АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 березня 2011 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді - Британчука В.В.
суддів - Дмитренко Г.М., Кияшка О.А.
за участю прокурора - Тертичного О.А.
та засудженого - ОСОБА_1
розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи, на вирок Солом’янського районного суду м. Києва від 29 грудня 2010 року.
Зазначеним вироком
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець с. Білокоровичі, Олевського району, Житомирської області, громадянин України, з середньою освітою, працюючий електромонтером в ТОВ «Житлосервіс», не одружений, проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимий:
20.03.2001 року вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси за ст. 140 ч. 2, ст. 142 ч. 2, 222 ч. 3, 43 КК України (в редакції 1960 року) на 5 років 3 місяці позбавлення волі;
засуджений за ст. 186 ч.2 КК України на 5 років позбавлення волі.
На підставі ст. ст. 75, 76 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, з покладенням на нього обов’язків.
ОСОБА_1 вироком суду визнаний винним та засуджений за відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, вчинений повторно, за попередньою змовою групою осіб.
Як встановив суд, злочин вчинено за таких обставин.
14.09.2005 року, приблизно о 01 год. 40 хв., ОСОБА_1, в стані алкогольного сп’яніння, біля будинку № 40 по Чоколівському бульвару в м. Києві, разом з особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, підійшли до потерпілого ОСОБА_2 та застосовуючи до нього насильство, що не є небезпечним для життя та здоров’я, вдарив потерпілого в область голови, після чого, разом з особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, наніс удари руками по тілу потерпілого, спричинивши потерпілому легкі тілесні ушкодження, що потягли за собою розлад здоров’я на строк не більше 6 днів, та повторно відкрито викрав у нього мобільний телефон «Соні Еріксон Т68і», вартістю 350 грн., з сім-карткою оператора мобільного зв’язку «UMC», вартістю 32 грн., а всього на загальну суму 382 грн., після чого намагаючись зникнути з місця скоєння злочину був затриманий працівниками міліції. Під час затримання ОСОБА_1 викинув викрадене майно поруч з місцем вчинення злочину.
В апеляції зі змінами та доповненнями до неї прокурор просить вирок суду скасувати, а кримінальну справу повернути до суду першої інстанції для розгляду в іншому складі суду, посилаючись на те, що суд порушив право на захист підсудного, оскільки, відповідно до вимог ст.294 КПК України, головуючий суддя зобов’язаний роз’яснити підсудному його права, передбачені ст.263 КПК України, що судом не зроблено, суд помилково дійшов висновку про можливість звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, вказує, що ОСОБА_1 вчинив злочин, який відноситься до категорії тяжких, злочин характеризується великою суспільною небезпечністю, потерпілому заподіяно матеріальну шкоду та тілесні ушкодження, крім того злочин є умисним та закінченим, злочин вчинено в стані алкогольного сп’яніння, вважає призначене покарання явно несправедливим внаслідок м’якості.
Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію прокурора, засудженого ОСОБА_1, який заперечував проти задоволення апеляції прокурора, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора не підлягає задоволенню з таких підстав.
Висновок суду про винність ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який він засуджений вироком районного суду, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджуються наявними у справі доказами оціненими судом в їх сукупності.
Дії ОСОБА_1 за ст. 186 ч. 2 КК України кваліфіковано правильно.
Доводи апеляції прокурора про те, що суд порушив право на захист підсудного, оскільки, відповідно до вимог ст.294 КПК України, головуючий суддя зобов’язаний роз’яснити підсудному його права, передбачені ст.263 КПК України, що судом не зроблено, перевірені судом під час апеляційного розгляду.
Як убачається з матеріалів справи, в протоколі судового засідання від 09 грудня 2010 року дійсно не зазначено, що підсудному ОСОБА_1 головуючим роз’яснено його права, передбачені ст.263 КПК України. /т. 2 а.с. 33/
Разом з тим, в судовому засіданні під час апеляційного розгляду, засуджений ОСОБА_1 категорично стверджував, що права, передбачені ст.263 КПК України, йому було роз’яснено головуючим, про що він надав письмову заяву.
За наведеного, колегія суддів не вбачає порушення права на захист засудженого ОСОБА_1, оскільки сам засуджений підтвердив, що судом першої інстанції його права не порушено.
Щодо вказівок прокурора на те, що ОСОБА_1 вчинив злочин, який відноситься до категорії тяжких, потерпілому заподіяно матеріальну шкоду та тілесні ушкодження, що злочин є умисним та закінченим, то зазначене повністю враховане судом першої інстанції при призначенні покарання засудженому ОСОБА_1, а вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння враховано, як обтяжуюча обставина.
Призначаючи покарання засудженому ОСОБА_1, суд керувався вимогами ст.65 КК України, врахувавши при цьому ступінь тяжкості вчиненого ними злочину, дані про особу ОСОБА_1, що він раніше судимий, стан його здоров’я, вину у вчиненому визнав, позитивно характеризується за місцем роботи та посередньо за місцем реєстрації, працює, встановивши обставину, що пом’якшує покарання – щире каяття та обставину, що обтяжує покарання – вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння, суд призначив покарання засудженому у виді позбавлення волі в межах установлених у санкції ст.186 ч.2 КК України, що передбачає відповідальність за вчинений ними злочин, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, з покладенням на нього обов’язків, передбачених ст.76 КК України.
Стосовно доводів апеляції прокурора про те, що суд помилково дійшов висновку про можливість звільнення засудженого ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, то вони є необгрунтованими.
Так, з часу вчинення злочину засудженим ОСОБА_1 у 2005 році, пройшов досить тривалий час, за який ОСОБА_1 не вчинив будь-яких протиправних дій, працює, по місцю роботи характеризується позитивно /т. 1 а.с. 153, т. 2 а.с. 6/, що свідчить про те, що ОСОБА_1 став на шлях виправлення.
Крім того, як убачається з матеріалів справи, викрадений ОСОБА_1 у потерпілого ОСОБА_2 мобільний телефон «Соні Еріксон Т68і», з сім-карткою, був повернутий потерпілому ОСОБА_2 цілим та неушкодженим, тобто збитки фактично відшкодовані. /т. 1 а.с. 38/
Призначене покарання є необхідним й достатнім для виправлення засудженого ОСОБА_1 та попередження нових злочинів і таким, що його не можна визнати невиправдано м’яким.
Порушень вимог кримінально-процесуального закону, які були б підставою для скасування вироку та повернення справи на новий судовий розгляд, як на те посилається в апеляції прокурор, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва, -
У Х В А Л И Л А:
Вирок Солом’янського районного суду м. Києва від 29 грудня 2010 року щодо засудженого ОСОБА_1 за ст. 186 ч. 2 КК України з застосуванням ст. ст. 75, 76 КК України залишити без зміни, а апеляцію прокурора – без задоволення.
Судді:
_______________ _______________ _________________
Британчук В.В. Дмитренко Г.М. Кияшко О.А.