ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.06.2006 Справа № 36/134 (37/16)
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Кузнецової І.Л.,
суддів: Швець В.В. (доповідач), Чимбар Л.О.
при секретарі судового засідання: Гайдук Ю.А.
за участю представників:
Позивач: Кращенко М.Г., довіреність №52-16/88 від 28.12.05, представник;
Відповідач: Сокур Н.І,, довіреність №1231/10/100 від 31.01.06, головний державний податковий інспектор; Бобченко А.Є., довіреність №1232/10/100 від 31.01.06, головний державний податковий інспектор;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Південної міжрайонної державної податкової інспекції у місті Кривому Розі;
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2004 року;
у справі №36/134(37/16);
за позовом відкритого акціонерного товариства “Південний гірничо-збагачувальний комбінат”, міста Кривий Ріг;
до Південної міжрайонної державної податкової інспекції у місті Кривому Розі;
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.
В С Т А Н О В И В:
Позивач, відкрите акціонерне товариство “Південний гірничо-збагачувальний комбінат”, міста Кривий Ріг звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить з урахуванням доповнень до позовної заяви визнати недійсними податкові повідомлення-рішення:
№0000142600/0 від 20 травня 2003 року, щодо визначення податкового зобов’язання у сумі 312262,02 гривень, сума якого складається з основного платежу 208174,81 гривень та штрафних санкцій у сумі 104087,41 гривень;
№0000362301/0 від 20 травня 2003 року, щодо визначення податкового зобов’язання у сумі 603903,55 гривень, сума якого складається з основного платежу 402602,37 гривень та штрафних санкцій у сумі 201301,18 гривень,
за порушення підпункту 7.4.1 пункта 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” прийнятих Відповідачем державною податковою інспекцією у Інгулецькому районі міста Кривого Рогу.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що Відповідач неправомірно виключив зі складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у зв’язку з тим, що придбані (споруджені) основні засоби не введені в експлуатацію.
Крім того, Позивач вважає, якщо у майбутніх податкових періодах платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, платник податків має право не подавати уточнюючий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.
Рішенням господарського суду у справі №36/134(37/16) від 25 листопада 2004 року (суддя Кожан М.П.) позовні вимоги задоволені повністю.
Приймаючи спірне рішення господарський суд виходив з наступного:
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункта 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного періоду.
Крім того, якщо платник податків у майбутніх податкових періодах самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, платник податків має право не подавати уточнюючий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.
Відповідач не погодившись з рішенням господарського суду подав апеляційну скаргу.
Вважає, що воно винесено з порушенням закону.
Господарський суд при винесенні рішення неправильно застосував норми матеріального права.
Відповідач просить спірну постанову скасувати та у позовних вимогах відмовити посилаючись на наступне:
Відповідно до приписів статей 5 і 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” витрати на самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб підлягають амортизації, тобто не відносяться до складу валових витрат , а поступово відносяться на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених статтею 8 цього Закону, протягом строку їх корисного використання (експлуатації).
Відповідно до пункта 5.1 статті 5 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платника податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі коли у майбутніх податкових періодах платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації, такий платник податків зобов’язаний подати нову податкову декларацію, що містить виправлені показники.
За спірний період Позивач не надавав до податкового органу податкову декларацію, що містить виправлені показники, та не сплачувало штраф у розмірі десяти відсотків суми недоплати.
На апеляційну скаргу Позивач надав заперечення у якому посилається на те, що висновки, викладені в апеляційній скарзі безпідставні і необгрунтовані, тому просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав:
Законом України “Про податок на додану вартість” спеціально передбачено, що суми податку на додану вартість з витрат, пов’язаних з придбанням (спорудженням) основних фондів, включаються до складу податкового кредиту незалежно від строків їх введення в експлуатацію, тому невірним є висновок Відповідача про те, що головним критерієм для отримання права на податковий кредит є участь основних фондів у господарській діяльності.
Сума податку на додану вартість по орендним операціям не може бути донарахована Позивачу, так як вона була самостійно відкоригована підприємством та не вплинула на загальну суму донарахованого податкового зобов’язання з податку на додану вартість.
Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши представників сторін, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, вважає необхідним в задоволені апеляційної скарги відмовити.
Рішення місцевого господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.
Відмовляючи в задоволені апеляційної скарги судова колегія виходила з наступного:
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункта 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного періоду.
Судова колегія погоджується з висновком господарського суду про те, що Законом України “Про податок на додану вартість” спеціально передбачено, що суми податку на додану вартість з витрат, пов’язаних з придбанням (спорудженням) основних фондів, включаються до складу податкового кредиту незалежно від строків їх введення в експлуатацію, тому невірним є висновок Відповідача про те, що головним критерієм для отримання права на податковий кредит є участь основних фондів у господарській діяльності.
Крім того відповідно до пункта 5.1 статті 5 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, якщо у майбутніх податкових періодах платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.
Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.
Господарським судом встановлено, що за результатами перевірки підприємство виправило помилку за орендними операціями, збільшено податкове зобов’язання у грудні 2002 року на суму 6116,1 гривень.
Таким чином, заниження підприємством податку у сукупності за спірний період за спірним операціями не відбулося.
Тому судова колегія погоджується з висновком господарського суду про те, що посилання Відповідача в акті перевірки на те, що підприємством не надані уточнені декларації за спірні періоди, суд визнав неправомірним, оскільки як зазначено з вищевказаної норми Закону платнику податку дозволено податків вносити виправлення в наступних податкових періодах тому і донарахування Відповідачем податку на додану вартість є безпідставним.
З врахуванням вищевикладеного судова колегія вважає апеляційну скаргу залишити без задоволення, постанову залишити без змін.
На підставі наведеного та керуючись статтями 160, 167, 200, 205, 206 КАС України суд,-
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Південної міжрайонної державної податкової інспекції у місті Кривому Розі, залишити без змін.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2004 року у справі №36/134(37/16), залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом одного місяця до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий І.Л. Кузнецова
Судді В.В. Швець
Л.О. Чимбар