АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 квітня 2011 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді - Британчука В.В.
суддів - Дмитренко Г.М., Кияшка О.А.
за участю прокурора - Прокоф’євої Н.О.
законного представника
потерпілої - ОСОБА_1
та особи, справа щодо
якого закрита - ОСОБА_2
розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальну справу за апеляцією законного представника потерпілої ОСОБА_1, на постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 12 січня 2011 року.
Зазначеною постановою кримінальна справа по обвинуваченню: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, українця, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, працюючого водієм в «Сервіс-Солюшене», зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -
закрита, на підставі п. «б» ст. 1 Закону України «Про амністію» від 19 квітня 2007 року.
Органами досудового слідства ОСОБА_2 обвинувачувався в тому, що 17 червня 2004 року, приблизно о 17 год. 20 хв., він керуючи технічно справним автомобілем «МАЗ-53603», державний номерний знак НОМЕР_1, рухався по сухій прямій проїжджій частині вул. Бучми з боку проспекту П.Тичини в напрямку вул. Серафимовича в місті Києві. При під’їзді до перехрестя вул. Бучми – вул. Серафимовича, обладнаного світлофорними об'єктами, які працювали в автоматичному режимі, зупинився на червоний сигнал світлофора. Дочекавшись зеленого світла світлофора, ОСОБА_2, розпочав рух з метою виконання маневру повороту праворуч з подальшим виїздом на вул. Серафимовича, після чого, виконавши маневр продовжив рух в наміченому напрямку.
Під час руху водій ОСОБА_2 допустив порушення вимог п.п.1.7, 10.1, 12.1, 12.3, 16.2, 18.2 Правил дорожнього руху, внаслідок чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4
В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_4, отримавши не сумісні із життям тілесні ушкодження, помер на місці ДТП.
Вказані дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ст. 286 ч. 2 КК України.
В судовому засіданні підсудним ОСОБА_2 подане клопотання про застосування до нього Закону України «Про амністію» від 19.04.2007 року та закриття провадження по справі, оскільки він є особою, на яку поширюється амністія і на утриманні має двох неповнолітніх дітей.
Клопотання підсудного задоволено і постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 12 січня 2011 року, ОСОБА_2, як особа, що має на утриманні сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, який на день набрання чинності Законом України «Про амністію» від 19 квітня 2007 року, був неповнолітнім, звільнений від кримінальної відповідальності за ст. 286 ч. 2 КК України на підставі п. «б» ст. 1 Закону України «Про амністію» від 19 квітня 2007 року, а провадження по кримінальній справі закрито.
В апеляції з доповненнями до неї законний представник потерпілої ОСОБА_1 просить постанову суду скасувати, справу направити на новий судовий розгляд, вказати точний закон про неможливість або можливість і порядок застосування до ОСОБА_2 Законів України «Про амністію» від 01 жовтня 1996 року, 31 травня 2005 року, 19 квітня 2007 року і 12 грудня 2008 року, також просить скасувати постанову слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_2 за ст. 135 ч. 3 КК України, скасувати постанову суду, справу повернути прокурору Дніпровського району м. Києва для організації додаткового розслідування з урахуванням необхідності прийняття рішення відносно вчинення ОСОБА_2 дій, які підпадають під ознаки злочинів, передбачених ст. ст. 135 ч. 3, 136 ч. 3, 384 ч. 2 КК України.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог, апелянт посилається на неповноту, однобічність дізнання, досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення вимог ст. ст. 237, 374, 313, 314, 318, 16, 28, 367, 369, 371 кримінально-процесуального закону, не правильне застосування кримінального закону. Вказує, що суд в порушення вимог ст. 374 КПК України проігнорував ухвалу апеляційного суду від 12.04.2010 року, безпідставно відхилив її клопотання про повернення справи на додаткове розслідування, не розглянув її заперечення щодо неможливості застосування до ОСОБА_2 Закону України «Про амністію» від 19 квітня 2007 року. Вважає, що в діях ОСОБА_2 наявні склади злочинів, передбачених ст. ст. 135 ч. 3, 136 ч. 3, 384 ч. 2 КК України, а також, що суд повинен був керуватися Законом України «Про амністію» від 12 грудня 2008 року.
Заслухавши доповідача, пояснення законного представника потерпілої ОСОБА_1, яка підтримала свою апеляцію, прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляції законного представника потерпілої ОСОБА_1, ОСОБА_2, який заперечував проти задоволення апеляції, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція законного представника потерпілої ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 17 червня 2004 року скоїв злочин, передбачений ст. 286 ч. 2 КК України.
В судовому засіданні 12.01.2011 року, ОСОБА_2 звернувся з клопотанням про застосування до нього Закону України «Про амністію» від 19 квітня 2007 року. /т. 2 а.с. 182/
Згідно з п. «б» ст. 1 Закону України «Про амністію» від 19 квітня 2007 року звільненню від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, підлягають особи, засуджені за умисні злочини, за які законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше п'яти років, та за злочини, вчинені з необережності, за які законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше десяти років, не позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, або дітей-інвалідів незалежно від їх віку.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про амністію» від 19 квітня 2007 року звільненню від кримінальної відповідальності в порядку та на умовах, визначених цим Законом, підлягають особи, які підпадають під дію статті 1 цього Закону, кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду, але не розглянуті судами або розглянуті, але вироки не набрали законної сили, про злочини, вчинені до набрання чинності цим Законом.
Закон України «Про амністію» від 19 квітня 2007 року не містить заборони щодо його застосування до осіб, яких притягнуто до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України.
ОСОБА_2 є суб’єктом амністії, оскільки вчинив злочин з необережності до дня набрання чинності Законом України «Про амністію» від 19 квітня 2007 року, санкція статті 286 ч. 2 КК України, передбачає покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше десяти років, має сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, який на день набрання чинності Законом України «Про амністію» від 19 квітня 2007 року, був неповнолітнім /т. 1 а.с. 250/, батьківських прав не позбавлений /т. 2 а.с. 37/, і просив застосувати амністію.
Закон не пов’язує застосування амністії з визнанням чи невизнанням вини, а лише зі згодою особи на застосування амністії.
За наведеного, суд обґрунтовано звільнив ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності, а справу провадженням закрив.
Доводи апеляції законного представника потерпілої ОСОБА_1 про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неправильне застосування кримінального закону, є безпідставними.
Стосовно доводів апеляції законного представника потерпілої ОСОБА_1 про неможливість застосування до ОСОБА_2 Закону України «Про амністію» від 19 квітня 2007 року, то вони є необгрунтованими.
Після вчинення даного злочину було прийнято Закони України «Про амністію» від 31.05.2005 року, від 19.04.2007 року та від 12.12.2008 року.
Відповідно до вимог ст. 5 ч. 4 КК України, якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.
До конкретної особи має застосовуватися той акт амністії, який найбільш наближений до події злочину і є найбільш сприятливим для неї.
За наведеного, у відповідності до ст. 5 ч. 4 КК України, щодо ОСОБА_2 може бути застосовано Закон України «Про амністію» від 19 квітня 2007 року.
Доводи апеляції законного представника потерпілої ОСОБА_1 про порушення судом вимог ст. 374 КПК України та невиконання ухвалу апеляційного суду від 12.04.2010 року, є необгрунтованими.
Так, на виконання ухвали Апеляційного суду м. Києва від 12 квітня 2010 року, суд першої інстанції допитав підсудного ОСОБА_2, з’ясував його позицію щодо пред’явленого обвинувачення, встановив, що ОСОБА_2 не позбавлений батьківських прав та перевірив доводи потерпілих щодо наявності в діях ОСОБА_2 складу більш тяжкого злочину, й підстав для притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за більш тяжкий злочин не встановив.
Крім того, як убачається з матеріалів справи органом досудового слідства перевірялась наявність ознак інших злочинів в діях ОСОБА_2, й постановою старшого слідчого СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 24.04.2009 року, відмовлено в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_2 за ст. 135 ч. 3 КК України у зв’язку з відсутністю в його діях складу злочину. /т. 1 а.с. 222-223/
Доводи апеляції законного представника потерпілої ОСОБА_1 про наявність в діях ОСОБА_2 ознак злочинів, передбачених ст. ст. 135 ч. 3, 136 ч. 3, 384 ч. 2 КК України, є необгрунтованими.
Ні органом досудового слідства, ні судом першої інстанції не встановлено наявність ознак вказаних злочинів в діях ОСОБА_2
Щодо доводів апеляції законного представника потерпілої ОСОБА_1 про неповноту, однобічність дізнання, досудового та судового слідства, порушення вимог ряду статей кримінально-процесуального закону, то вони є безпідставними.
Перевіркою матеріалів кримінальної справи встановлено, що органом досудового слідства дотримані вимоги ст. ст. 22, 64 КПК України, досудове слідство проведено повно та всебічно, відповідно до вимог кримінально-процесуального закону.
Суд першої інстанції безпосередньо, повно та всебічно провів розгляд справи, допитав підсудного ОСОБА_2, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, представника потерпілої ОСОБА_1, з дотриманням вимог КПК України оголосив показання свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_6 та дослідив інші докази наявні в матеріалах кримінальної справи.
Стосовно прохання викладеного в апеляції законного представника потерпілого ОСОБА_1 про скасування постанови слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_2 за ст. 135 ч. 3 КК України, то воно не грунтується на вимогах кримінально-процесуального закону й не може бути вирішене під час даного апеляційного розгляду.
Колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови суду та повернення справи на новий судовий розгляд, про що просить в апеляції ОСОБА_1 чи на додаткове розслідування, про що просить апелянт в доповненнях до апеляції.
Будь-яких порушень вимог кримінально-процесуального закону, які були б підставою для скасування постанови суду і повернення справи на новий судовий розгляд чи на додаткове розслідування та задоволення апеляції законного представника потерпілого ОСОБА_1, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 365, 366, 382 КПК України, колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва, -
У Х В А Л И Л А:
Постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 12 січня 2011 року про закриття кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_2 за ст. 286 ч. 2 КК України, на підставі п. «б» ст. 1 Закону України «Про амністію» від 19 квітня 2007 року залишити без зміни, а апеляцію законного представника потерпілого ОСОБА_1 – без задоволення.
Судді:
_______________ _______________ ______________
Британчук В.В. Дмитренко Г.М. Кияшко О.А.