Справа № 22-ц-414/12 Головуючий у 1 інстанції: Адамович М.Я.
Доповідач в 2-й інстанції: Шумська Н. Л.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 січня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючий суддя Шумської Н.Л.
судді: Бермес І.В., Мусіна Т.Г.
секретар Колодка М.І.,
особи, які беруть участь справі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_2 та представника Межирічанської міської ради Сокальського району Львівської області на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 14 червня 2011 року
по справі за позовом ОСОБА_8 до Межирічанської міської ради та ОСОБА_7 про усунення перешкод в здійсненні права на приватизацію земельної ділянки, визнання нечинним державного акту на право приватної власності на землю, -
в с т а н о в и л а:
позивач ОСОБА_8 звернувся до суду 06.03.2009року з позовом до Межирічанської сільської ради та ОСОБА_7, з врахуванням заяви в порядку ст.31 ЦПК, про визнання права на приватизацію присадибної земельної ділянки біля будинку АДРЕСА_1 розміром 0,08га, зобов»язати передати йому у власність земельну ділянку розміром 0,0524 га для обслуговування будинку та прибудинкової території та 0,0276 для ведення ОСГ; зобов»язати визначити дійсні межі присадибних ділянок ОСОБА_8 та ОСОБА_7 по АДРЕСА_1, скасувати як незаконні рішення Межирічанської сільської ради №120 і №119 від 12.08.2008року «Про передачу земельної ділянки у власність», визнати недійсним Державний акт серії ЯЖ 793842 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1494 га від 19.11.2008року на ім.»я ОСОБА_7
Оскаржуваним рішенням позов ОСОБА_8 до Межирічанської сільської ради та ОСОБА_7 задоволено частково, скасовано як незаконні рішення Межирічанської сільської ради №120 і №119 від 12.08.2008року «Про передачу земельної ділянки у власність», визнати недійсним Державний акт серії ЯЖ 793842 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1494 га від 19.11.2008року на ім.»я ОСОБА_7 У решті позовних вимог відмовлено за безпідставністю.
Рішення оскаржили представник відповідача ОСОБА_7 –ОСОБА_2 та представник Межирічанської сільської ради Сокальського району Львівської області. Просять його скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позову за безпідставністю. У апеляційних скаргах покликаються на те, що оскаржуване рішення постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Односторонньо з’ясовано обставини та прийнято до уваги лише частину доказів, не надавши належної оцінки іншим документам та показам свідків. Зокрема, представник ОСОБА_2 вважає, що до спірних відносин судом першої інстанції застосоване не правильне законодавство, оскільки суд при винесенні рішення мав керуватись законодавчими актами, які діяли на час коли сторони стали спадкоємцями. Сторони, ставши спадкоємцями за заповітом, одночасно набули права на користування земельними ділянками, якими до смерті користувались спадкодавці. Саме ці земельні ділянки сільська рада мала право передати, а не виділяти їх у приватну власність. Крім того, рішення загальних зборів колгоспу про зменшення присадибної ділянки ОСОБА_9 не приймалось, як не приймалось й рішення про надання частини цієї ділянки в користування ОСОБА_10 і зміни розмірів земельних ділянок ОСОБА_9 та ОСОБА_10 за 1986-1993роки не приймалось.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, з»ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів знаходить підстави для задоволення скарг та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову .
Згідно ч.1ст.303 ЦПК під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Рішення суду, згідно ст.213 ЦПК, повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно та всебічно з»ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд, згідно ч.1ст.11 ЦПК, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Спір виник з приводу розмірів земельних ділянок, переданих у власність сторонам за рішеннями №119 і №120 Межирічанської сільської ради від 12.08.2008року.
Судом встановлено, що позивач в порядку спадкування після смерті бабусі ОСОБА_11 отримав у спадщину одноповерховий дерев’яний житловий будинок площею 49,2кв.м. з надвірними будівлями- хлівом, вбиральнею по АДРЕСА_1 Земельна ділянка для обслуговування цього будинку не виділялась. На підставі заяви про передачу у власність земельної ділянки рішенням Межирічанської сільської ради №120 від 12.08.2008року ОСОБА_8 для обслуговування житлового будинку та господарських будівель передано у власність земельну ділянку площею 0,0464га по АДРЕСА_1 згідно обмірів по існуючій огорожі. Згідно рішення №119 від 12.08.2008року передала у власність ОСОБА_7 для обслуговування житлового будинку та господарських будівель площею 0,1494га по АДРЕСА_2 Такі рішення сільської ради були прийняті з дотриманням вимог ст.12, 81 Земельного Кодексу України.
Визнаючи незаконними рішення сільської ради №119 і №120 суд першої інстанції виходив з того, що висновком судової будівельно-технічної від 16.02.2011року визначено розмір земельної ділянки, необхідний для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1. Однак, з таким висновком погодитись не можна.
Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи 16.02.2011року (а.с.144-146) експертом визначено розмір земельноїдіялнки, необхідної для обслуговування житлового будинк АДРЕСА_1 в розмірі 0,0524га. Свій висновок експерт грунтував на ДБН 360-92 **, у загальних положеннях якого вказується, що Державні будівельні норми "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" поширюються на проектування нових і реконструкцію існуючих міських і сільських поселень України. Так само у загальних положеннях ДБН Б.2.4.-1-94, міститься вказівка про їх застосування (п.1.1.) при розвитку та реконструкції існуючих і проектуванні нових сільських населених пунктів України.
Тому відсутній обов»язок для органу місцевого самоврядування застосування цих нормативів при передачі у власність земельної ділянки, що відноситься до житлового будинку старої історичної забудови села, з визначеними в натурі межами між суміжними землекористувачами. А збільшення земельної ділянки позивача за рахунок зменшення розміру земельної ділянки відповідача, що перебувала у законному володінні спадкодавців як одноосібних землекористувачів, порушуватиме її права та законні інтереси.
Згідно ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи місцевого самоврядування зобов»язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі п.»б, в»ч.1ст.81 ЗК, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної та комунальної власності чи приватизації земельної ділянки в межах наданої їм в користування. Безспірно встановлено, що позивач набув у власність житловий будинок з визначеною на місцевості та обгородженою парканом земельною ділянкою, яка перебувала у користуванні спадкодавця і перейшла у фактичне користування позивач як спадкоємця. Враховуючи існування огорожі між землеволодіннями сторін задовго до набуття ними права власності на житлові будинки НОМЕР_1 і НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 що свідчить про узгодження меж, дії комісії сільської ради при обстеженні земельних ділянок на місцевості та складання технічної документації правомірні. Висновок суду першої інстанції про порушення процедури складання технічної документації на землю як підставу незаконності видачі Державного акту про право власності на землю на ім»я відповідача не ґрунтується на законі та дійсних обставинах справи.
Зокрема, суд першої інстанції покликається на пункти 1.12.та 1.16 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі затвердженої Наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах 04.05.99р N 43. Однак, при детальному аналізі правових норм пунктів 1.12 та 1.16, колегія суддів не вбачає протиправності дії відповідача при складанні оспорюваного Державного акта на землю та порушення чітких вимог вказаної Інструкції. Суд першої інстанції, вказуює про порушення відповідачем пунктів 1.12.та 1.16 Інструкції, не зазначаючи в чому вони полягали, тобто без належних обґрунтувань.
Натомість, в п.1.12. Інструкції міститься норма про складання Державного акту після перенесення в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим в установленому порядку проектом відведення цієї ділянки. П.1.16 Інструкції слід вважати дотриманими, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які докази порушення її вимог. Технічна документація (п.1.16 Інструкції) зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою включає: виписку з рішення відповідної ради або державної адміністрації про надання у постійне користування, передачу у власність або продаж земельної ділянки, договір відчуження земельної ділянки (договір купівлі-продажу, дарування, міни, інші цивільно-правові угоди), рішення суду; технічне завдання на розробку технічної документації зі складання державного акта; - журнал польових вимірювань (крім випадків відчуження земельної ділянки із земель приватної власності); кадастровий план земельної ділянки, складений за результатами зйомки; збірний кадастровий план суміжних землевласників і землекористувачів; відомість обчислення площі земельної ділянки; відомість обробки теодолітного ходу та вирахування координат поворотних точок меж земельної ділянки; експлікація земельних угідь згідно з формою 6-зем. Таким чином, основним документом, що є відправним в оформленні технічної документації та Державного акту на земельну ділянку є рішення органу місцевого самоврядування, в даному випадку рішення Межирічанської сільської ради №119 і №120.
Згідно роз»ясень п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку»порушення або неправильне застосування норм матеріального права мають місце у разі застосування закону, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню, унаслідок неправильної юридичної кваліфікації правовідносин або неправильного витлумачення закону, який хоч і підлягав застосуванню, проте його зміст і сутність сприйнято неправильно через розширене чи обмежене тлумачення. Таким чином, покликання суду на п.1.12,1.16 Інструкції свідчить про порушення норм матеріального права, що є безумовною підставою для скасування рішення суду. На інші нормативні акти як на підставу задоволення позову суд першої інстанції не покликався.
Заслуговують на уваги доводи скарги також щодо неврахування даних земельної шнурової книги, яка є належним доказом по справі, за якими в особистому користуванні родини ОСОБА_9 станом на 1950-60-ті роки перебувало 0,12 га земля, під будівлями тощо –0,01га., змін у розмірі землеволодіння не було. За таку ж площу вони сплачували податок. Рішення про зміну розміру земельної ділянки родині ОСОБА_9 після того колгоспом імені Дзержинського ( правонаступник ТЗОВ «Галичина») не приймалось.
Ці обставини були з»ясовані судом першої інстанції, докази наявні у матеріалах справи, але не дано їм оцінки, згідно ст.212 ЦПК, що також свідчить про необґрунтованість рішення та недотримання процесуальних норм.
Позивач, згідно ст.60 ЦПК, повинен довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог, на підставі яких виникає спір, подати належні та допустимі докази, які стосуються об»єму доказування. Однак позивачем не доведено на підставі належних та допустимих доказів незаконність дій Межирічарської сільської ради при винесенні оспорюваних рішень, які суд визнав незаконними, порушення Інструкції при видачі Державного акту на землю, порушення свого права чи законного інтересу. Таким чином, висновки суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог необґрунтовані. Судом допущено неповне з»ясування обставин справи, недоведеність обставин справи, які суд вважав доведеними, невідповідність висновку суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Не враховано судом першої інстанції також роз»яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», на що покликався апелянт. Зокрема, згідно п.18 Постанови, при вирішенні вимог про визначення розміру земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, право власності на які при їх відчуженні перейшло до набувача без визначення в договорі права на земельну ділянку, суд має з»ясувати, зокрема, чому це питання не було визначено в договорі, можливість укладення додатку до договору та чи не свідчить реальна можливість використання всієї земельної ділянки за цільовим призначенням саме про той розмір земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, який існував до їх відчуження. Крім того, встановлено, що позивач не звертався про надання земельної ділянки для обслуговування будинку, а фактично про приватизацію тієї, яка перебувала у користуванні, визначена в натурі, огороджена, тобто з погодженням меж суміжних користувачів.
Щодо частини позовних вимог, у яких суд першої інстанції відмовив, з мотивів апеляційних скарги вбачається, що з рішенням у цій частині апелянти погоджуються, жодних доводів на скасування чи зміну не наводять. Тому рішення суду в цій частині колегія залишає без змін.
Таким чином, апеляційний суд, знайшовши підстави, передбачені ч.1ст.309 ЦПК, скасовує рішення суду в часті задоволення позову, ухвалює нове рішення про відмову в позові, а рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові залишає без змін.
Керуючись ст.303, п.1ч.2 ст.307, п.1-4 ч.1ст.309, ч.2ст.314, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційні скарги представника ОСОБА_7 - ОСОБА_2 та представника Межирічанської міської ради Сокальського району Львівської області - задовольнити.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 14 червня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_8 скасувати в частині визнання незаконними рішень Межирічанської сільської ради №119 і №120 від 12.08.2008року «Про передачу земельних ділянок у власність»і визнання недійсним Державного акта на право приватної власності на землю ЯЖ №793842 на ім.»я ОСОБА_7 –скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.
Решту рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом 20-ти днів з часу набрання законної сили, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: Шумська Н.Л.
Судді: Бермес І.В.
Мусіна Т.Г.