КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/5978/2025

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2025 року місто Київ

справа №761/8972/24

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М.

за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 листопада 2024 року, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 листопада 2024 року, ухвалені під головуванням судді Саадулаєва А.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

В березні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив:

визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 о 16:39 год. ОСОБА_3 в мережі Інтернет у соціальній мережі «Facebook» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме:

«Це ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - прораб будівництва на АДРЕСА_1, що минулу суботу зламав мені ребро..

На відміну від мене - у його житті нічого не змінилось. Він і далі працює на Будинку ІНФОРМАЦІЯ_8 . ІНФОРМАЦІЯ_5. Національна поліція України не може його ані знайти, ані затримати...

Київ, 14.II.2024р.»;

зобов`язати ОСОБА_3 протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію, поширену на його особистій сторінці у соціальній мережі «Facebook» ІНФОРМАЦІЯ_1 о 16:39 год. за посиланнями ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом розміщення на власній сторінці соціальної мережі «Facebook» за адресою ІНФОРМАЦІЯ_4 повного тексту рішення суду (без знеособлення учасників справи) у цій справі таким самим шрифтом, як і спростована інформація, не допускаючи при цьому власних коментарів, із забезпеченням вільного доступу до спростування без вимоги внесення паролів та/або кодів, тощо, під заголовком «Спростування»;

зобов`язати ОСОБА_3 протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили видалити недостовірну інформацію, поширену на його особистій сторінці у соціальній мережі «Facebook» ІНФОРМАЦІЯ_1 о 16:39 год. за посиланнями ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

стягнути з ОСОБА_3 на його користь моральну шкоду у розмірі 60000 грн.

В обґрунтування вимог посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 16:39 год ОСОБА_3 в мережі Інтернет на своїй сторінці в соціальній мережі «Facebook» розмістив недостовірну інформацію, що порушує його особисте немайнове право на недоторканість честі, гідності та ділової репутації.

Вказував, що відповідно до інформації на сторінці ІНФОРМАЦІЯ_4 публікацію було поширено 19 разів та 69 разів користувачами соціальної мережі «Facebook» поставлено відмітку «подобається». Вищезазначена публікація відповідача не має обмежень щодо перегляду її змісту та є в загальному доступі.

Зазначав, що ознайомившись з інформацією, яка міститься у публікації, позивач дійшов висновку, що поширена відповідачем інформація про нього має негативний характер, містить недостовірну інформацію про нього та відповідно спричиняє значну шкоду його честі, гідності та діловій репутації.

Посилався на те, що він є законослухняним громадянином, ніколи не порушував законів України та не притягався до кримінальної відповідальності. Інформація, наведена в публікації є недостовірною та нічим не підтверджена.

Вказував, що яквбачається із самої публікації, то така публікація містить персональні дані позивача - прізвище, ім'я, по батькові та дату народження, а також містить фотографії ОСОБА_1 , тобто стосується його безпосередньо і спрямована виключно на порушення його особистого немайнового права на недоторканість честі, гідності та ділової репутації, не носить оціночний характер та викладена у формі фактичних тверджень.

Зазначав, що недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, є інформація про те, що ОСОБА_1 зламав відповідачу ребро, а також інформація про те, що він споруджує незаконну надбудову на АДРЕСА_1 . Тобто вказана інформація викривляє дійсність, подає позивача як людину, яка вчинила злочин, відповідальність за який передбачена КК України, а також містить фактичні твердження, що ОСОБА_1 веде незаконну надбудову, що створює у необмеженого кола людей негативне ставлення до нього, формує негативні уявлення про його життя та його діяльність.

Посилався на те, що розповсюджена відповідачем недостовірна та неправдива інформація негативно вплинула на його репутацію, що вже завдало позивачу значних втрат майнового характеру, а також йому було завдано сильні душевні страждання та хвилювання, тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди, яку оцінює у розмірі 60000 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 13 листопада 2024 рокупозов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 о 16:39 год. ОСОБА_3 в мережі Інтернет у соціальній мережі «Facebook» за посиланням: « ІНФОРМАЦІЯ_2 » а саме: « ІНФОРМАЦІЯ_5 ».

Зобов`язано ОСОБА_3 протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію, поширену на його особистій сторінці у соціальній мережі «Facebook» ІНФОРМАЦІЯ_1 о 16:39 год. за посиланнями « ІНФОРМАЦІЯ_2 », шляхом розміщення на власній сторінці соціальної мережі Facebook за адресою ІНФОРМАЦІЯ_4 повного тексту рішення суду (без знеособлення учасників справи) у цій справі таким самим шрифтом, як і спростована інформація, не допускаючи при цьому власних коментарів, із забезпеченням вільного доступу до спростування без вимоги внесення паролів та/або кодів, тощо, під заголовком «Спростування».

Зобов`язано ОСОБА_3 протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили видалити недостовірну інформацію, поширену на його особистій сторінці у соціальній мережі «Facebook» ІНФОРМАЦІЯ_1 о 16:39 год. за посиланнями « ІНФОРМАЦІЯ_2 », а саме, наступну фразу: «ІНФОРМАЦІЯ_5».

В іншій частині позову відмовлено.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 28 листопада 2024 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 605,60 грн. судового збору та 1125 грн. витрат пов`язаних з залученням спеціаліста.

В іншій частині заяви відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив:

скасуватирішення в частині відмови в задоволенні позову, в частині інформації, поширеної ІНФОРМАЦІЯ_1 о 16:39 год. ОСОБА_3 в мережі Інтернет у соціальній мережі «Facebook» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 а саме: «що минулу суботу зламав мені ребро..», зобов`язання її спростувати та в частині відмови у задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди та ухвалити в цій частині нове про задоволення вказаних вимог;

скасувати додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 листопада 2024 року в частині відмови у стягненні з ОСОБА_3 судових витрат позивача у розмірі 32000 грн. по оплаті за проведення семантико-текстуальної експертизи на замовлення позивачата стягнути вказані витрати з відповідача.

На обґрунтування вимог посилався на те, що суд першої інстанції визнав встановленою обставину, що має значення для справи, - факт заподіяння перелому ребра відповідача саме позивачем, в той час, коли така обставина є недоведеною, що є підставою для скасування рішення в цій частині.

Вказував, що судом першої інстанції неправильно застосовано статтю 62 Конституції України та не застосовано ч.4 ст.296 ЦКУкраїни, а також було порушено статті 77, 80 ЦПК України.

Зазначав, що відповідач наводить оскаржувану інформацію в стверджувальній формі, конкретно вказуючи про вчинення позивачем кримінально караних діянь, які, за його твердженням, реально існували в минулу суботу, а не у формі підозри. Оскаржуване твердження зроблені не в рамках кримінального провадження, а у мережі Інтернет, при цьому підозра позивачу у кримінальному провадженні не пред`явлена, вирок суду відсутній, а тому, враховуючи баланс прав на свободу слова та на повагу до гідності та честі, недоторканність ділової репутації, а також презумпцію невинуватості, наявні підстави для визнання недостовірною та такою, що принижує честь та гідність позивача інформації: «що минулу суботу зламав мені ребро..».

Посилався на те, що судом першої інстанції було безпідставно та необґрунтовано відхилено висновок експерта за результатами семантико-текстуального дослідження за заявою ОСОБА_1 №3474 від 08 квітня 2024 року.

Вказував, що суд не звернув увагу на те, що неправомірними діями відповідача позивачу було заподіяно моральну шкоду.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування вимог посилався на те, що оспорюваним рішенням суду відповідача зобов`язано спростувати таке висловлювання: «ІНФОРМАЦІЯ_5».Однак суд першої інстанції невірно визначив характер поширених висловлювань, оскільки вони є власними думками відповідача щодо будівництва на АДРЕСА_1 . Вказані висловлювання є лише оціночними судженнями, які базуються на певних фактичних даних.

Вказував, що позивач не надав жодного належного доказу, якийби підтвердивзавдання шкоди його честі, гідності та діловій репутації, зміни життєвих чи ділових обставин у його стосунках, не зазначив яким саме чином інформація викладена у оскаржуваній публікації вплинула на його професійну діяльність як прораба компанії ТОВ «РЕНТ МЕНЕДЖМЕНТ ІНВЕСТ».

Зазначав, що саме ставлення особи до поширеної інформації, як таке, що завдає шкоди його честі й гідності, не є достатнім підтвердженням порушення його прав.

30 січня 2025року від представника відповідача до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу представника позивача, в якому останній вказував, що апеляційна скарга є необґрунтованою, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення.

19 лютого 2025 року представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу представника відповідача, в якій просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

В судовому засіданні апеляційного суд представник позивача свою апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з вищевказаних підстав, у задоволенні апеляційної скарги відповідача просив відмвоити.

Відповідач та його представник у судовому засіданні апеляційного суду проти доводів апеляційної скарги представника позивача заперечували, апеляційну скаргу представника відповідача підтримали та просили її задовольнити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 о 16:39 год ОСОБА_3 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 , в мережі Інтернет на своїй сторінці в соціальній мережі «Facebook» розмістив статтю наступного змісту:

«Це ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - прораб будівництва на АДРЕСА_1, що минулу суботу зламав мені ребро..

На відміну від мене - у його житті нічого не змінилось. Він і далі працює на Будинку ІНФОРМАЦІЯ_8 . ІНФОРМАЦІЯ_5. Національна поліція України не може його ані знайти, ані затримати...

Київ, 14.ІІ.2024 р.».

Відповідно до інформації на сторінці https://www.facebook.com, публікацію було поширено 19 разів та 69 разів користувачами соціальної мережі «Facebook» поставлено відмітку «подобається».

Факт поширення вказаної інформації не заперечується сторонами у справі, а тому відповідно до вимог ч.1 ст.82 ЦПК України вказана обставина доказуванню не підлягає, оскільки визнається відповідачем.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував на те, що поширена відповідачем інформація стосовно нього є неправдивою і не відповідає дійсності, порочить його честь, гідність та ділову репутацію. Вказував, що зазначена відповідачем інформація подає його як людину, яка вчинила злочин, а також містить фактичні твердження, що він веде незаконну надбудову, що створює у необмеженого кола людей негативне ставлення до нього.

Заперечуючи проти позову, відповідач вказував на те, що одна частина даного допису містить достовірну інформацію, а інша частина містить лише оціночні судження. Поширені про позивача висловлювання у формі оціночних суджень не можуть бути визнані недостовірною інформацією. Наданий позивачем висновок експерта є недопустимим доказом та не має братися судом до уваги при вирішенні справи. Так як, поширена інформаціє є частково оціночними судженнями та частково достовірною інформацією, позовні вимоги про визнання інформації недостовірною та її спростування не підлягають задоволенню. Вимоги позивача про розміщення спростування та видалення інформації, суперечить конституційному праву на свободу своїх поглядів.

За змістом ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Конституцією України в ст.3 закріплено, що людина, її честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ст.28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності.

Відповідно до Преамбули Загальної Декларації прав людини визнання гідності, яка властива всім членам людської сім`ї, і рівних та невід`ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру.

Частиною четвертою статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно з статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Нормами статті 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У статті 201 ЦК України зазначено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно з статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб; підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Статтею 275 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (стаття 277 ЦК України).

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням (пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

Верховний Суд України наголосив на тому, що оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а відповідно до ст.277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим 04.11.1950, ратифікована 17.07.1997).

У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Частина перша статті 30 Закону України «Про інформацію» встановлює заборону на притягнення до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Згідно з частиною другою вказаної статті оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Не має характеру оціночних суджень інформація, яка стосується конкретних подій, конкретної особи та подається як установлений факт.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» суд зазначає, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

Отже, спростуванню підлягає тільки недостовірна інформація, яка була висловлена у формі фактичних тверджень. Тому позивач повинен вказати конкретні висловлювання, які він вважає недостовірними, а суд зобов`язаний оцінити, чи є ці висловлювання фактичними твердженнями, чи оціночними судженнями.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі №758/2931/19.

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлю наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.

Позивачем на підтвердження позовних вимог був наданий висновок експерта Л.Фраймович за результатами семантико-текстуального дослідження за заявою ОСОБА_1 №3474 від 08квітня 2024року, згідно якого текст публікації на сторінці користувача « ІНФОРМАЦІЯ_6 » у інтернет-мережі Facebook (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 поширеної ІНФОРМАЦІЯ_1 для необмеженого кола осіб: «Це ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - прораб будівництва на вкл. АДРЕСА_1 , що минулу суботу зламав мені ребро.. На відміну від мене - в його житті нічого не змінилось. Він і далі працює на Будинку ІНФОРМАЦІЯ_8 . ІНФОРМАЦІЯ_5. Національна поліція України не може його ані знайти, ані затримати. Київ ІНФОРМАЦІЯ_1», містить інформацію негативного характеру щодо особи ОСОБА_1 . Вказана інформація викладена у формі фактичних тверджень.

Стороною відповідача на підтвердження своїх доводів про незаконне будівництво за адресою по АДРЕСА_1 та завдання фізичної шкоди ОСОБА_3 зі сторони позивача було надано копії: приписів, витягів з ЄРДР, скарги на постанову про закриття кримінального провадження.

Як вбачається з припису №2320686 від 15 липня 2024 року, він складений щодо власника воріт тимчасової огорожі за адресою: АДРЕСА_1 , яким було зобов`язано власника воріт тимчасової огорожі надати документацію на влаштування воріт металевих тимчасової огорожі, а у разі її відсутності - демонтувати.

Припис №2320687 від 15 липня 2024 року складено щодо власника будівельних матеріалів ТОВ «Будівельна компанія «Аскон», згідно якого було зобов`язано товариство надати документацію на складування будівельних робіт.

При цьому, доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 є власником воріт вказаних у приписі №2320686 від 15 липня 2024 року та є власником будівельних матеріалів ТОВ «Будівельна компанія «Аскон» вказаних у приписі №2320687 від 15 липня 2024 року стороною відповідача надано не було.

В приписі №2334370 від 02 грудня 2023 року взагалі вказано «власник невідомий» та запропоновано усунути порушення шляхом надання документації на розміщення огорожі.

Отже, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що припис №2334370 від 02 грудня 2023 року стосується ОСОБА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що власником нежитлової будівлі АДРЕСА_1 є ТОВ «РЕНТ МЕНЕДЖМЕНТ ІНВЕСТ».

Для реконструкції вказаної будівлі по АДРЕСА_1 ТОВ «РЕНТ МЕНЕДЖМЕНТ ІНВЕСТ»отримано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки реєстраційний номер 123 від 02 березня 2023 року (реєстраційний номер в ЄДЕССБ MU01:2367:1981:8303:1912), як це вимагається статтею 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Далі було розроблено проектну документацію у повній відповідності до містобудівних умов та обмежень. Проектна документація пройшла відповідну експертизу та отримала позитивний експертний звіт №02349-23 від 06 жовтня 2023 року, проект було розглянуто на Консультативній раді Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), якою проект було схвалено, та вказаним Департаментом проект погоджено і зазначено про відсутність заперечень щодо реалізації такого проекту. Потім було проведено будівельну експертизу проектної документації, яка отримала позитивний висновок та ТОВ «РЕНТ МЕНЕДЖМЕНТ ІНВЕСТ» на підставі всіх необхідних погоджень та експертиз, згідно з статтею 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» отримало основний дозвільний документ, який є підставою для проведення будівельних робіт, - дозвіл на виконання будівельних робіт КВ012230511423.

Згідно з витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ВР-002325664 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , уродженець(ка) Київ, Україна, на території України станом на 05 березня 2024 до кримінальної відповідальності не притягується, не знятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває.

Суд першої інстанції оцінивши інформацію, поширену в мережі Інтернет у соціальній мережі «Facebook» за посиланням: « ІНФОРМАЦІЯ_2 », а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_5», дійшов вірного висновку, що вказана інформація є недостовірним твердженням, оскільки містить фактичні дані про те, що позивач споруджує незаконну надбудову, що призводить до істотної дискредитації останнього, так як створює враження про начебто його незаконну діяльність у професійній сфері будівництва.

Поширена інформація формує негативну громадську думку про позивача, руйнує репутацію останнього, а тому є такою, що порушує право позивача на повагу до його честі, гідності і ділової репутації.

При цьому, стороною відповідача не надано доказів достовірності оспорюваної інформації.

А відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду про визнання вказаної інформації недостовірною та її спростування.

Посилання сторони відповідача на те, що фактичним підґрунтям для публікації вищезазначеної інформації стала наявність кримінального провадження №12023105100002567 за зверненням депутатки Київської міської ради Ксенії Семенової, колегія суддів не бере до уваги, оскільки не надано доказів на підтвердження того, що у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_1 перебуває у статусі, зокрема, підозрюваного або обвинуваченого, вирок у вказаному кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 відсутній.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висловлювання: «На відміну від мене - у його житті нічого не змінилось.», «Національна поліція України не може його ані знайти, ані затримати...», є оціночними судженнями, які не підлягають визнанню недостовірними та не є такими, що принижують честь, гідність та ділову репутацію позивача, а тому суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання недостовірною інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 о 16:39 год. ОСОБА_3 в мережі Інтернет у соціальній мережі «Facebook» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 а саме: «Це ОСОБА_1 , … що минулу суботу зламав мені ребро…», суд першої інстанції виходив з того, що докази наявні у матеріалах справи дають можливість достовірно стверджувати нанесення ОСОБА_1 тілесних ушкоджень у вигляді зламаного ребра ОСОБА_3 .

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до витягу з ЄРДР у кримінальному провадженні №12024105100000233 від 04 лютого 2024 року, потерпілим є ОСОБА_3 , та як вбачається з короткого викладу обставин: «До Шевченківського УП ГУНП у м.Києві, надійшла заява від ОСОБА_3 , з приводу того, що 03 лютого 2024 року, приблизно о 12 год 00 хв, перебуваючи за адресою: м.Київ, АДРЕСА_1, гр.. ОСОБА_1 перебуваючи на вулиці, наніс тілесні ушкодження заявнику, а саме один удар в область тулубу».

Згідно довідки №16, виданої травматологічним пунктом філії №1 КНП «КДЦ» Шевченківського району м.Києві, ОСОБА_3 звертався до травмпункту 03 лютого 2024 року о 16:30 год, діагноз: ЗТГК Забій грудної клітини зліва, перелам.

Як вбачається з рентгенографії ребер ОСОБА_3 від 06 лютого 2024 року, висновок: Рентгенознаки не можна виключити перелом 10 ребра зліва без значимого зміщення уламків.

Відповідно до консультативного висновку ортопеда-травматолога від 08 лютого 2024 року, пацієнт ОСОБА_3 , клінічний висновок: ЗТГК Перелом 10-го ребра зліва.

Позивач вказував на те, що відповідач наводить оскаржувану інформацію: «Це ОСОБА_1 , … що минулу суботу зламав мені ребро…» в стверджувальній формі, конкретно вказуючи про вчинення ним кримінально караних діянь, які, за його твердженням, реально існували в минулу суботу, а не у формі підозри. Зазначав, що оскаржувані твердження зроблені не в рамках кримінального провадження, а у мережі Інтернет, а тому створює негативну соціальну оцінку позивача, як громадянина України в очах знайомих, оточуючих, колег по роботі та всіх громадян України, порушує таким чином його честь, гідність та ділову репутацію. Така інформація має негативний характер, оскільки повідомляє третім особам про порушення ним загальновизнаних правил співжиття, прийнятих у суспільстві вимог та принципів етики і моралі, та є такою, що порушує його немайнові права.

Пунктом 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Частиною другою статті 62 Конституції України та частиною 2 статті2 КК України закріплено принцип презумпції невинуватості, згідно з якими особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Враховуючи системний аналіз норм Конституції України, КПК України та принцип презумпції невинуватості, який закріплений у статті 62 Конституції України, статті 2 КК України, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статті 11 Загальної декларації прав людини, пункту 2 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року можна дійти висновку про відсутність правових підстав стверджувати, що особа, яка не перебуває в статусі підозрюваного чи в іншому із зазначених вище процесуальних статусів, має відношення до вчинення злочину.

Таким чином, посилання на конкретну фізичну особу у контексті її обвинувачення у вчиненні діяння, за яке передбачена кримінальна відповідальність, можливе лише у випадку, коли особа перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного. При цьому вирок суду є єдиним процесуальним документом, що встановлює винуватість.

Оцінюючи поширену ОСОБА_3 в мережі Інтернет у соціальній мережі «Facebook» інформацію, а саме: «Це ОСОБА_1 , … що минулу суботу зламав мені ребро…», колегія суддів вважає, що вказана інформація викладена в стверджувальній формі, конкретно вказуючи про вчинення позивачем кримінально караного діянння.

При цьому, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що саме ОСОБА_1 зламав ребро ОСОБА_3 .

Та обставина, що відповідач звертався до травматологічного пункту і йому констатували «забій грудної клітини зліва» та «перелом ребра» не може вказувати на те, що саме ОСОБА_1 зламав ребро відповідачу.

Отже, факт нанесення позивачем тілесних ушкоджень у вигляді перелому ребра відповідачу не підтверджено належними доказами.

А відтак, колегія суддів приходить до висновку, що інформація, поширена ІНФОРМАЦІЯ_1 о 16:39 год. ОСОБА_3 в мережі Інтернет у соціальній мережі «Facebook» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 а саме: «Це ОСОБА_1 , … що минулу суботу зламав мені ребро…», є недостовірною, оскільки в ній стверджується про заподіяння позивачем тілесних ушкоджень відповідачу у вигляді переламу ребра, що створює негативну соціальну оцінку позивачав очах знайомих, оточуючих, колег по роботі, а відтак є такою, що порушує право позивача на повагу до честі, гідності та недоторканість ділової репутації.

Таким чином, вказана інформація підлягає спростуванню відповідачем шляхом розміщення на власній сторінці соціальної мережі Facebook за адресою ІНФОРМАЦІЯ_4 повного тексту рішення суду (без знеособлення учасників справи) у цій справі таким самим шрифтом, як і спростована інформація, не допускаючи при цьому власних коментарів, із забезпеченням вільного доступу до спростування без вимоги внесення паролів та/або кодів, тощо, під заголовком «Спростування».

Також колегія суддів не погоджується в висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч.3 ст.23 ЦК України).

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження №14-298цс18) зроблено висновок про те, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції та її перегляду в суді апеляційної інстанції підтвердилися обставини поширення відповідачами недостовірної інформації про позивача, колегія суддів виходячи із загальних засад розумності, справедливості, пропорційності, враховуючи глибину переживань позивача вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 3000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

На вказане вище суд першої інстанції уваги не звернув, а відтак рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 листопада 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недостовірною інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 о 16:39 год. ОСОБА_3 в мережі Інтернет у соціальній мережі «Facebook» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 а саме: «Це ОСОБА_1 , … що минулу суботу зламав мені ребро…», зобов`язання спростувати та видалити недостовірну інформацію, відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню та ухваленням в цій частині нового про часткове задоволення вказаних вимог.

Щодо ухвалення судом першої інстанції додаткового рішення від 28 листопада 2024 року на підставі п.1 ч.1 ст.270 ЦПК України, колегія суддів виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, у листопаді 2024 року представник позивача звернувся до суду першої інстанції із заявою, в якій просив стягнути з відповідача сплачений судовий збір у розмірі 4844,80 грн., 32000,00 грн. за проведення семантико-текстуальної експертизи на замовлення позивача, 4500,00 грн. за оплата за виготовлення експертного висновку за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет.

Згідно з п.1 ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.

Ухвалюючи додаткове рішення та стягуючи з відповідача 605,60 грн. судового збору та 1125 грн. витрат пов'язаних з залученням спеціаліста, суд першої інстанції виходив з пропорційності задоволених вимог.

Відмовляючи у стягненні витрат за проведення семантико-текстуальної експертизи на замовлення позивача, суд посилався на те, що він відхилив та не прийняв до уваги, як належний і допустимий доказ - семантико-текстуальну експертизу.

Згідно з ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі №530/1731/16-ц зроблено висновок, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

З огляду на те, що колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 листопада 2024 рокута взяла до уваги висновок експерта за результатами семантико-текстуального дослідження за заявою ОСОБА_1 №3474 від 08 квітня 2024 року, оскільки він містить інформацію щодо предмета доказування та виконаний Фраймович Л.В. , як судовим експертом, а відтак наявні підстави для зміни розподілу судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що позивач поніс судові витрати у розмірі 4500 грн. по оплаті за виготовлення експертного висновку за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет, що підтверджується копією квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №0.0.3500772936.1 від 29лютого 2024 року та актом наданих послуг №1-36/2024 від 15 березня 2024 року та 32000 грн. за проведення семантико-текстуальної експертизи, що підтверджується копією квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №0.0.3500766965.1від 29 лютого 2024 року.

Отже, додаткове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 відповідно до п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України судових витрат по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 1680,54 грн., витрат за проведення семантико-текстуальної експертизи у розмірі 9600 грн., витрат пов'язані з залученням спеціаліста у розмірі 1350 грн. та витрат по сплаті судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 2016,65 грн.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_1 -ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 листопада 2024 року та на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 листопада 2024 року та про залишення без задоволення апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 листопада 2024 року.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 листопада 2024 року - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 листопада 2024 року та на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 листопада 2024 року - задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 листопада 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недостовірною інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 о 16:39 год. ОСОБА_3 ем в мережі Інтернет у соціальній мережі «Facebook» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 а саме: «Це ОСОБА_1 , … що минулу суботу зламав мені ребро…», зобов`язання спростувати та видалити недостовірну інформацію, відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове наступного змісту.

Визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 о 16:39 год. ОСОБА_3 в мережі Інтернет у соціальній мережі «Facebook» за посиланням: « ІНФОРМАЦІЯ_2 », а саме: «Це ОСОБА_1 , … що минулу суботу зламав мені ребро».

Зобов`язати ОСОБА_3 протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію, поширену на його особистій сторінці у соціальній мережі «Facebook» ІНФОРМАЦІЯ_1 о 16:39 год. за посиланнями « ІНФОРМАЦІЯ_2 », а саме: «Це ОСОБА_1 , … що минулу суботу зламав мені ребро», шляхом розміщення на власній сторінці соціальної мережі Facebook за адресою ІНФОРМАЦІЯ_4 повного тексту рішення суду (без знеособлення учасників справи) у цій справі таким самим шрифтом, як і спростована інформація, не допускаючи при цьому власних коментарів, із забезпеченням вільного доступу до спростування без вимоги внесення паролів та/або кодів, тощо, під заголовком «Спростування».

Зобов`язати ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили видалити недостовірну інформацію, поширену на його особистій сторінці у соціальній мережі «Facebook» ІНФОРМАЦІЯ_1 о 16:39 год. за посиланнями « ІНФОРМАЦІЯ_2 », а саме, наступну фразу: «Це ОСОБА_1 , … що минулу суботу зламав мені ребро».

Стягнути з ОСОБА_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 на відшкодування моральної шкоди 3000 грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове.

Стягнути з ОСОБА_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 1680 грн. 54 коп., витрати за проведення семантико-текстуальної експертизи у розмірі 9600 грн., витрати пов'язані з залученням спеціаліста у розмірі 1350 грн. та витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 2016 грн. 65 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 30 червня 2025 року.

Головуючий:

Судді: