ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 березня 2012 р. Справа № 5010/116/2012-28/9
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кавлак І.П.
При секретарі судового засідання: Манів-Головецькій О.С.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Відкритого акціонерного товариства "Мукачівський пивоварний завод"
вул. Підгорянська, 101, м. Мукачево, Закарпатська область, 89600
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпати Плюс 2004"
вул. Грушевського, 89-а, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300
про стягнення заборгованості в сумі 166734 грн. 52 коп., з яких:
160050 грн. 00 коп. - основний борг;
723 грн.51 коп. - 3% річних;
3697 грн.15 коп. - пеня;
394 грн. 79 коп. - інфляційні втрати;
1869 грн. 07 коп. - відсотки за користування чужими грошовими коштами
За участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - юрисконсульт, (довіреність № б/н від 03.01.12 )
від відповідача: ОСОБА_2 - представник, (довіреність № 05-03/11 від 05.03.12)
ВСТАНОВИВ:
Відкрите акціонерне товариство "Мукачівський пивоварний завод" звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпати Плюс 2004" про стягнення заборгованості в сумі 166734 грн. 52 коп., з яких: 160050 грн. 00 коп. - основний борг, 723 грн.51 коп. - 3% річних, 3697 грн. 15 коп. - пеня, 394 грн. 79 коп. - інфляційні втрати, 1869 грн.07 коп. - відсотки за користування чужими грошовими коштами.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №19-С від 01.11.11 в частині здійснення розрахунку за отриманий товар, у зв»язку з чим у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість в сумі 160050 грн. З огляду на наявність зазначеної заборгованості позивачем нараховано 3697 грн.15 коп. пені, 394 грн. 79 коп. інфляційних втрат, 723 грн.51 коп. 3% річних та 1869 грн. 07 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами.
13.02.12 представник позивача в судовому засіданні подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту та грошові кошти ТзОВ "Карпати Плюс 2004" та заборони відповідачеві вчиняти дії по відчуженню нерухомого майна належного йому на праві власності та заяву про стягнення додатково понесених позивачем витрат пов'язаних з розглядом справи, а саме позивач зазначив, що, на виконання вимог ухвали суду від 31.01.12, ним понесені витрати для здійснення звірки взаєморозрахунків в сумі 675 грн. 95 коп. Ухвалою господарського суду від 13.02.12 відмовлено в задоволенні заяв про забезпечення позову та про стягнення додаткових витрат.
06.03.12 через загальний відділ господарського суду Івано-Франківської області надійшла заява відповідача (вх. № 1562/2012 свх) про розстрочку виконання рішення суду на вісім місяців (а.с. 42); відповідачем також подано відзив на позов (а.с. 41) в якому відповідач позов частині стягнення 160050 грн. 00 коп. основного боргу, 3697 грн.15 коп. пені, 723 грн.51 коп. 3% річних та 394 грн. 79 коп. інфляційних втрат визнає, щодо стягнення процентів за користування грошовими коштами в сумі 1869 грн. 07 коп. заперечує, просить суд відмовити в позові в цій частині.
06.03.12 та 20.03.12 за участі представників сторін в порядку ст. 77 ГПК України в судових засіданнях оголошено перерву про що письмовим повідомленням попереджено представників сторін під розписку (а.с. 52, 58).
13.03.12 через загальний відділ господарського суду Івано-Франківської області надійшло заперечення позивача щодо розстрочки виконання рішення (вх. № 1669/2012 свх; а.с. 53-54), яке представник позивача підтримав в судовому засіданні.
20.03.12 представник позивача в судовому засіданні заявлені вимоги підтримує з підстав викладених у позовній заяві та просить суд позов задовольнити.
Представник відповідача позов в частині стягнення 160050 грн. 00 коп. основного боргу, 3697 грн.15 коп. пені, 723 грн.51 коп. 3% річних та 394 грн. 79 коп. інфляційних втрат визнає, щодо стягнення процентів за користування грошовими коштами в сумі 1869 грн. 07 коп. заперечує, просить суд відмовити в позові в цій частині.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши доводи представників сторін, всебічно і повно дослідивши фактичні обставини справи, об»єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 01.11.11 між позивачем (далі - продавець) та відповідачем (далі - покупець) укладено договір № 19-С (далі –Договір; а.с. 12-13).
Пунктом 2.1. Договору, продавець зобов»язався передати солод пивоварний ячмінний світлий (в подальшому - товар) у власність покупця, а покупець зобов»язався прийняти та оплатити отриманий товар на умовах, зазначених у цьому договорі.
У відповідності до умов Договору, продавець продав, а покупець отримав товар на загальну суму 160050 грн. Даний факт підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними (а.с. 14, 15), а саме:
видатковою накладною № РН-103 від 2 листопада 2011 року
на суму 109050 грн. 00 коп.;
видатковою накладною № РН-104 від 2 листопада 2011 року
на суму 51000 грн. 00 коп.
Умови оплати товару визначені в розділі 5 Договору.
Пунктом 5.1 Договору сторони погодили, що оплата за поставлену партію товару здійснюється на протязі 14 (чотирнадцяти) календарних днів, з моменту підписання видаткової накладної покупцем.
Всупереч умов договору, покупець прийняті на себе договірні зобов»язання належним чином не виконав; суму заборгованості в розмірі 160050 грн. не здійснив.
18.11.11 з метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача направлено претензію вих. №284 з вимогою протягом п»ятиденного строку перерахувати на рахунок позивача 274750 грн. основного боргу та 461 грн. 58 коп. пені (а.с. 16, 17). Проте, вимога залишена без відповіді та задоволення.
Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір є підставою виникнення господарських зобов»язань.
Згідно з ч.ч.1,7 ст.193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
У відповідності до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов»язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Положеннями ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Приписами ст.33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 160050 грн. 00 коп. за отриманий відповідачем на підставі видаткових накладних товар, на час прийняття рішення не сплачена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, визнається представником відповідача в судовому засіданні, отже, вимога про стягнення з відповідача 160050 грн. 00 коп. заборгованості обгрунтована та підлягає задоволенню.
Факт прострочки виконання грошового зобов»язання за договором №19-С від 01.11.11 підтверджується матеріалами справи та визнається відповідачем.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Пунктом 8.2. договору сторони погодили, що у разі прострочення оплати за поставлений товар покупець сплачує пеню в розмірі 5 (п»яти) відсотків від суми заборгованості за поставлений товар за кожен день прострочення.
Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
В силу ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
За правилами ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін та обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Нарахування пені здійснено позивачем у відповідності до вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань»у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов»язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.
Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (ст.ст. 612, 625 ЦК України).
Позивач просить суд стягнути з відповідача 3697 грн. 15 коп. пені, 394 грн. 79 коп. інфляційних втрат та 723 грн. 51 коп. 3% річних.
Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд перевірив правильність нарахування позивачем 3697 грн. 15 коп. пені, 394 грн. 79 коп. інфляційних втрат та 723 грн. 51 коп. 3% річних (а.с. 10,11 ).
Згідно з вірним арифметичним розрахунком проведеним судом з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі 3738 грн. 15 коп., яка перевищує заявлену до стягнення позивачем, проте, суд задовольняє пеню у сумі 3697 грн. 15 коп. - в межах заявлених позовних вимог.
Розрахунок суми пені
Розмір договірної пені - подвійна облікова ставка НБУ
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення
16005017.11.2011 - 10.01.2012557.7500 %0.042 %*3738.15
.Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд перевірив правильність нарахування позивачем 3 % річних та дійшов висновку про задоволення зазначеної вимоги за розрахунком позивача, який є арифметично вірним та міститься в матеріалах справи. Також, керуючись нормами ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач просить суд стягнути з відповідача 394 грн. 79 коп. інфляційних втрат.
Згідно з вірним арифметичним розрахунком, проведеним судом, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у сумі 320 грн. 10 коп., розраховані з додержанням вимог рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, викладених у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р. «Рекомендації стосовно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», а саме:
Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції
Період заборгованостіСума боргу (грн.)Середній індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі
17.11.2011 - 10.01.20121600501.002320.10160370.10
Враховуючи наведене вище, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3697 грн. 15 коп. пені, 394 грн. 79 коп. інфляційних втрат та 723 грн. 51 коп. 3% річних. підлягають частковому задоволенню.
Також позивач, посилаючись на норми ст. ст. 536, 692, 1048 Цивільного кодексу України та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, просить суд стягнути з відповідача 1869 грн. 07 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами. В обгрунтування своєї правової позиції позивач посилається на постанови Вищого господарського суду України у справах: № 24/555 від 25.05.06, № 21/186-05 від 19.01.06, № 20-9/024 від 04.10.05, № 20-9/024-10/245 та постанову Верховного суду України у справі № 14/130 від 04.01.06. Проте, розглянувши зазначену вимогу позивача, суд приходить до висновку про відмову в її задоволенні, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Згідно з ч. 3 цієї ж статті, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Відповідно до ч. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. З наданого суду Договору №19-С від 01.11.11 вбачається, що при його укладенні сторонами не досягнуто згоди щодо відповідальності сторін у вигляді сплати процентів за користування чужими грошовими коштами із зазначенням розміру таких процентів, а посилання позивача на ч. 6 ст. 231 ГК України, як на підставу розміру нарахування процентів, не може братися судом до уваги, оскільки зазначений розмір процентів встановлюється для нарахування штрафних санкцій, передбачених ст. 230 ГК України, а саме: неустойка, штраф, пеня, що в свою чергу є різними правовими категоріями. Щодо посилань позивача на практику Вищого господарського суду України та Верховного суду України, суд зазначає, що у вищезазначених судових рішеннях йдеться про нарахування відсотків у разі здійснення попередньої оплати та у разі користування чужими коштами за відсутності договірних правовідносин. При обгрунтуванні своєї позиції позивач помилково застосовує правові положення ст. 1048 ЦК України, які регулюють відносини позики. Означені правовідносини не є подібними за змістом правовідносинам, які виникають з договору №19-С від 01.11.11, за наведених обставин відсутні правові підстави для застосування аналогії закону відповідно до ст. 8 Цивільного кодексу України. Оскільки, договором №19-С від 01.11.11 не передбачена сплата відсотків по ст. 536 Цивільного кодексу України та будь-яких додаткових штрафних санкцій відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, суд не вбачає підстав для стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами в сумі 1869 грн. 07 коп.
Відповідно до пункту 6 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Згідно приписів ст. 121 ГПК України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Відповідно до пункту 2 роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/333 від 12.09.1996 року "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України", вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
Суд, розглянувши заяву відповідача про розстрочку виконання рішення суду на 8 місяців, врахувавши заперечення представника позивача, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, наявність значних інфляційних процесів у економіці держави, прийшов до висновку про відмову відповідачу в задоволенні вказаного клопотання, у зв’язку з тим, що несвоєчасне повернення позивачеві коштів, призводить до значного погіршення матеріального становища підприємства.
При вирішенні питання щодо доцільності надання розстрочки виконання судового рішення судом враховуються матеріальні інтереси обох сторін та доказів, наданих на підтвердження несприятливого фінансового стану.
З урахуванням вищевикладених обставин справи, з огляду на матеріальні інтереси як позивача, так і відповідача та їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, та інші обставини справи, суд приходить до висновку про відсутність у спірних правовідносинах виняткових обставин, які можуть бути підставою для розстрочки виконання судового рішення. З матеріалів справи не вбачається того, що відсутність розстрочки виконання судового рішення унеможливить виконання такого рішення або ускладнить його виконання. Разом із тим, суд вважає за необхідне роз’яснити відповідачу, що це не позбавляє його можливості звернутися до суду в порядку ст. 121 ГПК України з аналогічним клопотанням про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення у справі № 5011/116/2012-28/9 на стадії виконання судового рішення, надавши суду відповідні документи і докази в обґрунтування необхідності надання відстрочки або розстрочки. Судовий збір за правилами ст. 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі вищевикладеного, у відповідності до ст.124 Конституції України, ст.ст. 174, 193, 216 ГК України, ст.ст. 509, 525, 526, 546, 549, 610, 611, 612, 625, 629, 655 ЦК України, керуючись ст.ст. 4-3, 22, 33, 49, 55, 75, ст. 82, Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
позов Відкритого акціонерного товариства "Мукачівський пивоварний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпати Плюс 2004" про стягнення заборгованості в сумі 166734 грн. 52 коп., з яких: 160050 грн. 00 коп. - основний борг, 723 грн.51 коп. - 3% річних, 3697 грн.15 коп. - пеня, 394 грн. 79 коп. - інфляційні втрати, 1869 грн.07 коп. - відсотки за користування чужими грошовими коштами задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпати Плюс 2004" (вул. Грушевського, 89 а, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300; код 33266161) на користь Відкритого акціонерного товариства "Мукачівський пивоварний завод" (вул. Підгорянська, 101, м. Мукачево, Закарпатська область, 89600; код 00382467) –160050 (сто шістдесят тисяч п»ятдесят) грн. 00 коп. основного боргу, 723 (сімсот двадцять три)грн.51 коп. 3% річних, 3697 (три тисячі шістсот дев»яносто сім)грн.15 коп. пені, 320 (триста двадцять)грн. 10 коп. інфляційних втрат та 3295 (три тисячі двісті дев»яносто п»ять)грн. 68 коп. судового збору.
Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.
В частині позову Відкритого акціонерного товариство "Мукачівський пивоварний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпати Плюс 2004" про стягнення 74 (сімдесят чотири) грн. 69 коп. інфляційних втрат та 1869 (одна тисяча вісімсот шістдесят дев»ять) грн.07 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами відмовити.
В задоволенні заяви відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпати Плюс 2004" про розстрочку виконання рішення суду відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя І.П. Кавлак
Повне рішення складено 03.04.12
Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"
________________ Кавлак І. П. 03.04.12