1
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 лютого 2012 року місто Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді – Боголюбської Л.Б.,
суддів – Лашевича В.М., Жук О.В.,
за участю прокурора – Ємця А.А.,
засудженого – ОСОБА_1,
його захисника – адвоката ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 10 листопада 2011 року, –
ВСТАНОВИЛА :
Цим вироком
ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року в місті Києві, громадянин України, з середньо-технічною освітою , неодружений, офіційно непрацюючий, який проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимий:
- 31 травня 2006 року Бориспільським районним судом Київської області за ч. 2 ст. 185 КК України до трьох років позбавлення волі, із застосуванням ст. ст. 75, 76 КК України, звільнений від відбуття покарання з випробовуванням та встановленням іспитового строку три роки;
- 13 жовтня 2008 року Печерським районним судом міста Києва за ч. 2 ст. 190 КК України із застосуванням ст. 71 КК України до трьох років шести місяців позбавлення волі;
- 09 лютого 2011 року звільнений на підставі ст. 81 КК України від призначеного покарання умовно-достроково на не відбуту частину покарання, що становила на день судового засідання один рік двадцять три дні,
засуджений за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на два роки шість місяців. На підставі ст. 71 КК України, ОСОБА_1 частково приєднано не відбуту частину покарання за вироком Печерського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2008 року, а саме шість місяців позбавлення волі, і остаточно йому призначено покарання у виді трьох років позбавлення волі.
Згідно з вироком, ОСОБА_1 визнаний винним у таємному викрадені чужого майна, вчиненому повторно, тобто у вчиненні злочину, передбаченому ч. 2 ст. 185 КК України.
Цей злочин він вчинив за обставин, викладених у вироку наступним чином.
Зокрема, 22 березня 2011 року приблизно о 01 годині 30 хвилин ОСОБА_1, перебуваючи на житловому масиві «ДВРЗ», а саме біля будинку № 22-Б по вулиці Новаторів в місті Києві, з корисливих спонукань, з метою повторного таємного викрадення чужого майна, наблизився до автомобіля «ВАЗ 2121 Нива», д.н.з НОМЕР_1 і, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, приклав фізичне зусилля до металевого кріплення, яке фіксує вікно. Відсунувши таким чином вікно, він через отвір відчинив вказаний автомобіль та таємно викрав з нього автомагнітолу «Panasonik CQ-DX 100 WX», вартістю 877 гривень, яка належала громадянину ОСОБА_3 З викраденим майном ОСОБА_1 з місця скоєння злочину зник та розпорядився ним на власний розсуд, спричинивши потерпілому ОСОБА_3 матеріальну шкоду на зазначену суму.
05 квітня 2011 року приблизно о 05 годині 30 хвилин ОСОБА_1, перебуваючи біля будинку № 9 по вулиці Дніпровська Набережна в місті Києві, з тією ж метою наблизився до автомобіля «Хюндай Туксон», д.н.з. НОМЕР_2 та, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, за допомогою камінця розбив скло передніх правих дверцят, а потім, відчинивши автомобіль, таємно викрав із салону даного автомобіля фотоапарат «Canon» з чохлом до нього, загальною вартістю 1500 гривень, який належав громадянину ОСОБА_4 Цим майном ОСОБА_1 в подальшому розпорядився на власний розсуд, спричинивши потерпілому ОСОБА_4 матеріальну шкоду на вказану суму.
11 квітня 2011 року приблизно о 03 годині 00 хвилин ОСОБА_1, перебуваючи біля будинку № 1 по вулиці Райдужній в місті Києві, з тією ж метою та аналогічним способом повторно таємно викрав з автомобіля «Чері Кімо», д.н.з. НОМЕР_3, автомагнітолу «XTRONS TD 716 G», вартістю 3000 гривень, антирадар «COBRA XRS 9340», вартістю 1530 гривень, автомобільну аптечку, вартістю 50 гривень, та пило смок, вартістю 150 гривень, спричинивши потерпілому ОСОБА_5 матеріальну шкоду на загальну суму 4730 гривень. Викраденим майном ОСОБА_1 розпорядився на власний розсуд.
19 травня 2011 року приблизно о 01 годині 00 хвилин ОСОБА_1, перебуваючи біля будинку № 28 по вулиці Стальського в місті Києві та маючи на меті повторно таємно викрасти чуже майно, наблизився до автомобіля «Шевроле Авео», д.н.з. НОМЕР_4, та, впевнившись, що за ним ніхто не спостерігає, зняв з лобового скла даного автомобіля склоочисники, вартістю 120 гривень. Таємно викравши таким чином це майно, ОСОБА_1 розпорядився ним на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_6 матеріальну шкоду вказану суму.
Того ж числа він приблизно о 02 годині 45 хвилин, перебуваючи біля будинку № 24 по проспекту Ватутіна в місті Києві, з тією ж метою та аналогічним способом повторно таємно викрав з автомобіля «Део Ланос», д.н.з. НОМЕР_5, склоочисники, вартістю 110 гривень, якими розпорядився на власний розсуд, спричинивши потерпілому ОСОБА_7 матеріальну шкоду на зазначену суму.
В своїй апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не оспорюючи фактичних обставин справи та кваліфікації дій засудженого, просить скасувати вирок у зв’язку з невідповідністю призначеного засудженому ОСОБА_1 покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м’якості. Зокрема, автор апеляції вважає, що місцевим судом при призначенні покарання ОСОБА_1 не в повній мірі було враховано ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним злочину та дані про його особу, а саме, що останній скоїв злочин середньої тяжкості, матеріальну шкоду потерпілим не відшкодував, офіційно не працює та не має постійного джерела доходів. Крім того, апелянт звертає увагу, що ОСОБА_1 раніше судимий, причому за корисливий злочин проти власності, повторно вчинив злочин проти власності під час не відбутої частини покарання, призначеного йому вироком Печерського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2008 року, від якого він умовно-достроково був звільнений. Тому, на думку прокурора, призначене районним судом покарання не сприятиме виправленню та перевихованню ОСОБА_1 і не буде достатнім для запобігання вчинення ним нових злочинів. З урахуванням вищенаведеного автор апеляції просить апеляційний суд постановити свій вирок відносно ОСОБА_1, призначивши останньому за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, покарання у виді трьох років шести місяців позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України, апелянт просить до такого покарання частково приєднати не відбуту частину покарання за попереднім вироком, остаточно призначивши ОСОБА_1 покарання у виді чотирьох років позбавлення волі.
Захисник ОСОБА_2 подав свої заперечення на апеляцію прокурора, в яких, вважаючи апеляцію необґрунтованою, просить вирок районного суду залишити без змін, а апеляцію прокурора без задоволення. При цьому він запевняє, що суд першої інстанції повністю врахував ступінь тяжкості вчиненого засудженим злочину, особу ОСОБА_1, дав належну правову оцінку діянням, які вчинив його підзахисний, а також обставинам даної справи, в тому числі і тим, що пом’якшують відповідальність засудженого. Тому захисник переконаний, що вирок місцевого суду є справедливим, обґрунтованим, законним і достатнім для виправлення ОСОБА_1 і попередження вчинення ним нових злочинів. Також в запереченнях вказано, що ОСОБА_1 вчинив злочин внаслідок збігу тяжких особистих обставин, оскільки не міг працевлаштуватися після звільнення з місць позбавлення волі.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію та просив її задовольнити, пояснення засудженого та його захисника, які просили вирок районного суду залишити без змін, а апеляцію прокурора без задоволення, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляції, провівши судові дебати та вислухавши останнє слово засудженого, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Висновки суду першої інстанції про винність ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину за обставин, викладених у вироку, відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються зібраними у справі доказами і ніхто із учасників процесу їх не оспорює.
Дії ОСОБА_1 правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 185 КК України.
Що стосується міри покарання, то, всупереч доводів апелянта, вона призначена ОСОБА_1 саме з урахуванням характеру та ступеню суспільної небезпечності вчиненого ним злочину, всіх обставин справи і даних про його особу, про що прямо вказано у вироку.
Зокрема, як вбачається з вироку, районний суд при вирішенні питання про міру покарання врахував як тяжкість вчиненого ОСОБА_1 злочину, так і дані про його особу, в тому числі і те, що він раніше судимий та характеризується посередньо. Крім того, суд першої інстанції належним чином також врахував, що ОСОБА_1 щиро розкаявся у вчиненні злочину, а тому обґрунтовано визнав цю обставину такою, що пом’якшує його покарання. При цьому будь-яких обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_1, не встановлено.
Таким чином, слід прийти до висновку, що як за своїм видом, так і розміром, призначене ОСОБА_1 покарання є законним і справедливим, а тому доводи апелянта про м’якість призначеного ОСОБА_1 покарання є непереконливими.
Не вбачаючи із матеріалів справи будь-яких підстав для скасування чи зміни вироку суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що даний вирок є законним і обґрунтованим, а призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, тобто є необхідним і достатнім для його виправлення, перевиховання та попередження нових злочинів.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів –
УХВАЛИЛА :
Вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 10 листопада 2011 року щодо ОСОБА_1 – залишити без змін , а апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, – залишити без задоволення .
В порядку ст. 365 КПК України, уточнити в резолютивній частині вироку Дніпровського районного суду міста Києва від 10 листопада 2011 року у даній справі дату винесення вироку Печерським районним судом міста Києва, а саме замість 28 жовтня 2008 року зазначити 13 жовтня 2008 року.
С У Д Д І:
________________ _________________ ________________
Боголюбська Л.Б. Лашевич В.М. Жук О.В.