по справі, за результатами якого справу передано судді-доповідачу Зубець Л.П.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2012 (головуючий суддя Зубець Л.П., судді Новіков М.М., Мартюк А.І.) апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 05.03.2012.

Розпорядженням в.о. Голови Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2012 було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Гарник Л.Л., Дзюбка П.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2012 було задоволено клопотання позивача про відкладення розгляду справи та відкладено розгляд апеляційної скарги на 02.04.2012.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2012 було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів          Мартюк А.І., Новікова М.М.

Вимоги та доводи апеляційної скарги позивача мотивовані тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. На думку апелянта, суд повинен був врахувати неявку в судове засідання представника відповідача та зобов’язаний був відкласти розгляд справи для уточнення позовних вимог позивачем, а не приймати рішення у першому судовому засіданні. Свою позицію щодо ненадання доказів звернення до відповідача з регресною вимогою апелянт аргументує тим, що обрання певного засобу правового захисту, в тому числі і досудового врегулювання спору, є правом а не обов’язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. На думку апелянта, встановлення законом обов’язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав, просив апеляційний суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2011 у справі №22/449 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні зазначила, що заперечує проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просить апеляційний суд рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2011 у справі №22/449 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

04.02.2008 між  АСТ „Вексель” та ОСОБА_3 укладено договір №202-11105141 добровільного страхування наземних транспортних засобів (надалі - Договір), за умовами якого був застрахований транспортний засіб KIA Ceed, державний номер НОМЕР_1. Строк дії вищезазначеного договору з 05.02.2008 по 04.02.2009.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії довідки про дорожньо-транспортну пригоду, виданої ВДАІ з обслуговування адміністративної території міста Тернополя та автомобільно-технічної інспекції 21.09.2008 за №8219397, 21.09.2008 в місті Тернополі на   вул. Білецькій, 49 сталася дорожньо-транспортна пригода, а саме, зіткнення за участю автомобілів ВАЗ 2107, державний номер НОМЕР_3, що належить ОСОБА_4, ВАЗ 21063, державний номер НОМЕР_2, що належить ОСОБА_5. та KIA Ceed, державний номер        НОМЕР_1, що належить ОСОБА_3

ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_4. вимог пункту 2.9а, 12.1 Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07.10.2008, справа 3-47194/08, та притягнуто до адміністративної відповідальності.

21.09.2008 страхувальник позивача – ОСОБА_3. звернувся із заявою до позивача про виплату страхового відшкодування за договором №202-11105141 від 04.02.2008.

Вартість відновлювального ремонту автомобіля KIA Ceed, державний номер               НОМЕР_1, в результаті його пошкодження при ДТП, без урахування коефіцієнта фізичного зносу відповідно до звіту про визначення вартості відновлювального ремонту, складеного суб'єктом   оціночної   діяльності   -   Тернопільською   філією   ПП   „Автоексперт”,   складає 23194,34 грн.

В матеріалах справи наявна копія проекту страхового акту №679/08 по страховому полісу №202-11105141 від 04.02.2008, згідно якого страхове відшкодування становить 23194,34 грн. - розмір прямого збитку, мінус 1124,80 грн. - франшиза. Таким чином, сума до виплати позивачем ОСОБА_3. становить - 22069,54 грн. Оригінал страхового акту №679/08 по страховому полісу №202-11105141 від 04.02.2008 у матеріалах справи відсутній, однак в усних поясненнях, наданих в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду 02.04.2012р., представник позивача зазначив, що додана до позову копія проекту вищевказаного страхового акту повністю відповідає оригіналу і відомості, вказані в ньому, є достовірними, про що свідчать підпис директора відповідача Веселовскі Л.М., а також підписи осіб, які складали страховий акт – начальника відділу врегулювання збитків Чижова В.С., начальника юридичного відділу Галюлько В.І., начальника ВРКК Курило В.В., головного бухгалтера Фролової О.Ю. (том справи – 1, аркуш справи – 46).

Окрім того, в матеріалах справи наявна довідка Товариства з обмеженою відповідальністю „Український промисловий банк”, з якої вбачається, що 31.10.2008 позивач, згідно акту №679/08 від 30.10.2008, здійснив виплату страхового відшкодування            ОСОБА_3. у розмірі 22069,54 грн.

Зважаючи на те, що транспортний засіб, яким керував винуватець ДТП, був застрахований відповідачем за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВВ/3521670, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу саме з відповідача.

Приймаючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, не є винною особою, яка внаслідок допущеного порушення має нести відповідальність за завдані збитки, і в свою чергу, відповідач як страховик винної особи, прав позивача, зокрема вимог закону щодо порядку виплати на користь позивача страхового відшкодування, не порушував, оскільки сам позивач до нього не звертався, не надавав документів, які є підставою для виплати страхового відшкодування. В даному випадку, на час звернення позивача з позовом до суду, спір між сторонами не виникав, а положення Господарського процесуального кодексу України не передбачають захисту в судовому порядку права яке не було порушене відповідачем.

Колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну особи відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно зі ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та Законом України „Про страхування”.

Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.

В ст. 993 Цивільного кодексу України зазначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Дана норма кореспондується зі ст. 27 Закону України „Про страхування”, згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до п.22.1 ст. 22 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

В п.37.4 ст. 37 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Як уже зазначалось вище, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що згідно з полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВВ/3521670 відповідачем застрахований транспортний засіб, яким було спричинено ДТП, внаслідок чого нанесено шкоду транспортному засобу, застрахованому у позивача. Вина водія Макар О.О. (страхувальника відповідача) встановлена постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07.10.2008р. у справі №3-47194/08.

Зважаючи на те, що цивільно-правова відповідальність в частині заподіяння шкоди майну внаслідок експлуатації транспортного засобу марки ВАЗ (реєстраційний номер НОМЕР_3) була застрахована у відповідача на підставі укладеного договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс №ВВ/3521670), саме відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля марки „КІА” (реєстраційний номер ВО9525АІ) відповідно до положень Закону України “Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів” в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс №ВВ/3521670), а до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземних транспортних  засобів №202-11105141/08 від 04.02.2008р., перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до особи, відповідальної за завдані збитки.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Таким чином, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тобто, з вищенаведеної правової норми випливає, що обов'язком позивача є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Виходячи зі змісту ст. 993, ч.1 ст. 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України „Про страхування”, відшкодуванню шкоди в порядку регресу має передувати звернення страховика зі зворотною (регресною) вимогою до особи, відповідальної за завдані збитки.

Передчасне уявлення позивача про наявність підстав для відшкодування шкоди в порядку регресу за відсутності при цьому порушень його прав та інтересів не є підставою для здійснення регресного відшкодування в судовому порядку, оскільки відповідно до приписів ст. 1 Господарського процесуального кодексу України особа звертається до суду саме за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів. При цьому, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду чи на момент прийняття судом рішення, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (аналогічна правова позиція наведена в постановах Вищого господарського суду України від 23.03.2011р. та Верховного Суду України від 12.09.2011р., прийнятих у справі №33/341).

Згідно з ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.

Чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання одним страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику шкоди в порядку регресу, однак цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою (в даному випадку – позивачем, як страховиком) зворотної (регресної) вимоги до відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, на час звернення з позовом до суду позивач не звертався до відповідача з відповідною вимогою згідно з приписами ч.2 ст. 530 та ч.1 ст. 1191 Цивільного кодексу України. Наведене свідчить про те, що строк виконання відповідачем зобов'язання по відшкодуванню шкоди в порядку регресу на користь позивача ще не настав (аналогічна позиція по застосуванню вищевказаних правових норм викладена в постанові Вищого господарського суду України від 28.02.2012р. у справі №7/088-11).

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що в даному випадку відсутній факт порушення відповідачем вимог діючого законодавства у спірних правовідносинах та наявність порушення відповідачем прав позивача на час звернення з позовом до суду, у зв’язку з чим позов не підлягає задоволенню.

Позивач не надав ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності заявлених ним вимог.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

З урахуванням вищенаведених обставин справи в їх сукупності, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, у зв’язку з чим підстави для  задоволення апеляційної скарги відсутні.

У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 75, 77, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного страхового товариства „Вексель” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2011 у справі №22/449 – без змін.

Матеріали справи №22/449 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      Зубець Л.П.

Судді                                                                                          Новіков  М.М.

                                                                                          Мартюк А.І.