ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________________________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
"12" жовтня 2006 р. | Справа № 34/310-06-7235А |
12.10.2006 р. в 10год.56хв. господарський суд Одеської області
у складі судді Фаєр Ю.Г.
при секретарі судового засідання Артем’євій В.В.,
за участю представників сторін від Прокурора Овідіопольського району Одеської області: Туніка В.М, діючого на підставі посвідчення №577 від 12.09.2004р., від позивача: Кіндяк Н.В. –головного спеціаліста Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, діючої на підставі довіреності №04-1/455 від 28.12.2005р.; від відповідача: Мохамамад Асеф, діючого на підставі довіреності від 21.04.2006р. №44;
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань господарського суду Одеської області №5 в м. Одесі адміністративну справу №34/310-06-7235А
за позовом Прокурора Овідіопольського району Одеської області в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління механізації будівництва»
про стягнення на загальну суму 12904,48грн.
ВСТАНОВИВ:
Прокурор Овідіопольського району Одеської області в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою №09/3067 від 30.06.06р., в якій просить стягнути з відповідача на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму нарахованих адміністративно-господарських санкцій в розмірі 12617,04грн., посилаючись в обґрунтування заявлених позовних вимог на ст.ст.19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. (із змінами та доп.) та п.4 “Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. №1767 (із змінами та доп.).
Поряд з цим, 21.08.2006р. Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів надано уточнення позовних вимог №03-1/2663 від 19.08.2006р. з проханням стягнути з відповідача на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005р. в розмірі 12617,04грн. та пеню у розмірі 287,44грн.
Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у запереченні проти позову, посилаючись на відсутність порушення ним вимог ст.ст.19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. (із змінами та доп.), п.п. 5, 10, 11, 12, 13, 14 "Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. №314 (із змінами та доп.), стверджуючи, що нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов’язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов’язок їх працевлаштування. Крім того, відповідач зазначає про неодноразове повідомлення у звітньому періоді Центр зайнятості населення Овідіопольського району Одеської області про наявність двох вакантних місць для працевлаштування інвалідів, що підтверджується довідкою Овідопольського районного центру зайнятості Одеської області №80 від 13.03.2006р., однак останній не направив бажаючих працевлаштуватися інвалідів, а безпосередньо інваліди до відповідача не зверталися.
Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини за своїм характером є адміністративно-правовими, а отже справа розглядається згідно положень Кодексу адміністративного судочинства України, що набрав чинності з 01.09.2005р., у відповідності до п.6 Прикінцевих та перехідних положень якого, до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішуються відповідним господарським судом за правилами КАС України, виходячи з такого.
Фонд соціального захисту інвалідів України є, згідно пунктів 1, 3 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 26.09.2002р., урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому, та має завданням участь у межах компетенції в реалізації державної політики у сфері соціального захисту інвалідів, здійснення контролю за додержанням підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності і господарювання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів та за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ та організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Соціальний захист інвалідів є одним із способів реалізації конституційних прав та свобод громадян.
За своєю правовою природою правовідносини між Фондом соціального захисту інвалідів України та підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності і господарювання з приводу соціальної захищеності інвалідів та створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, належать до сфери публічно-правових відносин, які є формою вираження державно-управлінських відносин, мають державно-владний характер, у яких один із суб’єктів –Фонд соціального захисту інвалідів України наділений державою владними повноваженням щодо інших учасників цих відносин.
Фонд соціального захисту інвалідів України та його відділення на місцях є носієм прав та обов’язків, які реалізуються у галузі державного управління у соціальній сфері, а тому реалізація Фондом його функцій, у тому числі щодо звернення за примусовим стягнення штрафних санкцій у судовому порядку, є проявом владних повноважень стосовно підприємств, установ, організацій, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, фактично є позивачем у справах, порушених за позовною заявою прокурора.
Таким чином, розглядаючи адміністративну справу, де позивачем є Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, що має адміністративну процесуальну дієздатність, господарський суд діє на підставі ст. 4, 6, 7, 18 та п. 6 розділу УП Прикінцеві та перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши подані суду докази, суд встановив:
Згідно даних Звіту про зайнятість інвалідів (Форма № 10-ПІ) за 2005 рік, поданого відповідачем 31.01.2006р., середньооблікова чисельність його штатних працівників облікового складу за рік складає 135 чоловік, тобто відповідно до ч.1 ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. (зі змінами та доп.), норматив робочих місць для працевлаштуванні інвалідів для Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління механізації будівництва»становить –5 робочих місць. Як зазначають сторони, даний норматив працевлаштування відповідачем не дотримано.
Як стверджує позивач, і вбачається із Звіту, середньорічний розмір заробітної плати на підприємстві складає 1703,3тис.грн., а за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом 12617грн., відповідач до 15.04.2006р. повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 12617грн. за недодержання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування 1 інваліда.
Зазначену суму штрафних санкцій в добровільному порядку відповідачем не сплачено, з врахуванням чого Прокурор Овідіопольського району Одеської області в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до суду з позовом про стягнення останньої.
Під час розгляду справи Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів надано уточнені позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005р. в розмірі 12617,04грн. та пеню у розмірі 287,44грн. відповідно до ч.2 ст.20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. (зі змінами та доп.) за прострочку сплати 76 календарних днів з врахуванням облікової ставки НБУ 9,5%з 16.04.2006р. до 10.06.2006р. та 8,5% з 10.06.2006р.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та давши їм оцінку в сукупності, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 4 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" від 21.03.1991р. (зі змінами та доп.) передбачено, що держава створює правові, економічні, політичні, соціально-побутові і соціально-психологічні умови для задоволення потреб інвалідів у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності.
Пунктом 3 Положення про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995р. №314 (із змінами та доп.) встановлено, що робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Пунктом 5 вказаного Положення встановлено, що підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до пункту 14 названого вище Положення підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Відповідно до пункту 2 «Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляцій, обліку та використання цих коштів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. №1767 (із змінами та доп.), підприємства щороку не пізніше 1 лютого подають до відділень Фонду соціального захисту інвалідів форму державної статистичної звітності №10-ПІ поштова-річна “Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів”, затверджену наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.2004р. №338.
Зі звіту про зайнятість інвалідів за 2005 рік (форма 10-ПІ), згідно із ст.19 Закону, на підприємстві відповідача у 2005 році норматив складав 5 робочих місця. Фактично ж, згідно даних, наданих підприємством у звіті, кількість робочих місць зайнятих інвалідами становила 4 робочі місця. Отже, у відповідача було наявно 1 робоче місце, незайняте інвалідом.
Поряд з цим відповідачем було вжито заходів для працевлаштування інвалідів в порядкую, передбаченому “Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, а саме: відповідач щомісячно інформував державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів. Про наявність вільних робочих місць та вакантних посад для двох інвалідів охоронником та різноробочим свідчить довідка Овідопольського районного центру зайнятості Одеської області №80 від 13.03.2006р.
Судом враховується, що обов’язки підприємства, визначені п.14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95р. №314, відповідачем виконані, зокрема, щодо створення за власні кошти 2 робочих місць для працевлаштування інвалідів; інформування місцевих органів соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Відповідно нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, подання відповідної інформації вищезазначеним органам.
Адже аналіз зазначених положень Закону про захист інвалідів дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 цього Закону. Це підтверджується і змістом абзацу другого пункту третього Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1434 від 26 вересня 2002 року), згідно з яким, завданням Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, а також підпункту 3 пункту 4 та підпункту 3 пункту 5 цього Положення, якими Фонду надано право здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням підприємствами штрафних санкцій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Судом приймається до уваги посилання відповідача на відсутність обов’язку по працевлаштуванню інвалідів, невиконання державними органами, зазначених в ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991р. (зі змінами та доп.), обов’язків щодо працевлаштування інвалідів та створення робочого місця для працевлаштування інваліда, оскільки обов’язок державних органів щодо працевлаштування інвалідів виник після виконання підприємством обов’язку щодо створення робочих місць і надання, передбаченої Положенням про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95р. №314, наявної інформації щодо створення та наявність робочих місць для працевлаштування інвалідів та про вільні робочі місця і вакантні посади, на яких використовується праця інвалідів. Проте, районним центром зайнятості інваліди до відповідача на працевлаштування не направлялися, так само як і не було безпосереднього звернення інвалідів до відповідача для працевлаштування.
Доказів, які б свідчили про те, що підприємство відмовило у прийнятті на роботу інвалідам, які безпосередньо зверталися до підприємства відповідача або які були направлені переліченими у ст.18 Закону органами - позивачем не були представлені і у справі відсутні.
За таких обставин, покладати на підприємство відповідальність у вигляді штрафних санкцій за неналежне виконання своїх обов'язків спеціально уповноваженими органами є неправомірним і суперечить як загальним принципам права, так і ст.19 Конституції України, яка передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Враховуючи викладене, дослідивши зібрані у справі докази та давши їм правову оцінку в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Прокурора Овідіопольського району Одеської області в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів заявлені необґрунтовано, непідтверджені належними доказами, не відповідають чинному законодавству та не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст.60, 71, 72, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Відмовити Прокурору Овідіопольського району Одеської області в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів у задоволенні позовних вимог повністю.
Постанова господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого КАС України, якщо таку заяву не було подано, якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.
Про апеляційне оскарження рішення суду (постанови) першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Фаєр Ю.Г.