1
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2011 року місто Київ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:
Головуючого судді – Боголюбської Л.Б.,
Суддів – Лашевича В.М., Ноздрякова В.М.,
при секретарі – Бучинській А.І.,
за участю прокурора – Ємця А.А.,
потерпілого – ОСОБА_1,
його представника – ОСОБА_2,
засудженого – ОСОБА_3,
його захисника-адвоката – ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальну справу за апеляцією прокурора, який затвердив обвинувальний висновок у справі, на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 11 серпня 2011 року, –
В С Т А Н О В И ЛА :
Цим вироком
ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року в місті Києві, українця, громадянина України, з неповною середньою освітою, працюючого менеджером ПМП "Два млина", одруженого, зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше судимого: - 30 липня 1998 року Дніпровським районним судом міста Києва за ч. 1 ст. 229-6 КК України (в редакції 1960 року) до 2 років позбавлення волі, звільнений 31 серпня 1999 року з Бучанської виправної колонії УДДУПВП у Київській області (№ 85) згідно ст. 4 Указу ПВС СРСР про амністію від 16 липня 1999 року; - 01 березня 2001 року Алуштинським міським судом АР Крим за ч. 3 ст. 142, ч. 1 ст. 222 КК України (в редакції 1960 року) до 9 років позбавлення волі, з конфіскацією майна, з відбуванням покарання у виправній колонії суворого режиму, звільнений 08 червня 2007 року з Машівської виправної колонії УДДУПВП у Полтавській області (№ 9) за постановою Машівського районного суду Полтавської області від 01 червня 2007 року згідно ст. 81 КК України (в редакції 2001 року) умовно-достроково на не відбутий строк 2 роки 1 місяць 11 днів,
засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України до позбавлення волі строком на три роки. У відповідності до ст. ст. 75, 76 КК України, ОСОБА_3 вирішено звільнити від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку, який судом визначено три роки, не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки, а саме повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання та роботи, періодично з’являтися для реєстрації до кримінально-виконавчої інспекції.
Крім того, за вказаним вироком повністю задоволено позов прокурора та присуджено до стягнення із ОСОБА_3 на користь держави 583 гривні 99 копійок на відшкодування витрат, пов’язаних із лікуванням потерпілого ОСОБА_1
Також за даним вироком частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 та присудженого до стягнення на його користь із ОСОБА_3 1493 гривні 77 копійок за заподіяну потерпілому матеріальну шкоду і 5000 гривень за заподіяну останньому моральну шкоду.
Згідно з вироком, ОСОБА_3 визнаний винним у заподіянні потерпілому ОСОБА_1 умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров’я.
Цей злочин він вчинив за обставин, викладених у вироку наступним чином.
Зокрема, до ОСОБА_3, який в приватному порядку займався виготовленням та встановленням під замовлення меблів, на початку 2010 року звернувся ОСОБА_1 і вони домовилися про виготовлення та встановлення кухонних меблів в квартирі останнього. Однак в обумовлений термін ОСОБА_5 кухонні меблі не виготовив, в зв’язку з чим ОСОБА_1 09 травня 2010 року домовився з ним про зустріч на алеї поблизу супермаркету "Фуршет", що знаходиться на вулиці Вершигори, 1, в місті Києві. Коли ж вони близько 13 години того ж числа зустрілися в зазначеному місці, то між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 біля першого під’їзду будинку № 3 по вулиці Вершигори відбулася розмова з приводу виготовлення та встановлення кухонних меблів, яка згодом переросла в сварку між ними. Під час цієї сварки у ОСОБА_3 раптово виник умисел на заподіяння ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, для реалізації якого він близько 13 години 30 хвилин, зажавши в кисть руки металевий предмет, наніс удар кулаком в обличчя ОСОБА_1 Після цього ОСОБА_3 продовжив наносити потерпілому численні удари кулаками та правою ногою в обличчя та в область голови, від яких останній впав на землю. Внаслідок зазначених дій ОСОБА_3 потерпілому ОСОБА_1 були спричинені наступні тілесні ушкодження: закрита черепно-мозкова травма у вигляді струсу головного мозку та забійної рани в проекції хвоста лівої брові, садно в лобній ділянці зліва, які у сукупності, так і кожний окремо відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я; синець на повіках лівого ока з переходом в підочну ділянку та уламковий перелом нижньої стінки лівої очниці, які у сукупності відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
В апеляції прокурор, який затвердив обвинувальний висновок у справі, не оспорюючи фактичних обставин справи та кваліфікації вчиненого ОСОБА_3, просить вирок місцевого суду скасувати у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та постановити новий вирок, яким засудити ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 122 КК України до трьох років позбавлення волі. При цьому апелянт стверджує, що суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_3 покарання із застосуванням ст. 75 КК України, не дав належної правової оцінки ступеню тяжкості вчиненого ним злочину, який є умисним та, у відповідності до ст. 12 КК України, відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості. Також автор апеляції вважає, що місцевим судом належним чином не оцінено і об’єктивно не враховано обставини вчиненого ОСОБА_5 злочину, а саме того, що в результаті злочинних дій останнього потерпілому ОСОБА_1 були спричинені такі тілесні ушкодження, як закрита черепно-мозкова травма у вигляді струсу головного мозку і забійної рани в проекції хвоста лівої брові, синець на повіках лівого ока з переходом в підочну ділянку, садно в лобній ділянці зліва та уламковий перелом нижньої стінки лівої очниці. Крім того, на думку апелянта, судом першої інстанції не в повній мірі враховано, що ОСОБА_3 раніше неодноразово судимий, в тому числі за тяжкі умисні злочини, судимість за які не знята та не погашена, перебуває на обліку у лікаря нарколога з діагнозом: розлади психіки та поведінки внаслідок вживання опіоїдів, а інвалідності чи захворювань, які б перешкоджали відбуттю засудженим покарання, немає.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, потерпілого та його представника, які підтримали апеляцію та просили її задовольнити, пояснення засудженого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляції та просили залишити без змін вирок суду першої інстанції, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляції, провівши судові дебати та вислухавши останнє слово засудженого, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора, який затвердив обвинувальний висновок у справі, не підлягає задоволенню з таких підстав.
Висновки суду першої інстанції про винність ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому злочину за обставин, викладених у вироку, відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються зібраними у справі доказами і ніхто із учасників процесу їх не оспорює.
Дії ОСОБА_3 правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 122 КК України.
У відповідності до вимог закону вирішені і цивільні позови прокурора та потерпілого.
Що стосується міри покарання, то, всупереч доводів апелянта, вона призначена ОСОБА_3 з урахуванням характеру та ступеню суспільної небезпечності вчиненого ним злочину, всіх обставин справи і даних про його особу, про що прямо вказано у вироку.
При цьому, як вбачається з вироку, хоча місцевий суд і визнав рецидив злочинів обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_3, однак врахував, що останній за місцем проживання та за місцем роботи характеризується позитивно, має на утримані малолітню дитину, ІНФОРМАЦІЯ_4, та дружину, яка перебуває у декретній відпустці, а трудовий колектив ПМП "Два млина" бажає перевиховувати ОСОБА_3 та сприяти його виправленню. Ці обставини районний суд обґрунтовано визнав такими, що пом’якшують покарання ОСОБА_3
За таких обставин слід прийти до висновку, що у суду першої інстанції було достатньо підстав для застосування до засудженого ст. 75 КК України. Тому доводи автора апеляції на неправильне застосування місцевим судом кримінального закону є непереконливими.
Не вбачаючи із матеріалів справи будь-яких підстав для скасування чи зміни вироку суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що даний вирок є законним і обґрунтованим, а призначене ОСОБА_3 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, тобто є необхідним і достатнім для його виправлення, перевиховання та попередження нових злочинів.
В свою чергу, із вступної частини даного вироку належить виключити в порядку ст. 365 КПК України вказівку про наявність у ОСОБА_3 судимості за вироком Ватутінського районного суду міста Києва від 18 лютого 1993 року, оскільки 02 червня 1994 року він на підставі ст. 53 КК України (в редакції 1960 року) був звільнений з місць позбавлення волі і ця його судимість, відповідно до п. 5 ч. 1 та ч. 3 ст. 55 КК України (в редакції 1960 року), через три роки була погашена, а новий злочин ОСОБА_3 вчинив лише 08 квітня 1998 року.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів –
УХВАЛИЛА:
Вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 11 серпня 2011 року щодо ОСОБА_3 – залишити без змін , а апеляцію прокурора, який затвердив обвинувальний висновок у справі, – без задоволення .
В порядку ст. 365 КПК України, виключити із вступної частини вироку вказівку про наявність у ОСОБА_3 судимості за вироком Ватутінського районного суду міста Києва від 18 лютого 1993 року.
СУДДІ :
Боголюбська Л.Б. Лашевич В.М. Ноздряков В.М.