№ провадження 33/490/257/12 Головуючий у 1 й інстанції - Затолочний Б.С.

Категорія: Головуючий у 2-й інстанції - Сенченко І.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2012 року суддя апеляційного суду Дніпропетровської області Сенченко І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську, за участю правопорушника ОСОБА_2, його апеляційну скаргу на постанову Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 березня 2012 року у справі про адміністративне правопорушення, якою

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, громадянина України, освіта вища, працюючого на посаді слідчого СВ Центрально-Міського РВ Криворізького МУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-2 КУпАП, з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі 850 гривень, з конфіскацією незаконно одержаної вигоди в розмірі 2000 гривень, -

встановив:

Згідно постанови Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 березня 2012 року, ОСОБА_2, працюючи на посаді слідчого СВ Центрально-Міського РВ Криворізького МУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області, маючи звання капітана міліції, будучи посадовою особою органів внутрішніх справ, порушив обмеження щодо використання службового становища при наступних обставинах.

На початку грудня 2011 року в провадження ОСОБА_2 була передана кримінальна справа № 55112008, порушена слідчим СВ Центрально-Міського РВ КМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області лейтенантом міліції Холоденко Д.В. за фактом крадіжки майна за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 185 КК України.

В подальшому, з метою одержання неправомірної вигоди ОСОБА_2, використовуючи своє службове становище, почав вимагати грошові кошти у розмірі 6000 гривень у мешканця м. Кривого Рогу ОСОБА_5 за непритягнення останнього у якості обвинуваченого за вищевказаною кримінальною справою.

Справа № 33/490/257/12 Головуючий у першій інстанції:Затолочний Б.С.

Категорія: ч. 1 ст. 172-2 КУпАП Головуючий у другій інстанції: Сенченко І. М

05 січня 2012 року ОСОБА_5 звернувся до Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області із заявою про вимагання від нього слідчим СВ Центрально-Міського РВ КМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_2 грошових коштів та ініціативно надав диктофон із записами, зробленими ним з метою фіксації розмов зі слідчим.

06 січня 2012 року ОСОБА_5 за вимогою ОСОБА_2 в його службовому кабінеті № 113 Центрально-Міського РВ КМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області, розташованого за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Першотравнева, б. 14, приблизно о 14 годині 15 хвилин передав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 2000 гривень за непритягнення ОСОБА_5 в якості обвинуваченого по кримінальній справі.

Районний суд прийшов до висновку про те, що ОСОБА_2, будучи посадовою особою органів внутрішніх справ, в порушення ст. ст. 2, 3, 5 Закону України «Про міліцію», ст. 114 КПК України отримав грошові кошти в розмірі 2000 гривень, тобто одержав неправомірну вигоду, що не перевищує 5 мінімальних доходів громадян, чим порушив обмеження щодо використання службового становища, передбачене ч. 1 ст. 6 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», тобто вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 172-2 КУпАП.

Постановою суду першої інстанції ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-2 КУпАП, з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі 850 гривень, з конфіскацією незаконно одержаної вигоди в розмірі 2000 гривень.

Не погоджуючись з вищевказаною постановою суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду про визнання його винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-2 КУпАП та закрити провадження у справі відносно його в зв'язку з недоведеністю його провини у вчиненні даного правопорушення.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 посилається на те, що 06 січня 2012 року, о 13 годині 30 хвилин покинув районний відділ і разом зі своїм батьком ОСОБА_6 направився до 3-ї міської лікарні, де о 13 годині 50 хвилин був оглянутий лікарем-терапевтом ОСОБА_7, який після огляду, в зв'язку з важким станом здоров'я, видав йому направлення для госпіталізації до інфекційної лікарні, яке було датовано 06 січня 2012 року о 13 годині 55 хвилин. Відсутність його в районному відділі в вказаний в постанові час підтверджується показами свідків ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_1. Також, апелянт вказав на те, що покази постового районного відділу ОСОБА_10 свідчать про те, що він бачив його о 13 годині 30 хвилин, коли він виходив з районного відділу, і більше не повертався. Відвідування ОСОБА_5 районного відділу спростовується й тим, що в книзі обліку та відвідувачів відсутній запис про те, що ОСОБА_5 заходив до самого приміщення районного відділу.

На думку апелянта, записи розмов зроблені ОСОБА_5 на цифровий диктофон, не можуть визнаватись і прийматись судом в якості доказів так як вони були отримані не в встановленому законом порядку і є недопустимими. Також, в матеріалах справи відсутні мобільний телефон і цифровий диктофон, на які начебто самим ОСОБА_5 були зроблені записи розмов. Апелянт зауважив, що переписування цифрових аудіо записів з одного носія на інший, і не надання їх у первинному виді, ставить під сумнів їх наявність та відповідність дійсного змісту розмови, яка мала місце. Для встановлення ідентичності голосів на оригіналах цифрових записів належних апелянту чи ОСОБА_5, а також відсутності, чи наявності перекручення та фальсифікації самих записів, не проведена фоноскопічна експертиза.

ОСОБА_2 стверджує, що акти огляду і помітки грошових коштів, акти видачі і огляду цифрового диктофону не можуть бути визнані в якості доказів, так як були складені з істотними порушеннями чинного законодавства, а саме вимог Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», ст. ст. 84, 85, 190, 191, 195 КПК України.

Разом з тим, апелянт зазначив, що покази ОСОБА_5, понятих ОСОБА_13 і ОСОБА_14, а також рапорти працівників Служби безпеки України Остапенка А.В., Тутомірова О.Б., Якименка О.І. є суперечливими і містять розбіжності, а факт спостереження грошей на його робочому столі спростовується неможливістю щось побачити через замкову щілину. Рапорти співробітників Служби безпеки України та показання понятих і ОСОБА_5 є неправдивими, але він позбавлений можливості надати докази цього, так як головуючий у судовому засіданні відмовив ОСОБА_2 вести протокол оскільки, на його думку, це не передбачено КУпАП, а також головуючий відмовився фіксувати судовий процес технічними засобами не пояснюючи причини такої відмови, що є грубим порушенням вимог п. 7 ст. 129 Конституції України. Стосовно протоколу про адміністративне правопорушення, то він складений з суттєвими порушеннями норм КУпАП, а також містить значну кількість розбіжностей і невідповідностей.

Апелянт вважає, що відсутні достатні і достовірні докази його винності в скоєнні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, а справа підлягає закриттю у зв'язку з недоведеністю його провини і відсутністю в його діях складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-2 КУпАП.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 підтримав подану апеляційну скаргу в повному обсязі та просив задовольнити її.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши ОСОБА_2, вивчивши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення поданої скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати, зокрема, чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні.

Згідно з вимогами ст. 245 КУпАП, завданням провадження у справі про адміністративне правопорушення є своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-2 КУпАП, за обставин, зазначених у постанові суду, підтверджується зібраними по справі доказами в їх сукупності, які були досліджені в судовому засіданні та наведені у постанові, відповідає фактичним обставинам справи, є законним і обґрунтованим.

Даний висновок суду підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»(а.с. 1-4), рапортом старшого оперуповноваженого 2 відділу ГВБКОЗ УСБУ у Дніпропетровській області (а.с. 5), постановою про відмову в порушенні кримінальної справи (а.с. 7-8), заявою ОСОБА_5 (а.с. 9), актом огляду та помітки грошових коштів від 06 січня 2012 року (а.с. 28-34), актом добровільної видачі від 05 січня 2012 року, відповідно до якого ОСОБА_5 добровільно передав зафіксовані розмови зі слідчим ОСОБА_2 (а.с. 35), актом огляду цифрового диктофону, на якому зафіксовано розмови двох чоловіків, в ході яких один із співрозмовників обіцяє надати іншому грошові кошти, особу якій будуть передаватися кошти він називає ОСОБА_18, а дана зустріч призначена на 14 годин в п'ятницю (а.с. 36-39), актом добровільної видачі від 06 січня 2012 року, відповідно до якого ОСОБА_5 добровільно видав співробітникам Служби безпеки України цифровий диктофон, зафіксувавши ним розмову з ОСОБА_2 (а.с. 40), актом цифрового диктофону від 06 січня 2012 року, згідно якого оглянуто цифровий диктофон ОСОБА_5 та прослухано зафіксовану розмову двох чоловіків, один з яких передає іншому якусь річ і при цьому повідомляє, що передає «дві»і обіцяє до вечора принести решту (а.с. 41-42).

З пояснень ОСОБА_5 вбачається, що відносно нього була порушена кримінальна справа за заявою ОСОБА_20. ОСОБА_5 після зустрічі з ОСОБА_20 дійшов згоди, що передасть йому 1 200 гривень і той напише, що претензії відсутні. На початку 2011 року ОСОБА_5 дійсно передав обумовлену суму грошових коштів ОСОБА_20, про що останній написав розписку. Передаючи дану розписку новому слідчому по справі ОСОБА_2, останній пояснив, що не може закрити кримінальну справу і щоб залагодити ситуацію, ОСОБА_5 повинен передати йому хабар у розмірі 6000 гривень. Наприкінці 2011 року ОСОБА_2 зателефонував ОСОБА_5 і запросив його до себе у кабінет, де і відбулася бесіда стосовно передачі вищезазначеної суми. 04 січня 2011 року ОСОБА_5 зустрівся зі слідчим ОСОБА_2 та повідомив, що має лише 2000 гривень і 06 січня 2012 року йому повинні передати всю суму за продаж власного автомобіля на, що слідчий почав погрожувати ОСОБА_5 і його сім'ї, призначивши зустріч 06 січня 2012 року о 14 годині. 06 січня 2012 року ОСОБА_5 звернувся до органів Служби безпеки України з відповідною заявою. ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 2000 гривень передав співробітникам Служби безпеки України, про що було складено протокол огляду і помітки грошових коштів, а кошти повернуті. ОСОБА_5 прибув до райвідділу, звернувся до чергового про те, що йому потрібно до слідчого ОСОБА_2, на що черговий відповів, що треба зачекати. Через 5-10 хвилин з'явився слідчий ОСОБА_2 і провів його до свого кабінету, де ОСОБА_5 і дістав гроші у сумі 2000 гривень, поклавши їх на стіл, а решту пообіцяв принести ввечері, на що слідчий погодився, залишивши 2000 гривень. Після цього вони разом вийшли з кабінету, слідчий зачинив двері. Грошові кошти залишились на столі (а.с. 43-44).

Крім того, з письмових пояснень ОСОБА_21 видно, що згідно з записами зробленими нею у журналі прийому хворих в стаціонар о 18 годині 05 хвилин до їхнього закладу звернувся громадянин ОСОБА_2 з скаргами на недомагання, нудоту та блювання, нею було прийняте рішення про його госпіталізацію. По закінченню заповнення медичної картки, ОСОБА_2 запитав її, чи можливо змінити у картці час його звернення до медичного закладу на 14 годину. У зазначеному проханні було відмовлено, у картці було зазначено 18 годин 05 хвилин. Дане запитання було озвучене у присутності фельдшера ОСОБА_22. Також, ОСОБА_21 поставила до відома про цей факт головного лікаря інфекційної лікарні ОСОБА_23 (а.с. 54).

Як вбачається з постанови суду першої інстанції, свідок ОСОБА_23 показав суду, що працює на посаді головного лікаря інфекційної лікарні №1, у яку о 18.00 годині 06 січня 2012 року був госпіталізований ОСОБА_2. Зі слів лікаря ОСОБА_21, яка була на чергуванні, ОСОБА_23 стало відомо, що ОСОБА_2 черговому лікарю ніякого направлення не пред'являв та просив її зафіксувати час його госпіталізації о 14 годині. Направлення в інфекційну лікарню виписане лікарем 3-ї міської лікарні, було пред'явлене батьком ОСОБА_6 через кільки днів разом із запитом із Центрально-Міського РВ (а.с. 172 зворотна сторона).

Отже, твердження апелянта стосовно того, що він 06 січня 2012 року, о 13 годині 30 хвилин покинув районний відділ і разом зі своїм батьком ОСОБА_6 направився до 3-ї міської лікарні, де о 13 годині 50 хвилин був оглянутий лікарем-терапевтом ОСОБА_7, який, після огляду, в зв'язку з важким станом здоров'я, видав йому направлення для госпіталізації до інфекційної лікарні, яке було датовано 06 січня 2012 року о 13 годині 55 хвилин, спростовуються матеріалами справи.

З пояснень понятих ОСОБА_14 та ОСОБА_13 слідує, що в замкову щілину кабінету №113 в будівлі Центрально-Міського районного відділу було видно, що на столі дійсно знаходились грошові кошти в купюрах номіналом 100 і 200 гривень. Через деякий проміжок часу з даного кабінету пролунав звук битого скла, одразу після цього співробітники вибили двері і за вікном поняті побачили чоловіка, який тримав у руках вудку, більша частина якої була просунута через розбиту кватирку в кабінет. Грошові кошти, які раніш лежали на столі були розкидані по кабінету (а.с. 48-53).

З рапорту капітана Остапенка А.В. видно, що поглянувши через замкову щілину, він побачив частину кабінету, де був розташований письмовий стіл на якому знаходились поруч дверей, грошові кошти, згорнуті навпіл, у купюрах номіналом 100 та 200 гривень. На прохання співробітників СБУ викликати ОСОБА_2 та відчинити двері, начальник Лисаков А.Г. повідомив, що у районного відділу відсутній дублікат ключів від даного кабінету. Співробітники міліції на протязі тривалого часу телефонували ОСОБА_2, але той не відповідав на телефонні дзвінки. Після цього, Лисаков А.Г. запропонував зачекати, поки створиться комісія і двері буде відкрито. Приблизно о 15 годині 30 хвилин за дверима почувся звук битого скла. Майор Золотухін А.І., заглянувши у щілину замку, сказав, що із зовнішньої сторони будівлі через вікно видно образ людини, яка розбила кватирку і намагається потрапити до кабінету. У зв'язку з цим було прийнято рішення вибити двері фізично, що і було зроблено. Коли двері відчинилися, за вікном Остапенко А.В. побачив ОСОБА_6, який йому відомий, як колишній співробітник Центрально-Міського РВ КМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області, батько слідчого за допомогою вудочки, що була просунута через розбите скло вікна, намагався дотягнутися до грошових коштів, що лежали накраю стола (а.с. 55-59).

Аналогічні дані містяться в рапортах майора Тутомірова О.Б. (а.с. 57-58), майора Якименка О.І.. Останній також зазначив у рапорті, що він та Золотухін А.І. вийшли з будівлі райвідділу і направились до тильної сторони райвідділу де знаходилося вікно кабінету №113, зайшовши за будівлю райвідділу вони вискочили у сторону від проїзної частини, оскільки їм на зустріч на великій швидкості виїхав автомобіль «SsangYong Rexton», д.н.з. НОМЕР_1, синього кольору. За даними ДАІ вказаний автомобіль зареєстрований за ОСОБА_6 (а.с. 59-60).

В матеріалах справи про адміністративне правопорушення міститься акт огляду та помітки грошових коштів від 06 січня 2012 року, з якого вбачається, що згідно пояснень громадянина ОСОБА_5 вказані гроші у розмір 2000 гривень, які він повинен передати слідчому ОСОБА_2, складають чотирнадцять купюр номінальною вартістю 100 гривень кожна та три купюри номінальною вартістю 200 гривень кожна (а.с. 28).

Виходячи з вищенаведеного, твердження апеляційної скарги щодо суперечності і розбіжності показів ОСОБА_5, понятих ОСОБА_13 і ОСОБА_14, а також рапортів працівників СБУ Остапенка А.В. Тутомірова О.Б., Якименка О.І., суд апеляційної інстанції вважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи.

Разом з тим, суд першої інстанції правильно відкинув пояснення свідків ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11 оскільки ці показання надані зацікавленими особами.

Матеріалами справи про адміністративне правопорушення встановлено, що у ОСОБА_5, понятих ОСОБА_13 і ОСОБА_14 відсутні підстави давати неправдиві пояснення відносно обставин справи, їх пояснення є послідовними і підтверджуються доказами, які містяться в матеріалах справи.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає доводи апеляційної скарги щодо недоведеності провини ОСОБА_2 і відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-2 КУпАП, безпідставними.

Розглядаючи матеріали справи про адміністративне правопорушення, районний суд дослідив належним чином зібрані докази в їх сукупності, а також з'ясував всі обставини по справі, тобто дотримався вимог ст. ст. 251, 280 КУпАП.

При винесенні постанови судом було вжито заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження матеріалів справи.

Отже, з урахуванням наведеного, суд першої інстанції правильно і аргументовано виклав правову позицію по даній справі та на законних підставах визнав, що в діяннях ОСОБА_2 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-2 КУпАП, а накладаючи адміністративне стягнення у виді штрафу, суд дотримався загальних правил накладення стягнення за адміністративне правопорушення, передбачених ст. 33 КУпАП, і обґрунтовано визначив вид та розмір адміністративного стягнення, виходячи з характеру вчиненого правопорушення.

Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови суду, апеляційним переглядом не встановлено.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову районного суду -без змін.

Керуючись ст. ст. 7, 252, 294 КУпАП, -

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 березня 2012 року відносно ОСОБА_2 - без змін.

Постанова апеляційного суду є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя

апеляційного суду

Дніпропетровської області І.М. Сенченко