АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
1
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2011 року місто Київ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:
Головуючого судді – Боголюбської Л.Б.,
Суддів – Лашевича В.М., Шальнєвої Т.П.,
за участю прокурора – Ємця А.А.,
представника потерпілого ОСОБА_1 – ОСОБА_2,
обвинуваченого – ОСОБА_3,
його захисників – ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у попередньому розгляді справи судом першої інстанції, на постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 25 липня 2011 року,
ВСТАНОВИЛА:
Цією постановою кримінальна справа відносно
ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Коцюбинське Київської області, громадянина України, одруженого, який працював президентом федерації спортивного фехтування міста Києва, з незакінченою вищою освітою, не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2, обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 209, ч. 2 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 384 КК України,
повернута при попередньому розгляді прокурору міста Києва для організації додаткового розслідування.
Направляючи кримінальну справу прокурору зі стадії попереднього розгляду для проведення додаткового розслідування, суд першої інстанції в постанові зазначив, що ОСОБА_3 пред’явлено органами досудового слідства неконкретне обвинувачення, яке позбавляє останнього належним чином здійснювати свій захист і є порушенням його права на захист, а це, в свою чергу, є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, яке позбавляє суд можливості призначити справу до судового розгляду і розглянути її по суті.
В обґрунтування такого висновку районний суд послався на те, що органи досудового слідства в постанові про пред’явлення обвинувачення та в обвинувальному висновку при викладенні фактичних обставин злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190 КК України, не вказали, в чому конкретно при незаконному заволодінні чужим майном проявився обман з боку ОСОБА_3 по відношенню до потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_7, а тільки конкретизували таку кваліфікуючу ознаку, як зловживання довірою. При цьому, як вказано в постанові місцевого суду, в обвинуваченні не конкретизовані обов’язкові кваліфікуючі ознаки об’єктивної сторони даного складу злочину, оскільки органи досудового слідства не визначилися зі способом, яким обвинувачений заволодів чужим майном, а саме чи шляхом обману, чи шляхом зловживання довірою, чи обома цими шляхами одночасно.
Мотивуючи неконкретність пред’явленого ОСОБА_3 обвинувачення за ч. 2 ст. 358 та ч. 3 ст. 358 КК України, суд першої інстанції в постанові зазначив, що органи досудового слідства, звинувачуючи останнього у підробці документів за попередньою змовою з невстановленою слідством особою та у використанні підробленого документу, не вказали, які саме дії вчинив ОСОБА_3 по підробленню документу з точки зору ознак об’єктивної сторони складу цього злочину та в чому саме при використанні підробленого документу проявилося внесення обвинуваченим до документу неправдивих відомостей.
Крім того, районний суд в постанові вказав і на неконкретність обвинувачення ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 384 КК України. Зокрема, місцевий суд відмітив, що орган досудового слідства при викладенні фактичних обставин цього злочину послався, крім іншого, на наявність в діях обвинуваченого такої кваліфікуючої ознаки, як завідомо неправдиві покази потерпілого, поєднані з обвинуваченням у особливо тяжкому злочині , однак при кваліфікації дій ОСОБА_3 за даною нормою кримінального закону цієї кваліфікуючої ознаки не вказав.
Прийшовши до висновку про направлення справи на додаткове розслідування з вищенаведених підстав, суд першої інстанції звернув увагу органів досудового слідства та прокурора і на інші недоліки, які, як зазначено в постанові, хоча і не є підставою для направлення справи на додаткове розслідування, але мають бути усунені під час його проведення. Ці недоліки стосуються правильності кваліфікації дій ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 358 КК України і того, що в обвинувальному висновку не викладені показання ряду свідків та приведено лише один доказ на підтвердження вини ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 209 КК України. Також місцевий суд запропонував органам досудового слідства перевірити під час додаткового розслідування доводи скарг захисників на постанови про порушення відносно ОСОБА_3 кримінальних справ і більш ретельно перевірити доводи клопотань захисту, викладені при виконанні вимог ст. ст. 218 – 220 КПК України.
В апеляції прокурор, який брав участь у попередньому розгляді справи судом першої інстанції, просить постанову районного суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. При цьому він стверджує, що посилання місцевого суду на невизначеність органів досудового слідства у способі, яким ОСОБА_3 заволодів чужим майном, є безпідставним, зважаючи на те, що в обвинуваченні ОСОБА_3 зазначено, що шахрайство ним було вчинено шляхом зловживання довірою та обману. До того ж, як запевняє апелянт, самому обвинуваченому, згідно до власноручного запису останнього в присутності захисника у відповідному протоколі слідчої дії, обвинувачення зрозуміло в повному обсязі (т. 61, а. с. 203 – 222). Також автор апеляції звертає увагу, що постанова слідчого про притягнення ОСОБА_3 як обвинуваченого відповідає вимогам ст. 132 КПК України, а щодо можливого уточнення чи зміни пред’явленого обвинувачення, то таке право, згідно ст. 277 КПК України, надано прокурору під час судового розгляду справи і цим не порушується право обвинуваченого на захист. На підставі вищевикладеного апелянт приходить до висновку, що наведені у постанові місцевого суду посилання на неконкретність обвинувачення та неповноту досудового слідства не є істотними порушеннями кримінального закону, які перешкоджають призначенню справи до розгляду по суті.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора та представника потерпілого, які підтримали апеляцію та просили її задовольнити, а саме скасувати постанову суду першої інстанції і направити справу до місцевого суду на новий попередній розгляд, пояснення обвинуваченого та його захисників, які, поклавшись у вирішенні даного питання на розсуд суду, просили змінити ОСОБА_3 запобіжний захід із утримання під вартою на підписку про невиїзд, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляції, провівши судові дебати, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 246 КПК України, при попередньому розгляді повернення справи на додаткове розслідування може мати місце лише у випадках, коли під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства були допущені такі порушення вимог КПК України, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду. У решті передбачених зазначеною статтею випадків, а саме коли є підстави для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб, окремий розгляд справи щодо яких неможливий, або для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею Кримінального кодексу України, якою передбачено відповідальність за більш тяжкий злочин, чи для пред'явлення йому обвинувачення, яке до цього не було пред'явлене, справа може бути повернена на додаткове розслідування лише за наявності відповідного клопотання одного із названих у ч. 2 ст. 246 КПК учасників процесу.
Як вбачається з протоколу судового засідання та зі змісту постанови районного суду, справа по обвинуваченню ОСОБА_3 була повернута суддею з власної ініціативи для проведення додаткового розслідування з підстав порушення органами досудового слідства кримінально-процесуального закону, що виразилося в неконкретності пред’явленого обвинувачення, яке позбавляє ОСОБА_3 належним чином здійснювати свій захист і є порушенням його права на захист. Таке порушення, як вказав місцевий суд, є істотним і позбавляє суд можливості призначити справу до судового розгляду і розглянути її по суті.
Також, прийшовши до висновку про направлення справи на додаткове розслідування з вищенаведених підстав, суд першої інстанції звернув увагу органів досудового слідства та прокурора і на інші недоліки, які, як зазначено в постанові, хоча і не є підставою для направлення справи на додаткове розслідування, але мають бути усунені під час його проведення.
В той же час, повертаючи справу на додаткове розслідування, місцевий суд, хоча і вказав, в чому полягає неконкретність обвинувачення, а також неповнота досудового слідства, однак переконливого обґрунтування, що без усунення таких порушень вимог КПК України справа не може бути призначена до судового розгляду, не навів.
Зокрема, за змістом ст. 246 КПК України, питання про те, чи перешкоджає порушення закону, допущене під час провадження досудового слідства, призначенню справи до судового розгляду, вирішується залежно від того, наскільки істотним воно було, до ущемлення яких прав та інтересів учасників процесу воно призвело і чи є можливість поновити ці права й інтереси.
Згідно зі ст. 237 КПК України, одним із питань, які з’ясовує суддя при попередньому розгляді справи, є те, чи був складений обвинувальний висновок відповідно до вимог КПК України.
Із матеріалів справи вбачається, що обвинувальний висновок у даній справі містить описову та резолютивну частини, які викладені у відповідності до вимог ст. 223 КПК України, а постанова про притягнення ОСОБА_3 в якості обвинуваченого складена відповідно до вимог ст. 132 КПК України і будь-які суперечності в зазначених процесуальних документах відсутні. При цьому, що стосується посилань суду першої інстанції на неконкретність обвинувачення, то вказані норми закону вимагають від органів досудового слідства викласти у постанові про притягнення особи в якості обвинуваченого обставини вчинення злочину, наскільки вони відомі слідчому, а в обвинувальному висновку обставини справи, як їх встановлено на досудовому слідстві, що фактично і було виконано органами досудового слідства.
Крім того, вирішуючи питання про правильність застосування вимог кримінально-процесуального закону щодо пред’явлення обвинувачення, суд має враховувати, що, у відповідності до ст. 277 КПК України, прокурору надано право до закінчення судового слідства змінити пред’явлене особі обвинувачення. Така зміна може полягати і в конкретизації обвинувачення при наявності до того підстав.
Отже, приймаючи рішення про направлення справи на додаткове розслідування, суд першої інстанції не проаналізував, чи в дійсності мало місце під час провадження досудового слідства порушення права обвинуваченого на захист, яке перешкоджає призначенню справи до судового розгляду, не навів обґрунтування того, наскільки істотним воно було, до ущемлення яких прав та інтересів обвинуваченого воно призвело і чи є можливість поновити ці права й інтереси, зважаючи на повноваження прокурора в суді, визначені ст. 277 КПК України.
Щодо інших недоліків, вказаних в оскаржуваній постанові районного суду, які стосуються фактично неповноти досудового слідства, то слід зазначити, що наведений у ст. 246 КПК України перелік підстав для повернення справи на додаткове розслідування зі стадії попереднього розгляду справи є вичерпним. Тому суддя не вправі повернути справу на додаткове розслідування з цієї стадії з мотивів неповноти досудового слідства.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що постанова районного суду про направлення кримінальної справи відносно ОСОБА_3 зі стадії попереднього розгляду на додаткове розслідування є необґрунтованою та незаконною, а тому підлягає скасуванню, а справа поверненню на новий попередній розгляд.
Що стосується клопотання ОСОБА_3 про зміну йому запобіжного заходу із утримання під вартою на підписку про невиїзд, яке підтримали його захисники та заперечення проти якого висловили прокурор і представник потерпілого, то на час розгляду даної апеляції колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення з огляду на обставини справи, тяжкість злочинів, у вчиненні яких ОСОБА_3 обвинувачується, та дані про його особу.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів –
У Х В А Л И Л А:
Апеляцію прокурора, який брав участь у попередньому розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити.
Постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 25 липня 2011 року про направлення зі стадії попереднього розгляду на додаткове розслідування кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 209, ч. 2 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 384 КК України, – скасувати , а справу направити на новий попередній розгляд в той же суд.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_3 – утримання під вартою – залишити без змін.
СУДДІ :
______________ ____________ ____________
Боголюбська Л.Б. Лашевич В.М. Шальнєва Т.П.