АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-3457/11
Головуючий по 1-й інстанції Крючко Н.І.
Суддя-доповідач: Пікуль В. П.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2011 року м.Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:
головуючого судді : Пікуля В.П.,
суддів : Акопян В.І., Петренка В.М.,
при секретарі: Ємельяновій В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант»
на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 30 червня 2011 року
у справі за позовом ОСОБА_3, третя особа Публічне акціонерне товариство «Дельта-Банк» до ОСОБА_2, Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» в особі управління страхування ТДВ СК «Альфа-Гарант» в м. Полтаві та Полтавській області, про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди
та за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта-Банк» до ОСОБА_3, Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» в особі ТДВ СК «Альфа-Гарант» в м. Полтаві та Полтавській області про стягнення страхового відшкодування, -
В С Т А Н О В И Л А :
У липні 2010 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_2, Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія (далі ТДВ СК) «Альфа-Гарант» в особі Управління страхування ТДВ СК «Альфа - Гарант» в м. Полтава та Полтавській області про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини ОСОБА_2, посилаючись на те, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди її син ОСОБА_4 отримав тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили його смерть, а автомобіль «Дачія-Логан», який йому належав, отримав значні технічні пошкодження.
Будучи, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, на підставі ст. 1261 ЦК України, спадкоємцем майна ОСОБА_4, яким зокрема є автомобіль «Дачія - Логан» д.н.з. НОМЕР_1, ОСОБА_3 просила стягнути в рахунок відшкодування матеріальних збитків, що завдані ушкодженням транспортного засобу з ТДВ СК «Альфа-Гарант» 48 037 грн. 14 коп., а з ОСОБА_2 5 337 грн. 46 коп., які становлять франшизу та не відшкодовуються страховою компанією. Також позивачка просила стягнути з ОСОБА_2 вартість ритуальних послуг, яка становить 1 812 грн. 30 коп., витрати на поминальний обід в сумі 2 225 грн. 61 коп. Спричинену моральну шкоду позивач оцінює в сумі 200 000 грн.
31 серпня 2010 року позивачкою ОСОБА_3 подано до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь гроші в сумі 4 561 грн. 66 коп. як відшкодування матеріальної шкоди та 200 000 грн., як відшкодування моральної шкоди. Із відповідача ТВД СК «Альфа-Гарант» просила стягнути 51 850 грн. 85 коп.
Ухвалою суду від 31 січня 2011 року до участі у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ТДВ СК «Альфа-Гарант» про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в якості третьої особи на стороні позивача, що не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору залучено - Публічне акціонерне товариство (далі ПАТ) «Дельта – Банк».
25 травня 2011 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_3, ТДВ СК «Альфа - Гарант» в м. Полтаві та Полтавській області про стягнення страхового відшкодування, посилаючись на те, що 01 вересня 2006 року між ТОВ «Український промисловий банк» та гр. ОСОБА_4 був укладений договір № 162/ФКВ-07, згідно з умовами якого Банк надав ОСОБА_4 кредитні кошти у розмірі 11 570 USD з розрахунку 11,5 % річних за весь час фактичного користування кредитом на строк з 20 вересня 2007 року по 19 вересня 2014 року. Станом на 19.04.2011 року зобов’язання не виконуються належним чином, у зв’язку з чим наявна прострочена заборгованість.
Тому, представник третьої особи на стороні позивача з самостійними вимогами ПАТ «Дельта Банк» просив: стягнути з ТДВ СК «Альфа-Гарант» суму страхового відшкодування 51 850, 85 грн.; страхове відшкодування стягнуте з ТДВ СК «Альфа-Гарант», перерахувати на користь ПАТ «Дельта Банк» як вигодонабувача за договором страхування.
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 30 червня 2011 року (ухвалою суду від 16 вересня 2011 року виправлена описка в даті рішення) позов ОСОБА_3, третя особа Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» до ОСОБА_2, Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» в особі Управління страхування ТДВ СК «Альфа - Гарант» в м. Полтава та Полтавській області про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди – задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 кошти в сумі 4 561 грн. 66 коп. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 200 000 грн. в рахунок відшкодування моральної (немайнової) шкоди, а всього 204 561 грн. 66 коп.
Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_3 кошти в сумі 51 850 грн. 85 коп. в рахунок страхового відшкодування.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір (державне мито) в сумі 10 045 грн. 62 коп.
Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь держави судовий збір (державне мито) в сумі 518 грн. 51 коп.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 96 грн. в рахунок відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_3 24 грн. в рахунок відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3, Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» в м. Полтава та Полтавській області про стягнення страхового відшкодування – відмовлено в повному обсязі за безпідставністю.
З рішенням суду не погодилось ТДВ СК «Альфа-Гарант», яке його оскаржило, просило рішення суду скасувати в частині задоволення позову ОСОБА_3 до ТДВ СК «Альфа-Гарант» та ухвалити нове про відмову у задоволенні цього позову з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.
ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині стягнення з нього 4561, 66 грн. матеріальної шкоди, 200 000 грн. моральної шкоди та судових витрат – змінити, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до нього про стягнення матеріальної шкоди відмовити, а позовні вимоги про стягнення моральної шкоди задовольнити частково в розмірі 6027,27 грн. Також просив змінити розмір судових витрат, стягнувши з нього на користь ОСОБА_3 15 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 8,50 грн. судового збору на користь держави.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга ТДВ СК «Альфа-Гарант» підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_2 частковому задоволенню.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Пункт 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України передбачає можливість суду апеляційної інстанції змінити рішення суду першої інстанції.
Згідно пунктів 3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни є: невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що 19 липня 2009 року близько 13 год. 15 хв. ОСОБА_2, керуючи автомобілем «Дачія-Логан», д.н.з НОМЕР_1, рухаючись по автодорозі Київ-Харків-Довжанський з боку м. Полтави у напрямку м. Києва, на 93 кілометрі вказаної дороги, на території Переяслав-Хмельницького району Київської області, порушив вимоги Правил дорожнього руху України, не впорався з керуванням автомобіля, виїхав на розподільчу смугу, де допустив його перекидання. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4, як пасажир автомобіля, отримав тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили його смерть, а автомобіль «Дачія-Логан» отримав значні технічні пошкодження. Зіткнення сталося внаслідок порушення водієм ОСОБА_2 правил п.п. 1.3, 1.5, 2.3, 12.1 Правил дорожнього руху України.
Вироком Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 20 січня 2010 року ОСОБА_2 визнаний винним в скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та засуджений до 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК України, останнього звільнено від відбування покарання в основній частині з іспитовим строком терміном на 3 роки (а.с. 10).
Як передбачено ч. 4 ст. 61 ЦПК України, вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, обов’язковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвально вирок, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою та звільняють позивачку ОСОБА_3 від доказування даних обставин.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу станом на 19 липня 2009 року автомобіль «Дачія-Логан» д.н.з. НОМЕР_1 належав ОСОБА_4
На момент дорожньо-транспортної пригоди вказаним автомобілем керував відповідач ОСОБА_2 в присутності ОСОБА_4
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення з ТДВ СК «Альфа-Гарант» страхового відшкодування суд першої інстанції виходив із того, що Страховик безпідставно відмовив у виплаті страхового відшкодування. Зокрема, суд першої інстанції вказав на те, що заява про добровільне страхування, у якій вказано, що ОСОБА_4 був однією особою допущеною до керування транспортним засобом, поширюється на проміжок часу з 21.09.2007 року по 20.09.2008 року, а зміна страхового випадку була зумовлена непередбаченими життєвими обставинами - смертю батька потерпілого.
Проте, з висновком суду не можна погодитися з таких підстав.
Статтею 991 ЦК України та ст. 26 Закону України «Про страхування» визначені підстави для відмови в здійсненні страхової виплати та вказано, що договором страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.
Із матеріалів справи також вбачається, що 20.09.2007 року між ТДВ СК «Альфа-Гарант» та ОСОБА_4 був укладений договір добровільного страхування наземного транспортного засобу (далі ТЗ), що є предметом застави № 06-UZ/10 – 193-00160.
При укладенні договору страхування Страхувальник був ознайомлений з Правилами та умовами страхування та погодився з ними, про що свідчить його підпис на договорі та заяві про добровільне страхування наземного транспортного засобу.
20.09.2007 року ОСОБА_4 вніс перший страховий платіж у сумі 3 258, 86 грн., тобто відповідно до ст. 18 Закону України «Про страхування» та п.9.6 розділу 9 Договору страхування, він набрав чинності з 21.09.2007 року.
19.09.2008 року Страхувальником було внесено другий платіж у сумі 2 932, 97 грн., унаслідок чого договір було пролонговано, отже на час дорожньо-транспортної пригоди договір був чинний, що сторонами не заперечується.
Відповідно до п. 3 розділу 12 Договору страхування заява на страхування, подана страхувальником, є Додатком № 1 до цього договору, тобто є чинною протягом дії всього договору, та відповідно поширюється на період настання самого страхового випадку, який стався, тобто будь-які підстави розглядати окремо строк дії заяви від строку дії договору – відсутні.
У вказаній заяві на страхування Страхувальник повідомив, що він є єдиною особою, допущеною до керування транспортним засобом .
Пунктом 1.3.2. додатку № 2 до Договору страхування передбачено обов’язок Страхувальника протягом двох робочих днів письмово інформувати Страховика про будь-яку зміну страхового ризику. Зміною страхового ризику є зміна будь-якої інформації, наведеної Страхувальником у заяві про страхування та/або зазначеної у договорі. Наприклад зміна або збільшення кількості водіїв, які мають право керувати транспортним засобом. Це положення також передбачено п. 9.2.2. Правил страхування.
Пунктом 4.2.3 Правил страхування передбачено, що не є страховим випадком та страхове відшкодування не здійснюється, якщо ТЗ було втрачено або пошкоджено унаслідок або під час керування ТЗ будь-якою особою, не зазначеною Страхувальником у заяві при укладенні договору страхування або особою не погодженою Страховиком під час дії договору страхування, якщо інше не передбачено умовами страхування.
Пункт 3.1.13 додатку № 2 до договору страхування передбачає, що виплата страхового відшкодування не здійснюється внаслідок керування транспортним засобом будь-якою особою, зазначеною Страхувальником у заяві при укладенні Договору або особою не погодженою страховиком під час дії договору.
Пунктом 3.1.7 додатку № 2 до договору страхування передбачено, що до страхових випадків не відносяться і виплата страхового відшкодування не здійснюється внаслідок зміни страхового ризику, яка не була письмово погоджена із Страхувальником.
Отже, передаючи право керування транспортним засобом ОСОБА_2, ОСОБА_4 діяв на власний ризик, а передача транспортного засобу іншій особі, виключає настання страхового випадку, оскільки відповідно до договору страхування та Правил страхування, події, що сталися внаслідок керування застрахованим транспортним засобом особою, яка не визначена договором страхування як особа, допущена до керування, не визнаються страховим випадком.
Крім того, Відповідно до ст. 985 ЦК страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов’язаний здійснити страхову виплату у разі досягнення нею певного віку або настання іншого страхового випадку.
Страхувальник має право при укладенні договору страхування призначити фізичну або юридичну особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача), а також замінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено договором страхування.
Із договору добровільного страхування вбачається, що вигодонабувачем по договору є ПАТ «Дельта- Банк».
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 30 червня 2011 року у частині задоволення позову ОСОБА_3 до ТДВ СК СК«Альфа-Гарант» про стягнення на користь ОСОБА_3 страхового відшкодування не можна вважати обґрунтованим та законним.
Колегія суддів також не може повністю погодитися із рішення суду у частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 200 000 грн. моральної шкоди.
Так, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позивачці ОСОБА_3 було завдано моральної шкоди, яка полягає у втраті сина, який був опорою для неї, завжди допомагав їй як морально, так і матеріально, відчутті сильних душевних страждань, після смерті сина вона була змушена відмовитися від звичайного способу життя, порушилися всі її життєві зв’язки.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” (зі змінами) розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру та обсягу страждань, які зазнав позивач, немайнових витрат та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має право виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Суд першої інстанції не врахував ч. 3 ст. 23 ЦК України, зазначені роз'яснення, та, визначивши розмір моральної шкоди, не в повній мірі виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.
Ураховуючи характер і обсяг моральних страждань, які зазнала ОСОБА_3, у зв'язку із смертю сина у внаслідок ДТП, інші обставини справи, а саме те, що злочин вчинений ОСОБА_2 відноситься до необережних, виходячи з роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, засад розумності, виваженості та справедливості, розмір моральної шкоди слід визначити у розмірі 60 000 грн.
Не можна погодитися із рішення суду у частині стягнення із ОСОБА_2 на користь держави судового збору у сумі 10 045 грн. 62 коп., оскільки відповідно до ст. 3 чинного на час ухвалення рішення Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» сума судового збору у частині стягнення моральної шкоди становила 8, 50 грн., а у частині майнових вимог 51 грн., а всього 59 грн. 50 коп., які із урахування задоволених позовних вимог мають бути стягнуті із відповідача.
Щодо рішення суду у частині стягнення із відповідача ОСОБА_2 матеріальної шкоди у сумі 4 561 грн. 66 коп., то колегія суддів вважає, що підстави для зміни чи скасування рішення суду у цій частині відсутні.
Так, положенням ст. ст. 1166, 1187 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Стаття 1201 ЦК України передбачає, що особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов’язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам’ятника, ці витрати.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті ( ст. 1218 ЦК України).
Як вбачається із звіту № 12/04/10 про оцінку вартості матеріального збитку нанесеного власнику пошкодженого транспортного засобу, власнику автомобіля «Дачія-Логан» д.н.з. НОМЕР_1 унаслідок ДТП нанесені збитки у сумі 67 135, 76 грн., право на відшкодування яких перейшло до ОСОБА_3, як до спадкоємця потерпілого.
Крім того, позивач має право на відшкодування понесених витрат, відповідно до ст. 1201 ЦК України.
Доводи апелянта про добровільне відшкодування завданих збитків у сумі 8 534 грн. 35 коп., не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вказана сума не відшкодовує у повному обсязі заподіяну шкоду та понесені позивачкою витрати та в повній мірі не підтверджується матеріалами справи.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності.
Частина 2 ст. 11 ЦПК України передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.
Тому суд апеляційної інстанції не вправі перевіряти законність судових рішень відносно осіб, які не подали апеляційну скаргу, оскільки в силу змагальності та диспозитивності ці особи самі визначають свою процесуальну поведінку: оскаржити рішення чи ні.
Отже, оскільки Публічне акціонерне товариство «Дельта- Банк» та інші особи рішення суду у частині відмови у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта- Банк» до ОСОБА_3, ТДВ СК «Альфа-Гарант» в м. Полтаві та Полтавській області про стягнення страхового відшкодування не оскаржили, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості перевірити законність рішення у цій частині.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до такого висновку:
рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 30 червня 2011 року у частині задоволення позову ОСОБА_3 до ТДВ СК «Альфа-Гарант» про стягнення на її користь 51 850 грн. 85 коп. в рахунок страхового відшкодування, 24 грн. в рахунок відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та стягнення на користь держави судового збору в сумі 518 грн. 51 коп. підлягає скасуванню із ухваленням у цій частині нового про відому у задоволенні позову;
рішення суду у частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 - 200 000 грн. моральної шкоди, загальної суми стягнутих коштів та суми стягнутого на користь держави судового збору слід змінити, а саме: стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 60 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього, із урахуванням 4 561 грн. 66 коп., стягнутих на відшкодуванням матеріальної шкоди, стягнути 64 561 грн. 66 коп.;
та зменшити суму стягнутого судового збору із ОСОБА_2 на користь держави до 59 грн. 50 коп.
У іншій частині рішення суду слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, п.3,4 ч.1 ст. 309, ст.ст.314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» – задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 30 червня 2011 року у частині задоволення позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» про стягнення на користь ОСОБА_3 51 850 грн. 85 коп. в рахунок страхового відшкодування, 24 грн. в рахунок відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та стягнення на користь держави судового збору в сумі 518 грн. 51 коп. – скасувати.
Ухвалити у цій частині нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю Стразова компанія «Альфа-Гарант» - відмовити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 30 червня 2011 року у частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 200 000 грн. моральної шкоди, загальної суми стягнутих коштів та суми стягнутого на користь держави судового збору змінити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 60 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього, із урахуванням 4 561 грн. 66 коп., стягнутих на відшкодуванням матеріальної шкоди, стягнути - 64 561 грн. 66 коп.
Зменшити суму стягнутого судового збору із ОСОБА_2 на користь держави до 59 грн. 50 коп.
У іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: В. П. Пікуль
Судді: