Справа № 11-52/12Головуючий у 1-й інстанції Гуменний П.П.
№ пр. 11/1990/52/12
Категорія - ч.2 ст.146 КК України Доповідач - Декайло П.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 лютого 2012 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
Головуючого - Декайла П.В.
Суддів - Кунця І. М., Коструби Г. І.,
за участю прокурора - Маслюка О.П.
потерпілої - ОСОБА_1
захисника - ОСОБА_2
засудженого - ОСОБА_3
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі кримінальну справу за апеляцією захисника ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_3 на вирок Тернопільського міськрайонного суду від 07 грудня 2011 року.
Цим вироком
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Лосяч Борщівського району Тернопільської області, мешканця АДРЕСА_1, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, не судимого у силу ст.89 КК України, -
засуджено за ч.2 ст.146 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_3, до вступу вироку в законну силу, залишено попередній – тримання під вартою і строк відбування покарання засудженому рахується з 10 серпня 2011 року.
Судом задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 і стягнуто з засудженого ОСОБА_3 в її користь 1000 грн. завданої матеріальної шкоди та 10000 грн. завданої моральної шкоди.
Також судом постановлено стягнути з засудженого ОСОБА_3 210 грн. 96 коп. судових витрат.
Вироком суду ОСОБА_3 визнано винним та засуджено за те, що він 30 липня 2011 року приблизно о 19 год., перебуваючи поблизу магазину “Аляска” у м. Тернополі, шляхом обману запросив до себе в гості, у квартиру АДРЕСА_1, ОСОБА_1 і з метою позбавлення її волі привів до свого помешкання.
Після того, як ОСОБА_1 зайшла в квартиру до ОСОБА_3, він зачинив двері на ключ, який залишив у себе, тим самим позбавивши останню можливості самовільно залишити його помешкання. В подальшому, у період з 19 год. 30 липня 2011 року по 04 год. 01 серпня 2011 року, ОСОБА_3 незаконно утримував ОСОБА_1 в своїй квартирі проти її волі, позбавивши можливості вільно пересуватися, обмеживши надані їй Конституцією України права на повагу до волі, честі та гідності особи.
При цьому, у відповідь на неодноразові прохання ОСОБА_1 випустити її з квартири, ОСОБА_3 заподіював останній фізичні страждання шляхом побиття, а саме нанесення ударів руками та ногами в різні частини її тіла, чим спричинив потерпілій ОСОБА_1 легкі тілесні ушкодження із короткочасним розладом здоров’я.
Таким чином, внаслідок злочинних дій ОСОБА_3, який незаконно позбавив волі ОСОБА_1, їй було задано фізичних страждань, тобто вона відчувала інтенсивні фізичні відчуття негативного характеру –сильний фізичний біль.
У апеляції захисник ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_3 просить вирок Тернопільського міськрайонного суду від 07 грудня 2011 року змінити та призначити останньому покарання не пов’язане із позбавленням волі. Вказує на те, що під час досудового і судового слідства ОСОБА_3 визнав свою вину у вчиненому ним діянні, щиро розкаявся у скоєному та добровільно відшкодував завдану ним шкоду. Також зазначає про те, що суд, при винесенні вироку, не в повній мірі врахував вік засудженого, його щире каяття, думку потерпілої ОСОБА_1, яка не має до нього жодних претензій та просила не позбавляти ОСОБА_3 волі, стан його здоров’я і позитивну характеристику з місця проживання.
Заслухавши доповідача –суддю апеляційного суду, засудженого ОСОБА_3 та його захисника ОСОБА_2, які підтримали подану захисником апеляцію і просять призначити ОСОБА_3 покарання не пов’язане із позбавленням волі, потерпілу ОСОБА_1, яка просить не позбавляти останнього волі, міркування прокурора, який вважає, що вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, покарання призначено відповідно до вимог чинного КК України і не вбачає підстав для його зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що вона підлягає до часткового задоволення з таких міркувань.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винності ОСОБА_3 у вчиненні злочину, за який його засуджено та кваліфікація його дій за ч.2 ст.146 КК України ґрунтується на доказах, зібраних у справі і досліджених в судовому засіданні, які наведено у вироку та в апеляції не оспорюється.
Однак, що стосується призначеного судом першої інстанції засудженому ОСОБА_3 покарання, то в цій частині вирок суду містить непереконливі висновки.
Так, відповідно до ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно вимог ст.65 КК України при призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
За змістом роз’яснень, що містяться у п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 “Про практику призначення судами кримінального покарання” (із змінами і доповненнями) коли санкція закону, за яким особу визнано винною, нарівні з позбавленням волі на певний строк передбачає більш м’які види покарання, при постановленні вироку потрібно обговорювати питання про призначення покарання, не пов’язаного з позбавленням волі. У разі обрання покарання у виді позбавлення волі це рішення повинно бути вмотивовано у вироку.
Таких вимог закону, при постановленні вироку по даній справі, судом першої інстанції належним чином дотримано не було.
Зокрема, суд першої інстанції не в повній мірі врахував всі пом’якшуючі обставини і дані, які характеризують особу засудженого, хоча зазначив їх у вироку та при наявності альтернативного виду покарання належним чином не мотивував необхідність призначення найбільш суворого з них.
Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_3 під час досудового слідства і в судовому засіданні повністю визнав себе винним у вчиненому ним злочині, активно сприяв органам слідства у його розкритті та щиро розкаявся, виключно позитивно характеризується за місцем проживання (а.с.274) і також визнав в повному обсязі, заявлений потерпілою ОСОБА_1, цивільний позов (а.с.333), який відшкодував частково.
Окрім цього, потерпіла ОСОБА_1, під час слухання справи в суді першої інстанції, заявила, що пробачила ОСОБА_3 та просила його суворо не карати (а.с.338) і до початку розгляду справи у суді апеляційної інстанції подала заяву від 14 лютого 2012 року, в якій просить призначити останньому покарання не пов’язане із позбавленням волі.
З урахуванням обставин справи та особи винного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про необхідність призначення засудженому ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі і тому приходить до переконання про можливість призначення останньому покарання у виді обмеження волі в межах санкції статті обвинувачення, зарахувавши засудженому ОСОБА_3 в строк відбуття покарання, перебування ним під вартою з 10 серпня 2011 року по 22 лютого 2012 року, відповідно до п.1 ч.1 ст.72 КК України з розрахунку, що одному дню позбавлення волі відповідає два дні обмеження волі, а саме 1 рік 24 дні.
Разом з тим, враховуючи те, що засуджений ОСОБА_3 раніше вже притягувався до кримінальної відповідальності та скоїв даний злочин будучи в стані алкогольного сп’яніння, колегія суддів підстав для застосування ст.75 КК України і звільнення його від відбування покарання з випробуванням, про що просить у своїй заяві потерпіла ОСОБА_1 та ставить питання захисник ОСОБА_2 у поданій ним апеляції, не вбачає.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 365, 366, 367, 373 КПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляцію захисника ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_3 задовольнити частково.
Вирок Тернопільського міськрайонного суду від 07 грудня 2011 року відносно ОСОБА_3 в частині призначеного покарання –змінити.
Вважати ОСОБА_3 засудженим за ч.2 ст.146 КК України на 2 роки обмеження волі.
Зарахувати засудженому ОСОБА_3 в строк відбуття покарання, перебування ним під вартою з 10 серпня 2011 року по 22 лютого 2012 року, відповідно до п.1 ч.1 ст.72 КК України з розрахунку, що одному дню позбавлення волі відповідає два дні обмеження волі, а саме 1 рік 24 дні.
Обраний ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою –скасувати, звільнити його з-під варти з зали суду.
В решті вирок Тернопільського міськрайонного суду від 07 грудня 2011 року відносно ОСОБА_3 залишити без змін.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду
Тернопільської області П.В. Декайло