АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 11/2390/308/12 Головуючий по 1 інстанції
Категорія: ст.307 ч.2 КК України Семеняка О.М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Суходольський М.І.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"27" березня 2012 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючого Суходольського М.І.
суддів Швидкого Д.М., Биби Ю.В.
з участю прокурора Лєнкової Н.Д.
засудженого ОСОБА_3
розглянувши кримінальну справу за апеляцією прокурора Пампущенка В.В. та засудженого ОСОБА_3 на вирок Канівського міськрайонного суду від 25 січня 2012р., яким
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1,
раніше неодноразово судимий
визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ст.307 ч.2 КК України, і йому призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого його майна.
Стягнуто із ОСОБА_3 281 грн.28 коп. судових витрат на користь держави за проведення експертиз.
Вирішена доля речових доказів, колегія суддів
в с т а н о в и л а :
Згідно вироку суду ОСОБА_3 визнано винним та засуджено за те, що він 21.08.2011 року на околиці села Келеберда Канівського району Черкаської області, умисно, з метою подальшого збуту, незаконно придбав шляхом зривання верхівок дикоростучої коноплі, після чого висушив її та виготовив шляхом подрібнення 4.23 грама особливо небезпечного наркотичного засобу – канабіс (маріхуана).
28.09.2011 року близько 10 год. ОСОБА_3, перебуваючи у своєму будинку в с. Келебрда Канівського району Черкаської області незаконно збув наркотичний засіб в кількості 4.23 грама за 50 гривень гр. ОСОБА_4, який дав добровільну згоду на співпрацю з працівниками міліції.
В цей же день ОСОБА_3 був затриманий працівниками міліції, де в нього були виявлені гроші в сумі 50 гривень, які він отримав за збут наркотичного засобу.
На вирок суду прокурором, що затвердив обвинувальний висновок, подана апеляція, в якій він просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання засудженому через його невідповідність тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок його м’якості.
Прокурор просить постановити новий вирок, яким ОСОБА_3 призначити покарання за ст.307 ч.2 КК України у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна, що є його особистою власністю.
В обґрунтування своїх вимог прокурор спирається на те, що ОСОБА_3 вчинив тяжкий злочин, ніде не працює, раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення злочину з незаконним обігом наркотичних засобів, тому мінімальна міра покарання призначена ОСОБА_3 є несправедливою.
На апеляцію прокурора засуджений ОСОБА_3 подав зауваження (протест), із змісту якого вбачається, що він не згідний з позицією прокурора про посилення йому призначеного покарання оскільки на його думку справа відносно нього сфальсифікована.
Засудженим також подана апеляційна скарга з її доповненням, із змісту яких вбачається, що засуджений вважає неправильним застосування вимог ст.299 КПК України при розгляді справи судом, але не зазначає до цього підстав, в чому саме полягає ця неправильність. В апеляційній скарзі просить пом’якшити покарання, застосувавши вимоги ст.ст.69, 75 КК України, а в доповненні до апеляції просить повернути справу на додаткове розслідування, не навівши до цього підстав в чому ж полягає неправильність судового рішення.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора в підтримку своєї апеляції і залишення апеляційної скарги засудженого без задоволення, пояснення засудженого в підтримку своєї апеляційної скарги з доповненням і залишення апеляції прокурора без задоволення, перевіривши та обговоривши матеріали кримінальної справи, колегія суддів вважає, що ні апеляція прокурора ні апеляційна скарга засудженого з доповненням задоволенню не підлягають, виходячи з наступних підстав.
Висновок суду щодо винності ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ст.307 ч.2 КК України, ґрунтується на зібраних в справі доказах, які були досліджені в порядку ч.3 ст.299 КПК України і їм дана вірна юридична оцінка.
Кваліфікація дій засудженого є правильною.
Колегія суддів вважає, що засуджений позбавлений права оскаржувати фактичні обставини справи, ставити питання про повернення справи на додаткове розслідування, мотивуючи, що він не вчиняв цього злочину, його обманули працівники міліції, пообіцявши, що він буде на волі, тому він "підписав" всі документи в справі, виходячи з наступного.
Як під час досудового слідства так і в судовому засіданні ОСОБА_3 визнав себе винним у вчиненні злочину, давав послідовні показання, щиро каявся у вчиненому.
При розгляді справи в суді він погодився на спрощений порядок дослідження доказів, визнав себе винним та дав показання про обставини злочину.
Про нібито вчинений тиск на нього з боку працівників міліції як під час досудового слідства так і при розгляді справи в суді ОСОБА_3 не заявляв.
Зауважень на протокол судового засідання про розгляд справи в порядку ч.3 ст.299 КПК України не подавав.
Перевірені матеріали кримінальної справи свідчать про достатність доказів, які викривають ОСОБА_3 у вчиненому злочині, докази зібрані в установленому законом порядку і сумнівів в їх істинності немає, тому будь-яких підстав для скасування вироку і направлення справи на додаткове розслідування колегія суддів не вбачає.
Розглядаючи справу по суті, суд дотримався вимог положень ст.299 КПК України, роз’яснив їх зміст, допитав підсудного про обставини події, тому твердження засудженого про неправильність застосування положень ст.299 КПК України є безпідставним.
Невизнання засудженим вини в апеляційній інстанції і його суперечливі вимоги про направлення справи на додаткове розслідування та застосування до нього вимог ст.ст.69, 75 КК України свідчать про намагання ОСОБА_3 уникнути відповідальності за вчинений тяжкий злочин.
Призначаючи покарання суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу засудженого, обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання та прийшов до правильного висновку про можливість перевиховання засудженого ОСОБА_3 лише за умови ізоляції від суспільства, оскільки він неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, в тому числі і в сфері незаконного обігу наркотичних засобів, належних висновків не зробив і знову вчинив тяжкий злочин, тому перевиховати його іншими мірами покарання в даний час неможливо.
Призначене покарання відповідає вимогам ст.65 КК України, знаходиться в межах санкції статті Особливої частини Кодексу і є достатнім для перевиховання засудженого.
Колегія суддів не знаходить підстав для застосування до засудженого вимог ст.ст.69, 75 КК України, оскільки місцевим судом враховані пом’якшуючі обставини покарання і призначено мінімальне покарання за санкцією зазначеної статті закону.
Залишаючи апеляцію прокурора без задоволення, колегія суддів вважає, що прокурором не наведено переконливих аргументів для посилення покарання засудженому і місцевий суд при призначенні покарання за наявності визнання засудженим своєї вини і розкаювання у вчиненому призначив справедливе та достатнє покарання.
Таким чином будь-яких підстав для зміни або скасування вироку колегія суддів не вбачає, тому апеляції прокурора та засудженого слід залишити без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.362, 366 КПК України, колегія суддів
. у х в а л и л а :
Апеляцію прокурора Пампущенка В.В та засудженого ОСОБА_3 на вирок Канівського міськрайонного суду від 25 січня 2012 року, яким ОСОБА_3 визнано винним та засуджено за ст.307 ч.2 КК України до 5 років позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна, залишити без задоволення, а вирок суду без змін.
Головуючий
Судді