ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.06.2006 року Справа № 16/270 (10/311)
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Лотоцької Л.О. (доповідач)
суддів : Бахмат Р.М., Євстигнеєва О.С.
при секретарі судового засідання: Стуковенковій Н.В.
За участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 довіреність № б/н від 07.07.2004 року, ОСОБА_2 приватний підприємець, посвідчення НОМЕР_1
від відповідача: ОСОБА_3 приватний підприємець, посвідчення НОМЕР_2, ОСОБА_4 довіреність № б/н від 08.11.2004 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2, м. Кривий Ріг на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.03.2006 року у справі № 16/270(10/311)
за позовом : Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2, м. Кривий Ріг
до відповідача: Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3, м. Кривий Ріг
про усунення порушення права власності та звільнення приміщення
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28.03.2006 року у справі № 16/270(10/311) ( суддя Т.В.Загинайко) відмовлено в позові Суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі ОСОБА_2, м. Кривий Ріг до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3, м. Кривий Ріг про усунення порушення права власності та звільнення приміщення .
Оскаржуючи рішення, Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2, м. Кривий Ріг в апеляційній скарзі просить рішення господарського суду скасувати, позов задовольнити, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, та на невідповідність висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи,
Скаржник посилається на те, що державна реєстрація фізичної особи у якості суб'єкта підприємницької діяльності не призводить до виникнення нового суб'єкта цивільно -правових відносин, відокремленого від такої фізичної особи, а є лише підставою для набуття фізичною особою спеціального статусу, необхідного для реалізації нею права на здійснення підприємницької діяльності. Згідно з ч.1 ст. 135 Господарського кодексу України власник майна має право на основі належного йому майна здійснювати господарську діяльність в будь -яких організаційно -правових формах господарювання, не заборонених законом. Фізична особа за умови її державної реєстрації у якості суб'єкта підприємницької діяльності може використовувати як майнову основу господарювання будь -яке належне їй на праві власності майно. Фізичній особі -власнику для використання свого майна, як суб'єкту підприємницької діяльності фізичній особі не потрібно змінювати статус свого майна, а необхідно лише отримати статус підприємця, при цьому правовий статус майна не змінюється, таке майно залишається у власності фізичної особи, а статус підприємця надає можливість використовувати це майно у підприємницької діяльності.
Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_3, м. Кривий Ріг у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів скаржника заперечує, посилаючись на те, що посилання позивача на норму ч.1 ст. 135 Господарського кодексу України не мають відношення до розгляду справи, оскільки стосуються повноважень власника майна при заснуванні господарських організацій чи вибору організаційно правової форми господарювання. Врегульовані цією статтею відносини та підприємницька діяльність не є тотожними : перші існують до заснування суб'єкта господарювання, підприємницька діяльність може здійснюватися лише „створеними” суб'єктом господарювання. Судом вірно зроблено висновок, що позивач Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2, м. Кривий Ріг, не є власником квартири, квартира належить фізичній особі ОСОБА_2 Зазначені обставини не мають прямого відношення до розгляду позовної заяви і вирішення спору, та мають факультативне значення.
Позивачем не було надано доказів надання спірних приміщень відповідачу за договором оренди від 01.07.2002 року. Згідно п. 3.3 , 3.4 договору при передачі об'єкта , що орендується, складається акт здачі -приймання, та з цього моменту об'єкт, що орендується, вважається переданим в оренду, починається термін оренди. Факту передачі зазначених приміщень відповідачу за договором оренди від 01.07.2002 року позивачем не доведено, тому посилання на пункти договору, як підставу для звільнення спірних приміщень є необґрунтованим.
У судовому засіданні, що відбулося 08.06.2006 року, оголошувалась перерва до 20.06.2006 року.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Дніпропетровський апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав:
01.07.2002 року між орендодавцем ОСОБА_2 та орендарем ОСОБА_3 -приватним підприємцем був укладений договір оренди квартири, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове володіння та користування строком на один рік квартиру НОМЕР_3, що розташована в АДРЕСА_1.
Пунктом 3.4 договору встановлено, що квартира вважається фактично переданою в оренду з моменту підписання акту здачі -приймання.
Пунктом 9.1 договору встановлений обов'язок орендаря протягом трьох днів після закінчення терміну оренди передати орендодавцю квартиру.
Власником квартири згідно реєстраційного посвідчення від 04.03.2002 року, виданого Криворізьким бюро технічної інвентаризації, є громадянин ОСОБА_2
Позивач, посилаючись на те, що строк оренди закінчився, просив усунути перешкоди у користуванні належним позивачу майном та зобов”язати відповідача звільнити зазначене приміщення.
Як вбачається з рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 07.10.2004 року у справі № 2-3678/2004, що набрало законної сили, яке розцінюється Дніпропетровським апеляційним господарським судом , відповідно до приписів ст. 36 Господарського процесуального кодексу України, як письмовий доказ, спірне приміщення було набуто позивачем в період перебування в шлюбі.
Відповідно до ст.ст. 22,23 Кодексу про шлюб та сім'ю від 20.06.1969 року в редакції, що була чинною на час укладення спірної угоди, майно, нажите подружжям, за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.
Таким чином, спірне майно -квартира НОМЕР_3 по АДРЕСА_1 в м. Кривий Ріг є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5.
Згідно із ст. 16 Закону України „Про власність” ( тут і надалі в редакції Закону, що був чинним на час укладення договору оренди) майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності.
Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім'ю України.
Виходячи з приписів ст. 19 Закону „Про власність” для ведення господарської та іншої не забороненої законом діяльності громадяни мають право використовувати майно, що належить їм на праві приватної власності.
З огляду на викладене квартира НОМЕР_3 по АДРЕСА_1 в м. Кривому Розі не могла використовуватися у господарській діяльності приватного підприємця ОСОБА_2
Зазначена квартира, як спільна сумісна власність подружжя, надана у тимчасове користування одним з подружжя -фізичною особою ОСОБА_2
Укладення договору оренди квартири від імені орендодавця фізичною особою ОСОБА_2 підтверджується як самим договором від 01.07.2002 року, так і повідомленнями, які направлялися орендарю орендодавцем ОСОБА_2
Таким чином невиконанням орендарем зобов”язань за договором оренди квартири від 01.07.2002 року порушені права фізичної особи орендодавця ОСОБА_2
З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що з матеріалів справи не вбачається порушень прав та охоронюваних законом інтересів суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2
Позовні вимоги обґрунтовані нормами Господарського кодексу України, які до спірних правовідносин не можуть бути застосовані.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на правових нормах, які не були чинними на час укладення спірної угоди і які не можуть застосовуватися щодо визначення статусу майна, яке передавалося у 2002 році в найом, та статусу орендодавця.
За таких обставин, викладені в апеляційній скарзі посилання на ст. ст.50,319,320 Цивільного кодексу України та ст. 135 Господарського кодексу України є безпідставними.
З огляду на викладене правові підстави для скасування судового рішення відсутні.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд ,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2, м. Кривий Ріг залишити без задоволення
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.03.2006 року у справі № 16/270(10/311) залишити без змін.
Головуючий суддя Л.О.Лотоцька
Судді Р.М.Бахмат
О.С.Євстигнеєв